Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про осику
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про осику
Ходили якось коза́ки морем
Аж до турецьких до берегів.
Та й повернулись додому скоро,
Привезли хто що собі вхопив.
Той злато – срібло, той гарний одяг,
Той гарну зброю, той самоцвіт.
Козак Микола привів з походу
Собі дівчину – сімнадцять літ.
Чорнява, наче та темна нічка,
Така тендітна – дитя немов,
Великі очі, смагляве личко.
Де її тільки козак знайшов?
Не взяв нічого з походу того,
Хоч насміхались козаки всі.
Та він неначе й не чув нічого,
Все милувався її красі.
Привіз додому та й Січ полишив,
Поставив хату в селі однім.
Все коло неї крутився лише,
Щоб догодити її усім.
Вона ж заб’ється собі в куточок
Та так дрібненько весь час дрижить,
А він питає: що ж вона хоче
І чим же бідній їй догодить:
‘’Чи, може, зимно тобі, бідненька?
У твоїх землях зими ж нема.
Нічого, хата у нас тепленька,
В ній не страшною буде зима.’’
Протопить хату аж у ній парко,
Закута бідну у кожухи,
Запропонує ще й меду чарку,
Щоб не морозив мороз лихий.
Вона ж, бідненька, дрижить одначе,
Козак не знає, що і робить.
І від нестями вже ледь не плаче,
Як його любій ще догодить?
‘’Ти, може, люба, дрижиш від страху?
Та я ж погане, бач, не роблю!
Та я за тебе піду на плаху,
Бо карооку тебе люблю.’’
Шепоче ніжні слова дівчині
Та одягає і прикраша.
То гарним платтям, а то хустиной,
А то намистом її втіша.
Вона ж приймає його дарунки,
Та не всміхнеться, не заспіва,
Та усе сохне, немов від трунку,
Незрозуміло, як ще жива.
Її не холод туманить очі
І не від страху вона дрижить.
Вона додому вернутись хоче,
Вона без дому не може жить.
Бо там не страшно, бо там не зимно,
Там мала рідну вона сім’ю
І там їй краще було все рівно,
Ніж в цім далекім чужім краю.
Раз відвернувся козак із хати
І вона миттю геть подалась.
Не знала навіть куди втікати,
Але все рівно втікать взялась.
Біжить і плаче, дрижить небога
Та поглядає усе назад,
На босі ноги, та на дорогу –
Чи не женеться услід козак.
Козак вернувся – нема дівчини,
Коня виводить, за нею мчить.
Он при дорозі її хустина,
А он намисто її лежить.
Ось вже й дівчину козак побачив
‘’Куди ти, мила?’’- услід кричить, -
‘’Вернись, кохана!’’А та все плаче
Та іще швидше від нього мчить.
Вона біжить все та примовляє
До свого бога – хай захистить.
А та дрижить все, та все втікає,
В чужому краї не хоче жить.
Мабуть , на небі благання вчули,
Хтось, мабуть, зглянувсь до її слів,
Бо раптом зникла, мов і не було.
Козак із дива коня спинив.
Була дівчина і десь поділась
Лиш деревина якась росте.
Звідкіль взялася, тут уродилась?
Козак нічого не зна про те.
Під’їхав ближче та придивився –
Дрижать листочки на деревці.
І зрозумів він, що запізнився,
Стемнів із горя враз на лиці.
Вертав додому з недобрим серцем
Не знає далі, як буде жить.
Та деревина осика зветься
І листя й нині її дрижить.
Аж до турецьких до берегів.
Та й повернулись додому скоро,
Привезли хто що собі вхопив.
Той злато – срібло, той гарний одяг,
Той гарну зброю, той самоцвіт.
Козак Микола привів з походу
Собі дівчину – сімнадцять літ.
Чорнява, наче та темна нічка,
Така тендітна – дитя немов,
Великі очі, смагляве личко.
Де її тільки козак знайшов?
Не взяв нічого з походу того,
Хоч насміхались козаки всі.
Та він неначе й не чув нічого,
Все милувався її красі.
Привіз додому та й Січ полишив,
Поставив хату в селі однім.
Все коло неї крутився лише,
Щоб догодити її усім.
Вона ж заб’ється собі в куточок
Та так дрібненько весь час дрижить,
А він питає: що ж вона хоче
І чим же бідній їй догодить:
‘’Чи, може, зимно тобі, бідненька?
У твоїх землях зими ж нема.
Нічого, хата у нас тепленька,
В ній не страшною буде зима.’’
Протопить хату аж у ній парко,
Закута бідну у кожухи,
Запропонує ще й меду чарку,
Щоб не морозив мороз лихий.
Вона ж, бідненька, дрижить одначе,
Козак не знає, що і робить.
І від нестями вже ледь не плаче,
Як його любій ще догодить?
‘’Ти, може, люба, дрижиш від страху?
Та я ж погане, бач, не роблю!
Та я за тебе піду на плаху,
Бо карооку тебе люблю.’’
Шепоче ніжні слова дівчині
Та одягає і прикраша.
То гарним платтям, а то хустиной,
А то намистом її втіша.
Вона ж приймає його дарунки,
Та не всміхнеться, не заспіва,
Та усе сохне, немов від трунку,
Незрозуміло, як ще жива.
Її не холод туманить очі
І не від страху вона дрижить.
Вона додому вернутись хоче,
Вона без дому не може жить.
Бо там не страшно, бо там не зимно,
Там мала рідну вона сім’ю
І там їй краще було все рівно,
Ніж в цім далекім чужім краю.
Раз відвернувся козак із хати
І вона миттю геть подалась.
Не знала навіть куди втікати,
Але все рівно втікать взялась.
Біжить і плаче, дрижить небога
Та поглядає усе назад,
На босі ноги, та на дорогу –
Чи не женеться услід козак.
Козак вернувся – нема дівчини,
Коня виводить, за нею мчить.
Он при дорозі її хустина,
А он намисто її лежить.
Ось вже й дівчину козак побачив
‘’Куди ти, мила?’’- услід кричить, -
‘’Вернись, кохана!’’А та все плаче
Та іще швидше від нього мчить.
Вона біжить все та примовляє
До свого бога – хай захистить.
А та дрижить все, та все втікає,
В чужому краї не хоче жить.
Мабуть , на небі благання вчули,
Хтось, мабуть, зглянувсь до її слів,
Бо раптом зникла, мов і не було.
Козак із дива коня спинив.
Була дівчина і десь поділась
Лиш деревина якась росте.
Звідкіль взялася, тут уродилась?
Козак нічого не зна про те.
Під’їхав ближче та придивився –
Дрижать листочки на деревці.
І зрозумів він, що запізнився,
Стемнів із горя враз на лиці.
Вертав додому з недобрим серцем
Не знає далі, як буде жить.
Та деревина осика зветься
І листя й нині її дрижить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
