Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
2025.12.21
15:44
Туман заполонив собою
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
2025.12.21
14:56
Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
2025.12.21
14:47
Задали дітям в школі творчу вправу,
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів свою любов, створив сім’ю і реалізувався як літератор. Тут я, очевидно, й закінчу свій трудний вибоїстий шлях…
Аби не розпливатися «мислію по древу», розділю своє другобатьківщинське життя на періоди. Їх було, умовно кажучи, чотири. Перший – найдовший у часі. Я його називаю «інтернаціональним общежитієм». Усі проживали у ньому, як у гуртожитку: спільний «совєцько-союзний» дах, спільна ідеологічна кухня, один на всіх антибуржуйський сповідально-очищальний душ і спільні скверноопорожнювальні туалети. Звісно, і сварки були, і промивання мізків на партійно-комсомольських «східняках», і кадебешно-міліцейські чистилища, і весілля всеп’яні, й похмілля колективні. Добре жилося всім: хохлам і нехохлам, білим і небілим, розумним і, даруйте, дебілам. Усі розуміли одне одного з півслова, і те «півслово» обов’язково було «зі словаря «вєлікого русского язика», «общєпонятного» для всіх мешканців «общежитія». Одним півсловом – жилося добре!
Другий період, на жаль, не дуже довгий у часі та просторі, увійшов навіть у всесвітню історію як «перестроєчний, ускоряющий, демократизуючий» – мною він сьогодні сприймається як веселий ярмарок після тяжких колгоспних жнив. Усі – п’яні й тверезі, лігачовці й антиліквідатори садів і виноградників, краснобаї та «раздолбаї» – разом і одночасно говорили все про все. Ламали помпезні споруди «совєцького зодчества» й толокою ліпили горбачовські демократичні «врем’янки». «Разоблачали» й самі добровільно «разоблачалися»… Многослівно і всерозкуто жилося мені в той благословенний, на превеликий жаль, дуже короткий період!
Третій період – усенародна ейфорія. Що воно таке «ейфорія», знали далеко не всі, але все одно охоче «ейхворіли»: свободою самовизначення націй, величчю політичних новацій, демонстрацій, акцій, фракцій… Я гордо йшов Софіївською площею у Києві під синьо-жовтим прапором незалежної України, звіряючи свої кроки з упевненою ходою В’ячеслава Чорновола. Я співав «Ще не вмерла…», долучаючи свій луганський голосок (мов колосок до великого снопа) до могутнього всеукраїнського голосу-гомону. Зрештою, я широко посміхався всьому радісному світу своїм тризубим ротом. Я плювати хотів (і таки плював) на Кравчука з Кучмою, Медведчука з Табачником, бо знав і вірив: у мене є держава, якої немає в них! Вони – пігмеї, а я – велет-народ! Я голосно кричав – і докричався до Майдану. А далі… що було далі – про те знають всі.
І нарешті – четвертий період. Ще не льодовиковий, але вже приморозливий і густо «заянучарений». З його настанням восени дві тисячі четвертого (четвертованого!) року я гірко оплакую всі попередні періоди: «общежитєйний», «весело-ярмарковий» і «всенародно-ейфорійний». Бо моя колишня «луганська діаспора» (українська мається на увазі) воднораз перетворилася на луганську чи то реґіональну, чи то сепаратистсько-пісуарну резервацію (резервацію для українців і нереґіоналів), де всім круто заправляють великі білі люди, себто організатори-колонізатори. Того й гляди, скальп знімуть! Або й голову разом зі скальпом – трофей переможців-могильщиків суверенної та ще й унітарної моєї України!
Як довго триватиме цей передльодовиково-морозячий період, не знаю я, грішний. Може, фея Юлія знає, може відьма Наталія відає? Щось мовчать «нашоукраїнські оракули» Р. Безсмертний, Р. Зварич, П. Порошенко…
А я не мовчу – мовчки матюкаюся в сиві козацькі вуса. Я – резервіст нових національно-патріотичних сил.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
