Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
КОАЛЯНТИ-ДУЕЛЯНТИ
У сценарії – невідомий широкому загалу вузько-клановий план-задум; розвиток сюжету – у карколомній режисурі поки що утаємниченого для світу новітнього генія.
На загал – перепалки й перестрілки статистів. Загадково-інтригуючі репліки окремих сірих акторів. А справжню дуель, між іншим, «проганяють-обкачують» за кулісами.
Не лінуйся, думко, ворушись: хто в кого буде влучати і хто від чого буде відлучений?
Запросто: влучатиме найнахабніший; відлучатимуть від життєдайного корита (кормиги, кормила) найегоїстичного всепожиральника.
Обидва дуелянти – аристократи, не інакше. Простолюд – той просто прилюдно чубиться, обмінюється матовими нотами протесту. Хоч і видовищно, зате брутально. Як і все простолюдинське, пересічне та маленько-українське.
Загойданий міжвладдям і безладом помаранчевий Майдан, заколисані синьо-білими мареннями спецмайданчики професійних сепаратних регіонів не наважуються приперти до стінки сценариста і режисера, бо й не знають точно-достеменно: хто вони, геніальні й непередбачувані.
Преса, радіо і телебачення, різні сайти-шмайти верзуть щось малосусвітнє – нема ніякої поживно-їстівної інформації. Оприлюднюються чутки – напівфабрикати й штучні замінники всілякі.
А ну ж бо, думко недріманна, розкинь сіренькими мізками! Хрін із ними, з дуелянтами-аристократами, хай убивають одне одного – не жаль… Бодай запопадливих захребетників-секундантів вирахуй (уй-уй-юй!) – мож, полегшає майданчикам і спецмайданчикам, розвиднить очі потенційним втікачам-чамайданникам…
«Буква Я – погана буква, – кажуть філологи з майдану. – За неї стрілятися не варт. А от за букву Ю – почесно навіть». Слід лише розібратися, за яку «Ю» почесніше: за велико-маленьку, чи за маленько-велику.
Дуже мудро для нас, нефілологів!
«Буквиця Ю – не наша буквиця, – мудрують лукавенько ті, що на спецмайданчиках. – Ми ж, оригінальні лінгвісти-пофігісти, нутром це чуємо, сліпою кишкою бачимо істину! І більша, але менша, і менша, але більша – обидві псують наше руськоязичне солодкоголосся».
А секунданти-маркітанти (ті, що в одну секунду куплять-продадуть, з мертвого здеруть), не дуже-то й маскуючись, шмигають-шниряють сюди-туди, туди-сюди, події наближають до біди, себто до розв’язки, до акту-антракту. Усі на вигляд безсмертні, хоч і приморожені, усі припорошені славою-неславою, усі без винятку недоторканно-примандачені, хоч і, як його, самопризначені. Усі – гостро намантачені на всепоражаючо-вражаючу перемогу і щасливе виконання всекланових п’ятирічних планів! Їм «до фені», хто в кого влучить, хто від кого щось получить: самим треба вціліти, зберегти свої численночаді сім’ї…
А що ж діється в реґіонах, у «самостійних закордонах», про що патякають на ринках, у шинках та у вагонах?
А все про те ж саме, вічне: про хліб і видовища, про гроші хороші, про кекси й секси, про сексотів, патріотів, обормотів… Про що ж іще балакати маленьким, пересічним українцям і громадянам космополітичним?!
І лише поодинокі (на сході та півдні переважно) недобитки всіх численних у нашій історії ненаших дуельних поєдинків, нашорошивши вуха і вушка, надіються вловити на своїх маленьких батьківщинах рішучий голос судді-арбітра – великої Батьківщини в образі мініатюрної доброї фурії Юлії…
А з ефіру доноситься:
– На сходняк, братани, так його та не так!
– Дерибанять «общак», усе пожруть натощак!
А що ж робить-поробляє хоружисто-погетьманений мій земляк верхосульський, пранащадок гарний та хороший всевеликого козацтва низового запорозького – Віктор-переможець? Чи сидить у столичній хаті при своїм антикваріаті, чи на пасіці пасе українських бджілок-трудівниць? Воно ж відомо: буде мед – пісня буде! Пісня буде… А чи буде пісня, коли обидва великих антиподи-Віктори, потиснувши одне одному правиці-лівиці, сядуть за круглий столик та присмачаться по-кумівськи до Божого еліксиру-медку?!
Гримніть на заклопотаних секундантів, пане Президенте! Хай сядуть голими сідницями свого его-ентузіазму на гострі колючки симпатичних наших українських їжачків. Дайте їм полизати свіжого медку, бо вони теж – діти, хоча й нерозумні. І не пригощайте – заради всього святого недригайлівського, київського, луганського простолюду, заради спокою матері нашої єдиної України – трудовим всенародним медом отого найбільшого трутня, тезку вашого ненависного… Скасуйте рукостискання та відмініть дуель!
Бла-га-є-мо-о-о-о-о!
07.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОАЛЯНТИ-ДУЕЛЯНТИ
У сценарії – невідомий широкому загалу вузько-клановий план-задум; розвиток сюжету – у карколомній режисурі поки що утаємниченого для світу новітнього генія.
На загал – перепалки й перестрілки статистів. Загадково-інтригуючі репліки окремих сірих акторів. А справжню дуель, між іншим, «проганяють-обкачують» за кулісами.
Не лінуйся, думко, ворушись: хто в кого буде влучати і хто від чого буде відлучений?
Запросто: влучатиме найнахабніший; відлучатимуть від життєдайного корита (кормиги, кормила) найегоїстичного всепожиральника.
Обидва дуелянти – аристократи, не інакше. Простолюд – той просто прилюдно чубиться, обмінюється матовими нотами протесту. Хоч і видовищно, зате брутально. Як і все простолюдинське, пересічне та маленько-українське.
Загойданий міжвладдям і безладом помаранчевий Майдан, заколисані синьо-білими мареннями спецмайданчики професійних сепаратних регіонів не наважуються приперти до стінки сценариста і режисера, бо й не знають точно-достеменно: хто вони, геніальні й непередбачувані.
Преса, радіо і телебачення, різні сайти-шмайти верзуть щось малосусвітнє – нема ніякої поживно-їстівної інформації. Оприлюднюються чутки – напівфабрикати й штучні замінники всілякі.
А ну ж бо, думко недріманна, розкинь сіренькими мізками! Хрін із ними, з дуелянтами-аристократами, хай убивають одне одного – не жаль… Бодай запопадливих захребетників-секундантів вирахуй (уй-уй-юй!) – мож, полегшає майданчикам і спецмайданчикам, розвиднить очі потенційним втікачам-чамайданникам…
«Буква Я – погана буква, – кажуть філологи з майдану. – За неї стрілятися не варт. А от за букву Ю – почесно навіть». Слід лише розібратися, за яку «Ю» почесніше: за велико-маленьку, чи за маленько-велику.
Дуже мудро для нас, нефілологів!
«Буквиця Ю – не наша буквиця, – мудрують лукавенько ті, що на спецмайданчиках. – Ми ж, оригінальні лінгвісти-пофігісти, нутром це чуємо, сліпою кишкою бачимо істину! І більша, але менша, і менша, але більша – обидві псують наше руськоязичне солодкоголосся».
А секунданти-маркітанти (ті, що в одну секунду куплять-продадуть, з мертвого здеруть), не дуже-то й маскуючись, шмигають-шниряють сюди-туди, туди-сюди, події наближають до біди, себто до розв’язки, до акту-антракту. Усі на вигляд безсмертні, хоч і приморожені, усі припорошені славою-неславою, усі без винятку недоторканно-примандачені, хоч і, як його, самопризначені. Усі – гостро намантачені на всепоражаючо-вражаючу перемогу і щасливе виконання всекланових п’ятирічних планів! Їм «до фені», хто в кого влучить, хто від кого щось получить: самим треба вціліти, зберегти свої численночаді сім’ї…
А що ж діється в реґіонах, у «самостійних закордонах», про що патякають на ринках, у шинках та у вагонах?
А все про те ж саме, вічне: про хліб і видовища, про гроші хороші, про кекси й секси, про сексотів, патріотів, обормотів… Про що ж іще балакати маленьким, пересічним українцям і громадянам космополітичним?!
І лише поодинокі (на сході та півдні переважно) недобитки всіх численних у нашій історії ненаших дуельних поєдинків, нашорошивши вуха і вушка, надіються вловити на своїх маленьких батьківщинах рішучий голос судді-арбітра – великої Батьківщини в образі мініатюрної доброї фурії Юлії…
А з ефіру доноситься:
– На сходняк, братани, так його та не так!
– Дерибанять «общак», усе пожруть натощак!
А що ж робить-поробляє хоружисто-погетьманений мій земляк верхосульський, пранащадок гарний та хороший всевеликого козацтва низового запорозького – Віктор-переможець? Чи сидить у столичній хаті при своїм антикваріаті, чи на пасіці пасе українських бджілок-трудівниць? Воно ж відомо: буде мед – пісня буде! Пісня буде… А чи буде пісня, коли обидва великих антиподи-Віктори, потиснувши одне одному правиці-лівиці, сядуть за круглий столик та присмачаться по-кумівськи до Божого еліксиру-медку?!
Гримніть на заклопотаних секундантів, пане Президенте! Хай сядуть голими сідницями свого его-ентузіазму на гострі колючки симпатичних наших українських їжачків. Дайте їм полизати свіжого медку, бо вони теж – діти, хоча й нерозумні. І не пригощайте – заради всього святого недригайлівського, київського, луганського простолюду, заради спокою матері нашої єдиної України – трудовим всенародним медом отого найбільшого трутня, тезку вашого ненависного… Скасуйте рукостискання та відмініть дуель!
Бла-га-є-мо-о-о-о-о!
07.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
