Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
2025.12.21
15:44
Туман заполонив собою
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
2025.12.21
14:56
Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
2025.12.21
14:47
Задали дітям в школі творчу вправу,
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЧИЙ МИКОЛА, КОТРИЙ – ГОГОЛЬ?
Дорогі російськомовні українські громадяни! Вивчайте, будь ласка, нашу мову, і не тому тільки, що вона державна, але й тому, що вона дуже славна, дзвінкопісенна, янгеловознесенна. Нею ж бо послуговувалися, якщо вірити нашим вільно-розкутим ученим, ще древні трипільці; нею творили свої безумовні шедеври Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка...
Але знайте при цьому: мало вивчити власне мову, знехтувавши іншими особливостями, рисами характеру, етнографічними відмінностями, складом душі української. Живучи в народному середовищі, слід якнайдостеменніше вивчити це середовище, аби відчути себе його рівноцінною часточкою і не втратити своєї особистості, не загубитися в морі людському за будь-яких штормів-ураганів.
Великий полтавець, нащадок найвищої козацької аристократії Микола Васильович Яновський загубився в бурхливому людському океані, але не втратив своєї безсмертної душі – української безумовно, неповторної безперечно. І хоч «старші брати» наші – росіяни – уважають його своїм письменником-класиком, маючи для цього певні підстави, однак Гоголь не є суто російським письменником, так само, як не є він і виключно українським. Аби примирити всіх «патріотів», я, далеко не перший і, думаю, не останній, пропоную віднести Миколу Васильовича до сонму письменників світового рівня, вписавши його монументальне ім’я десь поміж Шекспіром і Вольтером, і ніяк не нижче, і ні в якому разі не десь на полях списку-реєстру. Це буде і справедливо, і цілковито об’єктивно.
Біографію Гоголя знають усі зацікавлені й посвячені. Народився в Україні, виростав у родині українського літератора й поміщика Василя Яновського, в оточенні української лагідної природи, у середовищі українського простолюду з його мовою, піснями, звичаями, традиціями. Як відомо, дитячі враження формують характер і менталітет людини на все подальше життя, і викоренити це, безперечно, неможливо. Отож і думаймо: чи міг стати, чи став московитом корінний полтавець з хутора біля Диканьки?
Гоголя читали всі освічені. Але не всі зуміли його «прочитати». Останні й уважають: Гоголь – великий російський письменник! І це велика неправда, бо – велика брехня. Він є направду великим, дуже великим письменником, і це – аксіома. Він належить світовій літературі, і це факт незаперечний. А ще він – великий українець, потомствений козак – і цьому, як мовиться, немає ради, тут усілякі мотивації та заперечення не заслуговують ні на увагу, ні на повагу.
А тепер про те, що час від часу розпалює полеміку в нашому українському літературно-науковому й філософсько-філологічному світі: чи можна вважати Гоголя суто українським письменником. Можна, згоджуюсь я, читач і літератор, але без цього «суто». Можна вважати Миколу Гоголя також і російським літератором, але теж без «суто». Класик Гоголь – і «суто», і доконечно-безконечно є планетарним класиком. Варто з цим погодитись і задарма не ламати списи й не ляпати язиками!
Завдяки тодішній (і нинішній іще, на превеликий жаль!) імперсько-шовіністській ідеології, царській товстошкірій і вузьколобій політиці, «малорос» Коля Яновський мусив просвіщатися в зрусифікованому Ніжинському ліцеї графа Безбородька «солнцем российской культуры», «пить из волшебного родника русской речи». Куди ж йому було діватися, здібному юнакові, якщо жодної української школи не було на його батьківщині, – усі були милостиво скасовані. А де було друкуватися літератору-початківцеві, як не в столичному Санкт-Петербурзі, навіть якщо твої «опуси» й написані дозволеною мовою, великоруською?! Отак спонтанно (по-сучасному) й зародилася легенда про великого руського белетриста – патріарха-зачинателя нової імперської прози.
Насправді ж (я дійшов до цього самотужки, без підказок учених-перевчених) усе було-діялось інакше, де в чому набагато простіше, а де в чому й набагато складніше. Волею долі, Микола Яновський – великий український характерник був принесений на великоруський піщано-болотяний ґрунт і посіяний в нього... Для чого? А для того, панове-товариші, аби «худосочная» і «худородная» катерининсько-державинська (німкеня й татарин казанський) великоімперська літературщина доросла до високого статусу великої літератури, гідної воістину великого московського народу. То правда, що з гоголівської шинелі виросли всі справді великі письменники Росії: напівукраїнець Достоєвський, татари Аксакови, Тургенєв, Бунін, малорос Чехов і власне московити Андрєєв, Горький (Пєшков), Платонов, Булгаков (киянин, щоправда, хоч і шовініст), Нагібін, Астаф’єв, Распутін...
Велика Росіє, ти не хочеш визнавати своїх боргів перед Україною, яка щедро наділила тебе і православ’ям, і просвітництвом, і Гоголем, і Чеховим, і Чайковським, і Рєпіним... І не визнавай – ми не збідніємо! Ми й так неміряно багаті: зі своїми Шевченком і Франком, Маланюком і Хвильовим, Самчуком і Олесем, Сосюрою і Павличком, Вінграновським, Калинцем... І ще зберемося з силами, народимо для України та для всього світу (і для тебе також, якщо захочеш) нових великих письменників, які навчатимуться в Шекспіра й Гоголя, у Пушкіна й Антонича, та створюватимуть свої шедеври українською, російською, кримськотатарською, угорською, молдавською, румейською, білоруською, єврейською мовами, і при цьому самі себе вважатимуть українськими письменниками, і щиро радітимуть, якщо їх сприйматиме й уважатиме своїми улюбленими чарівниками Слова і будителями Правди всенький розгалужений світ, із якого, певне ж, не випадаєш і ти, «сестро-братерська» «матушко» Росіє!
Гоголь – жив, Гоголь – живий, Гоголь буде жити! А ми, сьогоднішні й завтрашні, ми що, не хочемо хіба жити? Ще і як хочемо! Отож і давайте жити. Дружно, як до того закликає мультяшний кіт Леопольд. Ділімося і хлібом-салом, і Гоголем, і Рєпіним, і Йваном Козловським, і Павлом Поповичем... Навіть Януковичем і Вітренчихою користуйтеся – нам не жалко.
12.07.2004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧИЙ МИКОЛА, КОТРИЙ – ГОГОЛЬ?
Дорогі російськомовні українські громадяни! Вивчайте, будь ласка, нашу мову, і не тому тільки, що вона державна, але й тому, що вона дуже славна, дзвінкопісенна, янгеловознесенна. Нею ж бо послуговувалися, якщо вірити нашим вільно-розкутим ученим, ще древні трипільці; нею творили свої безумовні шедеври Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка...
Але знайте при цьому: мало вивчити власне мову, знехтувавши іншими особливостями, рисами характеру, етнографічними відмінностями, складом душі української. Живучи в народному середовищі, слід якнайдостеменніше вивчити це середовище, аби відчути себе його рівноцінною часточкою і не втратити своєї особистості, не загубитися в морі людському за будь-яких штормів-ураганів.
Великий полтавець, нащадок найвищої козацької аристократії Микола Васильович Яновський загубився в бурхливому людському океані, але не втратив своєї безсмертної душі – української безумовно, неповторної безперечно. І хоч «старші брати» наші – росіяни – уважають його своїм письменником-класиком, маючи для цього певні підстави, однак Гоголь не є суто російським письменником, так само, як не є він і виключно українським. Аби примирити всіх «патріотів», я, далеко не перший і, думаю, не останній, пропоную віднести Миколу Васильовича до сонму письменників світового рівня, вписавши його монументальне ім’я десь поміж Шекспіром і Вольтером, і ніяк не нижче, і ні в якому разі не десь на полях списку-реєстру. Це буде і справедливо, і цілковито об’єктивно.
Біографію Гоголя знають усі зацікавлені й посвячені. Народився в Україні, виростав у родині українського літератора й поміщика Василя Яновського, в оточенні української лагідної природи, у середовищі українського простолюду з його мовою, піснями, звичаями, традиціями. Як відомо, дитячі враження формують характер і менталітет людини на все подальше життя, і викоренити це, безперечно, неможливо. Отож і думаймо: чи міг стати, чи став московитом корінний полтавець з хутора біля Диканьки?
Гоголя читали всі освічені. Але не всі зуміли його «прочитати». Останні й уважають: Гоголь – великий російський письменник! І це велика неправда, бо – велика брехня. Він є направду великим, дуже великим письменником, і це – аксіома. Він належить світовій літературі, і це факт незаперечний. А ще він – великий українець, потомствений козак – і цьому, як мовиться, немає ради, тут усілякі мотивації та заперечення не заслуговують ні на увагу, ні на повагу.
А тепер про те, що час від часу розпалює полеміку в нашому українському літературно-науковому й філософсько-філологічному світі: чи можна вважати Гоголя суто українським письменником. Можна, згоджуюсь я, читач і літератор, але без цього «суто». Можна вважати Миколу Гоголя також і російським літератором, але теж без «суто». Класик Гоголь – і «суто», і доконечно-безконечно є планетарним класиком. Варто з цим погодитись і задарма не ламати списи й не ляпати язиками!
Завдяки тодішній (і нинішній іще, на превеликий жаль!) імперсько-шовіністській ідеології, царській товстошкірій і вузьколобій політиці, «малорос» Коля Яновський мусив просвіщатися в зрусифікованому Ніжинському ліцеї графа Безбородька «солнцем российской культуры», «пить из волшебного родника русской речи». Куди ж йому було діватися, здібному юнакові, якщо жодної української школи не було на його батьківщині, – усі були милостиво скасовані. А де було друкуватися літератору-початківцеві, як не в столичному Санкт-Петербурзі, навіть якщо твої «опуси» й написані дозволеною мовою, великоруською?! Отак спонтанно (по-сучасному) й зародилася легенда про великого руського белетриста – патріарха-зачинателя нової імперської прози.
Насправді ж (я дійшов до цього самотужки, без підказок учених-перевчених) усе було-діялось інакше, де в чому набагато простіше, а де в чому й набагато складніше. Волею долі, Микола Яновський – великий український характерник був принесений на великоруський піщано-болотяний ґрунт і посіяний в нього... Для чого? А для того, панове-товариші, аби «худосочная» і «худородная» катерининсько-державинська (німкеня й татарин казанський) великоімперська літературщина доросла до високого статусу великої літератури, гідної воістину великого московського народу. То правда, що з гоголівської шинелі виросли всі справді великі письменники Росії: напівукраїнець Достоєвський, татари Аксакови, Тургенєв, Бунін, малорос Чехов і власне московити Андрєєв, Горький (Пєшков), Платонов, Булгаков (киянин, щоправда, хоч і шовініст), Нагібін, Астаф’єв, Распутін...
Велика Росіє, ти не хочеш визнавати своїх боргів перед Україною, яка щедро наділила тебе і православ’ям, і просвітництвом, і Гоголем, і Чеховим, і Чайковським, і Рєпіним... І не визнавай – ми не збідніємо! Ми й так неміряно багаті: зі своїми Шевченком і Франком, Маланюком і Хвильовим, Самчуком і Олесем, Сосюрою і Павличком, Вінграновським, Калинцем... І ще зберемося з силами, народимо для України та для всього світу (і для тебе також, якщо захочеш) нових великих письменників, які навчатимуться в Шекспіра й Гоголя, у Пушкіна й Антонича, та створюватимуть свої шедеври українською, російською, кримськотатарською, угорською, молдавською, румейською, білоруською, єврейською мовами, і при цьому самі себе вважатимуть українськими письменниками, і щиро радітимуть, якщо їх сприйматиме й уважатиме своїми улюбленими чарівниками Слова і будителями Правди всенький розгалужений світ, із якого, певне ж, не випадаєш і ти, «сестро-братерська» «матушко» Росіє!
Гоголь – жив, Гоголь – живий, Гоголь буде жити! А ми, сьогоднішні й завтрашні, ми що, не хочемо хіба жити? Ще і як хочемо! Отож і давайте жити. Дружно, як до того закликає мультяшний кіт Леопольд. Ділімося і хлібом-салом, і Гоголем, і Рєпіним, і Йваном Козловським, і Павлом Поповичем... Навіть Януковичем і Вітренчихою користуйтеся – нам не жалко.
12.07.2004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
