Ой, не хлипай дружинонько люба!
Не кажи, що тебе не люблю!
Бач, цілую животик під пупом,
Я у тебе мужик-однолюб.

Хай жура відлітає у вирій,
Краще в небо сяйне посміхнись.
Бо мені ще здійснити по силі
Кожен твій сексуальний каприз.

Не печалься, квітуча калино!
Хочеш - в пазуху пишну пірну?
Я - твій раб, добровільний невільник,
Ти для мене - і пряник, і кнут.

Бачиш, курці сподобався півень?
Льоха борова кличе "куві!"?
Тож і ти мене взором грайливим
До принад чудодійних зови.

Чути ахи та охи в отавах,
Сонце зирить на диво з небес.
Нам Венера вигукує "Браво!",
Бог-Ерот шепче в захваті "Єс!".

06.02.2019р.




Поспи!

Я на Парнас прибрьохав із трущоб,
Живу з Ерато, там у неї спальня.
Кажіть, братва, - писати вам про що?
Любовне? Чи, можливо, про кохання?

Ця тема для піїтів заважка,
Бо хлипати з надривом треба вміти.
Мене ж бо муза у альков гука,
На гаєчку націлюється гвинтик.

Пустив до неї вчора недорік,
Від зляків досі хреститься перстами.
Добу лікую. Вогненосний пік
Цілую нетерплячими вустами.

Спинюсь тоді, коли за небосхил
Закотиться утомлене світило.
Інакше будуть снитись їй жахи
І тиждень не пускатиме до тіла.

А потім буде рись, галоп, алюр,
До вечора стрибатимемо гопки.
Коли ж засне - винця собі наллю,
Лякливій музі дам до ранку спокій.

05.02.2019р.

примітка: Ерато - муза любовної лірики

Живу!

В нас кохання гаряче як лава,
Мавка хтива на черево " гепс!".
Після любошів писок у вавах,
Не цілує - кусає як пес.

Кігті грузнуть у плоть як стилети,
У кривавих подряпинах торс.
Хоч я муж у еротиці тертий,
Перед нею безсилий колОс.

Її хіть розворушить і камінь,
Після січі ковтаю бромід.
Учепилась у карк п'ястуками,
Аж очиці вилазять з орбіт.

Знаю, миша тигриці - не пара
Та обвикнув лягати під танк.
То малечі потрібна віагра,
Я ж чманію без неї і так.

Смерть над вухом стоїть із косою,
Жде, чи варто зітнути главу...
Помираю вночі під красою,
Хай. До вечора знов оживу.

05.02.2019 р.

Зима

Узимку вірші пишуться щодня,
Бо нічого робити, любі друзі.
Не злажу із крилатого коня,
На вуха теми шепчуть хтиві музи.

Творю про пишні пазухи богинь,
Про тілеса закоханих у милі.
А от весною вже не до снаги -
Висотує на грядках праця сили.

Кайлую від зорі та до зорі,
Навідуюсь у хату лиш поїсти.
Аж до Різдва не відаю перин,
Бо тут село, всі ледацюги в місті.

А про серйозне, звісно, - ні чичирк,
Ще бризне із очей гірка водиця.
Бо я таки - розумний чоловік,
Псувати настрій людям не годиться.

Пд стріхою бурулі як мечі,
Весна на носі, тане льоду пряник.
- Не байдикуй! - вродливиця гарчить.
- Хапай на руки і неси до ванни!

05.02.2019р.

Дієта

Страждати навчився тихенько,
Забися у кут й ні гу-гу.
З ковбас переходжу на еко,
Лиш овочі бгаю між губ.

У моді травиця зелена,
Пророслі зернята вівса.
Життя - не життя, а геєнна,
Я б трохи сальця покусав.

У тещі та жінки дієта:
Банан, корінь хрону та мус.
А я ледь із праці приплетав,
Мій розум волає: "Рятуйсь!".

Медичну покликав карету
Аби не відкинув копит.
Бо цеглу тягаю з цементом,
А діви чухмарять пупи.

Наштрикають хай вітамінів,
Фізрозчину бодню ввілють.
Ще й гени у кволості винні,
Не можу прийняти "на грудь".

У ліжко покликала любка,
Мені ж не до хтивих парцел:
Попастися хочу на луках,
Хоч гиччям напхати пузце.

04.02.2019 р.

Ух!

І тем нема, і настрою, і часу -
Усе переточила суєта.
Здаюся. Ну, а ви ідіть у наступ,
Поезію тягніте за хвоста.

Ридайте над віршатами у муках,
Вимучуйте катрени і рядки.
У мене ж на руках вмостилась любка,
Розстібую на платтячку замки.

На вічності стіні писати кинув,
Пегасик захворів, "кахи" й "кахи".
Пірнаю у неорану долину,
Тону у хвилях ласки і жаги.

У вихорі злітаємо до неба,
Із голови тікає шмаття рим.
Я у раю! Сонетів тут не треба,
А доля стогне: - Я твоя! Бери!

Мій шлях кармічний - це любов до жінки!
Це - істинна поезія душі.
Цілую ніч грудей рожеві піки
Під спазматичний рип старих пружин.

30.01.2019 р.