ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.10.19 18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.

Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.

Микола Дудар
2025.10.19 16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…

Євген Федчук
2025.10.19 15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.

Світлана Пирогова
2025.10.19 14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.

Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,

Володимир Мацуцький
2025.10.19 13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.

Леся Горова
2025.10.19 11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.

Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля

Тетяна Левицька
2025.10.19 09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо

Сергій СергійКо
2025.10.19 09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.

Віктор Кучерук
2025.10.19 06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.

Микола Дудар
2025.10.19 00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…

Ярослав Чорногуз
2025.10.18 22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --

Борис Костиря
2025.10.18 22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий

Микола Дудар
2025.10.18 21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…

Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,

Тетяна Левицька
2025.10.18 15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.

Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —

Артур Курдіновський
2025.10.18 04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст

Володимир Бойко
2025.10.17 23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.

А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Палагея Кукуй (1985) / Проза

 За п’ять хвилин до занурення-5

«И пришли те два Ангела в Содом вечером,
когда Лот сидел у ворот Содома…» (Бытие, Глава 19)

Образ твору Частина 5. Дрючком і кочергою.


Передмістя Иїва, точна локація невідома.

Монахи погнали їх аж до болота у зелене жабуриння, де торік повністю засмоктало «Шевролле Авео» місцевого агронома. Болото нещадне до гівнюків і різної нечисті. А монахи після облави обителі, стали критичними і принциповими до всяких людських гріхів, особливо таких. Неможна закривати очі на подібне, бо закриєш раз, звикнеш жити у безладі. Хаос стане нормою, а норма трансформується із девіації.
Кожен послушник монастиря ще змалку знав, який це великий гріх, знав і тихо молився, щоб ніколи не настав цей жахливий день, але він настав і обіцяв сумне майбутнє для нащадків. Останнім доведеться боротися не тільки за своє місце під сонцем, а й постійно відганяти виродків від своїх дітей.
На землю опустилися буремні часи, часи дрючка і кочерги.
Після оперативних заходів КАЖАНівців в монастирі навіть хлібу не лишилося. Правоохоронці обісцяли туалет, витоптали грядки для медитації і щось рили під великим хрестом при вході до монастиря. Але життя вирували всіма барвами веселки, особливо у болотах, що знаходилися неподалік.
Тільки чорту відомо, чому автобус з цілою групою виродків з розмальованими мордяками зробив зупинку біля монастиря, обителі людських чеснот, тихої гавані смиренності душі і тіла. Але їм явно не пощастило. Монахи були не на жарт розлютовані, а під могилою на задньому дворі зберігався арсенал зброї, тобто ще й озброєні.
Виродження моралі, звідси і виродки – ось що було загрозою для сучасного суспільства, і монахи про це чудово знали. Прихована війна велася ними не одну сотню років, таємні знання передавалися із покоління в покоління.
Бездуховність особистості породжувала її агресивність або повну байдужість. Вона перетворювала людину на мармелад, який міг набувати будь-якої форми за будь-яких потрібних умов. А потрібні умови визначали і всяк сприяли Невідомі Отці Революції (далі – НОР), вони ж і ліпили фігурки із «мармеладу».
Розмальовані люди у болоті із транспарантами «Я пишаюся, що я такий!», «Свободу ****!» репетували і просили про допомогу, але монахи їх не чули. Ззовні вони не були вже монахами, сутани догорали в яскравому багатті, а длань, що недавно перегортала Молитвослов, тримала автомат системи Михайла Калашнікова. Послушники визнавали тільки одну веселку – ту, що на небі.
За гармидером у болоті споглядали чорти і весело потирали руки в передчутті свіженьких душ. Охочим до різних видовищ також був Толік, але його не цікавили нічиї душі, голуб просто любив срати на голову.

Весела Умщина.
Навіть у цьому напрочуд красивому краї не обійшлося без весілля. Жінка поважного віку лежачи на підлозі тримала за ногу вже немолодого чоловіка, затримуючи його, вона голосила: «Не їдь! Не їдь, благаю тебе, сину! Не треба тобі на ній жєнітса, вона ж тебе вб’є! Вб’є паскуда, я чую це материнським серцем!».
Син увімкнув «режим мужика»: «Ні, мамо, я поїду! Поїду і оженюсь! Може вона моя доля! А як не згину, там пристроюсь. Я не пропаду! Будівником (пауза), а може шофером (пауза), а може й у офіс подамся…Освіта яка не яка в мене є! Дояр-зоотехнік все ж ніяк!».
Мати не здавалася: «Я тобі ціле відро ролів макі-такі накатаю! І компот із плавленого сирка і черешень зварю як ти любиш! Лишися тільки, сину мій! Л.и.ш.и.с.я…(плаче)».
Жабун не послухав ні матері, ні батька, зібрав торбу і покивав п’ятами на Иїв. Маршрутка летіла весело по бездоріжжю. Від тієї веселості чоловіка і ще пару пасажирів знудило прямо у салоні. Водій не встиг зупинитися, бо на таких ямах не можливо це зробити! Місцеві владодержці тільки розводили руками і скаржилися на мале фінансування.
Блювотиння прибрали, але салон маршрутки продовжував смердіти, за вікнами пролітали мальовничі види Охвиці, колись соковиті пасовища для корів і кіз перетворені у поодинокі автозаправні станції і міні-супермаркети, туалети для проїжджих голодранців, висипанців із екскурсійних автобусів. Або просто закинуті клапті землі порослі бур’янами по пояс.
Жабун хропів. До Иїва залишалося кілометрів 40-30, люди повитягали із своїх сумок печених курей, котлети, ковбасу і сало. Був час обіду. На запах їжі у умського жениха засвербіло у носі, забурчало в животі, прокинувся.
Иїв зустрів умчан буревієм з дощем. Як передавав раніше синоптик: «Очікується шторм». Ну який в біса шторм над сушею!? Але нікого не цікавило, як правильно назвати гнів природи у вигляді сильного вітру. Іншими словами – зривало дах від негоди. Якби у людей погано трималися скальпи, то зривало б їх! Але Жабуну хвилюватися не було чого – лисий, як коліно! Та то вже його особиста проблема і, мабуть, біда.
Після маневрів Марисі, половина ****ського відділення національної поліції втратила сон, а деякі працівники і розум. Заглиблюватися у проблему не у порядку денному, наразі непередбачувано розгорталася операція по спасінню Гната із лап охоронців правопорядку, які років як двадцять перестали бути охоронцями, а просто «кришували» і «віджимали» бізнес. На сьогодні невідомо на чиєму вони були боці, але точно ясно, що треба тікати, якщо упіймають – замордують до смерті або «повісять» «мокруху» чи підкинуть «наркоту». Ця пісня стара, як світ.
Марисі були за новинку всі прийняті дії, і якби не Еродот, то взагалі б не знала, що робити.
Шеститонна вантажівка летіла по дорозі вже без перешкод, ні тобі патрулів, ні планів-перехватів, нічого, що б могло її зупинити, крім звісно латаного-перелатаного дорожнього полотна, яке як тіло велетенського кита, було все у зазублинах і дірках.
«Де шукати Гната?» - питала себе Марися, але відповідь так і не приходила. Еродот спав поряд на пасажирському сидінні, тільки вітер ворушив на ньому пір’я. Було тихо.
Тихо до того моменту, як із-за дерев біля боліт не показався якийсь рух. Під’їжджаючи ближче стало видно, що ситуація неоднозначна, злоденний шарварок: одні люди по пояс у болоті галасуюсь про допомогу, а інші – із зброєю не дають їм вийти із багна.
Еродот. Що це таке? – перелякано, потягуючись після сну.
Марися. Я не знаю, але здається, це якесь масове вбивство, якісь сектанти, бачиш, вони хрестяться, може Свідєлі Ієгови чи Бєлоє братство.
Еродот. Да які в біса Свідєлі Ієгови! Тим більше Бєлоє братство! Тут щось інше. Але що? Давай під’їдемо ближче? Бєлоє братство… посміхнувся.
Марися. Нафіга воно треба! Нам потрібно Гната рятувати, а ці сектанти і без нас розберуться. Ти подивися, вони всі з автоматами, хочеш, щоб дупу підстрелили?! Їдемо далі від гріха подалі!
Еродот. А може ми зможемо попередити вбивство. Ти як хочеш, а я гляну, що там відбувається. Їдь за Гнатом, тільки будь обережною.
Марися. Ти залишаєш в такий момент мене саму? – здивовано.
Еродот. А що робити? Це мій обов’язок, я маю подивитися, що там і допомогти, якщо знадобиться. Не забувай хто я.
Марися. Добре, лети, тільки повертайся скоріше, я без тебе не справлюся.
Еродот полетів до боліт в яких тонула «веселка». А Марися поїхала рятувати коханого, у якого кримінальних талантів більше, ніж кольорів у ниток «Муліне».
Пішов дрібний дощик.
кап… кап……кап-кап……кап-кап ……кап-кап……………………………………… …. …. ............................................................................................................................................
Природа умилася від безумства спеки, а тутешні болота приймали непрошених гостів.
Коли Еродот наблизився до боліт, то побачив наступну картину: ґвалт і галас, який і справді схожий на масове вбивство. Люди із зброєю у руках здається священики чи монахи, але точно не адепти Свідєлєй Ієгови і точно не із Бєлого братства, цитували Біблію і постійно хрестилися. У одного з озброєних було кадило, яке використовував він не за призначенням – гилив ним по голові тих, хто виринав із болотного багна. Утопаючі взагалі були дивними, у всіх розмальовані мордяки, наче потрапили у ясельну групу дитсадочку і поснули, а діти тим часом їх розмалювали фломастерами. У них були груди неприродної форми і дупи надто округлі. Щось із цими людьми було не так, але що саме Еродот не міг второпати. Транспаранти, гасла, плакати з гучними словами…
Голос із-за сосни. Чорт №1. «Да виродки вони» - спокійним голосом.
Еродот. Хто? – здивовано.
Чорт №1. Виродки, веселкові, називай як хочеш, але суті це не поміняє – посміхаючись, жуючи молоду шишку.
Еродот. А що ти тут забув, «друже»?
Чорт №1. Гріюся – посміхаючись.
Еродот. Не бреши, пискомордий! Що ти тут робиш? – схопив чорта за хвіст.
Чорт №2. А ну відпусти його! – показуючи кулаки показався із-за сосни.
Еродот. Ой як страшно! – розсміявся, але хвоста відпустив. – Скільки вас тут?
Чорт №1. Да не сци, двоє нас. Нахєра нам конкуренти, тут хоч би на двох вистачило.
Еродот. Що тут відбувається?
Чорт №1. Божа кара – посміхаючись.
Еродот. Я зараз дам тобі Божу кару! – схопив обома руками за роги.
Чорт №1. Відпусти, бєлоснєжка! Відпусти кажу! Обісцю зараз ноги!
Сутичка між Добром і Злом тривала б мабуть ще дуже довго, якби не один голуб прицільний і досить щедрий. Такий щедрий, що умудрився обгімнячити відразу трьох. Всі троє і побігли утиратися у траву.
Чорт №1 до Еродота. Заб’ємо Дурня на душі?
Еродот. Ні, це ви без мене, мені пора. Ну вас у дупу!
Чорт № 2. І тебе у дупу! – посміхаючись.
Еродот. Та щоб ви скисли, рогоголові! Тьфу на вас! – плюнув тричі на землю і полетів геть.
Болото переливалося усіма кольорами веселки. Чорти забивали Дурня, але даремно, бо через хвилин п'ятнадцять у монахів прокинеться совість, вєлікоє чєловєколюбіє і смірєніє норова поверне їх гнів іншою стороною. Вони витягнуть «веселку» із топкої води і погонять копняками до автобуса.
Еродот повернувся до Марисі.
Марися. Ну що там? – зацікавлено.
Еродот. Да ну його нафіг! Ти була права – витираючи вологою серветкою рештки голубиного гімна на плечі.
Марися. Та все ж таки що там?
Еродот. Чортівня якась, краще не питай.
Марися. Не буду питати.
ЗІЛ стрибав по дорозі, як блоха по собаці, ями набили синці на дупі і трохи боліли нирки. За весь час відсутності Еродота, Марисі так і не вдалося знайти Гната, наче скрізь землю провалився! Жодних підказок, жодних натяків на його слід. Раптом…
Під’їжджаючи до «Shelest Koles», Марися помітила, що у придорожньому кафе сиділи троє сіромах, придивившись упізнала в одному з них Гната. Брудні, як сантехніки, вони виглядали на фоні сучасного автозаправного комплексу, як австралопітеки у магазині меблів. Убогі і напевне голодні, але живі, і це неабияк радувало дівчину.
Вона припаркувала залізного коня на узбіччі і побігла до коханого.
Гнат був виснажений але цілий, жодної подряпини, напевне народився «у сорочці» чи освоїв прийоми ухиляння від куль. Кинулася йому в обійми і пристрасно поцілувала у губи.
Лік. А казав, що дівчини немає, от брехло – посміхаючись.
Гнат. Так і не було…до цього моменту не було…здається – невпевнено.
Марися. Я хвилювалась за тебе! Чорт забирай, де ти був?
Гнат. Знайомся, це брати Лік і Лодя, мої друзі. А це – показуючи на мішок жетонів – наше безбідне життя на пару місяців. А далі щось придумаємо – обіймаючи Марисю за талію.
Марися. Рада знайомству (пауза) – по черзі потисла руки гномам. – Тебе що накрили за чеканку жетонів? – до Гната здивовано.
Гнат. Не зовсім, та про це пізніше, а зараз треба ушиватися, поки сюди не з’їхалася вся поліція міста.
Марися. Ти правий, я зараз підгоню машину ближче, брати хай залазять у будку, всі не сядемо у кабіну – побігла до ЗІЛа.
При такому розкладі Еродоту довелося їхати на кабіні із написом «ХЛІБ», вітер лоскотно ворушив його пір’я, а в очі час від часу потрапляли дрібні комахи, але крилань був обурений не через це.

Кабіна ЗІЛа насичалася феромонами любові…

м. Київ, 24.06.2019



УВАГА: будь-яке співпадіння в подіях, назвах, іменах - випадковість. Історія цілком і повністю є вигадкою автора.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-06-24 20:37:30
Переглядів сторінки твору 462
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.03.14 17:16
Автор у цю хвилину відсутній