
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію