ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію