
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Золотавий ла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.02.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію