Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
КУДИ ПЛИВЕМО?
Чиясь недобра воля, чи гірка іронія долі: закинутий на самісіньку бистрину весняного Дніпра, пливу, захлинаючись, усе вниз та вниз, мимо Трипілля і Канева. Повз, і через, і над (бо потоплені ж рукотворними морями!) Кодаки і Січі…
А поперед мене, бачу, пливуть і пливуть усі наші героїчно-криваві століття. Цей неймовірний «парад століть» очолює повержений Перун, важко перевалюючись із боку на бік, сахаючись у різні сторони і не знаходячи причалу-спокою.
За поверженим слов’янським ідолом-богом, впереміж із кіньми, сплавляються в забуття захисники древнього Києва і його руйнівники: усі ті незчисленні гунни та скити, половці та хозари, варяги й суздальські угрофінни, литовці й ляхи, москалі, які ще не встигли прибрати собі наймення росів-великоросів…
А ондечки, не так вже й далеко від мого короткозорого «світогляду», величаво-печально пропливають козацькі тіла мазепинців, яким не судилося вціліти на переправі під Перевалочною, аби втікати степами-ярами аж під молдавські Бендери…
Услід за тілосплавом кінно-козацьким – ціла флотилія плотів, а на плотах отих – високі шибениці, а на шибеницях грубо стесаних – гойдання вішальників… То невдала наша географія та нещасна історія збила їх докупи на Дніпрі: від самісінького Батурина, по Сулі та Удаю – від Пирятина і Лубен, по дзеркально чистому Пслу – від Сум і Лебедина, по літописній Ворсклі – від Охтирки, Полтави і Кобеляк…
А ось – і жертви жандарма-більшовика Муравйова: у вишитих українських сорочках, з обвислими козацькими вусами, молоді та чорнобриві – петлюрівці неприкаяні…
І зовсім близько – рукою дістати – визволителі радянського Києва, і не тільки українці-патріоти, не лише українці-сталінопоклонники, але й гнані одним тираном на другого тирана обезличені «інтернаціональною ідеєю» сини Москви і Казані, Угри і Чебоксар, Улан-уде і Якутська… А ще грузини, вірмени, азербайджанці, чеченці, адигейці, узбеки, казахи, тувинці й аварці… Кипить Дніпро, виходить з берегів: ой нелегко йому сплавляти рекордний «урожай» всесвітньої великої бійні-різанини!
Куди все це пливе? Де берег забуття і всепрощення?
Куди пливемо ми, сьогоднішні українці й не українці? Де берег надії і спокою?
Куди пливу я – маленький, пересічний українець? Де мій Низ, де мій Луг, де моя Січ?
Кричу в порожнечу, де все пливе у невідомість: поперед мене, поряд зі мною, далеко позад мене.
19.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КУДИ ПЛИВЕМО?
Чиясь недобра воля, чи гірка іронія долі: закинутий на самісіньку бистрину весняного Дніпра, пливу, захлинаючись, усе вниз та вниз, мимо Трипілля і Канева. Повз, і через, і над (бо потоплені ж рукотворними морями!) Кодаки і Січі…
А поперед мене, бачу, пливуть і пливуть усі наші героїчно-криваві століття. Цей неймовірний «парад століть» очолює повержений Перун, важко перевалюючись із боку на бік, сахаючись у різні сторони і не знаходячи причалу-спокою.
За поверженим слов’янським ідолом-богом, впереміж із кіньми, сплавляються в забуття захисники древнього Києва і його руйнівники: усі ті незчисленні гунни та скити, половці та хозари, варяги й суздальські угрофінни, литовці й ляхи, москалі, які ще не встигли прибрати собі наймення росів-великоросів…
А ондечки, не так вже й далеко від мого короткозорого «світогляду», величаво-печально пропливають козацькі тіла мазепинців, яким не судилося вціліти на переправі під Перевалочною, аби втікати степами-ярами аж під молдавські Бендери…
Услід за тілосплавом кінно-козацьким – ціла флотилія плотів, а на плотах отих – високі шибениці, а на шибеницях грубо стесаних – гойдання вішальників… То невдала наша географія та нещасна історія збила їх докупи на Дніпрі: від самісінького Батурина, по Сулі та Удаю – від Пирятина і Лубен, по дзеркально чистому Пслу – від Сум і Лебедина, по літописній Ворсклі – від Охтирки, Полтави і Кобеляк…
А ось – і жертви жандарма-більшовика Муравйова: у вишитих українських сорочках, з обвислими козацькими вусами, молоді та чорнобриві – петлюрівці неприкаяні…
І зовсім близько – рукою дістати – визволителі радянського Києва, і не тільки українці-патріоти, не лише українці-сталінопоклонники, але й гнані одним тираном на другого тирана обезличені «інтернаціональною ідеєю» сини Москви і Казані, Угри і Чебоксар, Улан-уде і Якутська… А ще грузини, вірмени, азербайджанці, чеченці, адигейці, узбеки, казахи, тувинці й аварці… Кипить Дніпро, виходить з берегів: ой нелегко йому сплавляти рекордний «урожай» всесвітньої великої бійні-різанини!
Куди все це пливе? Де берег забуття і всепрощення?
Куди пливемо ми, сьогоднішні українці й не українці? Де берег надії і спокою?
Куди пливу я – маленький, пересічний українець? Де мій Низ, де мій Луг, де моя Січ?
Кричу в порожнечу, де все пливе у невідомість: поперед мене, поряд зі мною, далеко позад мене.
19.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
