ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію