
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
2023.02.01
00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
2023.01.31
21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
2023.01.31
20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
2023.01.31
17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
2023.01.31
17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
2023.01.31
15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле.
Нам слід читати себе без помилок.
Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі
цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця –
я повертаю до Вас усіх, мої лю
2023.01.31
14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
2023.01.31
11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
2023.01.31
11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена
2023.01.31
09:59
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого ро
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Гавкун
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гавкун
Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовляння шепотітиме, ні на хвилину не приляже. Вона у мене турботлива берегиня, не те що деякі жінки. Знаєте, мабуть, і ви таких,- вони тільки вірші пишуть. Ніжності до чоловіків уже немає, в ліжку з ними самотньо навіть відлюдникам-скопцям, і характер стервозний: то не так, це не подобається. Ще й за гроші постійно їх пиляють: мало заробляють, для сім’ї - тягар, ображаються, коли віршів жіночих увечері не хочуть слухати, одразу спати лягають. А те, що чоловіки втомлені, як коняки після оранки – байдуже: хоч кілка на голові теши, слухай і все.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію