1.Зоря

Тіні і сни... Тіней сни і снів тіні.
Щільна завіса мороку, глухий клекіт зірок в утробі нічного неба відступили перед пронизливими променями світанку. Сонце освітило мене всю, мою кручу, яка так нагадує тигра, котрий звівся для нападу, море, оперезане тонкою смужкою берега, чайок над хвилями...
Доброго ранку, світ!
Доброго ранку, Я!
Хочеться стрибати і плескати у долоні. Навіщо? Я сама не знаю. Просто махати зеленими лапами в сторону сяючого лона зорі. Я нев’януча сторінка в обшарпаній книзі сторіч! Я новорічна „ялинка” в сяйві думок кретина! Живу! Я живу-у-у!

2.Справдешність

Ілюзія... Дійсність.
Світ почув мій голос: щось заворушилось в мені, загуло, озвалось зойком мільйонів ображених вітром піщинок, приречених засипати собою піраміди, юродивим сміхом хвиль, помноженим на безкінечне клацання щелеп вічно голодних чайок....
Ген там червонощоке сонце плюється опіками в нібито розумних двоногих, котрі розляглися на узбережжі. Спитати в них...

ви з тілами офортних верстатів
з губами поштових скриньок
з очима медуз і поглядом крабів
що ви знаєте про власну справдешність
затінену корінням тріє царів
дуба сосни і гінко
чи відомо вам що у тріасовому періоді
світило те саме сонце
що динозаврів згубило падіння моралі
ви вирощуєте своїх дітей як дерева в розсаднику
щоб вони були схожими на вас
тобто вміли писати зворотну адресу і клеїти марки
на конверти
саджати дерева і розбивати голови об кульбаби
ви навіть не підозрюєте що легені цих круч
по вінця наповнені справдешністю
в яку можна вірити
якою можна дихати
то чи знаєте ви
я все рівно пишаюся вами
бо навіть якби ви це знали
то робили б те саме що робили завжди

без перебільшень тільки без перебільшень

Департамент Погодних Умов видав Наказ про циклон. Пляж завтра порожнітиме. Вітер наламає дров. Він давно придивляється до огорожі, що нею обнесли рятувальну станцію. Вітер-бешкетник... Вітер деформує берегову смужку. Хвилі і дощ завершать деформацію.
Тікайте, двоногі розумники! Ховайтеся під ковдрою снів. Ховайте себе і дітей у глибоких, як очі, криницях. Вам не винести того сум’яття, яке незабаром промчить над хисткими оселями вашими.
...І хто, як не я, проспіває вам?

деформація піни з рота хвиль
деформація вибухів квадратів дощу
деформація векторів і констант радіації
сум і різниць трави
апріорності круч

в танці вітру закружляють метелики
і блакитними трикутниками випадуть
на спину трави

деформація кличе співом гітар у молодих руках
деформація кличе скрипом антен на рибальських будинках
деформація кличе гудінням бджоли у скляній високості

.....................................................................................

Скільки отак простояла я у безмежно-бентежному просторі-часі? Відтоді, як людські руки винесли з туманного пасма Карадагу крихітне сім’я і вкинули тут, на Очаківських крутосхилах з видом на Килбурун...
Що буде зі мною через рік, через день?
Що станеться з цими безнадійно прекрасними обріями в тумані вільних ілюзій, вільних бажань моїх? У що перетвориться мій гранитоподібний стовбур, мої нефритові брості, якими щодня заколисую захід сонця?
Тихо падає глиця...

деформація-Я
деформація пахне іржею...

3.Іржа

Слухайте! Слухайте всі!

я буду іржавіти вам на згадку загадкою
якої вам ніколи не розгадати

я буду іржавіти ностальгією за блакитними схилами Карадагу
звідки мій рід

я буду іржавіти в отерплому безумі
який ви приймете за найвишуканішу реальність
і вклонитесь їй

я буду іржавіти обережно
щоб не зачепити ваших хворих нервів
ви будете створювати мені умови
а я іржавітиму
бо не вічні ані сонце над нами
ані його опіки на шкірі нашій

4.Тіні опівночі

I’m still loving you, мій пихатий боже.
Я все ще люблю тебе.

Що се? Я ніби проспала двісті літ і прокинулась раптом... в інший сон. Море. Дерева. Двоногі...
Від побаченого і пережитого, від втраченого і набутого зостаються лиш тіні. Полохливі тіні нічних створінь. Деформовані тіні свідомості, перевернутої з ніг на голову...


(2007)