Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
                            І
               &
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гійом дю Вентре "5.Десять заповідей"
«Аз єсмь Господь…»- Чув. Та сумніваюсь…»
«Не сотвори кумира…» - «А метал?»
«Не поминай мя всує…» - «Грішний, каюсь:
В тригоспода частенького загинав».
«Шануй суботній день…» - «Ну, що за фарисейство!
Од лінощів для мене гарний кожен день».
«Шануй батьків…» - «Шаную».
«Не чини перелюб…»
«Од слів оцих мене проймає дрож!»
«Не вбивай…» - «»І критиків прощать?!»
«Не кради…» - «А де ж бо рими брать?»
«Не подумай неправдиво свідчить…»
«Не зажадай чужу дружину, ні віслюка чужого…»
(«О , Господи, який же затіснявий вірш!)
Ну, а дружину віслюка сусіди можна?»
5.Десять заповедей
"Аз есмь Господь…" - Слыхал. Но сомневаюсь...»
"Не сотвори кумира…" - А металл?
"Не поминай мя всуе…" - Грешен, каюсь:
В тригоспода нередко загибал.
"Чти день субботний…" - Что за фарисейство!
Мне для безделья всякий день хорош.
"Чти мать с отцом…" - Чту. -
"Не прелюбодействуй…"
От этих слов меня бросает в дрожь!
"Не убивай…" - И критиков прощать?!
"Не укради…" - А где же рифмы брать?
"Не помышляй свидетельствовать ложно…",
"Не пожелай жены, осла чужих…"
(О, Господи, как тесен этот стих!)
Ну, а жену осла-соседа - можно?
Гийом дю Вентре
Как Гийом дю Вентре, блестящий французский поэт XVI века, родился в 1943 году в лагере ГУЛАГа
Знакомьтесь: Гийом дю Вентре, блестящий французский поэт 16 века, гасконец, красавец, весельчак и умница, любимец прекрасных дам, друг Генриха Наваррского, отчаянный дуэлянт.
Место рождения: 1943 год, СССР, зауральский лагерь-завод «Свободное» на трассе нынешнего БАМа...
Зона без отдыха
Среди великого множества литературных мистификаций эта — особенная. Никогда не существовавшего французского поэта придумали два зэка, Яков Харон и Юрий Вейнерт. Сонеты, якобы переводы с французского, рождались в нечеловеческих условиях, без словарей и энциклопедий. И даже без бумаги — использовалась инженерная синька и калька...
Харон детство и юность провел в Берлине: мать работала в советском торгпредстве машинисткой. Блестяще окончил гимназию, поступил в консерваторию, где увлекся музыкой кино и изучал технику звукозаписи. Вернувшись в Москву, озвучил знаменитые фильмы тех лет — «Поколение победителей» и «Мы из Кронштадта». А в двадцать три года его арестовали. Приговор: десять лет. И дальневосточная тайга...
Яков Харон
В лагере Харон создал оркестр и даже оперную труппу. И руководил конструкторским бюро, будучи технически очень грамотным человеком.
Юрий Вейнерт с детства поражал разносторонними талантами: прекрасно играл на фортепиано, переводил, сочинял стихи. Первый раз он отправился в ссылку сразу после окончания девятилетки: в разговоре с друзьями сказал что- то крамольное. В промежутках между отсидками окончил ФЗУ на техника-путейца и один курс Ленинградского университета железнодорожного транспорта. Потом — опять арест.
Юрий Вейнерт
На последнем допросе следователь заявил, что семнадцатилетний парень заслуживает высшей меры наказания. «Что ж, я передам от тебя привет!» — дерзко отвечал Юрий. «Кому?» — удивился следователь. «Товарищу Дзержинскому! Или даже самому Ленину...»
Когда в «Свободное» прибыла очередная партия заключенных, Харон познакомился с Юрием Вейнертом. Заговорили о музыке, о Шекспире и Петрарке — и мгновенно подружились.
1943 год, из Ставки поступил ответственный заказ — освоить производство минометов. При том что на заводе не было литейного производства! Благодаря Харону уже через сорок дней был пущен уникальный литейный цех, из Москвы даже приехали именитые специалисты перенимать опыт.
Расплавленный чугун наполнил первый ковш.
— Вот так Вулкан ковал оружье богу, — вдруг продекламировал Вейнерт, перекрикивая грохот.
— Персей Пегаса снаряжал в дорогу, — ответил Харон устало, почти автоматически. Через пару дней друзья придумали автора сонетов, бесшабашного гасконца Гийома дю Вентре. Такая веселая литературная игра — ради выживания. А может, и ради самой игры.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)