Вона прийшла із морозу,
Розрум’янена,
Заповнила кімнату
Пахощами повітря та парфумів,
Дзвінким голосом
Та зовсім не шанобливими до заняття
Теревенями.

Вона негайно упустила на підлогу
Товстий том художнього журналу,
І відразу видалося,
Що у моїй великій кімнаті
Зовсім мало місця.

Усе це було трохи прикро
Та доволі безглуздо.
Утім, вона зажадала,
Щоби я читав їй уголос «Макбета».

Ледве дійшовши до "пузирів землі",
Про які я не можу говорити без хвилювання,
Я помітив, що вона теж хвилюється
І уважно дивиться у вікно.

Виявилося, що великий пістрявий кіт
Із зусиллям ліпиться по краю даху,
Підстерігаючи голубів, що цілуються.

Я розгнівався найбільше на те,
Що цілувалися не ми, а голуби,
І що минули часи Паоло та Франчески.

Лютий 2019
 
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

***

Она пришла с мороза,
Раскрасневшаяся,
Наполнила комнату
Ароматом воздуха и духов,
Звонким голосом
И совсем неуважительной к занятиям
Болтовнёй.

Она немедленно уронила на пол
Толстый том художественного журнала,
И сейчас же стало казаться,
Что в моей большой комнате
Очень мало места.

Всё это было немножко досадно
И довольно нелепо.
Впрочем, она захотела,
Чтобы я читал ей вслух «Макбета».

Едва дойдя до "пузырей земли",
О которых я не могу говорить без волнения,
Я заметил, что она тоже волнуется
И внимательно смотрит в окно.

Оказалось, что большой, пёстрый кот
С трудом лепится по краю крыши,
Подстерегая целующихся голубей.

Я рассердился больше всего на то,
Что целовались не мы, а голуби,
И что прошли времена Паоло и Франчески.

06.02.1908