Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Упириця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Упириця
Чи зустрічалися ви з упирами чи упирицями, шановні читачі? Ні? Хух – слава Богові, аж від серця відлягло. А мені довелося. Як лишився живим-здоровим – і досі не второпаю. Певно, дуже моцні у мене янголи, коли від такої капості оборонили. Та й жінка не промах. Отже, розкажу все толково, звільню серце від вантажу тяжкого, а ви змудрішаєте трохи. Гаразд?
Дружина у мене берегиня, знахурка могутня, чаклує так аж волосся на голові ворушиться, під час екзорцизмів іскри з очей вилітають. А я біля неї за охоронця та учня чародійського. А ще український борщ їй варю та вареники з сиром готую. Якщо вона поїсть увечері тих вареників, то стає доброю – хоч до душі прикладай. Я й прикладаю, гарно так, аж до третіх півнів.
У хаті навпроти оселилася поетеса з Полтави. Сказала, що тут краще зможе реалізувати себе як творча особистість, бо до столиці ближче.
Київ – це гігантський пилосмок для неспокійного люду нашої неозорої батьківщини, сюди як мухи на липучку злітаються всі, хто хоче змінити свою долю на краще та реалізувати власні творчі здібності на повну. І справді – хіба то цікаво у якогось фермера зранку до вечора доїти породистих корівок? Краще писати ліричні вірші та публікувати їх у столичних газетах та журналах, стати іконою стилю для цілої армії молодих літераторів та вічним джерелом заздрості для бездарних колег. Оце життя!
До Києва з нашого поліського хутора, загубленого в лісових нетрях, і справді недалеко: півтори години на волах до залізничної станції, а там півтори години електричкою в обнімку з циганським табором і гоп! – ти уже у Святошин!
І все було би гарно, якби в покинуту сусідську хату не вселилася ще одна бродяча поетеса, цього разу наче з-під Яготина. Поетесам узагалі тут рай, особливо тим, які люблять писати пейзажну лірику. Є й річки, і ставки, і ліси, і луки. А живності усілякої! А флори! Навіть чупакабра є, але це секрет. Я про це мовчу і ви мовчіть, аби не приїхали сюди товпи шукачів дивовижного та не повитоптували грибниці з боровиками.
Від новоприбулої і справді віяло демонічною силою. Ще б пак: груденята під кофтиною стовбурчилися так, наче хотіли прохромити її наскрізь, карії очі були такими жагучими аж мокріла чуприна, топік на бездоганній фігурі Венери ледь прикривав пупець, а нижню половину торсу оздоблював тільки ремінь із пряжкою у вигляді рогатого козла та шорти з рюшиками в декоративних дірках на сідницях, в які можна було просунути голову.
- Доброго дня,- озвалася білява сусідка і приязно посміхнулася. Серце тьохнуло, зробило два пропуски, потім почало торохтіти утричі швидше і я зрозумів, що пропав. А дружина у розпачі вигукнула «Буде біда!» і, ухопивши мене за вухо, поволочила в хату.
Тієї ночі до її душі я не прикладався,- одвернулася до стіни від мене кохана і тихенько сичала. Я тихо лежав під ковдрою і не ворушився, аби не розстроїти ненароком мою половину ще дужче. Десь опівночі її трохи попустило, вона мерзлякувато підібгалася під мене і нарешті заснула.
А уранці наша нова сусідка вийшла на ганок в чому мати народила і почала робити гімнастику. А я стояв і дивився: забув і про голодного кабана, який верещав від голоду у клуні, і про бичка, якого треба було вивести на пашу, і про власну жінку, яка вчора миттєво вичислила небезпечну конкурентку.
А сусідка то нахилялася вперед, то назад, крутила торсом туди-сюди, розмашисто піднімала ноги аби краще було видно її розчудесні принади, здмухувала неслухняний чубчик, що падав їй на носа і знову робила гімнастичні вправи, які більше нагадували тантричний танок.
Може там, звідки приїхало це ангельське створіння і прийнято так гарцювати, але тут – на Поліссі, ми до таких вольностей ще не звикли. Язичеські традиції викорінило суворе християнство, схима та покора прийшли на зміну буйству плоті. Але вакханці було байдуже – вона насолоджувалася життям і робила це вправно.
- Доброго ранку, сусіде! - вигукнула гімнастка і знову приязно посміхнулася.
- Здрастє,- буркнув я і, почервонівши як буряк, кинувся навтьоки з відром січки.
Зупинився біля кабана, почухав йому спину та вуха і зажурився. Ну як так сталося, що оця от капость влізла в мою голову? А що скаже жінка? І так мені стало соромно і гірко, що я ледь не заплакав. Слабкі чоловіки, ласі на м’яке, піддатливі, схильні до гріха. Сплюнув я півневі під ноги і узявся до праці. До вечора косив леваду аж дружина прибігла на луг та забрала мене звідти на вечерю.
- Чоловіче! Та не варто себе так мордувати цією роботою! Завтра ж усе болітиме!– бідкалася берегиня.- На пару днів міг розтягнути ту косовицю. Іди до мене, мій любий, давай масаж зроблю,- лагідно просокотіла вона і зняла з мене сорочку.
Наступного ранку зіштовхнувся із сусідкою як виходив із сільмагу.
- Ой! – зойкнула красуня і вхопилася за лоба.
- От халепа!– одказую їй.- Вибачайте, не хотів вас травмувати. Зайдіть до нас зараз, хай вас дружина огляне. Гаразд?
За півгодини сусідка стояла на порозі нашої хати з пов'язкою на оці. Дружина як уздріла знайомку, то аж затрусилася. Але взяла себе в руки і люб’язно запитала:
- Що сталося?
- Та ваш чоловік дверима приклав у магазині. Під оком синець набіг і голова болить. Чи не струс мозку?
- Сідайте, давайте поглянемо,- одказала благовірна і непомітно мені кивнула, наче казала: «Так тримати! Лупи її, шльондру, допоки не втече з села!».
Миттєвий огляд дав позитивний результат.
- Ось вам бодяга, жіночко. Зробіть кашку і акуратно утріть у синець. Тільки обережно, аби не потрапило в око, бо суміш пекуча. Синця до ранку не буде. А до гулі на лобі прикладіть листок капусти. Можете підв’язати аби не сповзав.
- Скільки з мене за послуги? – запитала відвідувачка.
- Та що ви! Ми з односельців нічого не берем,- одказала дружина. – Ідіть з Богом. А як знову трапиться якась халепа – приходьте, допоможемо.
- Дякую вам. Хотіла попросити вашого чоловіка аби полагодив мені замка на вхідних дверях, не закривається зовсім. Будь-хто може прийти, а хата відчинена. Допоможете?– запитала хворенька і благально подивилася в очі моїй дружині.
- Ну що ж, допомагати сам Бог велів. Прийде чоловік до вас, але трохи згодом – як вдома упорається.
- Дякую вам! – зраділа сусідка і, виходячи із хати, непомітно кинула мені свою сяйливу усмішку.
А жінка почорніла з виду, коли за конкуренткою зачинилися двері, та каже:
- Відьма вона! Темна її сила, нехороша. І приїхала вона в наше село не вірші писати, а кров людську пити. Не варто ходити до неї лагодити замка, це тільки привід заманити тебе в свої тенета. Але від долі не втечеш. Тому підеш сьогодні, після того як попораєш худобу.
Надвечір почалася буря. Вітер вив у високих осокорах, собаки рвалися з ланцюгів, перегукувалися сичі та сови. У сусідчиному дворі на подвір'ї крутився пиловий вихор, немов казав: « Йди чоловіче хутчій, і тебе засмокчу».
Жінка перехрестила мене, почепила на шию заговорений гердан із дубленої волячої шкіри, а в кишеню ввібгала шматок вельону аби не забував чий я чоловік.
- Слухай уважно, муже. Не підпускай відьму ззаду, бо тоді може стрибнути на спину. Як осідлає гарпія, то ти вже будеш її довіку. Тримай химеру постійно в полі зору. Ну, а якщо геть буде непереливки – клич на поміч, я під парканом сидітиму, ждатиму твого сигналу. Гаразд?
- Гаразд,- мовив я і рушив на вірну смерть. Кожен чоловік, якого хоч раз заманила красуня до власної оселі знає про що я кажу.
Спинився на порозі і ще раз перехрестився. Рипучі двері плавно прочинилися, в чорній глибині отвору заворушилася кошлата тінь і повільним кроком рушила до мене. Кліпнув оком – і мана щезла, натомість до мене приязно усміхалася сліпучої краси білявка у рожевому топіку та капцях на босу ногу. Шортів цього разу не було.
- Ой, а я думала, що ви не прийдете!– вигукнула сусідка. – Давайте я вас чаєм почастую за працю. Піду готувати, а ви працюйте, не буду заважати,- і крутнувши перед носом голими сідницями шаснула на кухню.
Замок і справді випадав із гнізда, оскільки був не від дерев’яних дверей, а від металічних. Довелося збігати додому і взяти потрібного замка з ключами зі своїх стратегічних запасів металічного мотлоху.
Повернувся, а сусідка вже стоїть на порозі з філіжанкою духм’яного чаю та шматочками меду в сотах на підносі. Правда вже в шортах. Але без топіка. Золотисте волосся спадає красуні аж на перса, сором'язливо прикриваючи рожеві пиптики. Я одним оком зиркав на ті чудеса природи, а іншим намагався пильнувати аби не гепнув необережно молотком по пальцях. Нарешті все зробив. Ключа вставив у отвір, провернув – механізм м"яко клацнув і рігелі плавно висунулися з пазів.
- Все, хазяйко. Ніхто сьогодні ваш сон не потривожить,- мовив я і почав збирати інструменти в торбу.
- Ось, чаю випийте, і медку скуштуйте,- мовила сусідка. – Знаю, ви грошей не візьмете, але гостинність ніхто не відміняв.
Повагавшись, сьорбнув чайку, куснув медку і сів на лаву під причілком закінчити солодку трапезу в більш зручній позі.
Не знаю, може я заснув, може примарилося, але чую як мене огорнула млость, тіло задерев’яніло, чашка з чаєм впала під ноги, а красуня навпроти накрила мене своїм розкішним тілом як м'якою ковдрою. А потім з рота неземної красуні виросли ікла довжиною з півліктя. З диким гарчанням це створіння увігнало свої зубиська в мою шию аби напитися крові. Але вийшла промашка: різці намертво застрягли в заговореному дружиною гердані. Відьма почала смикати щелепою аби вистромити гострі як ножі ікла але марно.
І тут я очуняв. Потвора на мені дико смикалася, намагаючись звільнитися з капкана в який потрапила та волочила мене по землі разом із сумкою з інструментами.
- Жінко-о-о-о-! – ревнув я що є сили. – Спаса-а-а-ай!
Через півтораметровий тин дикою кішкою метнулася моя благовірна з осиковим кілком наперевіс. З усього маху кохана вгатила важкий кілок у спину потворі. Та, нарешті, розціпила зуби і дико завила. Я скочив на ноги і теж навалився на кілка, допомагаючи дружині в цій благородній справі. Передсмертне харчання поволі затихло, потвора сконала. Перевернув горілиць істоту і перехрестився: це була вже не красуня, а звичайна упириця - зголодніла, нечесана, з кривими та недоглянутими зубами і, судячи з усього, дуже нащасна. Мабуть її розбудили лісоруби, які корчували старі пні під нову посадку. Прокинулася бестія від гуркоту бензопил та реву бульдозерів, вилізла з нори і пішла тинятися лісами. А їсти хочеться. От і рушило це нещастя до найближчого села, вдаючи із себе красуню-поетесу. А чоловіки на таке ласі. Правда не знала, бідолаха, що моя жінка - берегиня. І поплатилася за це своїм життям.
Поховали ми її у тому ж лісі, звідки вона прийшла. В яму кинули мій гердан та хлюпнули святої води. Це не зашкодить. Пожурилися трохи та пішли додому спати.
Уночі прокинувся, бо жінка ворушилася уві сні. І коли вже почав дрімати, почув її шепотіння: «Спи, мій любий. Нікому тебе не віддам, ніяка відьма тебе від мене не відіб'є».
А, може, це все мені приснилося? Як гадаєте?
01.05.2019р.
Дружина у мене берегиня, знахурка могутня, чаклує так аж волосся на голові ворушиться, під час екзорцизмів іскри з очей вилітають. А я біля неї за охоронця та учня чародійського. А ще український борщ їй варю та вареники з сиром готую. Якщо вона поїсть увечері тих вареників, то стає доброю – хоч до душі прикладай. Я й прикладаю, гарно так, аж до третіх півнів.
У хаті навпроти оселилася поетеса з Полтави. Сказала, що тут краще зможе реалізувати себе як творча особистість, бо до столиці ближче.
Київ – це гігантський пилосмок для неспокійного люду нашої неозорої батьківщини, сюди як мухи на липучку злітаються всі, хто хоче змінити свою долю на краще та реалізувати власні творчі здібності на повну. І справді – хіба то цікаво у якогось фермера зранку до вечора доїти породистих корівок? Краще писати ліричні вірші та публікувати їх у столичних газетах та журналах, стати іконою стилю для цілої армії молодих літераторів та вічним джерелом заздрості для бездарних колег. Оце життя!
До Києва з нашого поліського хутора, загубленого в лісових нетрях, і справді недалеко: півтори години на волах до залізничної станції, а там півтори години електричкою в обнімку з циганським табором і гоп! – ти уже у Святошин!
І все було би гарно, якби в покинуту сусідську хату не вселилася ще одна бродяча поетеса, цього разу наче з-під Яготина. Поетесам узагалі тут рай, особливо тим, які люблять писати пейзажну лірику. Є й річки, і ставки, і ліси, і луки. А живності усілякої! А флори! Навіть чупакабра є, але це секрет. Я про це мовчу і ви мовчіть, аби не приїхали сюди товпи шукачів дивовижного та не повитоптували грибниці з боровиками.
Від новоприбулої і справді віяло демонічною силою. Ще б пак: груденята під кофтиною стовбурчилися так, наче хотіли прохромити її наскрізь, карії очі були такими жагучими аж мокріла чуприна, топік на бездоганній фігурі Венери ледь прикривав пупець, а нижню половину торсу оздоблював тільки ремінь із пряжкою у вигляді рогатого козла та шорти з рюшиками в декоративних дірках на сідницях, в які можна було просунути голову.
- Доброго дня,- озвалася білява сусідка і приязно посміхнулася. Серце тьохнуло, зробило два пропуски, потім почало торохтіти утричі швидше і я зрозумів, що пропав. А дружина у розпачі вигукнула «Буде біда!» і, ухопивши мене за вухо, поволочила в хату.
Тієї ночі до її душі я не прикладався,- одвернулася до стіни від мене кохана і тихенько сичала. Я тихо лежав під ковдрою і не ворушився, аби не розстроїти ненароком мою половину ще дужче. Десь опівночі її трохи попустило, вона мерзлякувато підібгалася під мене і нарешті заснула.
А уранці наша нова сусідка вийшла на ганок в чому мати народила і почала робити гімнастику. А я стояв і дивився: забув і про голодного кабана, який верещав від голоду у клуні, і про бичка, якого треба було вивести на пашу, і про власну жінку, яка вчора миттєво вичислила небезпечну конкурентку.
А сусідка то нахилялася вперед, то назад, крутила торсом туди-сюди, розмашисто піднімала ноги аби краще було видно її розчудесні принади, здмухувала неслухняний чубчик, що падав їй на носа і знову робила гімнастичні вправи, які більше нагадували тантричний танок.
Може там, звідки приїхало це ангельське створіння і прийнято так гарцювати, але тут – на Поліссі, ми до таких вольностей ще не звикли. Язичеські традиції викорінило суворе християнство, схима та покора прийшли на зміну буйству плоті. Але вакханці було байдуже – вона насолоджувалася життям і робила це вправно.
- Доброго ранку, сусіде! - вигукнула гімнастка і знову приязно посміхнулася.
- Здрастє,- буркнув я і, почервонівши як буряк, кинувся навтьоки з відром січки.
Зупинився біля кабана, почухав йому спину та вуха і зажурився. Ну як так сталося, що оця от капость влізла в мою голову? А що скаже жінка? І так мені стало соромно і гірко, що я ледь не заплакав. Слабкі чоловіки, ласі на м’яке, піддатливі, схильні до гріха. Сплюнув я півневі під ноги і узявся до праці. До вечора косив леваду аж дружина прибігла на луг та забрала мене звідти на вечерю.
- Чоловіче! Та не варто себе так мордувати цією роботою! Завтра ж усе болітиме!– бідкалася берегиня.- На пару днів міг розтягнути ту косовицю. Іди до мене, мій любий, давай масаж зроблю,- лагідно просокотіла вона і зняла з мене сорочку.
Наступного ранку зіштовхнувся із сусідкою як виходив із сільмагу.
- Ой! – зойкнула красуня і вхопилася за лоба.
- От халепа!– одказую їй.- Вибачайте, не хотів вас травмувати. Зайдіть до нас зараз, хай вас дружина огляне. Гаразд?
За півгодини сусідка стояла на порозі нашої хати з пов'язкою на оці. Дружина як уздріла знайомку, то аж затрусилася. Але взяла себе в руки і люб’язно запитала:
- Що сталося?
- Та ваш чоловік дверима приклав у магазині. Під оком синець набіг і голова болить. Чи не струс мозку?
- Сідайте, давайте поглянемо,- одказала благовірна і непомітно мені кивнула, наче казала: «Так тримати! Лупи її, шльондру, допоки не втече з села!».
Миттєвий огляд дав позитивний результат.
- Ось вам бодяга, жіночко. Зробіть кашку і акуратно утріть у синець. Тільки обережно, аби не потрапило в око, бо суміш пекуча. Синця до ранку не буде. А до гулі на лобі прикладіть листок капусти. Можете підв’язати аби не сповзав.
- Скільки з мене за послуги? – запитала відвідувачка.
- Та що ви! Ми з односельців нічого не берем,- одказала дружина. – Ідіть з Богом. А як знову трапиться якась халепа – приходьте, допоможемо.
- Дякую вам. Хотіла попросити вашого чоловіка аби полагодив мені замка на вхідних дверях, не закривається зовсім. Будь-хто може прийти, а хата відчинена. Допоможете?– запитала хворенька і благально подивилася в очі моїй дружині.
- Ну що ж, допомагати сам Бог велів. Прийде чоловік до вас, але трохи згодом – як вдома упорається.
- Дякую вам! – зраділа сусідка і, виходячи із хати, непомітно кинула мені свою сяйливу усмішку.
А жінка почорніла з виду, коли за конкуренткою зачинилися двері, та каже:
- Відьма вона! Темна її сила, нехороша. І приїхала вона в наше село не вірші писати, а кров людську пити. Не варто ходити до неї лагодити замка, це тільки привід заманити тебе в свої тенета. Але від долі не втечеш. Тому підеш сьогодні, після того як попораєш худобу.
Надвечір почалася буря. Вітер вив у високих осокорах, собаки рвалися з ланцюгів, перегукувалися сичі та сови. У сусідчиному дворі на подвір'ї крутився пиловий вихор, немов казав: « Йди чоловіче хутчій, і тебе засмокчу».
Жінка перехрестила мене, почепила на шию заговорений гердан із дубленої волячої шкіри, а в кишеню ввібгала шматок вельону аби не забував чий я чоловік.
- Слухай уважно, муже. Не підпускай відьму ззаду, бо тоді може стрибнути на спину. Як осідлає гарпія, то ти вже будеш її довіку. Тримай химеру постійно в полі зору. Ну, а якщо геть буде непереливки – клич на поміч, я під парканом сидітиму, ждатиму твого сигналу. Гаразд?
- Гаразд,- мовив я і рушив на вірну смерть. Кожен чоловік, якого хоч раз заманила красуня до власної оселі знає про що я кажу.
Спинився на порозі і ще раз перехрестився. Рипучі двері плавно прочинилися, в чорній глибині отвору заворушилася кошлата тінь і повільним кроком рушила до мене. Кліпнув оком – і мана щезла, натомість до мене приязно усміхалася сліпучої краси білявка у рожевому топіку та капцях на босу ногу. Шортів цього разу не було.
- Ой, а я думала, що ви не прийдете!– вигукнула сусідка. – Давайте я вас чаєм почастую за працю. Піду готувати, а ви працюйте, не буду заважати,- і крутнувши перед носом голими сідницями шаснула на кухню.
Замок і справді випадав із гнізда, оскільки був не від дерев’яних дверей, а від металічних. Довелося збігати додому і взяти потрібного замка з ключами зі своїх стратегічних запасів металічного мотлоху.
Повернувся, а сусідка вже стоїть на порозі з філіжанкою духм’яного чаю та шматочками меду в сотах на підносі. Правда вже в шортах. Але без топіка. Золотисте волосся спадає красуні аж на перса, сором'язливо прикриваючи рожеві пиптики. Я одним оком зиркав на ті чудеса природи, а іншим намагався пильнувати аби не гепнув необережно молотком по пальцях. Нарешті все зробив. Ключа вставив у отвір, провернув – механізм м"яко клацнув і рігелі плавно висунулися з пазів.
- Все, хазяйко. Ніхто сьогодні ваш сон не потривожить,- мовив я і почав збирати інструменти в торбу.
- Ось, чаю випийте, і медку скуштуйте,- мовила сусідка. – Знаю, ви грошей не візьмете, але гостинність ніхто не відміняв.
Повагавшись, сьорбнув чайку, куснув медку і сів на лаву під причілком закінчити солодку трапезу в більш зручній позі.
Не знаю, може я заснув, може примарилося, але чую як мене огорнула млость, тіло задерев’яніло, чашка з чаєм впала під ноги, а красуня навпроти накрила мене своїм розкішним тілом як м'якою ковдрою. А потім з рота неземної красуні виросли ікла довжиною з півліктя. З диким гарчанням це створіння увігнало свої зубиська в мою шию аби напитися крові. Але вийшла промашка: різці намертво застрягли в заговореному дружиною гердані. Відьма почала смикати щелепою аби вистромити гострі як ножі ікла але марно.
І тут я очуняв. Потвора на мені дико смикалася, намагаючись звільнитися з капкана в який потрапила та волочила мене по землі разом із сумкою з інструментами.
- Жінко-о-о-о-! – ревнув я що є сили. – Спаса-а-а-ай!
Через півтораметровий тин дикою кішкою метнулася моя благовірна з осиковим кілком наперевіс. З усього маху кохана вгатила важкий кілок у спину потворі. Та, нарешті, розціпила зуби і дико завила. Я скочив на ноги і теж навалився на кілка, допомагаючи дружині в цій благородній справі. Передсмертне харчання поволі затихло, потвора сконала. Перевернув горілиць істоту і перехрестився: це була вже не красуня, а звичайна упириця - зголодніла, нечесана, з кривими та недоглянутими зубами і, судячи з усього, дуже нащасна. Мабуть її розбудили лісоруби, які корчували старі пні під нову посадку. Прокинулася бестія від гуркоту бензопил та реву бульдозерів, вилізла з нори і пішла тинятися лісами. А їсти хочеться. От і рушило це нещастя до найближчого села, вдаючи із себе красуню-поетесу. А чоловіки на таке ласі. Правда не знала, бідолаха, що моя жінка - берегиня. І поплатилася за це своїм життям.
Поховали ми її у тому ж лісі, звідки вона прийшла. В яму кинули мій гердан та хлюпнули святої води. Це не зашкодить. Пожурилися трохи та пішли додому спати.
Уночі прокинувся, бо жінка ворушилася уві сні. І коли вже почав дрімати, почув її шепотіння: «Спи, мій любий. Нікому тебе не віддам, ніяка відьма тебе від мене не відіб'є».
А, може, це все мені приснилося? Як гадаєте?
01.05.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
