Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
