
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав усіх бажаючих у кузові, а мене саджав у кабіну й дозволяв торкатися рукою до «баранки». Мені заздрили всі хлопчаки, а я аж палав від задоволення та дитячої пихи.
Жив дядя Коля в Судевському, маленькому хутірцеві, який чомусь називали посьолком, або ще Вилками, – це був Улянівський район, – а на роботу їздив у нашу Комуну, у колгосп імені Сталіна. Возив зерно з поля на тік, а з току – на Вирівський елеватор; картоплю – на Суханівський спиртовий завод і буряки – на Миколаївський цукровий. Іноді й мене брав із собою, аби я світу білого надивився та знав, що він не обмежується Комуною, Марківською сільрадою і Штепівським районом.
Бувало, що попутньо ми заїжджали в Судевське, і тоді моя хрещена Маруся годувала нас обох, як мовиться, від пуза або по зав’язку. Ще й із собою давала мені дещо: яблук і груш, або коржиків чи пиріжечків. Ми з хрещеною любили одне одного, хоч я й соромився проявити свої «хрещениківські» почуття. Малий був, але гордий. І впертий надміру. Хрещена колись дружила з моєю трагічно загиблою мамою і тому жаліла мене. Може, навіть більше, ніж свою донечку Лєну, трохи старшу за мене.
Дядя Коля воював на морі, мав тільняшку та скляне штучне око, замість втраченого живого, темнокарого. Але все одно був вродливий і гарно усміхався. З ним було легко та безпечно. Його, великого й сильного, не боялися – просто любили. І не тільки діти. Солдатські вдови й скороспілі дівчата самі залицялися до нього – він жартував з ними, обнадіював, але «берега» не втрачав. Обоє мої хрещені свято зберігали подружню вірність, не давали поживи хутірським пліткаркам. І в побуті були охайні, на заздрість усім.
Немає вже дорогих мені людей – глибоко в землі спочивають. І хутора-посьолка Судевського на карті вже немає – знесли лихі вітри прогресу.
Оце днями я повернувся з малої батьківщини, де відвідав сестру Галину. Розпитував, хто ще живий зі старовинних моїх знайомих, а кого вже й не стало. Так от, між іншим, Галя мені повідомила, що моя хрещена Маруся, по-вуличному Арсюкова… ще живе, хоч має вже понад вісім десятків років за плечима. Живе вона десь далеко від зруйнованого Судевського, у сина свого. Добра звістка і здивувала мене, і порадувала. Що ж, дай, Боже, моїй дорогій хрещеній здоров’я та ще більшого довголіття!
22.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію