Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, недовчений комуніст-стратег і зовсім малограмотний реґіонал-шестірка потиснули одне одному чисті (від чесних трудових мозолів) руки. Плач, Україно, плач…
Плач у декоративний український рушник, дезорієнтований своїми «любими друзями» український Президенте! Видно, долею тобі суджено повторити апокаліптичну поразку Богдана. Але той, бувши поганим політиком, зажив бодай слави великого полководця і крім берестецької, а через роки – і переяславської поразки, мав блискучі перемоги під Жовтими Водами, при Пилявцях, Батогу і Збаражі. А де твої перемоги, Вікторе-переможцю, мій дорогий сумський земляче, мій направду не харизматичний українцю, лідере, який так і не відбувся?! Боляче мені писати ці рядки, розум опирається руці, але рука пише… Пише не чорнилом, а сльозою, замішаною на крові моїх убієнних, сторозтерзаних і посмертно оглумлених пращурів, дідів і батьків.
Плачте, бодай на показ, – може, люди ще й повірять, – немудрі, але злохитрі смертні Безсмертні, американо-українці Зваричі, слизькіші за вужак Мартиненки. Кайтеся, бо ваш свідомий гріх переважає всі помилки та прорахунки знищеного вами українського народного Президента. Чим ви кращі за Кочубея та Іскру? Яничари ви й захребетники, ви зганьбили своєю «приватновласницькою» політикою свої чесні козацькі роди! Ющенко ж, попри все, що сталося і ще станеться, усе одно залишиться і українським, і народним, і президентом, але – нещасною жертвою своєї ж довіри до негідного цієї віри свого оточення. Простий народ пожаліє його – обдуреного, позбавленого класичної української вроди не без «щирої» допомоги членів «команди», запечаленого й невпевненого у своєму майбутньому хорошого батька для своїх маленьких діток, однак не батька великої нації!
Я, звісно ж, людина незлобива, і я знаю свою суспільну нішу; і, Бог уже з ним, мирюся зі своєю «малістю» і «пересічністю»; і покаянно-щиро прошу вибачення за свою різкість. Я згоден ще дужче змаліти й упересічнитись, аби лиш це додало справжньої, дійсної величі президентові моєї України. Бо вона – така ж моя, як і його: єдина, гаряче люблена, страждаюча матінка! Більше в мене немає нічого – ні добра, ні добробуту, ні майбутнього, ні навіть надійного й упевненого завтрашнього. Пропаде, загине Україна – пропаду, загину і я, і весь мій рід, і весь мій, наш світ.
Не знаю: може, мені й не варто було б таке писати та ще й оприлюднювати. Бо ще не кінець. Ще є надії. На здоровий глузд. На патріотично настановлений розум. «Ще не вмерла Україна…» Ще, може, здоровий селянський інстинкт самозбереження підкаже голові держави якийсь прийнятний, хоча, може, й не популярний вихід із глухого кута сучасної української історії. Якби мене почув мій земляк, то я йому прямо порадив би розпустити анархічний антидержавний парламент і ввести в Україні пряме президентське правління. Прогресивний світ зрозуміє його, прості маленькі та пересічні українці зітхнуть з полегшенням. Оживе «Просвіта», Рух ізнов зарухається, УРП «Собор» засобориться одностайністю, рясно зашумить-зацвіте добротворча демократія, заусміхається добродушний лібералізм, притишиться радикалізм… А все інше, не наше, «п’ятиколонне», п’ятикутнозіркове й двоголовоорляче пригасне, притишиться, прищухне – спрацює все той же мудрий інстинкт самозбереження. А відморозків, «неісправімих» – куди слід, куди вони хотіли запроторити нас: у реґіони, у райони, у сільради-громади – на «ісправлєніє» і «перековку». А тюрми, які ще міцно стоять на фундаменті, «від’євроремонтувати»: може, ще й згодяться колись. А може, й ні. Це не так і важливо. Сьогодні.
Розплющуймо очі. Закасуймо рукава – до роботи. Тяжкої, марудної, але необхідної та суспільно корисної. Ставаймо поряд з Віктором Андрійовичем, допомагаймо Юлі, бо вона – жінка тендітна, хоч і вольова, а ми ж все таки джентльмени, хоча й хохлуваті трохи, не дотесані до європейської досконалості.
08.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, недовчений комуніст-стратег і зовсім малограмотний реґіонал-шестірка потиснули одне одному чисті (від чесних трудових мозолів) руки. Плач, Україно, плач…
Плач у декоративний український рушник, дезорієнтований своїми «любими друзями» український Президенте! Видно, долею тобі суджено повторити апокаліптичну поразку Богдана. Але той, бувши поганим політиком, зажив бодай слави великого полководця і крім берестецької, а через роки – і переяславської поразки, мав блискучі перемоги під Жовтими Водами, при Пилявцях, Батогу і Збаражі. А де твої перемоги, Вікторе-переможцю, мій дорогий сумський земляче, мій направду не харизматичний українцю, лідере, який так і не відбувся?! Боляче мені писати ці рядки, розум опирається руці, але рука пише… Пише не чорнилом, а сльозою, замішаною на крові моїх убієнних, сторозтерзаних і посмертно оглумлених пращурів, дідів і батьків.
Плачте, бодай на показ, – може, люди ще й повірять, – немудрі, але злохитрі смертні Безсмертні, американо-українці Зваричі, слизькіші за вужак Мартиненки. Кайтеся, бо ваш свідомий гріх переважає всі помилки та прорахунки знищеного вами українського народного Президента. Чим ви кращі за Кочубея та Іскру? Яничари ви й захребетники, ви зганьбили своєю «приватновласницькою» політикою свої чесні козацькі роди! Ющенко ж, попри все, що сталося і ще станеться, усе одно залишиться і українським, і народним, і президентом, але – нещасною жертвою своєї ж довіри до негідного цієї віри свого оточення. Простий народ пожаліє його – обдуреного, позбавленого класичної української вроди не без «щирої» допомоги членів «команди», запечаленого й невпевненого у своєму майбутньому хорошого батька для своїх маленьких діток, однак не батька великої нації!
Я, звісно ж, людина незлобива, і я знаю свою суспільну нішу; і, Бог уже з ним, мирюся зі своєю «малістю» і «пересічністю»; і покаянно-щиро прошу вибачення за свою різкість. Я згоден ще дужче змаліти й упересічнитись, аби лиш це додало справжньої, дійсної величі президентові моєї України. Бо вона – така ж моя, як і його: єдина, гаряче люблена, страждаюча матінка! Більше в мене немає нічого – ні добра, ні добробуту, ні майбутнього, ні навіть надійного й упевненого завтрашнього. Пропаде, загине Україна – пропаду, загину і я, і весь мій рід, і весь мій, наш світ.
Не знаю: може, мені й не варто було б таке писати та ще й оприлюднювати. Бо ще не кінець. Ще є надії. На здоровий глузд. На патріотично настановлений розум. «Ще не вмерла Україна…» Ще, може, здоровий селянський інстинкт самозбереження підкаже голові держави якийсь прийнятний, хоча, може, й не популярний вихід із глухого кута сучасної української історії. Якби мене почув мій земляк, то я йому прямо порадив би розпустити анархічний антидержавний парламент і ввести в Україні пряме президентське правління. Прогресивний світ зрозуміє його, прості маленькі та пересічні українці зітхнуть з полегшенням. Оживе «Просвіта», Рух ізнов зарухається, УРП «Собор» засобориться одностайністю, рясно зашумить-зацвіте добротворча демократія, заусміхається добродушний лібералізм, притишиться радикалізм… А все інше, не наше, «п’ятиколонне», п’ятикутнозіркове й двоголовоорляче пригасне, притишиться, прищухне – спрацює все той же мудрий інстинкт самозбереження. А відморозків, «неісправімих» – куди слід, куди вони хотіли запроторити нас: у реґіони, у райони, у сільради-громади – на «ісправлєніє» і «перековку». А тюрми, які ще міцно стоять на фундаменті, «від’євроремонтувати»: може, ще й згодяться колись. А може, й ні. Це не так і важливо. Сьогодні.
Розплющуймо очі. Закасуймо рукава – до роботи. Тяжкої, марудної, але необхідної та суспільно корисної. Ставаймо поряд з Віктором Андрійовичем, допомагаймо Юлі, бо вона – жінка тендітна, хоч і вольова, а ми ж все таки джентльмени, хоча й хохлуваті трохи, не дотесані до європейської досконалості.
08.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
