Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
БАЙСТРЮКИ РУСІ-УКРАЇНИ
Коли в них запитують, хто вони за національністю, звідки родом – відповідь звучить одна: «Мы – русские, из России мы».
Що тут правильне, а що – неправильне?
Правильне перше: руські – значить, із Русі. Із якої Русі? А з Київської, бо іншої Русі ніколи й не було. Була велика слов’янська імперія Русь зі столицею в граді Києві. І всі прилеглі (як правило, підкорені силою) території теж називалися Руссю. Для повнішого означення вживалися слова-приставки: Русь власне Київська (метрополія), Русь Біла, Червона Русь, Підкарпатська, Новгородська тощо. Імперія Русь розлягалася від Тмутаракані на південних рубежах і до Кольського півострова на півночі, від Карпат аж до верхньої Волги на сході. Колонізація безмежних просторів тривала не одне століття – її здійснювали добровільні переселенці та втікачі з метрополії. Вони ж асимілювали місцеві племена чуді, мері, муроми, комі та ін. Часто асимілювалися й самі, перехоплюючи від аборигенів як мову, так і звичаї. Там, де колоністи осідали на довгий час, виникали постійні поселення, що згодом переростали в опорні пункти-міста. Так очевидно, з’явилися знані сьогодні Москва і Суздаль, Муром і Великий Устюг, Мезень і Ростов-Великий. Так само: Углич, Солігалич, Переяславль-Залєський, Володимир-на-Клязьмі, Галич, Нижній Новгород та десятки інших міст. У княжих уділах правили сини й онуки великокиївських князів. Поступово вони, стаючи більш заматерілими, відокремлювалися від метрополії та проголошували себе незалежними. Забували давні слов’янські звичаї, материнську мову, усе глибше закорінювалися в угро-фінське, а після підпадання під татаро-монгольске іго, і в тюркомовне середовище. Поступово витворювалася «інтернаціональна» мова, яку нині називають «великим и могучим русским языком». Ця мова, на відміну від руської (київської або староукраїнської) мови, була грубішою, прямолінійною та мало гнучкою. До пушкінських часів нею не можна було писати милозвучних поетичних текстів. Зверніть увагу на те, якими неоковирними були вірші (не поезії) Ломоносова і Сумарокова, Хераскова і Хемніцера (волох), Тредіаковського (українець) і Державіна (татарин). Відшліфували «московську» мову мурин Пушкін, шотландець Лермонтов, німці Тютчев і Фет. А до сьогоднішнього милого і благісного звучання довели все ті ж «немоскалі»: татари Аксаков і Тургенєв, українці Гоголь і Чехов, євреї та поляки (Бабель, Олеша, Паустовський, Симонов, Багрицький), німець Пільняк, чукча Ритхеу, абхаз Іскандер, казах Сулейменов, білоруси Рилєнков і Шкляревський… Та це буде в пізніші (або – новіші) часи, а поки що авантюристи з Русі Київської йшли і їхали все далі й далі на схід, до Уральського Каменя, через неосяжні простори тюркського Сибіру… Йшли Єрмаки Тимофійовичі (козак із нижнього Подоння), різні Єрофейовичі й Олексійовичі, Івановичі й Мартиновичі. Мечем і зеленим вином підкоряли «дикі народці», обзиваючи їх остяками і вогулами, черемисами і самоїдами, або й просто ясашними людьми, «людішками».
Київська Русь, як відомо, розпалася під могутнім натиском татаро-монгольскої (джурдженської) орди, а до того її могутність «підгризали» внутрішні князівські чвари та наскоки печенігів, половців і ногайців. Натомість далеко на північний схід від стольного Києва, у дрімучих лісах серед непрохідних боліт зароджувалася нова історична потуга: Московське князівство. Набравши сили, через немалу кров, воно підім’яло під себе сусідні Твер і Рязань, за тим «приєднало» Новгородську та Псковську республіки, підкорило Казанське й Астраханське ханства. Це державне утворення стало називатися Московією, його єдиного князя-узурпатора «вихрестили» на царя-самодержця. Якими були ці «самодержці», ми знаємо на прикладі Івана Лютого (справді-бо лютим та неймовірно жорстоким був цей припадочний цар!). Від часів Петра Романова (його називають Першим) верховного правителя Московії наречуть імператором, а вже той імператор власною волею прибере для своєї імперії невластиву їй, по суті чужу, прикрадену назву: Русь, Руссія, Рассєя. Так воно і величніше, і милозвучніше. А заодно з назвою Москва «приросла» не лише «зібраними» землями та різноплемінними «народцями-людішками», але й славетною колись багатовіковою історією. Чужою історією! Історією давніших і культурніших за «Расєю» державних і міждержавних утворень, таких, як та ж Київська Русь, а дещо пізніше, Велике князівство Литовське, як Казанське ханство на середній Волзі й Астраханське в пониззі великої ріки, як ханство Сибірське, кавказькі Чечня і Кабарда, Аварія і Карачай, Кримське ханство, Лівонія, Інгерманландія, Алтай, Тува, Саха-Якутія… Народ-збирач із дрімучих московських пущ умів збирати не лише гриби-ягоди, але й величезні території з численними та різноманітними племенами і народами «людішек», «інародців». Байстрюки Русі Київської, зажерливі та амбітні, «байстрючили» (денаціоналізували) чувашів і башкирів, удмуртів і мордвинів, сибірських татарів, хакасів, шорців, хантів і мансів, комі, перм’яків, саамів, іжорців, карелів, вепсів… Мова сили та пригноблення, гримуча суміш староукраїнської (київської), угро-фінської, тюркської, германської, литовської мов поступово утворювала отой «могучий і великій руській язик». Одночасно ж він ставав і «єдіним на всьом пространствє» – від Балтики до Аляски. Інші мови-язики штучно відтиналися, «ібо нє било, нєт і бить нє может» тієї ж, скажімо, української мови! Нашої з вами державної мови, панове брати і сестри українці!
Прямими (і то ж таки достойними!) нащадками байстрюків Київської Русі стали байстрюки Московії (Расєї): яничари всіх рас і національностей, малороси. Серед останніх – ті ж таки Кочубеї та Іскри, Самойловичі і Скоропадські, Петровські й Боженки, Пархоменки і Маланчуки. Не мають справжньої, кровної батьківщини та вистражданої серцем Батьківщини і сучасні «регіонали», «вітренківці», «медведчукісти-кравчукісти», «кучмісти-тіхоновєди» тощо. Але владу в Україні вони ще мають, і немалу, особливо в південно-східних областях, у зросійщених Харкові й Січеславі, Запоріжжі й Донецьку, у псевдоавтономному Криму, і вони впливають (негативно ж таки!) на наше українське, незалежно-державницьке життя. І допомагає цим «байстрюкам» мати-мачуха «всєх врємйон і народов», пихата, бундючна, зажерлива й брутальна, лицемірна й жорстока «царсько-імперська», більшовицько-шовіністська офіційна Москва. Якими помиями поливає російська преса Україну і Грузію, Прибалтику і Молдову! Як захищає вона сепаратистів Придністров’я, Абхазії і Південної Осетії! Як вона прагне повернути «заблудших інородцев» у лоно «Велікой і нєдєлімой Расєї-Московії»!
А депутати нашої Луганської обласної ради (та іже з ними) улесливо підгавкують: «Не било, нєт і бить нє может нікакого украйонського язика!»
То щоб вам язики всохли, «братани-сеструни»! Покайтесь, поки ще не зовсім пізно…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БАЙСТРЮКИ РУСІ-УКРАЇНИ
Коли в них запитують, хто вони за національністю, звідки родом – відповідь звучить одна: «Мы – русские, из России мы».
Що тут правильне, а що – неправильне?
Правильне перше: руські – значить, із Русі. Із якої Русі? А з Київської, бо іншої Русі ніколи й не було. Була велика слов’янська імперія Русь зі столицею в граді Києві. І всі прилеглі (як правило, підкорені силою) території теж називалися Руссю. Для повнішого означення вживалися слова-приставки: Русь власне Київська (метрополія), Русь Біла, Червона Русь, Підкарпатська, Новгородська тощо. Імперія Русь розлягалася від Тмутаракані на південних рубежах і до Кольського півострова на півночі, від Карпат аж до верхньої Волги на сході. Колонізація безмежних просторів тривала не одне століття – її здійснювали добровільні переселенці та втікачі з метрополії. Вони ж асимілювали місцеві племена чуді, мері, муроми, комі та ін. Часто асимілювалися й самі, перехоплюючи від аборигенів як мову, так і звичаї. Там, де колоністи осідали на довгий час, виникали постійні поселення, що згодом переростали в опорні пункти-міста. Так очевидно, з’явилися знані сьогодні Москва і Суздаль, Муром і Великий Устюг, Мезень і Ростов-Великий. Так само: Углич, Солігалич, Переяславль-Залєський, Володимир-на-Клязьмі, Галич, Нижній Новгород та десятки інших міст. У княжих уділах правили сини й онуки великокиївських князів. Поступово вони, стаючи більш заматерілими, відокремлювалися від метрополії та проголошували себе незалежними. Забували давні слов’янські звичаї, материнську мову, усе глибше закорінювалися в угро-фінське, а після підпадання під татаро-монгольске іго, і в тюркомовне середовище. Поступово витворювалася «інтернаціональна» мова, яку нині називають «великим и могучим русским языком». Ця мова, на відміну від руської (київської або староукраїнської) мови, була грубішою, прямолінійною та мало гнучкою. До пушкінських часів нею не можна було писати милозвучних поетичних текстів. Зверніть увагу на те, якими неоковирними були вірші (не поезії) Ломоносова і Сумарокова, Хераскова і Хемніцера (волох), Тредіаковського (українець) і Державіна (татарин). Відшліфували «московську» мову мурин Пушкін, шотландець Лермонтов, німці Тютчев і Фет. А до сьогоднішнього милого і благісного звучання довели все ті ж «немоскалі»: татари Аксаков і Тургенєв, українці Гоголь і Чехов, євреї та поляки (Бабель, Олеша, Паустовський, Симонов, Багрицький), німець Пільняк, чукча Ритхеу, абхаз Іскандер, казах Сулейменов, білоруси Рилєнков і Шкляревський… Та це буде в пізніші (або – новіші) часи, а поки що авантюристи з Русі Київської йшли і їхали все далі й далі на схід, до Уральського Каменя, через неосяжні простори тюркського Сибіру… Йшли Єрмаки Тимофійовичі (козак із нижнього Подоння), різні Єрофейовичі й Олексійовичі, Івановичі й Мартиновичі. Мечем і зеленим вином підкоряли «дикі народці», обзиваючи їх остяками і вогулами, черемисами і самоїдами, або й просто ясашними людьми, «людішками».
Київська Русь, як відомо, розпалася під могутнім натиском татаро-монгольскої (джурдженської) орди, а до того її могутність «підгризали» внутрішні князівські чвари та наскоки печенігів, половців і ногайців. Натомість далеко на північний схід від стольного Києва, у дрімучих лісах серед непрохідних боліт зароджувалася нова історична потуга: Московське князівство. Набравши сили, через немалу кров, воно підім’яло під себе сусідні Твер і Рязань, за тим «приєднало» Новгородську та Псковську республіки, підкорило Казанське й Астраханське ханства. Це державне утворення стало називатися Московією, його єдиного князя-узурпатора «вихрестили» на царя-самодержця. Якими були ці «самодержці», ми знаємо на прикладі Івана Лютого (справді-бо лютим та неймовірно жорстоким був цей припадочний цар!). Від часів Петра Романова (його називають Першим) верховного правителя Московії наречуть імператором, а вже той імператор власною волею прибере для своєї імперії невластиву їй, по суті чужу, прикрадену назву: Русь, Руссія, Рассєя. Так воно і величніше, і милозвучніше. А заодно з назвою Москва «приросла» не лише «зібраними» землями та різноплемінними «народцями-людішками», але й славетною колись багатовіковою історією. Чужою історією! Історією давніших і культурніших за «Расєю» державних і міждержавних утворень, таких, як та ж Київська Русь, а дещо пізніше, Велике князівство Литовське, як Казанське ханство на середній Волзі й Астраханське в пониззі великої ріки, як ханство Сибірське, кавказькі Чечня і Кабарда, Аварія і Карачай, Кримське ханство, Лівонія, Інгерманландія, Алтай, Тува, Саха-Якутія… Народ-збирач із дрімучих московських пущ умів збирати не лише гриби-ягоди, але й величезні території з численними та різноманітними племенами і народами «людішек», «інародців». Байстрюки Русі Київської, зажерливі та амбітні, «байстрючили» (денаціоналізували) чувашів і башкирів, удмуртів і мордвинів, сибірських татарів, хакасів, шорців, хантів і мансів, комі, перм’яків, саамів, іжорців, карелів, вепсів… Мова сили та пригноблення, гримуча суміш староукраїнської (київської), угро-фінської, тюркської, германської, литовської мов поступово утворювала отой «могучий і великій руській язик». Одночасно ж він ставав і «єдіним на всьом пространствє» – від Балтики до Аляски. Інші мови-язики штучно відтиналися, «ібо нє било, нєт і бить нє может» тієї ж, скажімо, української мови! Нашої з вами державної мови, панове брати і сестри українці!
Прямими (і то ж таки достойними!) нащадками байстрюків Київської Русі стали байстрюки Московії (Расєї): яничари всіх рас і національностей, малороси. Серед останніх – ті ж таки Кочубеї та Іскри, Самойловичі і Скоропадські, Петровські й Боженки, Пархоменки і Маланчуки. Не мають справжньої, кровної батьківщини та вистражданої серцем Батьківщини і сучасні «регіонали», «вітренківці», «медведчукісти-кравчукісти», «кучмісти-тіхоновєди» тощо. Але владу в Україні вони ще мають, і немалу, особливо в південно-східних областях, у зросійщених Харкові й Січеславі, Запоріжжі й Донецьку, у псевдоавтономному Криму, і вони впливають (негативно ж таки!) на наше українське, незалежно-державницьке життя. І допомагає цим «байстрюкам» мати-мачуха «всєх врємйон і народов», пихата, бундючна, зажерлива й брутальна, лицемірна й жорстока «царсько-імперська», більшовицько-шовіністська офіційна Москва. Якими помиями поливає російська преса Україну і Грузію, Прибалтику і Молдову! Як захищає вона сепаратистів Придністров’я, Абхазії і Південної Осетії! Як вона прагне повернути «заблудших інородцев» у лоно «Велікой і нєдєлімой Расєї-Московії»!
А депутати нашої Луганської обласної ради (та іже з ними) улесливо підгавкують: «Не било, нєт і бить нє может нікакого украйонського язика!»
То щоб вам язики всохли, «братани-сеструни»! Покайтесь, поки ще не зовсім пізно…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
