
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
2025.10.19
15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
2025.10.19
14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
2025.10.19
13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
2025.10.19
11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
2025.10.19
09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
2025.10.19
09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
2025.10.19
06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
2025.10.19
00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
2025.10.18
22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
2025.10.18
22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
2025.10.18
21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
2025.10.17
23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Палагея Кукуй (1985) /
Проза
За п’ять хвилин до занурення-6
Частина 6. Женишок
Вся Кільцева дорога гомоніла, радості не було меж, Шампанське лилося ріками, - узаконили проституцію. Стрибали до стелі і у раді, все ж таки нова стаття доходів, нові грошові потоки. Хоча, які в біса вони нові, треба тепер ділитися «по-білому». Ліцензування діяльності проходитиме на місцевому рівні, а це означало, що недарма депутати стрибали до стелі. Для правоохоронців теж свято – регулярні «суботники», інформатори, агентура. Законопроект прийняли у першому читанні з однією поправкою, та й те через прискіпливість одного фракційного горлодера. Коротше кажучи, всі були щасливі, поліціянти два дні пиячили з радості.
Проте раділи не всі, монахи і інші духовні особи були обурені новоприйнятим законом. Їх місія набирала більшого масштабу, потрібні були інвестиції для боротьби зі Злом. Останні до Зла зараховували все, що йшло на перекір Божому слову і нормам моралі. Батюшки були в шоці.
Монахи з пограбованої обителі пішли у світ. Історія на болотах змінила їх свідомість, вони вже були іншими, але про свій обов’язок не забували. Звісно зі зброєю ніхто з них не ходив по вулиці, пішли законним шляхом – створили громадську організацію, орендували комунальне майно. Все йшло як треба, от тільки інвестора не було. Часи дрючка і кочерги шаленими темпами зіпсували інвестиційний клімат, всі макроекономічні показники валялися біля вісь координат. І здається вже ніколи не збиралися рухатися по параболам, гіперболам. Життя вирувало у зворотному напрямку, а тут ще й ця проституція, Господи прости!
Десь за лісом під горою.
Звучало берімбау, таке невиразне, трохи шипляче, одразу зрозуміло, що з колонок. Еродот займався капоейрою на городі. Він вже другий рік навчається бразильському бойовому мистецтву, та крім базових рухів і пари ударів нічого не вивчив. Не давалася йому капоейра, але крилань не здавався і уперто молотив ногами повітря. Змолотив він і грядку часнику, добре, що посох, зламав пару соняшників. За стараннями Еродота спостерігав Толік, у нього крутило живіт.
Марічка з Гнатом поїхали здавати жетони, тож крилатий був дома один. У момент заходу на удар, Еродота відволікає якась скотиняка і він падає. Підвівшись з матюками, бачить біля калитки якогось лисого пройдисвіта з дурнуватим виразом обличчя і жирною плямою на щоці. «Хто це?» - промайнуло в голові, - «Ні, краще: Шо це?», але чоловік не відповів, бо не бачив Еродота. Його взагалі ніхто, крім Марисі не бачив.
Жабун трохи постояв біля воріт, потоптався по чорнобривцях і хостах, а потім сів під копицею їсти. Смачно засмерділо котлетами.
«Не чревоугоднічай!», але Жабуну було наплювати, мама його виховувала по іншим законам.
Еродот тільки облизувався, йому було не до капоейри. Із-за паркану показалася засмальцьована голова Акулія, точніше спочатку дмухнуло перегаром, а потім голова. Сусід проявив гостинну цікавість до гостя Марисі, чи все таки прийшов на запах котлет. Після смерті дружини чолов’яга постійно знаходився в пошуках однодумців – шанувальників Зеленого Змія і гранованої склянки. Він не випивав, він синячив! Синячив по-чорному.
Акулій. Добрий день!
Жабун. Добрий день! – жуючи зелену цибулю.
Акулій. А хто такі будете, звідки шлях тримаєте, випиваєте?
Жабун. Я жєніца приїхав. Із Ум я, ні, не п’ю.
Акулій. Жєніца? – здивовано. – Та не на Мариські часом?
Жабун. На ній – кусаючи котлету. – А шо?
Акулій. Та не шо, стерво вона і скупуща видра, взимку снігу не допросишся. Вже який рік прошу у неї «Дружбу» огорожу підрівняти, так не дає, зараза!
Жабун. Ви шановний, так не говоріть про мою майбутню дружину.
Еродот був у шоці від розмови ненажери і алкоголіка, ближче підійшов, щоб все розчути. Акулій вже сидів поряд з Жабуном і гриз останню котлету, наливав собі і гостю щось коричневе із пляшки.
Дзижчали мухи….ж…..ж……ж……ж…..ж….ж…..ж……..ж……ж……ж…….
Мухи були зайвими у цій рапсодії, але вистава продовжувалася.
Акулій. Я тобі більше розкажу, йди-но сюди – схопив Жабуна за шию, щоб говорити у вухо, а говорив у ніс, і досить голосно.
Жабун. Шо, дядьку А-хулі-ю? – п’яний.
Акулій. Я її обніс – намагаючись пошепки.
Жабун. Шо бля? – здивовано.
Акулій. Ну не зовсім обніс, обжер точніше – посміхаючись.
Жабун. Як це обжер? – перелякано.
Акулій. А так, зжер всі наїдки і припаси на кухні. Причому разом з її котом Арменом. Ха-ха-ха! – регочучи. – Піду посцю, а ти нікуди не йди, далі буде!
Еродот подумки: «Ах ти ж скотиняка синя! От хто похазяйнічав на кухні! А я вже хотів трасологічну експертизу проводити! Я тобі, падлюка, покажу! Ханурик смердючий! Антіхрістово порождєніє!».
Поки Акулій дзюрив Жабун заснув. А потім повернувся і сам приліг хропіти синхронно у два носи. Еродота розпирало розповісти все Марисі, треба неодмінно провчити нахабного сусіда, «Дружбу» йому в дупу!
Жорстоко? Будь-який злочин має неодмінно переслідувати покарання, це Закон.
У епіцентрі.
Закон законом, а їсти хочеться завжди. Так думав і Гнатко, і Лік, і Лодя, коли показували мішок жетонів працівникові № 3 иївського метрополітену, працівник № 1 не мав правила бруднити свої руки, все робив чужими. А № 2 був його правою рукою і теж не любив бруднитися.
Марися чекала у таксі, хвилювалася, плела фєнічку. Вона не схвалювала те, чим займався Гнатко і ці його низькорослі друзі їй теж не подобалися, але дуже його любила, тому закривала на все очі. Вона й сама не помітила, як стала подільницею. І якщо, не дай Бог, їх приймуть, то піде разом з ними, як співучасниця злочину. Любов таки і справді сліпа, і напевне дурна, як цап.
Ділова розмова проходила у бункері метрополітену, точніше об’єкті цивільної оборони, який вже давно був непридатним для такого використання, чого тільки не зберігалося у цьому бункері, і як тільки його не використовували. Чорти б позаздрили! Але площа приміщень була шалено великою, і якби не прописане у офіційній документації цільове призначення, і все ж таки присутність духу правосуддя, його б приватизували.
Розмова набирала завершальної стадії, працівник № 3 иївського метрополітену ще раз перевірив мішок, пірнув у нього рукою скільки зміг, один жетон спробував на зуб, наче пластмаса мала якісь особливо цінні властивості, зав’язав мішок і визвав по телефону якогось Стєпанича.
До бункеру зайшов Стєпаніч у синьому довгому халаті із биркою на грудях «А.С. Дурнохватов, слесарь ІІІ розр., ДК 004598».
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забирай мішок.
Стєпанич. А шо там?
Працівник № 3 иївського метрополітену. Ти ахірєл, Стєпанич! Забирай мішок, кажу, бистро.
Стєпанич. Добре, ти так не нервуй, а то посивієш рано. Хоча – придивився на голову працівника – бля та ти вже сивий! – здивовано.
Працівник № 3 иївського метрополітену тільки глянув у відповідь, слюсар зрозумів все без слів, кинув мішок з жетонами собі на спину і пішов геть, наспівуючи пісеньку Сердючки під ніс.
Затихло у бункері, йшла стрілянина очами. Справа за малим – винагорода, гроші. У повітрі повисла напруженість, зараз або «атас, мєнти!», або п'ятнадцять тисяч гривень на руки. Секунди тяглися хвилинами, Лік вже тримав руку на рукоятці Макарова, звісно не помітно для всіх. Час ніби зупинився. Раптом до бункера зайшов Стєпанич.
Стєпанич. Слухай, Іванич, там же жетони. Бісова гора жетонів! – радісно. – Їх же можна здати на ліво і заробити. Це ж скільки буде грошей!
Працівник № 3 иївського метрополітену. Я тебе придурка просив не називати мене при чужих! Йолоп! Ти якого хєра приперся!?
Стєпанич. Ой, вибач, я забув.
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забув він…
Стєпанич. Не сердься, я не спеціально. Шо ти постійно сциш, Іванич?
Невідомо, чи раптове повернення Стєпанича до бункера, чи дотримання домовленостей зі свого боку працівником № 3 иївського метрополітену, але Гнат з братами отримали гроші, повернулися назад.
Розмальована під леопарда таксі летіла по пильній дорозі до дому Марисі. Гнат з гномами сиділи на задньому сидінні і співали «Все будет хорошо» Сердючки. Марися задумалася, похнюпила голову, адже вона досі була безробітною. Доля вимальовувала кримінальну історію її життя з шаленим коханням, пристрастю, погонями, втечами і непорушною вірою у краще.
Доля завжди любили авантюрних і ризикових.
Пункт призначення – село «Малі Стелі». Таксі приїхало, пасажири повисипали на свіже повітря з домішками коров’ячих кізяків і сечі.
Лодя. Дивіться, богомола розчавило – взяв мертву комаху із лобового скла таксі. – Це знак!
Лік. Який в біса знак, це просто дохлий богомол.
Марися. Трясця твою матір! Оце так знак!!! – дивилася на копицю під якою спали в обнімку Жабун з Акулієм, а зверху сидів Еродот, трусив на них пух з куль-бабів.
Гнат. А що це таке?
Марися. А я звідки знаю! Алкоголіки лягли спати у мене під двором!
Лік. Ну і ну! Діла!
Гнат. Так, у нас це звичайна справа, робити і пити, пити і робити.
Лодя. Сєло…
Лік. Воно і в Африці сєло!
Еродот до Марисі. Я тобі зараз таке розкажу, мала, апупєєш!!!
м. Київ, 26.06.2019
УВАГА: будь-яке співпадіння в подіях, назвах, іменах - випадковість. Історія цілком і повністю є вигадкою автора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
За п’ять хвилин до занурення-6
«Це найкращий день мого життя, і назад не треба вороття…»
виконавці О. Вінник і Потап

Вся Кільцева дорога гомоніла, радості не було меж, Шампанське лилося ріками, - узаконили проституцію. Стрибали до стелі і у раді, все ж таки нова стаття доходів, нові грошові потоки. Хоча, які в біса вони нові, треба тепер ділитися «по-білому». Ліцензування діяльності проходитиме на місцевому рівні, а це означало, що недарма депутати стрибали до стелі. Для правоохоронців теж свято – регулярні «суботники», інформатори, агентура. Законопроект прийняли у першому читанні з однією поправкою, та й те через прискіпливість одного фракційного горлодера. Коротше кажучи, всі були щасливі, поліціянти два дні пиячили з радості.
Проте раділи не всі, монахи і інші духовні особи були обурені новоприйнятим законом. Їх місія набирала більшого масштабу, потрібні були інвестиції для боротьби зі Злом. Останні до Зла зараховували все, що йшло на перекір Божому слову і нормам моралі. Батюшки були в шоці.
Монахи з пограбованої обителі пішли у світ. Історія на болотах змінила їх свідомість, вони вже були іншими, але про свій обов’язок не забували. Звісно зі зброєю ніхто з них не ходив по вулиці, пішли законним шляхом – створили громадську організацію, орендували комунальне майно. Все йшло як треба, от тільки інвестора не було. Часи дрючка і кочерги шаленими темпами зіпсували інвестиційний клімат, всі макроекономічні показники валялися біля вісь координат. І здається вже ніколи не збиралися рухатися по параболам, гіперболам. Життя вирувало у зворотному напрямку, а тут ще й ця проституція, Господи прости!
Десь за лісом під горою.
Звучало берімбау, таке невиразне, трохи шипляче, одразу зрозуміло, що з колонок. Еродот займався капоейрою на городі. Він вже другий рік навчається бразильському бойовому мистецтву, та крім базових рухів і пари ударів нічого не вивчив. Не давалася йому капоейра, але крилань не здавався і уперто молотив ногами повітря. Змолотив він і грядку часнику, добре, що посох, зламав пару соняшників. За стараннями Еродота спостерігав Толік, у нього крутило живіт.
Марічка з Гнатом поїхали здавати жетони, тож крилатий був дома один. У момент заходу на удар, Еродота відволікає якась скотиняка і він падає. Підвівшись з матюками, бачить біля калитки якогось лисого пройдисвіта з дурнуватим виразом обличчя і жирною плямою на щоці. «Хто це?» - промайнуло в голові, - «Ні, краще: Шо це?», але чоловік не відповів, бо не бачив Еродота. Його взагалі ніхто, крім Марисі не бачив.
Жабун трохи постояв біля воріт, потоптався по чорнобривцях і хостах, а потім сів під копицею їсти. Смачно засмерділо котлетами.
«Не чревоугоднічай!», але Жабуну було наплювати, мама його виховувала по іншим законам.
Еродот тільки облизувався, йому було не до капоейри. Із-за паркану показалася засмальцьована голова Акулія, точніше спочатку дмухнуло перегаром, а потім голова. Сусід проявив гостинну цікавість до гостя Марисі, чи все таки прийшов на запах котлет. Після смерті дружини чолов’яга постійно знаходився в пошуках однодумців – шанувальників Зеленого Змія і гранованої склянки. Він не випивав, він синячив! Синячив по-чорному.
Акулій. Добрий день!
Жабун. Добрий день! – жуючи зелену цибулю.
Акулій. А хто такі будете, звідки шлях тримаєте, випиваєте?
Жабун. Я жєніца приїхав. Із Ум я, ні, не п’ю.
Акулій. Жєніца? – здивовано. – Та не на Мариські часом?
Жабун. На ній – кусаючи котлету. – А шо?
Акулій. Та не шо, стерво вона і скупуща видра, взимку снігу не допросишся. Вже який рік прошу у неї «Дружбу» огорожу підрівняти, так не дає, зараза!
Жабун. Ви шановний, так не говоріть про мою майбутню дружину.
Еродот був у шоці від розмови ненажери і алкоголіка, ближче підійшов, щоб все розчути. Акулій вже сидів поряд з Жабуном і гриз останню котлету, наливав собі і гостю щось коричневе із пляшки.
Дзижчали мухи….ж…..ж……ж……ж…..ж….ж…..ж……..ж……ж……ж…….
Мухи були зайвими у цій рапсодії, але вистава продовжувалася.
Акулій. Я тобі більше розкажу, йди-но сюди – схопив Жабуна за шию, щоб говорити у вухо, а говорив у ніс, і досить голосно.
Жабун. Шо, дядьку А-хулі-ю? – п’яний.
Акулій. Я її обніс – намагаючись пошепки.
Жабун. Шо бля? – здивовано.
Акулій. Ну не зовсім обніс, обжер точніше – посміхаючись.
Жабун. Як це обжер? – перелякано.
Акулій. А так, зжер всі наїдки і припаси на кухні. Причому разом з її котом Арменом. Ха-ха-ха! – регочучи. – Піду посцю, а ти нікуди не йди, далі буде!
Еродот подумки: «Ах ти ж скотиняка синя! От хто похазяйнічав на кухні! А я вже хотів трасологічну експертизу проводити! Я тобі, падлюка, покажу! Ханурик смердючий! Антіхрістово порождєніє!».
Поки Акулій дзюрив Жабун заснув. А потім повернувся і сам приліг хропіти синхронно у два носи. Еродота розпирало розповісти все Марисі, треба неодмінно провчити нахабного сусіда, «Дружбу» йому в дупу!
Жорстоко? Будь-який злочин має неодмінно переслідувати покарання, це Закон.
У епіцентрі.
Закон законом, а їсти хочеться завжди. Так думав і Гнатко, і Лік, і Лодя, коли показували мішок жетонів працівникові № 3 иївського метрополітену, працівник № 1 не мав правила бруднити свої руки, все робив чужими. А № 2 був його правою рукою і теж не любив бруднитися.
Марися чекала у таксі, хвилювалася, плела фєнічку. Вона не схвалювала те, чим займався Гнатко і ці його низькорослі друзі їй теж не подобалися, але дуже його любила, тому закривала на все очі. Вона й сама не помітила, як стала подільницею. І якщо, не дай Бог, їх приймуть, то піде разом з ними, як співучасниця злочину. Любов таки і справді сліпа, і напевне дурна, як цап.
Ділова розмова проходила у бункері метрополітену, точніше об’єкті цивільної оборони, який вже давно був непридатним для такого використання, чого тільки не зберігалося у цьому бункері, і як тільки його не використовували. Чорти б позаздрили! Але площа приміщень була шалено великою, і якби не прописане у офіційній документації цільове призначення, і все ж таки присутність духу правосуддя, його б приватизували.
Розмова набирала завершальної стадії, працівник № 3 иївського метрополітену ще раз перевірив мішок, пірнув у нього рукою скільки зміг, один жетон спробував на зуб, наче пластмаса мала якісь особливо цінні властивості, зав’язав мішок і визвав по телефону якогось Стєпанича.
До бункеру зайшов Стєпаніч у синьому довгому халаті із биркою на грудях «А.С. Дурнохватов, слесарь ІІІ розр., ДК 004598».
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забирай мішок.
Стєпанич. А шо там?
Працівник № 3 иївського метрополітену. Ти ахірєл, Стєпанич! Забирай мішок, кажу, бистро.
Стєпанич. Добре, ти так не нервуй, а то посивієш рано. Хоча – придивився на голову працівника – бля та ти вже сивий! – здивовано.
Працівник № 3 иївського метрополітену тільки глянув у відповідь, слюсар зрозумів все без слів, кинув мішок з жетонами собі на спину і пішов геть, наспівуючи пісеньку Сердючки під ніс.
Затихло у бункері, йшла стрілянина очами. Справа за малим – винагорода, гроші. У повітрі повисла напруженість, зараз або «атас, мєнти!», або п'ятнадцять тисяч гривень на руки. Секунди тяглися хвилинами, Лік вже тримав руку на рукоятці Макарова, звісно не помітно для всіх. Час ніби зупинився. Раптом до бункера зайшов Стєпанич.
Стєпанич. Слухай, Іванич, там же жетони. Бісова гора жетонів! – радісно. – Їх же можна здати на ліво і заробити. Це ж скільки буде грошей!
Працівник № 3 иївського метрополітену. Я тебе придурка просив не називати мене при чужих! Йолоп! Ти якого хєра приперся!?
Стєпанич. Ой, вибач, я забув.
Працівник № 3 иївського метрополітену. Забув він…
Стєпанич. Не сердься, я не спеціально. Шо ти постійно сциш, Іванич?
Невідомо, чи раптове повернення Стєпанича до бункера, чи дотримання домовленостей зі свого боку працівником № 3 иївського метрополітену, але Гнат з братами отримали гроші, повернулися назад.
Розмальована під леопарда таксі летіла по пильній дорозі до дому Марисі. Гнат з гномами сиділи на задньому сидінні і співали «Все будет хорошо» Сердючки. Марися задумалася, похнюпила голову, адже вона досі була безробітною. Доля вимальовувала кримінальну історію її життя з шаленим коханням, пристрастю, погонями, втечами і непорушною вірою у краще.
Доля завжди любили авантюрних і ризикових.
Пункт призначення – село «Малі Стелі». Таксі приїхало, пасажири повисипали на свіже повітря з домішками коров’ячих кізяків і сечі.
Лодя. Дивіться, богомола розчавило – взяв мертву комаху із лобового скла таксі. – Це знак!
Лік. Який в біса знак, це просто дохлий богомол.
Марися. Трясця твою матір! Оце так знак!!! – дивилася на копицю під якою спали в обнімку Жабун з Акулієм, а зверху сидів Еродот, трусив на них пух з куль-бабів.
Гнат. А що це таке?
Марися. А я звідки знаю! Алкоголіки лягли спати у мене під двором!
Лік. Ну і ну! Діла!
Гнат. Так, у нас це звичайна справа, робити і пити, пити і робити.
Лодя. Сєло…
Лік. Воно і в Африці сєло!
Еродот до Марисі. Я тобі зараз таке розкажу, мала, апупєєш!!!
м. Київ, 26.06.2019
УВАГА: будь-яке співпадіння в подіях, назвах, іменах - випадковість. Історія цілком і повністю є вигадкою автора.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію