Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
