
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію