Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
14:33
За небокраєм першим і наступним,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
