Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЧИЙ МИКОЛА, КОТРИЙ – ГОГОЛЬ?
Дорогі російськомовні українські громадяни! Вивчайте, будь ласка, нашу мову, і не тому тільки, що вона державна, але й тому, що вона дуже славна, дзвінкопісенна, янгеловознесенна. Нею ж бо послуговувалися, якщо вірити нашим вільно-розкутим ученим, ще древні трипільці; нею творили свої безумовні шедеври Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка...
Але знайте при цьому: мало вивчити власне мову, знехтувавши іншими особливостями, рисами характеру, етнографічними відмінностями, складом душі української. Живучи в народному середовищі, слід якнайдостеменніше вивчити це середовище, аби відчути себе його рівноцінною часточкою і не втратити своєї особистості, не загубитися в морі людському за будь-яких штормів-ураганів.
Великий полтавець, нащадок найвищої козацької аристократії Микола Васильович Яновський загубився в бурхливому людському океані, але не втратив своєї безсмертної душі – української безумовно, неповторної безперечно. І хоч «старші брати» наші – росіяни – уважають його своїм письменником-класиком, маючи для цього певні підстави, однак Гоголь не є суто російським письменником, так само, як не є він і виключно українським. Аби примирити всіх «патріотів», я, далеко не перший і, думаю, не останній, пропоную віднести Миколу Васильовича до сонму письменників світового рівня, вписавши його монументальне ім’я десь поміж Шекспіром і Вольтером, і ніяк не нижче, і ні в якому разі не десь на полях списку-реєстру. Це буде і справедливо, і цілковито об’єктивно.
Біографію Гоголя знають усі зацікавлені й посвячені. Народився в Україні, виростав у родині українського літератора й поміщика Василя Яновського, в оточенні української лагідної природи, у середовищі українського простолюду з його мовою, піснями, звичаями, традиціями. Як відомо, дитячі враження формують характер і менталітет людини на все подальше життя, і викоренити це, безперечно, неможливо. Отож і думаймо: чи міг стати, чи став московитом корінний полтавець з хутора біля Диканьки?
Гоголя читали всі освічені. Але не всі зуміли його «прочитати». Останні й уважають: Гоголь – великий російський письменник! І це велика неправда, бо – велика брехня. Він є направду великим, дуже великим письменником, і це – аксіома. Він належить світовій літературі, і це факт незаперечний. А ще він – великий українець, потомствений козак – і цьому, як мовиться, немає ради, тут усілякі мотивації та заперечення не заслуговують ні на увагу, ні на повагу.
А тепер про те, що час від часу розпалює полеміку в нашому українському літературно-науковому й філософсько-філологічному світі: чи можна вважати Гоголя суто українським письменником. Можна, згоджуюсь я, читач і літератор, але без цього «суто». Можна вважати Миколу Гоголя також і російським літератором, але теж без «суто». Класик Гоголь – і «суто», і доконечно-безконечно є планетарним класиком. Варто з цим погодитись і задарма не ламати списи й не ляпати язиками!
Завдяки тодішній (і нинішній іще, на превеликий жаль!) імперсько-шовіністській ідеології, царській товстошкірій і вузьколобій політиці, «малорос» Коля Яновський мусив просвіщатися в зрусифікованому Ніжинському ліцеї графа Безбородька «солнцем российской культуры», «пить из волшебного родника русской речи». Куди ж йому було діватися, здібному юнакові, якщо жодної української школи не було на його батьківщині, – усі були милостиво скасовані. А де було друкуватися літератору-початківцеві, як не в столичному Санкт-Петербурзі, навіть якщо твої «опуси» й написані дозволеною мовою, великоруською?! Отак спонтанно (по-сучасному) й зародилася легенда про великого руського белетриста – патріарха-зачинателя нової імперської прози.
Насправді ж (я дійшов до цього самотужки, без підказок учених-перевчених) усе було-діялось інакше, де в чому набагато простіше, а де в чому й набагато складніше. Волею долі, Микола Яновський – великий український характерник був принесений на великоруський піщано-болотяний ґрунт і посіяний в нього... Для чого? А для того, панове-товариші, аби «худосочная» і «худородная» катерининсько-державинська (німкеня й татарин казанський) великоімперська літературщина доросла до високого статусу великої літератури, гідної воістину великого московського народу. То правда, що з гоголівської шинелі виросли всі справді великі письменники Росії: напівукраїнець Достоєвський, татари Аксакови, Тургенєв, Бунін, малорос Чехов і власне московити Андрєєв, Горький (Пєшков), Платонов, Булгаков (киянин, щоправда, хоч і шовініст), Нагібін, Астаф’єв, Распутін...
Велика Росіє, ти не хочеш визнавати своїх боргів перед Україною, яка щедро наділила тебе і православ’ям, і просвітництвом, і Гоголем, і Чеховим, і Чайковським, і Рєпіним... І не визнавай – ми не збідніємо! Ми й так неміряно багаті: зі своїми Шевченком і Франком, Маланюком і Хвильовим, Самчуком і Олесем, Сосюрою і Павличком, Вінграновським, Калинцем... І ще зберемося з силами, народимо для України та для всього світу (і для тебе також, якщо захочеш) нових великих письменників, які навчатимуться в Шекспіра й Гоголя, у Пушкіна й Антонича, та створюватимуть свої шедеври українською, російською, кримськотатарською, угорською, молдавською, румейською, білоруською, єврейською мовами, і при цьому самі себе вважатимуть українськими письменниками, і щиро радітимуть, якщо їх сприйматиме й уважатиме своїми улюбленими чарівниками Слова і будителями Правди всенький розгалужений світ, із якого, певне ж, не випадаєш і ти, «сестро-братерська» «матушко» Росіє!
Гоголь – жив, Гоголь – живий, Гоголь буде жити! А ми, сьогоднішні й завтрашні, ми що, не хочемо хіба жити? Ще і як хочемо! Отож і давайте жити. Дружно, як до того закликає мультяшний кіт Леопольд. Ділімося і хлібом-салом, і Гоголем, і Рєпіним, і Йваном Козловським, і Павлом Поповичем... Навіть Януковичем і Вітренчихою користуйтеся – нам не жалко.
12.07.2004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧИЙ МИКОЛА, КОТРИЙ – ГОГОЛЬ?
Дорогі російськомовні українські громадяни! Вивчайте, будь ласка, нашу мову, і не тому тільки, що вона державна, але й тому, що вона дуже славна, дзвінкопісенна, янгеловознесенна. Нею ж бо послуговувалися, якщо вірити нашим вільно-розкутим ученим, ще древні трипільці; нею творили свої безумовні шедеври Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка...
Але знайте при цьому: мало вивчити власне мову, знехтувавши іншими особливостями, рисами характеру, етнографічними відмінностями, складом душі української. Живучи в народному середовищі, слід якнайдостеменніше вивчити це середовище, аби відчути себе його рівноцінною часточкою і не втратити своєї особистості, не загубитися в морі людському за будь-яких штормів-ураганів.
Великий полтавець, нащадок найвищої козацької аристократії Микола Васильович Яновський загубився в бурхливому людському океані, але не втратив своєї безсмертної душі – української безумовно, неповторної безперечно. І хоч «старші брати» наші – росіяни – уважають його своїм письменником-класиком, маючи для цього певні підстави, однак Гоголь не є суто російським письменником, так само, як не є він і виключно українським. Аби примирити всіх «патріотів», я, далеко не перший і, думаю, не останній, пропоную віднести Миколу Васильовича до сонму письменників світового рівня, вписавши його монументальне ім’я десь поміж Шекспіром і Вольтером, і ніяк не нижче, і ні в якому разі не десь на полях списку-реєстру. Це буде і справедливо, і цілковито об’єктивно.
Біографію Гоголя знають усі зацікавлені й посвячені. Народився в Україні, виростав у родині українського літератора й поміщика Василя Яновського, в оточенні української лагідної природи, у середовищі українського простолюду з його мовою, піснями, звичаями, традиціями. Як відомо, дитячі враження формують характер і менталітет людини на все подальше життя, і викоренити це, безперечно, неможливо. Отож і думаймо: чи міг стати, чи став московитом корінний полтавець з хутора біля Диканьки?
Гоголя читали всі освічені. Але не всі зуміли його «прочитати». Останні й уважають: Гоголь – великий російський письменник! І це велика неправда, бо – велика брехня. Він є направду великим, дуже великим письменником, і це – аксіома. Він належить світовій літературі, і це факт незаперечний. А ще він – великий українець, потомствений козак – і цьому, як мовиться, немає ради, тут усілякі мотивації та заперечення не заслуговують ні на увагу, ні на повагу.
А тепер про те, що час від часу розпалює полеміку в нашому українському літературно-науковому й філософсько-філологічному світі: чи можна вважати Гоголя суто українським письменником. Можна, згоджуюсь я, читач і літератор, але без цього «суто». Можна вважати Миколу Гоголя також і російським літератором, але теж без «суто». Класик Гоголь – і «суто», і доконечно-безконечно є планетарним класиком. Варто з цим погодитись і задарма не ламати списи й не ляпати язиками!
Завдяки тодішній (і нинішній іще, на превеликий жаль!) імперсько-шовіністській ідеології, царській товстошкірій і вузьколобій політиці, «малорос» Коля Яновський мусив просвіщатися в зрусифікованому Ніжинському ліцеї графа Безбородька «солнцем российской культуры», «пить из волшебного родника русской речи». Куди ж йому було діватися, здібному юнакові, якщо жодної української школи не було на його батьківщині, – усі були милостиво скасовані. А де було друкуватися літератору-початківцеві, як не в столичному Санкт-Петербурзі, навіть якщо твої «опуси» й написані дозволеною мовою, великоруською?! Отак спонтанно (по-сучасному) й зародилася легенда про великого руського белетриста – патріарха-зачинателя нової імперської прози.
Насправді ж (я дійшов до цього самотужки, без підказок учених-перевчених) усе було-діялось інакше, де в чому набагато простіше, а де в чому й набагато складніше. Волею долі, Микола Яновський – великий український характерник був принесений на великоруський піщано-болотяний ґрунт і посіяний в нього... Для чого? А для того, панове-товариші, аби «худосочная» і «худородная» катерининсько-державинська (німкеня й татарин казанський) великоімперська літературщина доросла до високого статусу великої літератури, гідної воістину великого московського народу. То правда, що з гоголівської шинелі виросли всі справді великі письменники Росії: напівукраїнець Достоєвський, татари Аксакови, Тургенєв, Бунін, малорос Чехов і власне московити Андрєєв, Горький (Пєшков), Платонов, Булгаков (киянин, щоправда, хоч і шовініст), Нагібін, Астаф’єв, Распутін...
Велика Росіє, ти не хочеш визнавати своїх боргів перед Україною, яка щедро наділила тебе і православ’ям, і просвітництвом, і Гоголем, і Чеховим, і Чайковським, і Рєпіним... І не визнавай – ми не збідніємо! Ми й так неміряно багаті: зі своїми Шевченком і Франком, Маланюком і Хвильовим, Самчуком і Олесем, Сосюрою і Павличком, Вінграновським, Калинцем... І ще зберемося з силами, народимо для України та для всього світу (і для тебе також, якщо захочеш) нових великих письменників, які навчатимуться в Шекспіра й Гоголя, у Пушкіна й Антонича, та створюватимуть свої шедеври українською, російською, кримськотатарською, угорською, молдавською, румейською, білоруською, єврейською мовами, і при цьому самі себе вважатимуть українськими письменниками, і щиро радітимуть, якщо їх сприйматиме й уважатиме своїми улюбленими чарівниками Слова і будителями Правди всенький розгалужений світ, із якого, певне ж, не випадаєш і ти, «сестро-братерська» «матушко» Росіє!
Гоголь – жив, Гоголь – живий, Гоголь буде жити! А ми, сьогоднішні й завтрашні, ми що, не хочемо хіба жити? Ще і як хочемо! Отож і давайте жити. Дружно, як до того закликає мультяшний кіт Леопольд. Ділімося і хлібом-салом, і Гоголем, і Рєпіним, і Йваном Козловським, і Павлом Поповичем... Навіть Януковичем і Вітренчихою користуйтеся – нам не жалко.
12.07.2004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
