ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.08.06 20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.

Володимир Бойко
2026.08.06 17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.

Євген Федчук
2026.08.06 15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те

Артур Курдіновський
2026.08.06 15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про

Борис Костиря
2026.08.06 14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,

В Горова Леся
2026.08.06 14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,

Ірина Вовк
2026.08.06 12:01
Суд історії на балконі палацу Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част

хома дідим
2026.08.06 11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в

Ірина Вовк
2026.08.05 12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)

 ЧИЙ МИКОЛА, КОТРИЙ – ГОГОЛЬ?

Дорогі російськомовні українські громадяни! Вивчайте, будь ласка, нашу мову, і не тому тільки, що вона державна, але й тому, що вона дуже славна, дзвінкопісенна, янгеловознесенна. Нею ж бо послуговувалися, якщо вірити нашим вільно-розкутим ученим, ще древні трипільці; нею творили свої безумовні шедеври Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка...
Але знайте при цьому: мало вивчити власне мову, знехтувавши іншими особливостями, рисами характеру, етнографічними відмінностями, складом душі української. Живучи в народному середовищі, слід якнайдостеменніше вивчити це середовище, аби відчути себе його рівноцінною часточкою і не втратити своєї особистості, не загубитися в морі людському за будь-яких штормів-ураганів.
Великий полтавець, нащадок найвищої козацької аристократії Микола Васильович Яновський загубився в бурхливому людському океані, але не втратив своєї безсмертної душі – української безумовно, неповторної безперечно. І хоч «старші брати» наші – росіяни – уважають його своїм письменником-класиком, маючи для цього певні підстави, однак Гоголь не є суто російським письменником, так само, як не є він і виключно українським. Аби примирити всіх «патріотів», я, далеко не перший і, думаю, не останній, пропоную віднести Миколу Васильовича до сонму письменників світового рівня, вписавши його монументальне ім’я десь поміж Шекспіром і Вольтером, і ніяк не нижче, і ні в якому разі не десь на полях списку-реєстру. Це буде і справедливо, і цілковито об’єктивно.
Біографію Гоголя знають усі зацікавлені й посвячені. Народився в Україні, виростав у родині українського літератора й поміщика Василя Яновського, в оточенні української лагідної природи, у середовищі українського простолюду з його мовою, піснями, звичаями, традиціями. Як відомо, дитячі враження формують характер і менталітет людини на все подальше життя, і викоренити це, безперечно, неможливо. Отож і думаймо: чи міг стати, чи став московитом корінний полтавець з хутора біля Диканьки?
Гоголя читали всі освічені. Але не всі зуміли його «прочитати». Останні й уважають: Гоголь – великий російський письменник! І це велика неправда, бо – велика брехня. Він є направду великим, дуже великим письменником, і це – аксіома. Він належить світовій літературі, і це факт незаперечний. А ще він – великий українець, потомствений козак – і цьому, як мовиться, немає ради, тут усілякі мотивації та заперечення не заслуговують ні на увагу, ні на повагу.
А тепер про те, що час від часу розпалює полеміку в нашому українському літературно-науковому й філософсько-філологічному світі: чи можна вважати Гоголя суто українським письменником. Можна, згоджуюсь я, читач і літератор, але без цього «суто». Можна вважати Миколу Гоголя також і російським літератором, але теж без «суто». Класик Гоголь – і «суто», і доконечно-безконечно є планетарним класиком. Варто з цим погодитись і задарма не ламати списи й не ляпати язиками!
Завдяки тодішній (і нинішній іще, на превеликий жаль!) імперсько-шовіністській ідеології, царській товстошкірій і вузьколобій політиці, «малорос» Коля Яновський мусив просвіщатися в зрусифікованому Ніжинському ліцеї графа Безбородька «солнцем российской культуры», «пить из волшебного родника русской речи». Куди ж йому було діватися, здібному юнакові, якщо жодної української школи не було на його батьківщині, – усі були милостиво скасовані. А де було друкуватися літератору-початківцеві, як не в столичному Санкт-Петербурзі, навіть якщо твої «опуси» й написані дозволеною мовою, великоруською?! Отак спонтанно (по-сучасному) й зародилася легенда про великого руського белетриста – патріарха-зачинателя нової імперської прози.
Насправді ж (я дійшов до цього самотужки, без підказок учених-перевчених) усе було-діялось інакше, де в чому набагато простіше, а де в чому й набагато складніше. Волею долі, Микола Яновський – великий український характерник був принесений на великоруський піщано-болотяний ґрунт і посіяний в нього... Для чого? А для того, панове-товариші, аби «худосочная» і «худородная» катерининсько-державинська (німкеня й татарин казанський) великоімперська літературщина доросла до високого статусу великої літератури, гідної воістину великого московського народу. То правда, що з гоголівської шинелі виросли всі справді великі письменники Росії: напівукраїнець Достоєвський, татари Аксакови, Тургенєв, Бунін, малорос Чехов і власне московити Андрєєв, Горький (Пєшков), Платонов, Булгаков (киянин, щоправда, хоч і шовініст), Нагібін, Астаф’єв, Распутін...
Велика Росіє, ти не хочеш визнавати своїх боргів перед Україною, яка щедро наділила тебе і православ’ям, і просвітництвом, і Гоголем, і Чеховим, і Чайковським, і Рєпіним... І не визнавай – ми не збідніємо! Ми й так неміряно багаті: зі своїми Шевченком і Франком, Маланюком і Хвильовим, Самчуком і Олесем, Сосюрою і Павличком, Вінграновським, Калинцем... І ще зберемося з силами, народимо для України та для всього світу (і для тебе також, якщо захочеш) нових великих письменників, які навчатимуться в Шекспіра й Гоголя, у Пушкіна й Антонича, та створюватимуть свої шедеври українською, російською, кримськотатарською, угорською, молдавською, румейською, білоруською, єврейською мовами, і при цьому самі себе вважатимуть українськими письменниками, і щиро радітимуть, якщо їх сприйматиме й уважатиме своїми улюбленими чарівниками Слова і будителями Правди всенький розгалужений світ, із якого, певне ж, не випадаєш і ти, «сестро-братерська» «матушко» Росіє!
Гоголь – жив, Гоголь – живий, Гоголь буде жити! А ми, сьогоднішні й завтрашні, ми що, не хочемо хіба жити? Ще і як хочемо! Отож і давайте жити. Дружно, як до того закликає мультяшний кіт Леопольд. Ділімося і хлібом-салом, і Гоголем, і Рєпіним, і Йваном Козловським, і Павлом Поповичем... Навіть Януковичем і Вітренчихою користуйтеся – нам не жалко.


12.07.2004






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 15:18:35
Переглядів сторінки твору 514
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Загальномистецька тематика
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній