ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію