
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мир
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мир
Півгодини думав як же мені втішити свою красу аби вона перестала сердитися. Грошей на дорогу каблучку немає, театр за сто кілометрів у столиці – якщо поїхати на вечірню виставу, то електричка приїде назад близько дванадцятої ночі. А треба ще 12 кілометрів їхати лісом до села. Таксисти зараз беруть за цю послугу 150 гривень. Вирішив до неї підлеститися і трохи почукикати. А якщо вдасться - підбити на любовні ігрища. Хоча це сумнівно: коли діви зобижаються, то бажання інтиму у них пропадає надовго. А всьому виною сусідський цуцик на ймення Шобтиздох.
У нас живе могутній чихуахуа, розміром удвічі менший за кота, якого звемо Буцефалом. Бояться його тільки горобці , а курей він обходить десятою дорогою. Ті не церемоняться – як побачать поблизу цього монстра - клюють собачку і в хвіст, і в гриву. Удар курячою лапою збиває барбоса з ніг. А от сусідський бровко десь такий як дебеле теля. Воно й не дивно: німецький дог – одна з найбільших собак у світі, поступається тільки мастифам та сенбернарам. Собака добра, ласкава, любить класти ззаду лапи на плечі гостям та гарчати їм у потилицю. А мій півтораметровий паркан для неї – це як для кози цеглина – перескакує не напружуючись. Оскільки сусіда не вдягає на нього ні нашийника, ні намордника, то клацання зубисьок над вухом у сторонніх осіб може викликати зупинку серця. І таке вже траплялося.
Позаминулого тижня знову навідалися єговісти. Я з ними чемно побалакав, довів до сказу, напоїв водою і підштовхнув черевом до виходу. І сунулися ці нещасні бездумно зі своїми брошурками «Сторожова вежа» у двір з велетенською собакою.
Хазяїна на той час не було: пішов Микола кіз доїти на луг. А віряни підійшли до дверей і давай гукати:
- Хазяїне! Здрастуйте! Є до вас важлива розмова!
Чоловік почав грюкати у двері кулаком. На гуркіт прибіг Шобтиздох і штовхнув тихенько писком у зад чоловіка. Той з розгону гепнув лобом об вхідні двері аж луна селом пішла. А дівчина, яка була з ним у парі, оглянувшись, зомліла. А в єговіста волосся на голові стало сторчма: не кожен день доводиться дивитися своїй смерті прямо в очі.
Бровко відкрив пащу, з якої випав вологий язицюра, похекав трохи і оглушливо гавкнув.
- Рятуйте-е-е-е!- заволав вірянин і, забувши про свою напарницю, рвонув із двору. Але побіг не до хвіртки, а до паркану, який відділяв сусідське обійстя від мого. Забув чоловік і про брошурки, і про Божий промисел і про дівчину, яка тихо сопіла під Миколиним порогом. В один миг перемахнув до мене у двір і рвонув до хати. А цюцько – за ним, подумав, що з ним граються.
Не встиг ускочити у мою хату нежданий гість: Шобтиздох ухопив дядю ззаду за штани і пару раз тріпнув для початку. Потім кинув каку, наступив на неї ногою і знову гавкнув.
- А-а-а-а-а! – заревів чоловік не своїм голосом, який я почув навіть у погребі, куди заліз аби набрати бульби. На ґвалт вискочив із хати і чихуахуа. Від переляку очі в Буцефала роз’їхалися в різні сторони, а ніжки почали тремтіти. А Шобтиздох знову ухопив ревуна за штани і поволочив до моїх вхідних дверей. Волочив-волочив – і кинув, прямо на Буцефала!
Кавкнув мій цуцик і затих: не витримав тягаря віри. Я хутко підскочив до чоловіка і зняв його з моєї шавки. Впав на траву і давай ворушити Буцефала, намагаючись привести його до тями. І таки привів!
Гавкун заворушився, кілька раз конвульсивно дригнув ногами, розліпив повіки і піднявся. І тут сусідський блохастий сородич від радості лизнув його своїм язиком. Песик від несподіванки обпудився, ноги його підігнулися і від страху він утратив свідомість.
- Шобтиздох! – гарикнув я. – Що ти наробив!
Впав на спориш і приклав вухо до маленьких собачих грудей… дихає! Ура!
Ухопив за шкабарняк сусідського дога і хутко повів його з двору. Дівчини, яка була у парі зі своїм одновірцем уже не було, лише у траві валялися стоси підривної літератури.
Коли повернувся назад, то побачив жінку, яка ридма ридала над тільцем свого улюбленця. Єговіст теж накивав п’ятами. Судячи з усього у дяді ще малий досвід спілкування з собаками, оскільки тільки дурень може показувати собаці спину і провокувати таким чином її на напад.
Ажінка заливалася гіркими сльозами. І шпетила мене, як винуватця цієї трагедії.
- Нащо ти привів цих людей у наш двір? Нащо приволочив оту гаспидську собаку? Як ти міг кинути наше сонечко у біді? – не вгавала дружина, одночасно притискаючи до грудей тільце свого улюбленця.
Я чкурнув до хати, знайшов нашатир і хутко повернувся. Намочив ватку і підсунув під носа тваринці.
- Не чіпа-а-а-й! - заголосила дружина і відштовхнула мою руку. А песик чхнув і відкрив очі.
Він ще дрижав, знетямлено переводив погляд то на мене, то на свою заступницю, немов питаючи: - Люди! Що трапилося?
А що сказати тваринці? Щось лагідне, заспокійливе, погладити по голівці, пригріти у себе на грудях, що прекрасно виходить у моєї дружини.
Надійшов вечір, чихуахуа заснув у своїй хатинці, з'ївши ложку каші.
А я лежу із жінкою у ліжку та пробую навести мости дружби. І хоч вона зі мною ще не розмовляє, але знаю: ще трохи і вона пустить мене у свої обійми.
- Кохана,- кажу дружині,- дай тебе поцілую. Зле мені. Тяжко на душі. Якби не ти - пропав би наш улюбленець. Каюся, винен.
І ніжно-ніжно зронив свій поцілунок на її тендітну шию. Потім поцілував трохи нижче - в передпліччя, в плече, потім над вирізом сорочки, а руки тим часом накрили кулясті гірки грудей. А далі…
А далі ми помирилися. Люба тихо сопе на моїх грудях, розпашіла після нічних пригод, а я думаю зробити коханій подарунок: придбати своєму Буцефалові пару. Аби теж було з ким миритися і любитися. Як гадаєте – дружина зрадіє чи ні?
05.02.2019р.
У нас живе могутній чихуахуа, розміром удвічі менший за кота, якого звемо Буцефалом. Бояться його тільки горобці , а курей він обходить десятою дорогою. Ті не церемоняться – як побачать поблизу цього монстра - клюють собачку і в хвіст, і в гриву. Удар курячою лапою збиває барбоса з ніг. А от сусідський бровко десь такий як дебеле теля. Воно й не дивно: німецький дог – одна з найбільших собак у світі, поступається тільки мастифам та сенбернарам. Собака добра, ласкава, любить класти ззаду лапи на плечі гостям та гарчати їм у потилицю. А мій півтораметровий паркан для неї – це як для кози цеглина – перескакує не напружуючись. Оскільки сусіда не вдягає на нього ні нашийника, ні намордника, то клацання зубисьок над вухом у сторонніх осіб може викликати зупинку серця. І таке вже траплялося.
Позаминулого тижня знову навідалися єговісти. Я з ними чемно побалакав, довів до сказу, напоїв водою і підштовхнув черевом до виходу. І сунулися ці нещасні бездумно зі своїми брошурками «Сторожова вежа» у двір з велетенською собакою.
Хазяїна на той час не було: пішов Микола кіз доїти на луг. А віряни підійшли до дверей і давай гукати:
- Хазяїне! Здрастуйте! Є до вас важлива розмова!
Чоловік почав грюкати у двері кулаком. На гуркіт прибіг Шобтиздох і штовхнув тихенько писком у зад чоловіка. Той з розгону гепнув лобом об вхідні двері аж луна селом пішла. А дівчина, яка була з ним у парі, оглянувшись, зомліла. А в єговіста волосся на голові стало сторчма: не кожен день доводиться дивитися своїй смерті прямо в очі.
Бровко відкрив пащу, з якої випав вологий язицюра, похекав трохи і оглушливо гавкнув.
- Рятуйте-е-е-е!- заволав вірянин і, забувши про свою напарницю, рвонув із двору. Але побіг не до хвіртки, а до паркану, який відділяв сусідське обійстя від мого. Забув чоловік і про брошурки, і про Божий промисел і про дівчину, яка тихо сопіла під Миколиним порогом. В один миг перемахнув до мене у двір і рвонув до хати. А цюцько – за ним, подумав, що з ним граються.
Не встиг ускочити у мою хату нежданий гість: Шобтиздох ухопив дядю ззаду за штани і пару раз тріпнув для початку. Потім кинув каку, наступив на неї ногою і знову гавкнув.
- А-а-а-а-а! – заревів чоловік не своїм голосом, який я почув навіть у погребі, куди заліз аби набрати бульби. На ґвалт вискочив із хати і чихуахуа. Від переляку очі в Буцефала роз’їхалися в різні сторони, а ніжки почали тремтіти. А Шобтиздох знову ухопив ревуна за штани і поволочив до моїх вхідних дверей. Волочив-волочив – і кинув, прямо на Буцефала!
Кавкнув мій цуцик і затих: не витримав тягаря віри. Я хутко підскочив до чоловіка і зняв його з моєї шавки. Впав на траву і давай ворушити Буцефала, намагаючись привести його до тями. І таки привів!
Гавкун заворушився, кілька раз конвульсивно дригнув ногами, розліпив повіки і піднявся. І тут сусідський блохастий сородич від радості лизнув його своїм язиком. Песик від несподіванки обпудився, ноги його підігнулися і від страху він утратив свідомість.
- Шобтиздох! – гарикнув я. – Що ти наробив!
Впав на спориш і приклав вухо до маленьких собачих грудей… дихає! Ура!
Ухопив за шкабарняк сусідського дога і хутко повів його з двору. Дівчини, яка була у парі зі своїм одновірцем уже не було, лише у траві валялися стоси підривної літератури.
Коли повернувся назад, то побачив жінку, яка ридма ридала над тільцем свого улюбленця. Єговіст теж накивав п’ятами. Судячи з усього у дяді ще малий досвід спілкування з собаками, оскільки тільки дурень може показувати собаці спину і провокувати таким чином її на напад.
Ажінка заливалася гіркими сльозами. І шпетила мене, як винуватця цієї трагедії.
- Нащо ти привів цих людей у наш двір? Нащо приволочив оту гаспидську собаку? Як ти міг кинути наше сонечко у біді? – не вгавала дружина, одночасно притискаючи до грудей тільце свого улюбленця.
Я чкурнув до хати, знайшов нашатир і хутко повернувся. Намочив ватку і підсунув під носа тваринці.
- Не чіпа-а-а-й! - заголосила дружина і відштовхнула мою руку. А песик чхнув і відкрив очі.
Він ще дрижав, знетямлено переводив погляд то на мене, то на свою заступницю, немов питаючи: - Люди! Що трапилося?
А що сказати тваринці? Щось лагідне, заспокійливе, погладити по голівці, пригріти у себе на грудях, що прекрасно виходить у моєї дружини.
Надійшов вечір, чихуахуа заснув у своїй хатинці, з'ївши ложку каші.
А я лежу із жінкою у ліжку та пробую навести мости дружби. І хоч вона зі мною ще не розмовляє, але знаю: ще трохи і вона пустить мене у свої обійми.
- Кохана,- кажу дружині,- дай тебе поцілую. Зле мені. Тяжко на душі. Якби не ти - пропав би наш улюбленець. Каюся, винен.
І ніжно-ніжно зронив свій поцілунок на її тендітну шию. Потім поцілував трохи нижче - в передпліччя, в плече, потім над вирізом сорочки, а руки тим часом накрили кулясті гірки грудей. А далі…
А далі ми помирилися. Люба тихо сопе на моїх грудях, розпашіла після нічних пригод, а я думаю зробити коханій подарунок: придбати своєму Буцефалові пару. Аби теж було з ким миритися і любитися. Як гадаєте – дружина зрадіє чи ні?
05.02.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію