Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
КОАЛЯНТИ-ДУЕЛЯНТИ
У сценарії – невідомий широкому загалу вузько-клановий план-задум; розвиток сюжету – у карколомній режисурі поки що утаємниченого для світу новітнього генія.
На загал – перепалки й перестрілки статистів. Загадково-інтригуючі репліки окремих сірих акторів. А справжню дуель, між іншим, «проганяють-обкачують» за кулісами.
Не лінуйся, думко, ворушись: хто в кого буде влучати і хто від чого буде відлучений?
Запросто: влучатиме найнахабніший; відлучатимуть від життєдайного корита (кормиги, кормила) найегоїстичного всепожиральника.
Обидва дуелянти – аристократи, не інакше. Простолюд – той просто прилюдно чубиться, обмінюється матовими нотами протесту. Хоч і видовищно, зате брутально. Як і все простолюдинське, пересічне та маленько-українське.
Загойданий міжвладдям і безладом помаранчевий Майдан, заколисані синьо-білими мареннями спецмайданчики професійних сепаратних регіонів не наважуються приперти до стінки сценариста і режисера, бо й не знають точно-достеменно: хто вони, геніальні й непередбачувані.
Преса, радіо і телебачення, різні сайти-шмайти верзуть щось малосусвітнє – нема ніякої поживно-їстівної інформації. Оприлюднюються чутки – напівфабрикати й штучні замінники всілякі.
А ну ж бо, думко недріманна, розкинь сіренькими мізками! Хрін із ними, з дуелянтами-аристократами, хай убивають одне одного – не жаль… Бодай запопадливих захребетників-секундантів вирахуй (уй-уй-юй!) – мож, полегшає майданчикам і спецмайданчикам, розвиднить очі потенційним втікачам-чамайданникам…
«Буква Я – погана буква, – кажуть філологи з майдану. – За неї стрілятися не варт. А от за букву Ю – почесно навіть». Слід лише розібратися, за яку «Ю» почесніше: за велико-маленьку, чи за маленько-велику.
Дуже мудро для нас, нефілологів!
«Буквиця Ю – не наша буквиця, – мудрують лукавенько ті, що на спецмайданчиках. – Ми ж, оригінальні лінгвісти-пофігісти, нутром це чуємо, сліпою кишкою бачимо істину! І більша, але менша, і менша, але більша – обидві псують наше руськоязичне солодкоголосся».
А секунданти-маркітанти (ті, що в одну секунду куплять-продадуть, з мертвого здеруть), не дуже-то й маскуючись, шмигають-шниряють сюди-туди, туди-сюди, події наближають до біди, себто до розв’язки, до акту-антракту. Усі на вигляд безсмертні, хоч і приморожені, усі припорошені славою-неславою, усі без винятку недоторканно-примандачені, хоч і, як його, самопризначені. Усі – гостро намантачені на всепоражаючо-вражаючу перемогу і щасливе виконання всекланових п’ятирічних планів! Їм «до фені», хто в кого влучить, хто від кого щось получить: самим треба вціліти, зберегти свої численночаді сім’ї…
А що ж діється в реґіонах, у «самостійних закордонах», про що патякають на ринках, у шинках та у вагонах?
А все про те ж саме, вічне: про хліб і видовища, про гроші хороші, про кекси й секси, про сексотів, патріотів, обормотів… Про що ж іще балакати маленьким, пересічним українцям і громадянам космополітичним?!
І лише поодинокі (на сході та півдні переважно) недобитки всіх численних у нашій історії ненаших дуельних поєдинків, нашорошивши вуха і вушка, надіються вловити на своїх маленьких батьківщинах рішучий голос судді-арбітра – великої Батьківщини в образі мініатюрної доброї фурії Юлії…
А з ефіру доноситься:
– На сходняк, братани, так його та не так!
– Дерибанять «общак», усе пожруть натощак!
А що ж робить-поробляє хоружисто-погетьманений мій земляк верхосульський, пранащадок гарний та хороший всевеликого козацтва низового запорозького – Віктор-переможець? Чи сидить у столичній хаті при своїм антикваріаті, чи на пасіці пасе українських бджілок-трудівниць? Воно ж відомо: буде мед – пісня буде! Пісня буде… А чи буде пісня, коли обидва великих антиподи-Віктори, потиснувши одне одному правиці-лівиці, сядуть за круглий столик та присмачаться по-кумівськи до Божого еліксиру-медку?!
Гримніть на заклопотаних секундантів, пане Президенте! Хай сядуть голими сідницями свого его-ентузіазму на гострі колючки симпатичних наших українських їжачків. Дайте їм полизати свіжого медку, бо вони теж – діти, хоча й нерозумні. І не пригощайте – заради всього святого недригайлівського, київського, луганського простолюду, заради спокою матері нашої єдиної України – трудовим всенародним медом отого найбільшого трутня, тезку вашого ненависного… Скасуйте рукостискання та відмініть дуель!
Бла-га-є-мо-о-о-о-о!
07.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОАЛЯНТИ-ДУЕЛЯНТИ
У сценарії – невідомий широкому загалу вузько-клановий план-задум; розвиток сюжету – у карколомній режисурі поки що утаємниченого для світу новітнього генія.
На загал – перепалки й перестрілки статистів. Загадково-інтригуючі репліки окремих сірих акторів. А справжню дуель, між іншим, «проганяють-обкачують» за кулісами.
Не лінуйся, думко, ворушись: хто в кого буде влучати і хто від чого буде відлучений?
Запросто: влучатиме найнахабніший; відлучатимуть від життєдайного корита (кормиги, кормила) найегоїстичного всепожиральника.
Обидва дуелянти – аристократи, не інакше. Простолюд – той просто прилюдно чубиться, обмінюється матовими нотами протесту. Хоч і видовищно, зате брутально. Як і все простолюдинське, пересічне та маленько-українське.
Загойданий міжвладдям і безладом помаранчевий Майдан, заколисані синьо-білими мареннями спецмайданчики професійних сепаратних регіонів не наважуються приперти до стінки сценариста і режисера, бо й не знають точно-достеменно: хто вони, геніальні й непередбачувані.
Преса, радіо і телебачення, різні сайти-шмайти верзуть щось малосусвітнє – нема ніякої поживно-їстівної інформації. Оприлюднюються чутки – напівфабрикати й штучні замінники всілякі.
А ну ж бо, думко недріманна, розкинь сіренькими мізками! Хрін із ними, з дуелянтами-аристократами, хай убивають одне одного – не жаль… Бодай запопадливих захребетників-секундантів вирахуй (уй-уй-юй!) – мож, полегшає майданчикам і спецмайданчикам, розвиднить очі потенційним втікачам-чамайданникам…
«Буква Я – погана буква, – кажуть філологи з майдану. – За неї стрілятися не варт. А от за букву Ю – почесно навіть». Слід лише розібратися, за яку «Ю» почесніше: за велико-маленьку, чи за маленько-велику.
Дуже мудро для нас, нефілологів!
«Буквиця Ю – не наша буквиця, – мудрують лукавенько ті, що на спецмайданчиках. – Ми ж, оригінальні лінгвісти-пофігісти, нутром це чуємо, сліпою кишкою бачимо істину! І більша, але менша, і менша, але більша – обидві псують наше руськоязичне солодкоголосся».
А секунданти-маркітанти (ті, що в одну секунду куплять-продадуть, з мертвого здеруть), не дуже-то й маскуючись, шмигають-шниряють сюди-туди, туди-сюди, події наближають до біди, себто до розв’язки, до акту-антракту. Усі на вигляд безсмертні, хоч і приморожені, усі припорошені славою-неславою, усі без винятку недоторканно-примандачені, хоч і, як його, самопризначені. Усі – гостро намантачені на всепоражаючо-вражаючу перемогу і щасливе виконання всекланових п’ятирічних планів! Їм «до фені», хто в кого влучить, хто від кого щось получить: самим треба вціліти, зберегти свої численночаді сім’ї…
А що ж діється в реґіонах, у «самостійних закордонах», про що патякають на ринках, у шинках та у вагонах?
А все про те ж саме, вічне: про хліб і видовища, про гроші хороші, про кекси й секси, про сексотів, патріотів, обормотів… Про що ж іще балакати маленьким, пересічним українцям і громадянам космополітичним?!
І лише поодинокі (на сході та півдні переважно) недобитки всіх численних у нашій історії ненаших дуельних поєдинків, нашорошивши вуха і вушка, надіються вловити на своїх маленьких батьківщинах рішучий голос судді-арбітра – великої Батьківщини в образі мініатюрної доброї фурії Юлії…
А з ефіру доноситься:
– На сходняк, братани, так його та не так!
– Дерибанять «общак», усе пожруть натощак!
А що ж робить-поробляє хоружисто-погетьманений мій земляк верхосульський, пранащадок гарний та хороший всевеликого козацтва низового запорозького – Віктор-переможець? Чи сидить у столичній хаті при своїм антикваріаті, чи на пасіці пасе українських бджілок-трудівниць? Воно ж відомо: буде мед – пісня буде! Пісня буде… А чи буде пісня, коли обидва великих антиподи-Віктори, потиснувши одне одному правиці-лівиці, сядуть за круглий столик та присмачаться по-кумівськи до Божого еліксиру-медку?!
Гримніть на заклопотаних секундантів, пане Президенте! Хай сядуть голими сідницями свого его-ентузіазму на гострі колючки симпатичних наших українських їжачків. Дайте їм полизати свіжого медку, бо вони теж – діти, хоча й нерозумні. І не пригощайте – заради всього святого недригайлівського, київського, луганського простолюду, заради спокою матері нашої єдиної України – трудовим всенародним медом отого найбільшого трутня, тезку вашого ненависного… Скасуйте рукостискання та відмініть дуель!
Бла-га-є-мо-о-о-о-о!
07.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
