
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.01
23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
2023.06.01
23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
2023.06.01
21:58
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
2023.06.01
21:19
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
2023.06.01
17:29
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
2023.06.01
08:58
Жасміново-трояндово
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
2023.06.01
06:42
Лягай, поспи, поки ракета
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
2023.06.01
04:32
Обчухрали нахаби тутешні
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
2023.05.31
21:57
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
2023.05.31
19:26
Вже колобродять перші хитрі сни,
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
2023.05.31
12:18
Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
2023.05.31
12:12
Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
2023.05.31
10:27
У травах шовкових — на щастя підкова,
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
2023.05.31
10:13
Тихо линув
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
2023.05.31
09:35
Сонячним спектром
простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
2023.05.31
08:38
В храм Аполлона ввійшов Ксенофонт ,
Чоло увінчав вінком і молитву почав.
«Грілл твій поліг позавчора»,-
Молитву гонець обірвав неждано.
Зняв Ксенофонт вінок і похиливсь.
«Син твій справжнім героєм поліг!»
«Знав я: Грілл – смертний, як і всі ми»,-
В
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чоло увінчав вінком і молитву почав.
«Грілл твій поліг позавчора»,-
Молитву гонець обірвав неждано.
Зняв Ксенофонт вінок і похиливсь.
«Син твій справжнім героєм поліг!»
«Знав я: Грілл – смертний, як і всі ми»,-
В
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Квіти ніколи не розквітають одночасно. Богдан Мельничук.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Квіти ніколи не розквітають одночасно. Богдан Мельничук.
Богдан Мельничук. Крапелини плюс. Нові крапелини. Поезії.
Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 135 с.,215с.
Старайся
Споживати
Небесну воду-
Її боїться
Бруд світу
Богдан Мельничук – тип синкретичного автора, він пише поезію, прозу, критику. Рецензовані видання є унікальними: це білінгви - українською/ есперанто (переклад з української мови Миколи Кривецького).
Невблаганно звужується, подібно до шагреневої шкіри, сегмент художньої літератури, що розуміємо, як особливе мистецтво, суміжне з художніми відкриттями, здатними викликати естетичне потрясіння і в ідеалі націлене на творення шедеврів. Теперішній час – наносне, сміття, таке вмирає, як тільки зникає злободенність, конкретна прив’язка до умов, становища. Обставини, особливості життя безпосереднього теж треба вміти втілювати, тільки таньше. Автор це вміє, у нього художній текст – текст відкритий. Тотальний перегук деталей - ознака внутрішньої щільності, єдності створюваного світу: «Двоє садили явори І дивилися крізь час, Коли можна буде зрубати дерево. Один бачив дачу, Інший – скрипку», «Найдальше Летить камінь, Кинутий із пращі зла – Б’є через покоління.».
Образ – найістотніший елемент поезії, можливо, єдиний, якому нічого не загрожує - ні час, ні поетична мода. Поза образом поезію годі собі уявити, і саме якість образів визначає якість останньої. У рецензованого автора – поетичний образ візуальний, як і справжнє зображення, мальоване фарбами: «Чи буває, що у друга Зелене чоло, Зелені очі, Зелені руки? Буває. Цей друг – ліс», «Найщедріший вітер – Травневий: Сипле пелюстя Яблуневого цвіту Безкоштовно», і його образи сильні, влучні, виразні і просто красиві! Вони розширюють коло наших думок, даючи простір асоціаціям, виявляють те, чого жодне око досі не помічало: «Чому восени Нема грому? Може, тому, Що дерева скинули листя І їм тепер нічим слухати…», містять багато барв і обрисів при невеликій кількості слів: «Думки – Як розлий – вода: Ген до обрію. І лише один орієнтир – Церква.», «Довго живуть Груші та…політв’язні. Чи не тому, Що покручені долею?». Художній образ і прототип – це віддалені метафори одне одного. Риси прототипу із свого контексту і матеріалу переносяться в інші обставини, іншій матеріал і контекст, де змінюються як образно, так і функціонально. «Тінь захищатиме тебе від спеки тимчасово. Тільки дах прикрив надовго й надовго…Не біжи за примарною розрадою.», «Ми думаємо, Що мандруємо. А то Світ тече Крізь нас».
Судячи з оригінальної манері письма, автор тверезий реаліст і одночасно романтик. Він тяжіє до дослідження хворобливих зламів людської психіки, до вивчення тайників свідомості, в текстах присутня аура таємничості, зашифрованості: «Допікає сонце. Для захисту Повернув жалюзі. Допікає твій погляд…Що повернути?». Складна психологічна партитура, в’язь натяків та алюзій висвітлюють основний філософський аспект - болісне усвідомлення нікчемності існування вхолосту при незвичайних задатках. «Догоджаючи шлункові й плоті, думаєш, що ти оригінальний? Зайди на цвинтар», «Сонце хилиться До заходу життя – Довшають тіні спогадів. Сонце зайде – Вони житимуть тільки на папері».
Строфа- притча – це жанр мистецтва, що намагається схематизувати життя: «Бути багатим – як перепливати море в шторм. Бідність – супокійна гавань», «Єдина В’язниця, З якої Не можна втекти, - В’язниця часу.», «Є найважчий шлях, Який дано Пройти не кожному – від голови До серця».
Автор володіє уніфіцірованим набором професійних навичок, майже кожен рядок – маленький шедевр метафори, цитувати можна не вибираючи: «Птахи Продзьобують Хмари. Для Сонця.», «Шелест Дощу – Мов Молитва природи», «На моє рамено Присів Листок клена – Осінь Простягнула долоню». Багато залишається сказаного «між рядками», напевно те, що в жоден інший спосіб неможливо висловити. «Багато людей Бажають Відчинити Хвіртку мого серця. А я боюся протягів».
Захват публічного розкриття, психологічний стриптиз - до сексу домішує кохання: «Твоє груденятко/Згаснуло в моїй долоні/І я не можу тебе пестити - / Гніздо ж не голубить пташат.», «Дотик тіл Ще не означає Перелуння сердець. Але дотик сердець Відлунює тілами».
Фактори нібито формальні – поетичний синтаксис поета, ритм, пов’язаний із часовими відносинами ( за аналогією з музикою – інтонаційний стрій віршів, як різновид мелодійного мистецтва), але вони невіддільні від суті авторської мови, її важлива складова.
Межа між добром і злом часто набагато хитромудріша за звиви на географічній мапі, адже проходить вона серцем поета і саме тому: «Серце
У поета
Кровоточить
Пульсарами слів
І згустками мелодій.»
Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 135 с.,215с.
Старайся
Споживати
Небесну воду-
Її боїться
Бруд світу
Богдан Мельничук – тип синкретичного автора, він пише поезію, прозу, критику. Рецензовані видання є унікальними: це білінгви - українською/ есперанто (переклад з української мови Миколи Кривецького).
Невблаганно звужується, подібно до шагреневої шкіри, сегмент художньої літератури, що розуміємо, як особливе мистецтво, суміжне з художніми відкриттями, здатними викликати естетичне потрясіння і в ідеалі націлене на творення шедеврів. Теперішній час – наносне, сміття, таке вмирає, як тільки зникає злободенність, конкретна прив’язка до умов, становища. Обставини, особливості життя безпосереднього теж треба вміти втілювати, тільки таньше. Автор це вміє, у нього художній текст – текст відкритий. Тотальний перегук деталей - ознака внутрішньої щільності, єдності створюваного світу: «Двоє садили явори І дивилися крізь час, Коли можна буде зрубати дерево. Один бачив дачу, Інший – скрипку», «Найдальше Летить камінь, Кинутий із пращі зла – Б’є через покоління.».
Образ – найістотніший елемент поезії, можливо, єдиний, якому нічого не загрожує - ні час, ні поетична мода. Поза образом поезію годі собі уявити, і саме якість образів визначає якість останньої. У рецензованого автора – поетичний образ візуальний, як і справжнє зображення, мальоване фарбами: «Чи буває, що у друга Зелене чоло, Зелені очі, Зелені руки? Буває. Цей друг – ліс», «Найщедріший вітер – Травневий: Сипле пелюстя Яблуневого цвіту Безкоштовно», і його образи сильні, влучні, виразні і просто красиві! Вони розширюють коло наших думок, даючи простір асоціаціям, виявляють те, чого жодне око досі не помічало: «Чому восени Нема грому? Може, тому, Що дерева скинули листя І їм тепер нічим слухати…», містять багато барв і обрисів при невеликій кількості слів: «Думки – Як розлий – вода: Ген до обрію. І лише один орієнтир – Церква.», «Довго живуть Груші та…політв’язні. Чи не тому, Що покручені долею?». Художній образ і прототип – це віддалені метафори одне одного. Риси прототипу із свого контексту і матеріалу переносяться в інші обставини, іншій матеріал і контекст, де змінюються як образно, так і функціонально. «Тінь захищатиме тебе від спеки тимчасово. Тільки дах прикрив надовго й надовго…Не біжи за примарною розрадою.», «Ми думаємо, Що мандруємо. А то Світ тече Крізь нас».
Судячи з оригінальної манері письма, автор тверезий реаліст і одночасно романтик. Він тяжіє до дослідження хворобливих зламів людської психіки, до вивчення тайників свідомості, в текстах присутня аура таємничості, зашифрованості: «Допікає сонце. Для захисту Повернув жалюзі. Допікає твій погляд…Що повернути?». Складна психологічна партитура, в’язь натяків та алюзій висвітлюють основний філософський аспект - болісне усвідомлення нікчемності існування вхолосту при незвичайних задатках. «Догоджаючи шлункові й плоті, думаєш, що ти оригінальний? Зайди на цвинтар», «Сонце хилиться До заходу життя – Довшають тіні спогадів. Сонце зайде – Вони житимуть тільки на папері».
Строфа- притча – це жанр мистецтва, що намагається схематизувати життя: «Бути багатим – як перепливати море в шторм. Бідність – супокійна гавань», «Єдина В’язниця, З якої Не можна втекти, - В’язниця часу.», «Є найважчий шлях, Який дано Пройти не кожному – від голови До серця».
Автор володіє уніфіцірованим набором професійних навичок, майже кожен рядок – маленький шедевр метафори, цитувати можна не вибираючи: «Птахи Продзьобують Хмари. Для Сонця.», «Шелест Дощу – Мов Молитва природи», «На моє рамено Присів Листок клена – Осінь Простягнула долоню». Багато залишається сказаного «між рядками», напевно те, що в жоден інший спосіб неможливо висловити. «Багато людей Бажають Відчинити Хвіртку мого серця. А я боюся протягів».
Захват публічного розкриття, психологічний стриптиз - до сексу домішує кохання: «Твоє груденятко/Згаснуло в моїй долоні/І я не можу тебе пестити - / Гніздо ж не голубить пташат.», «Дотик тіл Ще не означає Перелуння сердець. Але дотик сердець Відлунює тілами».
Фактори нібито формальні – поетичний синтаксис поета, ритм, пов’язаний із часовими відносинами ( за аналогією з музикою – інтонаційний стрій віршів, як різновид мелодійного мистецтва), але вони невіддільні від суті авторської мови, її важлива складова.
Межа між добром і злом часто набагато хитромудріша за звиви на географічній мапі, адже проходить вона серцем поета і саме тому: «Серце
У поета
Кровоточить
Пульсарами слів
І згустками мелодій.»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію