Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
