Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
