ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Там, де я ніколи не плакав" (2006)

 ПРО СЛАВУ І НЕСЛАВУ СВОЮ І НЕСВОЮ

Північний сусіда любить нас покірними й догідливими, «цінує» нашу гостинність і щедрість, на правах «старшого брата», зверхньо повчає нас, вайлуватих, і поблажливо прощає нам наше «малоросійство» і свої малі та великі борги. Він – «старший», а значить мудріший, достойніший і заслуженіший. Він – досконаліший і «правильніший» за нас, малих і недорозвинених. Одна лиш біда споконвічно-невиправна: у брата-сусіди з пам’яттю негараздиться, геть забуває все та ще й перекручує по-своєму, налаштовує струни на свій лад.
Де вже йому пам’ятати про те, що Київ удвічі древніший від Москви і на два з половиною століття раніше за неї охрестився та просвітився візантійством, месіанством Андрія Первозванного та братів Кирила і Мефодія?! А навіщо йому пам’ятати про те, що протягом довгих століть у всіх новопосталих московських церквах правили службу кияни-українці, а в школах навчали грамоти київські дяки-просвітителі за граматикою русича Мелетія Смотрицького?!
Навіщо йому знати, що:
на Куликовому полі головною ударною силою, яка забезпечила перемогу над ордою Мамая, був добре вишколений і загартований у битвах литовсько-український полк князя Боброка Волинського;
що Азов та Ізмаїл брали запорозькі козарлюги;
що майбутніх московських царів-імператорів суворо «вишколював» упертий «малорос» Феофан Прокопович;
що найбільшим стовпом «Московської» церкви був українець Дмитро Туптало;
що всі оті великі «москалі» – Лизогуби, Родзинки, Безбородки, Капністи, Гоголі, Милорадовичі, Раєвські, Достоєвські, Чехови та Рєпіни – мають українське коріння;
що наше українське підсоння випестувало Міклуху-Маклая і Вернадського, Кибальчича і Ціолковського, Корольова і Кондратюка, Грабовського (сина) і Козловського, Поповича і Крутого, Бондарчука і Петренка, Клару Лучко і Людмилу Гурченко...
Або: навіщо північному сусідові пам’ятати, скажімо, про таке: герой Кримської війни «матрос Кошка» є насправді вінницьким селянином Кішкою, а єдиний справжній герой у ганебній для Росії війні з Японією – українець-генерал Кондратенко?
Я розумію сусіду-«старшобрата». І я хотів би забути про те, що моїми родичами-малоросами були Кочубей і Скоропадський (не Павло), Примаков і Коцюбинський (син), Щорс і Галицький, Маланчук і Щербицький... І мені неприємно знати, що сучасні росієлюби і україноненависники Кучма, Медведчук, Тихонов, Марченко, Кушнарьов, Добкін, Йоффе, Вітренко, Базилюк і проч., і проч. – мої земляки.
І я охоче забув би про підлу Переяславську раду (зраду), про полтавську поразку Мазепи та капітуляцію останньої козацької Січі, про багато і багато чого...
Але я пам’ятатиму завжди (і пишатимусь) Вишневецьким і Дорошенком, Сірком і Виговським, Махном і Зеленим, Петлюрою і Волохом, Боровцем і Шухевичем: вони ніколи не ламали шапку перед «старшим братом», а самі часто-густо давали йому по шапці. Учили делікатності та скромності. На жаль, не навчили, бо не на того трапили.
У мене особисто немає зненависті до росіян. Я глибоко шаную творчість Пушкіна і Лермонтова, Єсеніна і Платонова, Рубцова і Кузнєцова. Я щиро дружив (за армійської служби) із москвичами Колею Осіним і Славою Рубцовим і бився з хохлами Войтенком і Мажугою; пив горілку в літінститутівському гуртожитку з Володею Башуновим і Володею Балачаном (Угрюмовим) і не вітався з деякими літераторами-землячками. Я люблю окремих росіян, порядних, чесних і щирих; терпимо ставлюся до країни Росії (як і до Польщі або Туреччини), але відверто ненавиджу «старшобратську» бундючність та імперську політику минулої та сучасної Росії. І я би виставив їй великий рахунок за всі ті біди, що вона їх принесла моєму народові, моїй стражденній Україні:
за нищення Києва Андрієм Боголюбським і викрадення ним найбільшої святині – ікони Богородиці Вишгородської;
за підлу Переяславську зраду;
за потоплення у крові гетьманського Батурина, за спалення Лебедина і Веприка;
за знищення Січі, за вбивство Калнишевського і Полуботка;
за викорінення національної освіти, книгодрукування, заборону (неодноразову) рідної нашої мови, за закріпачення вільного народу;
за фальшування української історії; за викрадення культурних, церковних, природних та інших багатств; за присвоєння нашої древньої назви – Русь;
за революцію, привезену з російських боліт і пущ; за голодомори двадцятих, тридцятих і сорокових років; за вбивство тисяч і тисяч найвідоміших, найкращих синів і дочок України;
за мільйони знищених у тюрмах і таборах Мордовії, Сибіру, Заполяр’я, Казахстану, Колими; за мільйони зросійщених і пояничарених колишніх дітей України;
за обкрадання моєї землі й мого народу – з давніх часів і до сьогодні;
за брутальне втручання в наші внутрішні справи, за фальсифікації виборів, за цькування і залякування...
Знаю, що не вибачитесь, не повернете вкрадене, не відступитесь від імперських амбіцій: повернути Україну в лоно Вєлікой Расєї, московської церкви, ординської матірньої культури. Тому й не наполягаю на оплаті виставлених мною рахунків, до речі, далеко не всіх (я перелічів по пам’яті)... Можете не повертати прикрадені наші території, висмоктані з наших надр нафту і газ, найкраще вугілля, що вигребли по-браконьєрськи; заощадження українських вкладників (вони майже всі вже повмирали)... Користуйтеся вже «приватизованим» і «експропрійованим». Можете ще й забрати в нас дещо – усіх патріотів Росії, які заважають нам жити.
Не посягайте тільки на залишки – вони нам згодяться й самим, бо треба щось їсти-пити, аби сила не пропадала в «менших братів» ваших. Не лізьте до Криму, бо він – татарський. А татари хочуть жити з Україною. Не зазіхайте на Одесу – вона належить українським євреям, росіянам, молдованам, болгарам, грекам, вірменам, гагаузам. І українцям, звичайно ж. І Харків не ваш, і Запоріжжя, і Луганськ та Донецьк були засновані українськими козаками, і степи приазовські та чорноморські розорані нашими дідами-прадідами.
Згадайте слова великого пролетарського поета Володимира Маяковського: «Эй, москаль, на Украину зубы не скаль!». Це він сказав, бо мав рацію, бо він – поет. А поети – вони ж діти, і разом з тим – пророки.
Я ж хочу завершити свої експресивні й ненаукові роздуми одвічним і незаперечним: «Не так страшні москалі, як наші рідні перевертні!».
...Охоче випив би по чарці-другій з Пушкіним і Колею Осіним, а от з Кочубеєм і Маланчуком навіть не поздоровкався б. Із Миколою Рубцовим і Рубцовим Славиком пішов би в розвідку, а з Павліком Морозовим і Бауліним Павлом на одному гектарі не захотів би (даруйте!) присісти.
Їй-богу, я, закоренілий український патріот, щиро люблю розчудесну російську природу, могутню російську літературу, московське пиво і квас, «бородінський» хліб, грузді солоні, капусту квашену; обожнюю Нікуліна і Папанова, Астаф’єва і Вознесенського – багато що і багато кого люблю.
Та ще більше я не люблю: гулаги і «стройкі вєка», Івана Лютого і Петра-зарізяку, Затуліна і Жириновського, Лужкова і Зюганова, «героїв» чеченських воєн і юних російських лимоновців та фашистів; анітрішечки не симпатизую «обожнюваним» народними безликими масами сучасним вождям і вождикам Великої (справді «великої») Росії. Такий уже в мене характер – мазепинський, петлюрівський, махновський...
Тож слава моїй Україні!


2006






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-24 20:58:04
Переглядів сторінки твору 394
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2024.06.30 08:53
Автор у цю хвилину відсутній