
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мир
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мир
Півгодини думав як же мені втішити свою красу аби вона перестала сердитися. Грошей на дорогу каблучку немає, театр за сто кілометрів у столиці – якщо поїхати на вечірню виставу, то електричка приїде назад близько дванадцятої ночі. А треба ще 12 кілометрів їхати лісом до села. Таксисти зараз беруть за цю послугу 150 гривень. Вирішив до неї підлеститися і трохи почукикати. А якщо вдасться - підбити на любовні ігрища. Хоча це сумнівно: коли діви зобижаються, то бажання інтиму у них пропадає надовго. А всьому виною сусідський цуцик на ймення Шобтиздох.
У нас живе могутній чихуахуа, розміром удвічі менший за кота, якого звемо Буцефалом. Бояться його тільки горобці , а курей він обходить десятою дорогою. Ті не церемоняться – як побачать поблизу цього монстра - клюють собачку і в хвіст, і в гриву. Удар курячою лапою збиває барбоса з ніг. А от сусідський бровко десь такий як дебеле теля. Воно й не дивно: німецький дог – одна з найбільших собак у світі, поступається тільки мастифам та сенбернарам. Собака добра, ласкава, любить класти ззаду лапи на плечі гостям та гарчати їм у потилицю. А мій півтораметровий паркан для неї – це як для кози цеглина – перескакує не напружуючись. Оскільки сусіда не вдягає на нього ні нашийника, ні намордника, то клацання зубисьок над вухом у сторонніх осіб може викликати зупинку серця. І таке вже траплялося.
Позаминулого тижня знову навідалися єговісти. Я з ними чемно побалакав, довів до сказу, напоїв водою і підштовхнув черевом до виходу. І сунулися ці нещасні бездумно зі своїми брошурками «Сторожова вежа» у двір з велетенською собакою.
Хазяїна на той час не було: пішов Микола кіз доїти на луг. А віряни підійшли до дверей і давай гукати:
- Хазяїне! Здрастуйте! Є до вас важлива розмова!
Чоловік почав грюкати у двері кулаком. На гуркіт прибіг Шобтиздох і штовхнув тихенько писком у зад чоловіка. Той з розгону гепнув лобом об вхідні двері аж луна селом пішла. А дівчина, яка була з ним у парі, оглянувшись, зомліла. А в єговіста волосся на голові стало сторчма: не кожен день доводиться дивитися своїй смерті прямо в очі.
Бровко відкрив пащу, з якої випав вологий язицюра, похекав трохи і оглушливо гавкнув.
- Рятуйте-е-е-е!- заволав вірянин і, забувши про свою напарницю, рвонув із двору. Але побіг не до хвіртки, а до паркану, який відділяв сусідське обійстя від мого. Забув чоловік і про брошурки, і про Божий промисел і про дівчину, яка тихо сопіла під Миколиним порогом. В один миг перемахнув до мене у двір і рвонув до хати. А цюцько – за ним, подумав, що з ним граються.
Не встиг ускочити у мою хату нежданий гість: Шобтиздох ухопив дядю ззаду за штани і пару раз тріпнув для початку. Потім кинув каку, наступив на неї ногою і знову гавкнув.
- А-а-а-а-а! – заревів чоловік не своїм голосом, який я почув навіть у погребі, куди заліз аби набрати бульби. На ґвалт вискочив із хати і чихуахуа. Від переляку очі в Буцефала роз’їхалися в різні сторони, а ніжки почали тремтіти. А Шобтиздох знову ухопив ревуна за штани і поволочив до моїх вхідних дверей. Волочив-волочив – і кинув, прямо на Буцефала!
Кавкнув мій цуцик і затих: не витримав тягаря віри. Я хутко підскочив до чоловіка і зняв його з моєї шавки. Впав на траву і давай ворушити Буцефала, намагаючись привести його до тями. І таки привів!
Гавкун заворушився, кілька раз конвульсивно дригнув ногами, розліпив повіки і піднявся. І тут сусідський блохастий сородич від радості лизнув його своїм язиком. Песик від несподіванки обпудився, ноги його підігнулися і від страху він утратив свідомість.
- Шобтиздох! – гарикнув я. – Що ти наробив!
Впав на спориш і приклав вухо до маленьких собачих грудей… дихає! Ура!
Ухопив за шкабарняк сусідського дога і хутко повів його з двору. Дівчини, яка була у парі зі своїм одновірцем уже не було, лише у траві валялися стоси підривної літератури.
Коли повернувся назад, то побачив жінку, яка ридма ридала над тільцем свого улюбленця. Єговіст теж накивав п’ятами. Судячи з усього у дяді ще малий досвід спілкування з собаками, оскільки тільки дурень може показувати собаці спину і провокувати таким чином її на напад.
Ажінка заливалася гіркими сльозами. І шпетила мене, як винуватця цієї трагедії.
- Нащо ти привів цих людей у наш двір? Нащо приволочив оту гаспидську собаку? Як ти міг кинути наше сонечко у біді? – не вгавала дружина, одночасно притискаючи до грудей тільце свого улюбленця.
Я чкурнув до хати, знайшов нашатир і хутко повернувся. Намочив ватку і підсунув під носа тваринці.
- Не чіпа-а-а-й! - заголосила дружина і відштовхнула мою руку. А песик чхнув і відкрив очі.
Він ще дрижав, знетямлено переводив погляд то на мене, то на свою заступницю, немов питаючи: - Люди! Що трапилося?
А що сказати тваринці? Щось лагідне, заспокійливе, погладити по голівці, пригріти у себе на грудях, що прекрасно виходить у моєї дружини.
Надійшов вечір, чихуахуа заснув у своїй хатинці, з'ївши ложку каші.
А я лежу із жінкою у ліжку та пробую навести мости дружби. І хоч вона зі мною ще не розмовляє, але знаю: ще трохи і вона пустить мене у свої обійми.
- Кохана,- кажу дружині,- дай тебе поцілую. Зле мені. Тяжко на душі. Якби не ти - пропав би наш улюбленець. Каюся, винен.
І ніжно-ніжно зронив свій поцілунок на її тендітну шию. Потім поцілував трохи нижче - в передпліччя, в плече, потім над вирізом сорочки, а руки тим часом накрили кулясті гірки грудей. А далі…
А далі ми помирилися. Люба тихо сопе на моїх грудях, розпашіла після нічних пригод, а я думаю зробити коханій подарунок: придбати своєму Буцефалові пару. Аби теж було з ким миритися і любитися. Як гадаєте – дружина зрадіє чи ні?
05.02.2019р.
У нас живе могутній чихуахуа, розміром удвічі менший за кота, якого звемо Буцефалом. Бояться його тільки горобці , а курей він обходить десятою дорогою. Ті не церемоняться – як побачать поблизу цього монстра - клюють собачку і в хвіст, і в гриву. Удар курячою лапою збиває барбоса з ніг. А от сусідський бровко десь такий як дебеле теля. Воно й не дивно: німецький дог – одна з найбільших собак у світі, поступається тільки мастифам та сенбернарам. Собака добра, ласкава, любить класти ззаду лапи на плечі гостям та гарчати їм у потилицю. А мій півтораметровий паркан для неї – це як для кози цеглина – перескакує не напружуючись. Оскільки сусіда не вдягає на нього ні нашийника, ні намордника, то клацання зубисьок над вухом у сторонніх осіб може викликати зупинку серця. І таке вже траплялося.
Позаминулого тижня знову навідалися єговісти. Я з ними чемно побалакав, довів до сказу, напоїв водою і підштовхнув черевом до виходу. І сунулися ці нещасні бездумно зі своїми брошурками «Сторожова вежа» у двір з велетенською собакою.
Хазяїна на той час не було: пішов Микола кіз доїти на луг. А віряни підійшли до дверей і давай гукати:
- Хазяїне! Здрастуйте! Є до вас важлива розмова!
Чоловік почав грюкати у двері кулаком. На гуркіт прибіг Шобтиздох і штовхнув тихенько писком у зад чоловіка. Той з розгону гепнув лобом об вхідні двері аж луна селом пішла. А дівчина, яка була з ним у парі, оглянувшись, зомліла. А в єговіста волосся на голові стало сторчма: не кожен день доводиться дивитися своїй смерті прямо в очі.
Бровко відкрив пащу, з якої випав вологий язицюра, похекав трохи і оглушливо гавкнув.
- Рятуйте-е-е-е!- заволав вірянин і, забувши про свою напарницю, рвонув із двору. Але побіг не до хвіртки, а до паркану, який відділяв сусідське обійстя від мого. Забув чоловік і про брошурки, і про Божий промисел і про дівчину, яка тихо сопіла під Миколиним порогом. В один миг перемахнув до мене у двір і рвонув до хати. А цюцько – за ним, подумав, що з ним граються.
Не встиг ускочити у мою хату нежданий гість: Шобтиздох ухопив дядю ззаду за штани і пару раз тріпнув для початку. Потім кинув каку, наступив на неї ногою і знову гавкнув.
- А-а-а-а-а! – заревів чоловік не своїм голосом, який я почув навіть у погребі, куди заліз аби набрати бульби. На ґвалт вискочив із хати і чихуахуа. Від переляку очі в Буцефала роз’їхалися в різні сторони, а ніжки почали тремтіти. А Шобтиздох знову ухопив ревуна за штани і поволочив до моїх вхідних дверей. Волочив-волочив – і кинув, прямо на Буцефала!
Кавкнув мій цуцик і затих: не витримав тягаря віри. Я хутко підскочив до чоловіка і зняв його з моєї шавки. Впав на траву і давай ворушити Буцефала, намагаючись привести його до тями. І таки привів!
Гавкун заворушився, кілька раз конвульсивно дригнув ногами, розліпив повіки і піднявся. І тут сусідський блохастий сородич від радості лизнув його своїм язиком. Песик від несподіванки обпудився, ноги його підігнулися і від страху він утратив свідомість.
- Шобтиздох! – гарикнув я. – Що ти наробив!
Впав на спориш і приклав вухо до маленьких собачих грудей… дихає! Ура!
Ухопив за шкабарняк сусідського дога і хутко повів його з двору. Дівчини, яка була у парі зі своїм одновірцем уже не було, лише у траві валялися стоси підривної літератури.
Коли повернувся назад, то побачив жінку, яка ридма ридала над тільцем свого улюбленця. Єговіст теж накивав п’ятами. Судячи з усього у дяді ще малий досвід спілкування з собаками, оскільки тільки дурень може показувати собаці спину і провокувати таким чином її на напад.
Ажінка заливалася гіркими сльозами. І шпетила мене, як винуватця цієї трагедії.
- Нащо ти привів цих людей у наш двір? Нащо приволочив оту гаспидську собаку? Як ти міг кинути наше сонечко у біді? – не вгавала дружина, одночасно притискаючи до грудей тільце свого улюбленця.
Я чкурнув до хати, знайшов нашатир і хутко повернувся. Намочив ватку і підсунув під носа тваринці.
- Не чіпа-а-а-й! - заголосила дружина і відштовхнула мою руку. А песик чхнув і відкрив очі.
Він ще дрижав, знетямлено переводив погляд то на мене, то на свою заступницю, немов питаючи: - Люди! Що трапилося?
А що сказати тваринці? Щось лагідне, заспокійливе, погладити по голівці, пригріти у себе на грудях, що прекрасно виходить у моєї дружини.
Надійшов вечір, чихуахуа заснув у своїй хатинці, з'ївши ложку каші.
А я лежу із жінкою у ліжку та пробую навести мости дружби. І хоч вона зі мною ще не розмовляє, але знаю: ще трохи і вона пустить мене у свої обійми.
- Кохана,- кажу дружині,- дай тебе поцілую. Зле мені. Тяжко на душі. Якби не ти - пропав би наш улюбленець. Каюся, винен.
І ніжно-ніжно зронив свій поцілунок на її тендітну шию. Потім поцілував трохи нижче - в передпліччя, в плече, потім над вирізом сорочки, а руки тим часом накрили кулясті гірки грудей. А далі…
А далі ми помирилися. Люба тихо сопе на моїх грудях, розпашіла після нічних пригод, а я думаю зробити коханій подарунок: придбати своєму Буцефалові пару. Аби теж було з ким миритися і любитися. Як гадаєте – дружина зрадіє чи ні?
05.02.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію