Із вуст в порожнечу зірвалося слово
Останнім відлунням кохання в крові…
Злетіло в туман над мостом Ватерлоо,
Упало під струмінь фонтану Треві.
А зорі пульсують в нічнім оксамиті,
Чарують, як очі небесних цариць.
Минає усе… Навіть весни на світі
Зникають на крилах небачених птиць.
А щастя було. Та пішло. Не спіймаєш…
Як голку не знайдеш у сіна стогу.
Табун вздовж обриву панічно стрибає.
Летить у провалля безтямний табун…
Та сонце червоне ще зійде на сході,
Осяє цю темряву вулиць і площ.
І холод гіркої утрати проходить –
Розмиє бурхливими струнами дощ.
Померлого вже не побачиш живого,
Кохання з тобою ми не зберегли…
Завмерла ріка під мостом Ватерлоо…
І краплі, мов сльози, в фонтані Треві…

2019

 
Примітки: Оригінал вірша
Мост Ватерлоо
Яков Баст

В пустоту с губ сорвалось последнее слово
Затихающим эхом ушедшей любви…
Улетело в туман над мостом Ватерлоо
И упало под струи фонтана Треви…
В тёмном бархате ночи пульсируют звёзды,
Как волшебные очи небесных цариц.
Всё проходит… Уносятся вечностью вёсны
На невидимых крыльях невиданных птиц…
Счастье было так близко. Ушло. Не догонишь…
Отыскать невозможно иголку в стогу.
Вдоль обрыва бегут беспризорные кони.
И пикирует в пропасть летящий табун….
Утром красное солнце взойдёт на востоке,
Осветив темень улиц и мрак площадей.
Холод горькой потери застынет на вздохе.
Растворится в бурлящем потоке дождей…
Нам уже не вернуть, не исправить былого
Мы с тобою любовь сохранить не смогли…
Замирает река под мостом Ватерлоо…
Грустно падают капли фонтана Треви…