
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, недовчений комуніст-стратег і зовсім малограмотний реґіонал-шестірка потиснули одне одному чисті (від чесних трудових мозолів) руки. Плач, Україно, плач…
Плач у декоративний український рушник, дезорієнтований своїми «любими друзями» український Президенте! Видно, долею тобі суджено повторити апокаліптичну поразку Богдана. Але той, бувши поганим політиком, зажив бодай слави великого полководця і крім берестецької, а через роки – і переяславської поразки, мав блискучі перемоги під Жовтими Водами, при Пилявцях, Батогу і Збаражі. А де твої перемоги, Вікторе-переможцю, мій дорогий сумський земляче, мій направду не харизматичний українцю, лідере, який так і не відбувся?! Боляче мені писати ці рядки, розум опирається руці, але рука пише… Пише не чорнилом, а сльозою, замішаною на крові моїх убієнних, сторозтерзаних і посмертно оглумлених пращурів, дідів і батьків.
Плачте, бодай на показ, – може, люди ще й повірять, – немудрі, але злохитрі смертні Безсмертні, американо-українці Зваричі, слизькіші за вужак Мартиненки. Кайтеся, бо ваш свідомий гріх переважає всі помилки та прорахунки знищеного вами українського народного Президента. Чим ви кращі за Кочубея та Іскру? Яничари ви й захребетники, ви зганьбили своєю «приватновласницькою» політикою свої чесні козацькі роди! Ющенко ж, попри все, що сталося і ще станеться, усе одно залишиться і українським, і народним, і президентом, але – нещасною жертвою своєї ж довіри до негідного цієї віри свого оточення. Простий народ пожаліє його – обдуреного, позбавленого класичної української вроди не без «щирої» допомоги членів «команди», запечаленого й невпевненого у своєму майбутньому хорошого батька для своїх маленьких діток, однак не батька великої нації!
Я, звісно ж, людина незлобива, і я знаю свою суспільну нішу; і, Бог уже з ним, мирюся зі своєю «малістю» і «пересічністю»; і покаянно-щиро прошу вибачення за свою різкість. Я згоден ще дужче змаліти й упересічнитись, аби лиш це додало справжньої, дійсної величі президентові моєї України. Бо вона – така ж моя, як і його: єдина, гаряче люблена, страждаюча матінка! Більше в мене немає нічого – ні добра, ні добробуту, ні майбутнього, ні навіть надійного й упевненого завтрашнього. Пропаде, загине Україна – пропаду, загину і я, і весь мій рід, і весь мій, наш світ.
Не знаю: може, мені й не варто було б таке писати та ще й оприлюднювати. Бо ще не кінець. Ще є надії. На здоровий глузд. На патріотично настановлений розум. «Ще не вмерла Україна…» Ще, може, здоровий селянський інстинкт самозбереження підкаже голові держави якийсь прийнятний, хоча, може, й не популярний вихід із глухого кута сучасної української історії. Якби мене почув мій земляк, то я йому прямо порадив би розпустити анархічний антидержавний парламент і ввести в Україні пряме президентське правління. Прогресивний світ зрозуміє його, прості маленькі та пересічні українці зітхнуть з полегшенням. Оживе «Просвіта», Рух ізнов зарухається, УРП «Собор» засобориться одностайністю, рясно зашумить-зацвіте добротворча демократія, заусміхається добродушний лібералізм, притишиться радикалізм… А все інше, не наше, «п’ятиколонне», п’ятикутнозіркове й двоголовоорляче пригасне, притишиться, прищухне – спрацює все той же мудрий інстинкт самозбереження. А відморозків, «неісправімих» – куди слід, куди вони хотіли запроторити нас: у реґіони, у райони, у сільради-громади – на «ісправлєніє» і «перековку». А тюрми, які ще міцно стоять на фундаменті, «від’євроремонтувати»: може, ще й згодяться колись. А може, й ні. Це не так і важливо. Сьогодні.
Розплющуймо очі. Закасуймо рукава – до роботи. Тяжкої, марудної, але необхідної та суспільно корисної. Ставаймо поряд з Віктором Андрійовичем, допомагаймо Юлі, бо вона – жінка тендітна, хоч і вольова, а ми ж все таки джентльмени, хоча й хохлуваті трохи, не дотесані до європейської досконалості.
08.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, недовчений комуніст-стратег і зовсім малограмотний реґіонал-шестірка потиснули одне одному чисті (від чесних трудових мозолів) руки. Плач, Україно, плач…
Плач у декоративний український рушник, дезорієнтований своїми «любими друзями» український Президенте! Видно, долею тобі суджено повторити апокаліптичну поразку Богдана. Але той, бувши поганим політиком, зажив бодай слави великого полководця і крім берестецької, а через роки – і переяславської поразки, мав блискучі перемоги під Жовтими Водами, при Пилявцях, Батогу і Збаражі. А де твої перемоги, Вікторе-переможцю, мій дорогий сумський земляче, мій направду не харизматичний українцю, лідере, який так і не відбувся?! Боляче мені писати ці рядки, розум опирається руці, але рука пише… Пише не чорнилом, а сльозою, замішаною на крові моїх убієнних, сторозтерзаних і посмертно оглумлених пращурів, дідів і батьків.
Плачте, бодай на показ, – може, люди ще й повірять, – немудрі, але злохитрі смертні Безсмертні, американо-українці Зваричі, слизькіші за вужак Мартиненки. Кайтеся, бо ваш свідомий гріх переважає всі помилки та прорахунки знищеного вами українського народного Президента. Чим ви кращі за Кочубея та Іскру? Яничари ви й захребетники, ви зганьбили своєю «приватновласницькою» політикою свої чесні козацькі роди! Ющенко ж, попри все, що сталося і ще станеться, усе одно залишиться і українським, і народним, і президентом, але – нещасною жертвою своєї ж довіри до негідного цієї віри свого оточення. Простий народ пожаліє його – обдуреного, позбавленого класичної української вроди не без «щирої» допомоги членів «команди», запечаленого й невпевненого у своєму майбутньому хорошого батька для своїх маленьких діток, однак не батька великої нації!
Я, звісно ж, людина незлобива, і я знаю свою суспільну нішу; і, Бог уже з ним, мирюся зі своєю «малістю» і «пересічністю»; і покаянно-щиро прошу вибачення за свою різкість. Я згоден ще дужче змаліти й упересічнитись, аби лиш це додало справжньої, дійсної величі президентові моєї України. Бо вона – така ж моя, як і його: єдина, гаряче люблена, страждаюча матінка! Більше в мене немає нічого – ні добра, ні добробуту, ні майбутнього, ні навіть надійного й упевненого завтрашнього. Пропаде, загине Україна – пропаду, загину і я, і весь мій рід, і весь мій, наш світ.
Не знаю: може, мені й не варто було б таке писати та ще й оприлюднювати. Бо ще не кінець. Ще є надії. На здоровий глузд. На патріотично настановлений розум. «Ще не вмерла Україна…» Ще, може, здоровий селянський інстинкт самозбереження підкаже голові держави якийсь прийнятний, хоча, може, й не популярний вихід із глухого кута сучасної української історії. Якби мене почув мій земляк, то я йому прямо порадив би розпустити анархічний антидержавний парламент і ввести в Україні пряме президентське правління. Прогресивний світ зрозуміє його, прості маленькі та пересічні українці зітхнуть з полегшенням. Оживе «Просвіта», Рух ізнов зарухається, УРП «Собор» засобориться одностайністю, рясно зашумить-зацвіте добротворча демократія, заусміхається добродушний лібералізм, притишиться радикалізм… А все інше, не наше, «п’ятиколонне», п’ятикутнозіркове й двоголовоорляче пригасне, притишиться, прищухне – спрацює все той же мудрий інстинкт самозбереження. А відморозків, «неісправімих» – куди слід, куди вони хотіли запроторити нас: у реґіони, у райони, у сільради-громади – на «ісправлєніє» і «перековку». А тюрми, які ще міцно стоять на фундаменті, «від’євроремонтувати»: може, ще й згодяться колись. А може, й ні. Це не так і важливо. Сьогодні.
Розплющуймо очі. Закасуймо рукава – до роботи. Тяжкої, марудної, але необхідної та суспільно корисної. Ставаймо поряд з Віктором Андрійовичем, допомагаймо Юлі, бо вона – жінка тендітна, хоч і вольова, а ми ж все таки джентльмени, хоча й хохлуваті трохи, не дотесані до європейської досконалості.
08.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію