
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Золотавий ла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.02.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію