
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Квіти ніколи не розквітають одночасно. Богдан Мельничук.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Квіти ніколи не розквітають одночасно. Богдан Мельничук.
Богдан Мельничук. Крапелини плюс. Нові крапелини. Поезії.
Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 135 с.,215с.
Старайся
Споживати
Небесну воду-
Її боїться
Бруд світу
Богдан Мельничук – тип синкретичного автора, він пише поезію, прозу, критику. Рецензовані видання є унікальними: це білінгви - українською/ есперанто (переклад з української мови Миколи Кривецького).
Невблаганно звужується, подібно до шагреневої шкіри, сегмент художньої літератури, що розуміємо, як особливе мистецтво, суміжне з художніми відкриттями, здатними викликати естетичне потрясіння і в ідеалі націлене на творення шедеврів. Теперішній час – наносне, сміття, таке вмирає, як тільки зникає злободенність, конкретна прив’язка до умов, становища. Обставини, особливості життя безпосереднього теж треба вміти втілювати, тільки таньше. Автор це вміє, у нього художній текст – текст відкритий. Тотальний перегук деталей - ознака внутрішньої щільності, єдності створюваного світу: «Двоє садили явори І дивилися крізь час, Коли можна буде зрубати дерево. Один бачив дачу, Інший – скрипку», «Найдальше Летить камінь, Кинутий із пращі зла – Б’є через покоління.».
Образ – найістотніший елемент поезії, можливо, єдиний, якому нічого не загрожує - ні час, ні поетична мода. Поза образом поезію годі собі уявити, і саме якість образів визначає якість останньої. У рецензованого автора – поетичний образ візуальний, як і справжнє зображення, мальоване фарбами: «Чи буває, що у друга Зелене чоло, Зелені очі, Зелені руки? Буває. Цей друг – ліс», «Найщедріший вітер – Травневий: Сипле пелюстя Яблуневого цвіту Безкоштовно», і його образи сильні, влучні, виразні і просто красиві! Вони розширюють коло наших думок, даючи простір асоціаціям, виявляють те, чого жодне око досі не помічало: «Чому восени Нема грому? Може, тому, Що дерева скинули листя І їм тепер нічим слухати…», містять багато барв і обрисів при невеликій кількості слів: «Думки – Як розлий – вода: Ген до обрію. І лише один орієнтир – Церква.», «Довго живуть Груші та…політв’язні. Чи не тому, Що покручені долею?». Художній образ і прототип – це віддалені метафори одне одного. Риси прототипу із свого контексту і матеріалу переносяться в інші обставини, іншій матеріал і контекст, де змінюються як образно, так і функціонально. «Тінь захищатиме тебе від спеки тимчасово. Тільки дах прикрив надовго й надовго…Не біжи за примарною розрадою.», «Ми думаємо, Що мандруємо. А то Світ тече Крізь нас».
Судячи з оригінальної манері письма, автор тверезий реаліст і одночасно романтик. Він тяжіє до дослідження хворобливих зламів людської психіки, до вивчення тайників свідомості, в текстах присутня аура таємничості, зашифрованості: «Допікає сонце. Для захисту Повернув жалюзі. Допікає твій погляд…Що повернути?». Складна психологічна партитура, в’язь натяків та алюзій висвітлюють основний філософський аспект - болісне усвідомлення нікчемності існування вхолосту при незвичайних задатках. «Догоджаючи шлункові й плоті, думаєш, що ти оригінальний? Зайди на цвинтар», «Сонце хилиться До заходу життя – Довшають тіні спогадів. Сонце зайде – Вони житимуть тільки на папері».
Строфа- притча – це жанр мистецтва, що намагається схематизувати життя: «Бути багатим – як перепливати море в шторм. Бідність – супокійна гавань», «Єдина В’язниця, З якої Не можна втекти, - В’язниця часу.», «Є найважчий шлях, Який дано Пройти не кожному – від голови До серця».
Автор володіє уніфіцірованим набором професійних навичок, майже кожен рядок – маленький шедевр метафори, цитувати можна не вибираючи: «Птахи Продзьобують Хмари. Для Сонця.», «Шелест Дощу – Мов Молитва природи», «На моє рамено Присів Листок клена – Осінь Простягнула долоню». Багато залишається сказаного «між рядками», напевно те, що в жоден інший спосіб неможливо висловити. «Багато людей Бажають Відчинити Хвіртку мого серця. А я боюся протягів».
Захват публічного розкриття, психологічний стриптиз - до сексу домішує кохання: «Твоє груденятко/Згаснуло в моїй долоні/І я не можу тебе пестити - / Гніздо ж не голубить пташат.», «Дотик тіл Ще не означає Перелуння сердець. Але дотик сердець Відлунює тілами».
Фактори нібито формальні – поетичний синтаксис поета, ритм, пов’язаний із часовими відносинами ( за аналогією з музикою – інтонаційний стрій віршів, як різновид мелодійного мистецтва), але вони невіддільні від суті авторської мови, її важлива складова.
Межа між добром і злом часто набагато хитромудріша за звиви на географічній мапі, адже проходить вона серцем поета і саме тому: «Серце
У поета
Кровоточить
Пульсарами слів
І згустками мелодій.»
Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 135 с.,215с.
Старайся
Споживати
Небесну воду-
Її боїться
Бруд світу
Богдан Мельничук – тип синкретичного автора, він пише поезію, прозу, критику. Рецензовані видання є унікальними: це білінгви - українською/ есперанто (переклад з української мови Миколи Кривецького).
Невблаганно звужується, подібно до шагреневої шкіри, сегмент художньої літератури, що розуміємо, як особливе мистецтво, суміжне з художніми відкриттями, здатними викликати естетичне потрясіння і в ідеалі націлене на творення шедеврів. Теперішній час – наносне, сміття, таке вмирає, як тільки зникає злободенність, конкретна прив’язка до умов, становища. Обставини, особливості життя безпосереднього теж треба вміти втілювати, тільки таньше. Автор це вміє, у нього художній текст – текст відкритий. Тотальний перегук деталей - ознака внутрішньої щільності, єдності створюваного світу: «Двоє садили явори І дивилися крізь час, Коли можна буде зрубати дерево. Один бачив дачу, Інший – скрипку», «Найдальше Летить камінь, Кинутий із пращі зла – Б’є через покоління.».
Образ – найістотніший елемент поезії, можливо, єдиний, якому нічого не загрожує - ні час, ні поетична мода. Поза образом поезію годі собі уявити, і саме якість образів визначає якість останньої. У рецензованого автора – поетичний образ візуальний, як і справжнє зображення, мальоване фарбами: «Чи буває, що у друга Зелене чоло, Зелені очі, Зелені руки? Буває. Цей друг – ліс», «Найщедріший вітер – Травневий: Сипле пелюстя Яблуневого цвіту Безкоштовно», і його образи сильні, влучні, виразні і просто красиві! Вони розширюють коло наших думок, даючи простір асоціаціям, виявляють те, чого жодне око досі не помічало: «Чому восени Нема грому? Може, тому, Що дерева скинули листя І їм тепер нічим слухати…», містять багато барв і обрисів при невеликій кількості слів: «Думки – Як розлий – вода: Ген до обрію. І лише один орієнтир – Церква.», «Довго живуть Груші та…політв’язні. Чи не тому, Що покручені долею?». Художній образ і прототип – це віддалені метафори одне одного. Риси прототипу із свого контексту і матеріалу переносяться в інші обставини, іншій матеріал і контекст, де змінюються як образно, так і функціонально. «Тінь захищатиме тебе від спеки тимчасово. Тільки дах прикрив надовго й надовго…Не біжи за примарною розрадою.», «Ми думаємо, Що мандруємо. А то Світ тече Крізь нас».
Судячи з оригінальної манері письма, автор тверезий реаліст і одночасно романтик. Він тяжіє до дослідження хворобливих зламів людської психіки, до вивчення тайників свідомості, в текстах присутня аура таємничості, зашифрованості: «Допікає сонце. Для захисту Повернув жалюзі. Допікає твій погляд…Що повернути?». Складна психологічна партитура, в’язь натяків та алюзій висвітлюють основний філософський аспект - болісне усвідомлення нікчемності існування вхолосту при незвичайних задатках. «Догоджаючи шлункові й плоті, думаєш, що ти оригінальний? Зайди на цвинтар», «Сонце хилиться До заходу життя – Довшають тіні спогадів. Сонце зайде – Вони житимуть тільки на папері».
Строфа- притча – це жанр мистецтва, що намагається схематизувати життя: «Бути багатим – як перепливати море в шторм. Бідність – супокійна гавань», «Єдина В’язниця, З якої Не можна втекти, - В’язниця часу.», «Є найважчий шлях, Який дано Пройти не кожному – від голови До серця».
Автор володіє уніфіцірованим набором професійних навичок, майже кожен рядок – маленький шедевр метафори, цитувати можна не вибираючи: «Птахи Продзьобують Хмари. Для Сонця.», «Шелест Дощу – Мов Молитва природи», «На моє рамено Присів Листок клена – Осінь Простягнула долоню». Багато залишається сказаного «між рядками», напевно те, що в жоден інший спосіб неможливо висловити. «Багато людей Бажають Відчинити Хвіртку мого серця. А я боюся протягів».
Захват публічного розкриття, психологічний стриптиз - до сексу домішує кохання: «Твоє груденятко/Згаснуло в моїй долоні/І я не можу тебе пестити - / Гніздо ж не голубить пташат.», «Дотик тіл Ще не означає Перелуння сердець. Але дотик сердець Відлунює тілами».
Фактори нібито формальні – поетичний синтаксис поета, ритм, пов’язаний із часовими відносинами ( за аналогією з музикою – інтонаційний стрій віршів, як різновид мелодійного мистецтва), але вони невіддільні від суті авторської мови, її важлива складова.
Межа між добром і злом часто набагато хитромудріша за звиви на географічній мапі, адже проходить вона серцем поета і саме тому: «Серце
У поета
Кровоточить
Пульсарами слів
І згустками мелодій.»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію