Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
14:33
За небокраєм першим і наступним,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
