Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Палагея Кукуй (1985) /
Проза
За п’ять хвилин до занурення-6
Частина 6. Женишок
Вся Кільцева дорога гомоніла, радості не було меж, Шампанське лилося ріками, - узаконили проституцію. Стрибали до стелі і у раді, все ж таки нова стаття доходів, нові грошові потоки. Хоча, які в біса вони нові, треба тепер ділитися «по-білому». Ліцензування діяльності проходитиме на місцевому рівні, а це означало, що недарма депутати стрибали до стелі. Для правоохоронців теж свято – регулярні «суботники», інформатори, агентура. Законопроект прийняли у першому читанні з однією поправкою, та й те через прискіпливість одного фракційного горлодера. Коротше кажучи, всі були щасливі, поліціянти два дні пиячили з радості.
Проте раділи не всі, монахи і інші духовні особи були обурені новоприйнятим законом. Їх місія набирала більшого масштабу, потрібні були інвестиції для боротьби зі Злом. Останні до Зла зараховували все, що йшло на перекір Божому слову і нормам моралі. Батюшки були в шоці.
Монахи з пограбованої обителі пішли у світ. Історія на болотах змінила їх свідомість, вони вже були іншими, але про свій обов’язок не забували. Звісно зі зброєю ніхто з них не ходив по вулиці, пішли законним шляхом – створили громадську організацію, орендували комунальне майно. Все йшло як треба, от тільки інвестора не було. Часи дрючка і кочерги шаленими темпами зіпсували інвестиційний клімат, всі макроекономічні показники валялися біля вісь координат. І здається вже ніколи не збиралися рухатися по параболам, гіперболам. Життя вирувало у зворотному напрямку, а тут ще й ця проституція, Господи прости!
Десь за лісом під горою.
Звучало берімбау, таке невиразне, трохи шипляче, одразу зрозуміло, що з колонок. Еродот займався капоейрою на городі. Він вже другий рік навчається бразильському бойовому мистецтву, та крім базових рухів і пари ударів нічого не вивчив. Не давалася йому капоейра, але крилань не здавався і уперто молотив ногами повітря. Змолотив він і грядку часнику, добре, що посох, зламав пару соняшників. За стараннями Еродота спостерігав Толік, у нього крутило живіт.
Марічка з Гнатом поїхали здавати жетони, тож крилатий був дома один. У момент заходу на удар, Еродота відволікає якась скотиняка і він падає. Підвівшись з матюками, бачить біля калитки якогось лисого пройдисвіта з дурнуватим виразом обличчя і жирною плямою на щоці. «Хто це?» - промайнуло в голові, - «Ні, краще: Шо це?», але чоловік не відповів, бо не бачив Еродота. Його взагалі ніхто, крім Марисі не бачив.
Жабун трохи постояв біля воріт, потоптався по чорнобривцях і хостах, а потім сів під копицею їсти. Смачно засмерділо котлетами.
«Не чревоугоднічай!», але Жабуну було наплювати, мама його виховувала по іншим законам.
Еродот тільки облизувався, йому було не до капоейри. Із-за паркану показалася засмальцьована голова Акулія, точніше спочатку дмухнуло перегаром, а потім голова. Сусід проявив гостинну цікавість до гостя Марисі, чи все таки прийшов на запах котлет. Після смерті дружини чолов’яга постійно знаходився в пошуках однодумців – шанувальників Зеленого Змія і гранованої склянки. Він не випивав, він синячив! Синячив по-чорному.
Акулій. Добрий день!
Жабун. Добрий день! – жуючи зелену цибулю.
Акулій. А хто такі будете, звідки шлях тримаєте, випиваєте?
Жабун. Я жєніца приїхав. Із Ум я, ні, не п’ю.
Акулій. Жєніца? – здивовано. – Та не на Мариські часом?
Жабун. На ній – кусаючи котлету. – А шо?
Акулій. Та не шо, стерво вона і скупуща видра, взимку снігу не допросишся. Вже який рік прошу у неї «Дружбу» огорожу підрівняти, так не дає, зараза!
Жабун. Ви шановний, так не говоріть про мою майбутню дружину.
Еродот був у шоці від розмови ненажери і алкоголіка, ближче підійшов, щоб все розчути. Акулій вже сидів поряд з Жабуном і гриз останню котлету, наливав собі і гостю щось коричневе із пляшки.
Дзижчали мухи….ж…..ж……ж……ж…..ж….ж…..ж……..ж……ж……ж…….
Мухи були зайвими у цій рапсодії, але вистава продовжувалася.
Акулій. Я тобі більше розкажу, йди-но сюди – схопив Жабуна за шию, щоб говорити у вухо, а говорив у ніс, і досить голосно.
Жабун. Шо, дядьку А-хулі-ю? – п’яний.
Акулій. Я її обніс – намагаючись пошепки.
Жабун. Шо бля? – здивовано.
Акулій. Ну не зовсім обніс, обжер точніше – посміхаючись.
Жабун. Як це обжер? – перелякано.
Акулій. А так, зжер всі наїдки і припаси на кухні. Причому разом з її котом Арменом. Ха-ха-ха! – регочучи. – Піду посцю, а ти нікуди не йди, далі буде!
Еродот подумки: «Ах ти ж скотиняка синя! От хто похазяйнічав на кухні! А я вже хотів трасологічну експертизу проводити! Я тобі, падлюка, покажу! Ханурик смердючий! Антіхрістово порождєніє!».
Поки Акулій дзюрив Жабун заснув. А потім повернувся і сам приліг хропіти синхронно у два носи. Еродота розпирало розповісти все Марисі, треба неодмінно провчити нахабного сусіда, «Дружбу» йому в дупу!
Жорстоко? Будь-який злочин має неодмінно переслідувати покарання, це Закон.
У епіцентрі.
Закон законом, а їсти хочеться завжди. Так думав і Гнатко, і Лік, і Лодя, коли показували мішок жетонів працівникові № 3 иївського метрополітену, працівник № 1 не мав правила бруднити свої руки, все робив чужими. А № 2 був його правою рукою і теж не любив бруднитися.
Марися чекала у таксі, хвилювалася, плела фєнічку. Вона не схвалювала те, чим займався Гнатко і ці його низькорослі друзі їй теж не подобалися, але дуже його любила, тому закривала на все очі. Вона й сама не помітила, як стала подільницею. І якщо, не дай Бог, їх приймуть, то піде разом з ними, як співучасниця злочину. Любов таки і справді сліпа, і напевне дурна, як цап.
Ділова розмова проходила у бункері метрополітену, точніше об’єкті цивільної оборони, який вже давно був непридатним для такого використання, чого тільки не зберігалося у цьому бункері, і як тільки його не використовували. Чорти б позаздрили! Але площа приміщень була шалено великою, і якби не прописане у офіційній документації цільове призначення, і все ж таки присутність духу правосуддя, його б приватизували.
Розмова набирала завершальної стадії, працівник № 3 иївського метрополітену ще раз перевірив мішок, пірнув у нього рукою скільки зміг, один жетон спробував на зуб, наче пластмаса мала якісь особливо цінні властивості, зав’язав мішок і визвав по телефону якогось Стєпанича.
До бункеру зайшов Стєпаніч у синьому довгому халаті із биркою на грудях «А.С. Дурнохватов, слесарь ІІІ розр., ДК 004598».
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забирай мішок.
Стєпанич. А шо там?
Працівник № 3 иївського метрополітену. Ти ахірєл, Стєпанич! Забирай мішок, кажу, бистро.
Стєпанич. Добре, ти так не нервуй, а то посивієш рано. Хоча – придивився на голову працівника – бля та ти вже сивий! – здивовано.
Працівник № 3 иївського метрополітену тільки глянув у відповідь, слюсар зрозумів все без слів, кинув мішок з жетонами собі на спину і пішов геть, наспівуючи пісеньку Сердючки під ніс.
Затихло у бункері, йшла стрілянина очами. Справа за малим – винагорода, гроші. У повітрі повисла напруженість, зараз або «атас, мєнти!», або п'ятнадцять тисяч гривень на руки. Секунди тяглися хвилинами, Лік вже тримав руку на рукоятці Макарова, звісно не помітно для всіх. Час ніби зупинився. Раптом до бункера зайшов Стєпанич.
Стєпанич. Слухай, Іванич, там же жетони. Бісова гора жетонів! – радісно. – Їх же можна здати на ліво і заробити. Це ж скільки буде грошей!
Працівник № 3 иївського метрополітену. Я тебе придурка просив не називати мене при чужих! Йолоп! Ти якого хєра приперся!?
Стєпанич. Ой, вибач, я забув.
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забув він…
Стєпанич. Не сердься, я не спеціально. Шо ти постійно сциш, Іванич?
Невідомо, чи раптове повернення Стєпанича до бункера, чи дотримання домовленостей зі свого боку працівником № 3 иївського метрополітену, але Гнат з братами отримали гроші, повернулися назад.
Розмальована під леопарда таксі летіла по пильній дорозі до дому Марисі. Гнат з гномами сиділи на задньому сидінні і співали «Все будет хорошо» Сердючки. Марися задумалася, похнюпила голову, адже вона досі була безробітною. Доля вимальовувала кримінальну історію її життя з шаленим коханням, пристрастю, погонями, втечами і непорушною вірою у краще.
Доля завжди любили авантюрних і ризикових.
Пункт призначення – село «Малі Стелі». Таксі приїхало, пасажири повисипали на свіже повітря з домішками коров’ячих кізяків і сечі.
Лодя. Дивіться, богомола розчавило – взяв мертву комаху із лобового скла таксі. – Це знак!
Лік. Який в біса знак, це просто дохлий богомол.
Марися. Трясця твою матір! Оце так знак!!! – дивилася на копицю під якою спали в обнімку Жабун з Акулієм, а зверху сидів Еродот, трусив на них пух з куль-бабів.
Гнат. А що це таке?
Марися. А я звідки знаю! Алкоголіки лягли спати у мене під двором!
Лік. Ну і ну! Діла!
Гнат. Так, у нас це звичайна справа, робити і пити, пити і робити.
Лодя. Сєло…
Лік. Воно і в Африці сєло!
Еродот до Марисі. Я тобі зараз таке розкажу, мала, апупєєш!!!
м. Київ, 26.06.2019
УВАГА: будь-яке співпадіння в подіях, назвах, іменах - випадковість. Історія цілком і повністю є вигадкою автора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
За п’ять хвилин до занурення-6
«Це найкращий день мого життя, і назад не треба вороття…»
виконавці О. Вінник і Потап
Частина 6. ЖенишокВся Кільцева дорога гомоніла, радості не було меж, Шампанське лилося ріками, - узаконили проституцію. Стрибали до стелі і у раді, все ж таки нова стаття доходів, нові грошові потоки. Хоча, які в біса вони нові, треба тепер ділитися «по-білому». Ліцензування діяльності проходитиме на місцевому рівні, а це означало, що недарма депутати стрибали до стелі. Для правоохоронців теж свято – регулярні «суботники», інформатори, агентура. Законопроект прийняли у першому читанні з однією поправкою, та й те через прискіпливість одного фракційного горлодера. Коротше кажучи, всі були щасливі, поліціянти два дні пиячили з радості.
Проте раділи не всі, монахи і інші духовні особи були обурені новоприйнятим законом. Їх місія набирала більшого масштабу, потрібні були інвестиції для боротьби зі Злом. Останні до Зла зараховували все, що йшло на перекір Божому слову і нормам моралі. Батюшки були в шоці.
Монахи з пограбованої обителі пішли у світ. Історія на болотах змінила їх свідомість, вони вже були іншими, але про свій обов’язок не забували. Звісно зі зброєю ніхто з них не ходив по вулиці, пішли законним шляхом – створили громадську організацію, орендували комунальне майно. Все йшло як треба, от тільки інвестора не було. Часи дрючка і кочерги шаленими темпами зіпсували інвестиційний клімат, всі макроекономічні показники валялися біля вісь координат. І здається вже ніколи не збиралися рухатися по параболам, гіперболам. Життя вирувало у зворотному напрямку, а тут ще й ця проституція, Господи прости!
Десь за лісом під горою.
Звучало берімбау, таке невиразне, трохи шипляче, одразу зрозуміло, що з колонок. Еродот займався капоейрою на городі. Він вже другий рік навчається бразильському бойовому мистецтву, та крім базових рухів і пари ударів нічого не вивчив. Не давалася йому капоейра, але крилань не здавався і уперто молотив ногами повітря. Змолотив він і грядку часнику, добре, що посох, зламав пару соняшників. За стараннями Еродота спостерігав Толік, у нього крутило живіт.
Марічка з Гнатом поїхали здавати жетони, тож крилатий був дома один. У момент заходу на удар, Еродота відволікає якась скотиняка і він падає. Підвівшись з матюками, бачить біля калитки якогось лисого пройдисвіта з дурнуватим виразом обличчя і жирною плямою на щоці. «Хто це?» - промайнуло в голові, - «Ні, краще: Шо це?», але чоловік не відповів, бо не бачив Еродота. Його взагалі ніхто, крім Марисі не бачив.
Жабун трохи постояв біля воріт, потоптався по чорнобривцях і хостах, а потім сів під копицею їсти. Смачно засмерділо котлетами.
«Не чревоугоднічай!», але Жабуну було наплювати, мама його виховувала по іншим законам.
Еродот тільки облизувався, йому було не до капоейри. Із-за паркану показалася засмальцьована голова Акулія, точніше спочатку дмухнуло перегаром, а потім голова. Сусід проявив гостинну цікавість до гостя Марисі, чи все таки прийшов на запах котлет. Після смерті дружини чолов’яга постійно знаходився в пошуках однодумців – шанувальників Зеленого Змія і гранованої склянки. Він не випивав, він синячив! Синячив по-чорному.
Акулій. Добрий день!
Жабун. Добрий день! – жуючи зелену цибулю.
Акулій. А хто такі будете, звідки шлях тримаєте, випиваєте?
Жабун. Я жєніца приїхав. Із Ум я, ні, не п’ю.
Акулій. Жєніца? – здивовано. – Та не на Мариські часом?
Жабун. На ній – кусаючи котлету. – А шо?
Акулій. Та не шо, стерво вона і скупуща видра, взимку снігу не допросишся. Вже який рік прошу у неї «Дружбу» огорожу підрівняти, так не дає, зараза!
Жабун. Ви шановний, так не говоріть про мою майбутню дружину.
Еродот був у шоці від розмови ненажери і алкоголіка, ближче підійшов, щоб все розчути. Акулій вже сидів поряд з Жабуном і гриз останню котлету, наливав собі і гостю щось коричневе із пляшки.
Дзижчали мухи….ж…..ж……ж……ж…..ж….ж…..ж……..ж……ж……ж…….
Мухи були зайвими у цій рапсодії, але вистава продовжувалася.
Акулій. Я тобі більше розкажу, йди-но сюди – схопив Жабуна за шию, щоб говорити у вухо, а говорив у ніс, і досить голосно.
Жабун. Шо, дядьку А-хулі-ю? – п’яний.
Акулій. Я її обніс – намагаючись пошепки.
Жабун. Шо бля? – здивовано.
Акулій. Ну не зовсім обніс, обжер точніше – посміхаючись.
Жабун. Як це обжер? – перелякано.
Акулій. А так, зжер всі наїдки і припаси на кухні. Причому разом з її котом Арменом. Ха-ха-ха! – регочучи. – Піду посцю, а ти нікуди не йди, далі буде!
Еродот подумки: «Ах ти ж скотиняка синя! От хто похазяйнічав на кухні! А я вже хотів трасологічну експертизу проводити! Я тобі, падлюка, покажу! Ханурик смердючий! Антіхрістово порождєніє!».
Поки Акулій дзюрив Жабун заснув. А потім повернувся і сам приліг хропіти синхронно у два носи. Еродота розпирало розповісти все Марисі, треба неодмінно провчити нахабного сусіда, «Дружбу» йому в дупу!
Жорстоко? Будь-який злочин має неодмінно переслідувати покарання, це Закон.
У епіцентрі.
Закон законом, а їсти хочеться завжди. Так думав і Гнатко, і Лік, і Лодя, коли показували мішок жетонів працівникові № 3 иївського метрополітену, працівник № 1 не мав правила бруднити свої руки, все робив чужими. А № 2 був його правою рукою і теж не любив бруднитися.
Марися чекала у таксі, хвилювалася, плела фєнічку. Вона не схвалювала те, чим займався Гнатко і ці його низькорослі друзі їй теж не подобалися, але дуже його любила, тому закривала на все очі. Вона й сама не помітила, як стала подільницею. І якщо, не дай Бог, їх приймуть, то піде разом з ними, як співучасниця злочину. Любов таки і справді сліпа, і напевне дурна, як цап.
Ділова розмова проходила у бункері метрополітену, точніше об’єкті цивільної оборони, який вже давно був непридатним для такого використання, чого тільки не зберігалося у цьому бункері, і як тільки його не використовували. Чорти б позаздрили! Але площа приміщень була шалено великою, і якби не прописане у офіційній документації цільове призначення, і все ж таки присутність духу правосуддя, його б приватизували.
Розмова набирала завершальної стадії, працівник № 3 иївського метрополітену ще раз перевірив мішок, пірнув у нього рукою скільки зміг, один жетон спробував на зуб, наче пластмаса мала якісь особливо цінні властивості, зав’язав мішок і визвав по телефону якогось Стєпанича.
До бункеру зайшов Стєпаніч у синьому довгому халаті із биркою на грудях «А.С. Дурнохватов, слесарь ІІІ розр., ДК 004598».
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забирай мішок.
Стєпанич. А шо там?
Працівник № 3 иївського метрополітену. Ти ахірєл, Стєпанич! Забирай мішок, кажу, бистро.
Стєпанич. Добре, ти так не нервуй, а то посивієш рано. Хоча – придивився на голову працівника – бля та ти вже сивий! – здивовано.
Працівник № 3 иївського метрополітену тільки глянув у відповідь, слюсар зрозумів все без слів, кинув мішок з жетонами собі на спину і пішов геть, наспівуючи пісеньку Сердючки під ніс.
Затихло у бункері, йшла стрілянина очами. Справа за малим – винагорода, гроші. У повітрі повисла напруженість, зараз або «атас, мєнти!», або п'ятнадцять тисяч гривень на руки. Секунди тяглися хвилинами, Лік вже тримав руку на рукоятці Макарова, звісно не помітно для всіх. Час ніби зупинився. Раптом до бункера зайшов Стєпанич.
Стєпанич. Слухай, Іванич, там же жетони. Бісова гора жетонів! – радісно. – Їх же можна здати на ліво і заробити. Це ж скільки буде грошей!
Працівник № 3 иївського метрополітену. Я тебе придурка просив не називати мене при чужих! Йолоп! Ти якого хєра приперся!?
Стєпанич. Ой, вибач, я забув.
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забув він…
Стєпанич. Не сердься, я не спеціально. Шо ти постійно сциш, Іванич?
Невідомо, чи раптове повернення Стєпанича до бункера, чи дотримання домовленостей зі свого боку працівником № 3 иївського метрополітену, але Гнат з братами отримали гроші, повернулися назад.
Розмальована під леопарда таксі летіла по пильній дорозі до дому Марисі. Гнат з гномами сиділи на задньому сидінні і співали «Все будет хорошо» Сердючки. Марися задумалася, похнюпила голову, адже вона досі була безробітною. Доля вимальовувала кримінальну історію її життя з шаленим коханням, пристрастю, погонями, втечами і непорушною вірою у краще.
Доля завжди любили авантюрних і ризикових.
Пункт призначення – село «Малі Стелі». Таксі приїхало, пасажири повисипали на свіже повітря з домішками коров’ячих кізяків і сечі.
Лодя. Дивіться, богомола розчавило – взяв мертву комаху із лобового скла таксі. – Це знак!
Лік. Який в біса знак, це просто дохлий богомол.
Марися. Трясця твою матір! Оце так знак!!! – дивилася на копицю під якою спали в обнімку Жабун з Акулієм, а зверху сидів Еродот, трусив на них пух з куль-бабів.
Гнат. А що це таке?
Марися. А я звідки знаю! Алкоголіки лягли спати у мене під двором!
Лік. Ну і ну! Діла!
Гнат. Так, у нас це звичайна справа, робити і пити, пити і робити.
Лодя. Сєло…
Лік. Воно і в Африці сєло!
Еродот до Марисі. Я тобі зараз таке розкажу, мала, апупєєш!!!
м. Київ, 26.06.2019
УВАГА: будь-яке співпадіння в подіях, назвах, іменах - випадковість. Історія цілком і повністю є вигадкою автора.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
