Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
