ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Чорнобривці...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорнобривці...
Чорнобривці...
Клумбу перед будинком я із року в рік засівала різнокольоровими чорнобривцями.
Ці квіти вкривають клумбу майже суцільним килимом, що зупиняє нашу вівчарку по ній ходити, мають привабливий вигляд і аромат, а в кінці літа збирала багато насіння,яке сіяла в інших місцях подвір’я, ділилась зі знайомими.
Вирішили поповнити свої знання про ці квіти.
28.06.19 6.57
Чорнобривці (Tagetes) - Латинська назва походить від імені Тадіс, онука Юпітера, який навчив етрусків пророкувати долю і знаходити приховані в землі скарби.
Родина чорнобривців - Південна і Центральна Америка. У XVI столітті разом з багатьма іншими рослинами (картоплею, кукурудзою, жоржинами та ін.) Вони були привезені іспанськими конкістадорами в Європу і Північну Африку, звідки дуже швидко поширилися по всій Європі, де і отримали свою латинську назву.
Серед різноманіття їх сортів виділяються дві групи. Чорнобривці прямостоячі (високі малогіллясті рослини) потрапили до Франції після 1535, з військами імператора Карла V, які боролися в Тунісі і стали називатися африканськими.
Французькі біженці-гугеноти, що рятувалися в Англії від релігійних переслідувань в 1573, принесли з собою туди чорнобривці відхилені (кущисті, багатоквіткові рослини), які з тих пір називають французькими.
В нашу країну вони потрапили приблизно в XVIII столітті, більш точного датування немає. Вони були одними з перших заморських рослин і називалися тоді "африканськими квітами". Однак, назва ця протрималася недовго.
Назвали ці квіти чорнобривцями через бархатистости їх пелюсток. Українська назва - чорнобривці - сталася через їх забарвлення: у багатьох сортів по краю квітки є темна облямівка, схожа на чорні брови парубка.
Назву чорнобривців ще пов'язують зі старовинною українською легендою про майстрів-чоботарів, які шили дуже ошатні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви і чорні головки, називали їх «Чорнобривці». Схожість забарвлення пелюсток на такі чобітки і дало назву цим квітам. Є ще одна, менш відома, легенда про походження цієї назви.
Жила собі одна сім'я і прийшла в їхній дім радість - народилася у них трійня, три сини - сокола. Такі гожі вони були, очі карі, брови над ними чорні, як два крила. І хоч дали кожному ім'я, але звали їх всіх чорнобривцями.
Виросли сини, і виявилося, що у кожного є талант: один став ювеліром, інший - гончарем, третій - різьбярем. Чудові речі вони робили, і слава про них по всій Україні летіла. Добре жила сім'я, а там ще донечка народилася.
Але напали на те село вороги, порушили все, пограбували. Прийшли вони і в будинок Чорнобривців, здивувалися їх майстерності, взяли в полон і відвезли в чужі краї. Гірко тужили батьки, але від синів ні звісточки, ні слуху не було. Пройшли роки, підростала їх сестричка. Бачила смуток батька, матері, питала причину, але їй нічого не говорили, а потім бабуся розповіла. І вирішила дівчина відшукати братів.
Довго вона бродила по світу. І ось одного разу один дід сказав, що бачив її братів. Троє їх було, один від одного не відрізнити, красиві, чорнобриві і майстри знатні. Хан їх і голодом морив, і мучив тяжко, змушуючи працювати, але вони одне твердили - Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Тільки вдома, на батьківщині ми можемо робити такі гарні речі. Хан наказав їх бити, поки не погодяться. Забили братів до смерті і навіть не поховали, по ханського наказу кинули їх тіла в степу. Показали дівчині те місце, зібрала вона кісточки їхні білі і повернулася додому.
Поплакали батьки над долею синів і поховали їх останки в саду. Через якийсь час зацвіли на могилі небачені раніше квіти. Покликала дочка батька з матір'ю і ті в один голос сказали - чорнобривці! Полюбили ті квіти на Україні, рідко в кого вдома їх немає. Так повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.
Чорнобривці - один з квіток традиційного українського вінка, символ вірності. «Буду пам'ятати про тебе» - скаже квітка чорнобривця.
Їх вплітали в дівочий вінок, щоб причарувати парубка: щоб він не забув дороги до милої, щоб завжди був їй вірним. Вважають, що вони запалюють любовний інтерес, пристрасть. Яскравість, стійкість цих квітів пов'язують з образом «гарного хлопця», чорнобривого, міцного, пустотливого.
З давніх-давен на Україні вірили, що вони відганяють від будинку нечисту силу, зберігають від чужого ока, захищають від зла. Тому біля кожної хати обов'язково росли чернобрівцi, в народі їх вважають символом рідного дому, батьківщини - України.
Як на тi чорнобрівцi погляну ,
Бачу матір стареньку.
Бачу руки твої, моя мама,
Твою ласку я чую, рiдненька.
У ранньому християнстві була традиція оточувати зображення Діви Марії квітами чорнобривців, символізуючи золоті монети. За легендою під час втечі Йосипа і Марії в Єгипет, Святу родину почала переслідувати зграя злодіїв. Коли вони наздогнали втікачів і відібрали у них гаманець, то звідти замість грошей посипалися квіти чорнобривців.
Але ж ми знаємо, що чорнобривці рослини заносні, і потрапили з Америки до Старого cвіту багато пізніше, ніж говориться в легенді. Так полюбилися ці квіти за свою невибагливість, красу, за тривалість цвітіння, від весни до заморозків, що в народній свідомості вони сприймалися як споконвічно «свої», завжди росли біля рідної хати.
І в наші дні вони є одними з найбільш улюблених квітів, поряд з «місцевими» братками, різноманітними ромашками і дзвіночками, без яких не обходяться наші клумби.
Переклала на українську мову 28.06.19 12.03
Клумбу перед будинком я із року в рік засівала різнокольоровими чорнобривцями.
Ці квіти вкривають клумбу майже суцільним килимом, що зупиняє нашу вівчарку по ній ходити, мають привабливий вигляд і аромат, а в кінці літа збирала багато насіння,яке сіяла в інших місцях подвір’я, ділилась зі знайомими.
Вирішили поповнити свої знання про ці квіти.
28.06.19 6.57
Чорнобривці (Tagetes) - Латинська назва походить від імені Тадіс, онука Юпітера, який навчив етрусків пророкувати долю і знаходити приховані в землі скарби.
Родина чорнобривців - Південна і Центральна Америка. У XVI столітті разом з багатьма іншими рослинами (картоплею, кукурудзою, жоржинами та ін.) Вони були привезені іспанськими конкістадорами в Європу і Північну Африку, звідки дуже швидко поширилися по всій Європі, де і отримали свою латинську назву.
Серед різноманіття їх сортів виділяються дві групи. Чорнобривці прямостоячі (високі малогіллясті рослини) потрапили до Франції після 1535, з військами імператора Карла V, які боролися в Тунісі і стали називатися африканськими.
Французькі біженці-гугеноти, що рятувалися в Англії від релігійних переслідувань в 1573, принесли з собою туди чорнобривці відхилені (кущисті, багатоквіткові рослини), які з тих пір називають французькими.
В нашу країну вони потрапили приблизно в XVIII столітті, більш точного датування немає. Вони були одними з перших заморських рослин і називалися тоді "африканськими квітами". Однак, назва ця протрималася недовго.
Назвали ці квіти чорнобривцями через бархатистости їх пелюсток. Українська назва - чорнобривці - сталася через їх забарвлення: у багатьох сортів по краю квітки є темна облямівка, схожа на чорні брови парубка.
Назву чорнобривців ще пов'язують зі старовинною українською легендою про майстрів-чоботарів, які шили дуже ошатні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви і чорні головки, називали їх «Чорнобривці». Схожість забарвлення пелюсток на такі чобітки і дало назву цим квітам. Є ще одна, менш відома, легенда про походження цієї назви.
Жила собі одна сім'я і прийшла в їхній дім радість - народилася у них трійня, три сини - сокола. Такі гожі вони були, очі карі, брови над ними чорні, як два крила. І хоч дали кожному ім'я, але звали їх всіх чорнобривцями.
Виросли сини, і виявилося, що у кожного є талант: один став ювеліром, інший - гончарем, третій - різьбярем. Чудові речі вони робили, і слава про них по всій Україні летіла. Добре жила сім'я, а там ще донечка народилася.
Але напали на те село вороги, порушили все, пограбували. Прийшли вони і в будинок Чорнобривців, здивувалися їх майстерності, взяли в полон і відвезли в чужі краї. Гірко тужили батьки, але від синів ні звісточки, ні слуху не було. Пройшли роки, підростала їх сестричка. Бачила смуток батька, матері, питала причину, але їй нічого не говорили, а потім бабуся розповіла. І вирішила дівчина відшукати братів.
Довго вона бродила по світу. І ось одного разу один дід сказав, що бачив її братів. Троє їх було, один від одного не відрізнити, красиві, чорнобриві і майстри знатні. Хан їх і голодом морив, і мучив тяжко, змушуючи працювати, але вони одне твердили - Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Тільки вдома, на батьківщині ми можемо робити такі гарні речі. Хан наказав їх бити, поки не погодяться. Забили братів до смерті і навіть не поховали, по ханського наказу кинули їх тіла в степу. Показали дівчині те місце, зібрала вона кісточки їхні білі і повернулася додому.
Поплакали батьки над долею синів і поховали їх останки в саду. Через якийсь час зацвіли на могилі небачені раніше квіти. Покликала дочка батька з матір'ю і ті в один голос сказали - чорнобривці! Полюбили ті квіти на Україні, рідко в кого вдома їх немає. Так повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.
Чорнобривці - один з квіток традиційного українського вінка, символ вірності. «Буду пам'ятати про тебе» - скаже квітка чорнобривця.
Їх вплітали в дівочий вінок, щоб причарувати парубка: щоб він не забув дороги до милої, щоб завжди був їй вірним. Вважають, що вони запалюють любовний інтерес, пристрасть. Яскравість, стійкість цих квітів пов'язують з образом «гарного хлопця», чорнобривого, міцного, пустотливого.
З давніх-давен на Україні вірили, що вони відганяють від будинку нечисту силу, зберігають від чужого ока, захищають від зла. Тому біля кожної хати обов'язково росли чернобрівцi, в народі їх вважають символом рідного дому, батьківщини - України.
Як на тi чорнобрівцi погляну ,
Бачу матір стареньку.
Бачу руки твої, моя мама,
Твою ласку я чую, рiдненька.
У ранньому християнстві була традиція оточувати зображення Діви Марії квітами чорнобривців, символізуючи золоті монети. За легендою під час втечі Йосипа і Марії в Єгипет, Святу родину почала переслідувати зграя злодіїв. Коли вони наздогнали втікачів і відібрали у них гаманець, то звідти замість грошей посипалися квіти чорнобривців.
Але ж ми знаємо, що чорнобривці рослини заносні, і потрапили з Америки до Старого cвіту багато пізніше, ніж говориться в легенді. Так полюбилися ці квіти за свою невибагливість, красу, за тривалість цвітіння, від весни до заморозків, що в народній свідомості вони сприймалися як споконвічно «свої», завжди росли біля рідної хати.
І в наші дні вони є одними з найбільш улюблених квітів, поряд з «місцевими» братками, різноманітними ромашками і дзвіночками, без яких не обходяться наші клумби.
Переклала на українську мову 28.06.19 12.03
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію