Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2026.08.02
13:12
А.Фатьянов, С.Фогельсон
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
2026.08.02
12:49
…За 2 години до…
…Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга
2026.08.02
11:47
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
2026.08.02
11:36
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись
2026.08.02
11:32
Звучали в голосі на почет
Сім нот на пагорбі,
на біс...
І щось було від них пророче,
Бо саме так рождають вість...
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися... Війна.
І тут прийшла потвора суча -
Не всіх повернуть звідтіля...
О Боже рідний...
2026.08.02
10:55
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
2026.08.01
22:52
Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
2026.08.01
22:16
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про осику
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про осику
Ходили якось коза́ки морем
Аж до турецьких до берегів.
Та й повернулись додому скоро,
Привезли хто що собі вхопив.
Той злато – срібло, той гарний одяг,
Той гарну зброю, той самоцвіт.
Козак Микола привів з походу
Собі дівчину – сімнадцять літ.
Чорнява, наче та темна нічка,
Така тендітна – дитя немов,
Великі очі, смагляве личко.
Де її тільки козак знайшов?
Не взяв нічого з походу того,
Хоч насміхались козаки всі.
Та він неначе й не чув нічого,
Все милувався її красі.
Привіз додому та й Січ полишив,
Поставив хату в селі однім.
Все коло неї крутився лише,
Щоб догодити її усім.
Вона ж заб’ється собі в куточок
Та так дрібненько весь час дрижить,
А він питає: що ж вона хоче
І чим же бідній їй догодить:
‘’Чи, може, зимно тобі, бідненька?
У твоїх землях зими ж нема.
Нічого, хата у нас тепленька,
В ній не страшною буде зима.’’
Протопить хату аж у ній парко,
Закута бідну у кожухи,
Запропонує ще й меду чарку,
Щоб не морозив мороз лихий.
Вона ж, бідненька, дрижить одначе,
Козак не знає, що і робить.
І від нестями вже ледь не плаче,
Як його любій ще догодить?
‘’Ти, може, люба, дрижиш від страху?
Та я ж погане, бач, не роблю!
Та я за тебе піду на плаху,
Бо карооку тебе люблю.’’
Шепоче ніжні слова дівчині
Та одягає і прикраша.
То гарним платтям, а то хустиной,
А то намистом її втіша.
Вона ж приймає його дарунки,
Та не всміхнеться, не заспіва,
Та усе сохне, немов від трунку,
Незрозуміло, як ще жива.
Її не холод туманить очі
І не від страху вона дрижить.
Вона додому вернутись хоче,
Вона без дому не може жить.
Бо там не страшно, бо там не зимно,
Там мала рідну вона сім’ю
І там їй краще було все рівно,
Ніж в цім далекім чужім краю.
Раз відвернувся козак із хати
І вона миттю геть подалась.
Не знала навіть куди втікати,
Але все рівно втікать взялась.
Біжить і плаче, дрижить небога
Та поглядає усе назад,
На босі ноги, та на дорогу –
Чи не женеться услід козак.
Козак вернувся – нема дівчини,
Коня виводить, за нею мчить.
Он при дорозі її хустина,
А он намисто її лежить.
Ось вже й дівчину козак побачив
‘’Куди ти, мила?’’- услід кричить, -
‘’Вернись, кохана!’’А та все плаче
Та іще швидше від нього мчить.
Вона біжить все та примовляє
До свого бога – хай захистить.
А та дрижить все, та все втікає,
В чужому краї не хоче жить.
Мабуть , на небі благання вчули,
Хтось, мабуть, зглянувсь до її слів,
Бо раптом зникла, мов і не було.
Козак із дива коня спинив.
Була дівчина і десь поділась
Лиш деревина якась росте.
Звідкіль взялася, тут уродилась?
Козак нічого не зна про те.
Під’їхав ближче та придивився –
Дрижать листочки на деревці.
І зрозумів він, що запізнився,
Стемнів із горя враз на лиці.
Вертав додому з недобрим серцем
Не знає далі, як буде жить.
Та деревина осика зветься
І листя й нині її дрижить.
Аж до турецьких до берегів.
Та й повернулись додому скоро,
Привезли хто що собі вхопив.
Той злато – срібло, той гарний одяг,
Той гарну зброю, той самоцвіт.
Козак Микола привів з походу
Собі дівчину – сімнадцять літ.
Чорнява, наче та темна нічка,
Така тендітна – дитя немов,
Великі очі, смагляве личко.
Де її тільки козак знайшов?
Не взяв нічого з походу того,
Хоч насміхались козаки всі.
Та він неначе й не чув нічого,
Все милувався її красі.
Привіз додому та й Січ полишив,
Поставив хату в селі однім.
Все коло неї крутився лише,
Щоб догодити її усім.
Вона ж заб’ється собі в куточок
Та так дрібненько весь час дрижить,
А він питає: що ж вона хоче
І чим же бідній їй догодить:
‘’Чи, може, зимно тобі, бідненька?
У твоїх землях зими ж нема.
Нічого, хата у нас тепленька,
В ній не страшною буде зима.’’
Протопить хату аж у ній парко,
Закута бідну у кожухи,
Запропонує ще й меду чарку,
Щоб не морозив мороз лихий.
Вона ж, бідненька, дрижить одначе,
Козак не знає, що і робить.
І від нестями вже ледь не плаче,
Як його любій ще догодить?
‘’Ти, може, люба, дрижиш від страху?
Та я ж погане, бач, не роблю!
Та я за тебе піду на плаху,
Бо карооку тебе люблю.’’
Шепоче ніжні слова дівчині
Та одягає і прикраша.
То гарним платтям, а то хустиной,
А то намистом її втіша.
Вона ж приймає його дарунки,
Та не всміхнеться, не заспіва,
Та усе сохне, немов від трунку,
Незрозуміло, як ще жива.
Її не холод туманить очі
І не від страху вона дрижить.
Вона додому вернутись хоче,
Вона без дому не може жить.
Бо там не страшно, бо там не зимно,
Там мала рідну вона сім’ю
І там їй краще було все рівно,
Ніж в цім далекім чужім краю.
Раз відвернувся козак із хати
І вона миттю геть подалась.
Не знала навіть куди втікати,
Але все рівно втікать взялась.
Біжить і плаче, дрижить небога
Та поглядає усе назад,
На босі ноги, та на дорогу –
Чи не женеться услід козак.
Козак вернувся – нема дівчини,
Коня виводить, за нею мчить.
Он при дорозі її хустина,
А он намисто її лежить.
Ось вже й дівчину козак побачив
‘’Куди ти, мила?’’- услід кричить, -
‘’Вернись, кохана!’’А та все плаче
Та іще швидше від нього мчить.
Вона біжить все та примовляє
До свого бога – хай захистить.
А та дрижить все, та все втікає,
В чужому краї не хоче жить.
Мабуть , на небі благання вчули,
Хтось, мабуть, зглянувсь до її слів,
Бо раптом зникла, мов і не було.
Козак із дива коня спинив.
Була дівчина і десь поділась
Лиш деревина якась росте.
Звідкіль взялася, тут уродилась?
Козак нічого не зна про те.
Під’їхав ближче та придивився –
Дрижать листочки на деревці.
І зрозумів він, що запізнився,
Стемнів із горя враз на лиці.
Вертав додому з недобрим серцем
Не знає далі, як буде жить.
Та деревина осика зветься
І листя й нині її дрижить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
