У сценарії – невідомий широкому загалу вузько-клановий план-задум; розвиток сюжету – у карколомній режисурі поки що утаємниченого для світу новітнього генія.
На загал – перепалки й перестрілки статистів. Загадково-інтригуючі репліки окремих сірих акторів. А справжню дуель, між іншим, «проганяють-обкачують» за кулісами.
Не лінуйся, думко, ворушись: хто в кого буде влучати і хто від чого буде відлучений?
Запросто: влучатиме найнахабніший; відлучатимуть від життєдайного корита (кормиги, кормила) найегоїстичного всепожиральника.
Обидва дуелянти – аристократи, не інакше. Простолюд – той просто прилюдно чубиться, обмінюється матовими нотами протесту. Хоч і видовищно, зате брутально. Як і все простолюдинське, пересічне та маленько-українське.
Загойданий міжвладдям і безладом помаранчевий Майдан, заколисані синьо-білими мареннями спецмайданчики професійних сепаратних регіонів не наважуються приперти до стінки сценариста і режисера, бо й не знають точно-достеменно: хто вони, геніальні й непередбачувані.
Преса, радіо і телебачення, різні сайти-шмайти верзуть щось малосусвітнє – нема ніякої поживно-їстівної інформації. Оприлюднюються чутки – напівфабрикати й штучні замінники всілякі.
А ну ж бо, думко недріманна, розкинь сіренькими мізками! Хрін із ними, з дуелянтами-аристократами, хай убивають одне одного – не жаль… Бодай запопадливих захребетників-секундантів вирахуй (уй-уй-юй!) – мож, полегшає майданчикам і спецмайданчикам, розвиднить очі потенційним втікачам-чамайданникам…
«Буква Я – погана буква, – кажуть філологи з майдану. – За неї стрілятися не варт. А от за букву Ю – почесно навіть». Слід лише розібратися, за яку «Ю» почесніше: за велико-маленьку, чи за маленько-велику.
Дуже мудро для нас, нефілологів!
«Буквиця Ю – не наша буквиця, – мудрують лукавенько ті, що на спецмайданчиках. – Ми ж, оригінальні лінгвісти-пофігісти, нутром це чуємо, сліпою кишкою бачимо істину! І більша, але менша, і менша, але більша – обидві псують наше руськоязичне солодкоголосся».
А секунданти-маркітанти (ті, що в одну секунду куплять-продадуть, з мертвого здеруть), не дуже-то й маскуючись, шмигають-шниряють сюди-туди, туди-сюди, події наближають до біди, себто до розв’язки, до акту-антракту. Усі на вигляд безсмертні, хоч і приморожені, усі припорошені славою-неславою, усі без винятку недоторканно-примандачені, хоч і, як його, самопризначені. Усі – гостро намантачені на всепоражаючо-вражаючу перемогу і щасливе виконання всекланових п’ятирічних планів! Їм «до фені», хто в кого влучить, хто від кого щось получить: самим треба вціліти, зберегти свої численночаді сім’ї…
А що ж діється в реґіонах, у «самостійних закордонах», про що патякають на ринках, у шинках та у вагонах?
А все про те ж саме, вічне: про хліб і видовища, про гроші хороші, про кекси й секси, про сексотів, патріотів, обормотів… Про що ж іще балакати маленьким, пересічним українцям і громадянам космополітичним?!
І лише поодинокі (на сході та півдні переважно) недобитки всіх численних у нашій історії ненаших дуельних поєдинків, нашорошивши вуха і вушка, надіються вловити на своїх маленьких батьківщинах рішучий голос судді-арбітра – великої Батьківщини в образі мініатюрної доброї фурії Юлії…
А з ефіру доноситься:
– На сходняк, братани, так його та не так!
– Дерибанять «общак», усе пожруть натощак!
А що ж робить-поробляє хоружисто-погетьманений мій земляк верхосульський, пранащадок гарний та хороший всевеликого козацтва низового запорозького – Віктор-переможець? Чи сидить у столичній хаті при своїм антикваріаті, чи на пасіці пасе українських бджілок-трудівниць? Воно ж відомо: буде мед – пісня буде! Пісня буде… А чи буде пісня, коли обидва великих антиподи-Віктори, потиснувши одне одному правиці-лівиці, сядуть за круглий столик та присмачаться по-кумівськи до Божого еліксиру-медку?!
Гримніть на заклопотаних секундантів, пане Президенте! Хай сядуть голими сідницями свого его-ентузіазму на гострі колючки симпатичних наших українських їжачків. Дайте їм полизати свіжого медку, бо вони теж – діти, хоча й нерозумні. І не пригощайте – заради всього святого недригайлівського, київського, луганського простолюду, заради спокою матері нашої єдиної України – трудовим всенародним медом отого найбільшого трутня, тезку вашого ненависного… Скасуйте рукостискання та відмініть дуель!
Бла-га-є-мо-о-о-о-о!


07.07.2006