
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
2025.09.10
21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Лютий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лютий
Лютий
Як же дружина хотіла цю дитину! Як мріяла про неї! Скільки сил було витрачено на те, аби виносити довгоочікуване щастя. Тричі вагітність закінчувалася викиднем. Ми моталися від клініки до клініки, витрушуючи останні копійки на те, аби отримати бодай один шанс на втілення мрії. І коли десять років зусиль, здавалося, так і закінчаться нічим — сталося диво: вагітність пройшла нормально.
Дружина захотіла, аби на пологах був присутнім я. Родичі порадили аби пологи проходили в одній з приватних клінік Києва, яка знаходиться одразу за кафедральним собором. Сказали, що там чудове обслуговування, стовідсоткова гарантія безпеки.
Заплатили двісті доларів в перерахунку на українські гривні, отримали чек і почали готуватися до щасливої події. Коли надійшов час - жінка терміново виїхала до клініки, Я ж приїхав туди увечері, після роботи. Заходжу в фойє, а дружина все ще сидить в приймальному відділенні.
- Чому жінка досі не в в палаті? - питаю адміністратора.
- Ви розумієте,- потрібно підготувати палату, прибрати за пацієнткою, що виписалася.
- Три години метете віником павуків на стелі? А чи не задовго? А ну показуйте палату, до якої хочете покласти мою дружину,- кажу персоналу і взувши бахіли та вдягнувши на ходу медхалат прямую до ліфта.
- Не маєте права! Це — режимний об’єкт! - кричить адміністратор.
- Маю право,- одказую. - Ось чек про сплату грошей, а ось моє посвідчення депутата Верховної ради, - кажу ошелешеній медпрацівниці і тицяю під носа посвідченням. Вона не вчитувалася, що то не депутатське, а помічника-консультанта. Але повірила на слово, заметушилася.
- Одну хвилинку, зараз все зробимо, - злякано прошепотіла жінка і побігла вирішувати це питання.
За п’ять хвилин були вже в палаті. Прийшов черговий лікар, галопом оглянув дружину, буркнув щось обнадійливе і пішов у своїх справах.
О дев’ятій вечора почалися перейми. Прибігла санітарка і відкликала мене з палати в коридор.
- Я людина віруюча, буду молитися за вас. Але для стимуляції хорошого результату пологів потрібно доплатити лікарям. Небагато, доларів 50 вистачить.
- Гаразд, кажу,- ось вам 50 доларів але дивіться аби все було нормально.
Сестра зникла у глибинах медзакладу, а я повернувся до дружини. Перейми були настільки болісними, що дружина почала стогнати. А потім і плакати.
Робив їй масаж, шепотів заспокійливі слова, співав лагідних пісень. Це допомагало, але ненадовго. До самого ранку ми удвох пробували пережити цей важкий час, але біль став зовсім нестерпним.
- Чоловіче, а чи не можна якось притлумити цей біль, сходи до лікаря, попитай.
Вийшов у коридор і озирнувся.
- Є тут хтось? - гукаю у лікарняну тишу. - Аго-о-о-в!!!
Нікого немає, лише чути як клацає секундна стрілка настінного годинника. Бігав хвилин двадцять, допоки не надокучило і я спустився у фойє до адміністратора та роздратовано запитав:
- Де поділися лікарі? Чому нікого немає у відділенні?
- Лікар пішов до моргу, зараз повернеться.
- Якого біса поночі черговий лікар ходить до моргу? Що йому там робити? І де медсестра? Теж до моргу побігла? Чи вечеряє?
Лікар прийшов хвилин за десять, заспаний і у пом’ятому халаті.
- Можемо зробити епідуральну анестезію. Але це не зовсім безпечно для дитини. Краще вколоти заспокійливе і трохи зняти напругу м’язів. Але потрібні гроші — уколи не безкоштовні.
- Гаразд, робіть що потрібно, жінка мучається,- кажу лікареві та суну в його вогку долоню сотенну купюру.
Жінка знемагала. Мокра, виснажена, вона вже навіть стогнати не могла, а якось моторошно скавучала. Знову пішов до лікаря. Відкрив двері його кабінету, а той хропе на дивані.
- Вставайте, робіть ще один укол, жінці зле. Але краще готувати її до кесаревого розтину. Самотужки вона навряд чи народить.
- Ви що, - лікар, аби давати такі рекомендації? Під час перших пологів перейми можуть іти до дванадцяти годин.
- Ви мене пробачте, шановний, але навіть я бачу, що жінка народити сама не може.
- Зроблю ще один укол, а далі побачимо. І давайте гроші одразу. Сподіваюся, що вони у вас є.
- Є, не хвилюйтеся. Ось, беріть, - простягую йому сотенну купюру.
Другий укол допоміг, але ненадовго. Знову біжу до лікаря.
- Йде чотирнадцята година переймів. Може дитина вже плаває в міконії, отруюється потроху, а ви тут чекаєте, коли прийде нова зміна? - ледь не кричучи звертаюся до нього.
Почався ранковий огляд в палаті, прийшов професор, оглянув дружину і кинув черговому лікарю:
- Негайно робити кесарів розтин!
Дружину повезли в операційну, а я став під її дверима і заплющив очі.
- Підійшла санітарка і каже:
- Чоловіче, аби все пройшло як слід — потрібно лікарям трішки заплатити.
- П’ятдесят доларів? - з іронічною посмішкою запитав я.
-Так! А звідки ви знаєте?
- Я ж учора вам вже давав гроші. Невже забули?
- Сьогодні теж треба, бачте — термінова операція? Лікарі працюють як каторжні. А я за вас молитимуся.
- Ось, шановна, беріть, - і даю їй ще 50 доларів.
Санітарка подякувала і хутко зникла у нутрощах клініки.
А я чекаю коли закінчаться муки моєї дружини та почую голос новонародженої дитини. Але як не дослухаюся — глухо.
Через годину вийшов професор і тихо мовив:
- Ваша дитина народилася неживою. Ми її одкачали і повезли в інтенсивну терапію. Зараз вона лежить під “ковпаком”.
- А яка причина таких невдалих пологів? Затрималися з “кесаревим” розтином чи якась вроджена вада?
Лікар опустив погляд і буркнув:
- Ще не розібралися. Причину знайдемо з часом. А ви можете побачити дитину тільки увечері. Зараз ще не можна. Тому йдіть на роботу.
- А з дружиною поговорити можна?
- Пізніше. Вона теж після операції надто втомлена, їй дали заспокійливе.
Тієї днини відбувалася конференція блоку “Наша Україна” з висунення кандидатів у народні депутати, на якій я був секретарем. Претенденти на папаху по черзі виходили до трибуни, бубоніли свої програми, обіцяли, переконували делегатів у тому, що саме вони є тими обранцями, які потрібні нашій державі, але думками я був не тут, а біля дружини та дитини. А тут була лише тілесна оболонка. Мовчки вів протокол засідання, записував туди необхідну інформацію, слухав упіввуха галасливі репліки делегатів.
Після засідання мусів сформувати пакет необхідних документів на кожного висунутого кандидата, для подальшої передачі в ЦВК та штаб блоку “Наша Україна”, поставити необхідні підписи та прошльопати печаткою. І аж тоді рвонув до клініки.
Спочатку пішов до дитини. Схилився над герметичним боксом і пильно оглянув тільце доньки. З правого боку, там де знаходиться печінка, вип“ячувалося якесь незрозуміле утворення, розміром з яблуко. Питаю в акушерки:
- Що це?
- Ваша дитина наковталася меконію та довколоплідних вод. Лікарі спізнилися з кесаревим розтином. І печінка почала відмовляти.
- Чи виживе донечка?
Нічого не сказала лікарка, промовчала. А мені захотілося заплакати. Від безсилля та розпачу.
- Йдіть, чоловіче до дружини. Тут вам робити нічого.
А з дружиною розмови не вийшло. Як тільки вона побачила вираз мого обличчя — одвернулася до стіни і завила. Стояв біля ліжка навколішках,, мовчки тримаючи її руку.
Через три доби донька відмучилася і померла. Десь з’явилася пронирлива санітарка, тицьнула мені в руку двісті гривень і вибачливо буркнула:
- Я людина віруюча, тому грошей за невдалі пологи не візьму. Буду за вас молитися. І ви моліться — Бог вам ще пошле дитину. Перехрестилися і подалася циганити гроші в наступної жертви.
Дружина лежала в лікарні, а я, отримавши урну з прахом доньки в клініці та довідку, в якій причиною смерті була вказана пневмонія, подався на Лісовий цвинтар. Розкидав глибокий сніг, роздовбав мерзлу землю праворуч від місця, де був похований батько, і синіми від холоду руками опустив у яму те, що лишилося від моєї любові.
29.03.2020р.
Як же дружина хотіла цю дитину! Як мріяла про неї! Скільки сил було витрачено на те, аби виносити довгоочікуване щастя. Тричі вагітність закінчувалася викиднем. Ми моталися від клініки до клініки, витрушуючи останні копійки на те, аби отримати бодай один шанс на втілення мрії. І коли десять років зусиль, здавалося, так і закінчаться нічим — сталося диво: вагітність пройшла нормально.
Дружина захотіла, аби на пологах був присутнім я. Родичі порадили аби пологи проходили в одній з приватних клінік Києва, яка знаходиться одразу за кафедральним собором. Сказали, що там чудове обслуговування, стовідсоткова гарантія безпеки.
Заплатили двісті доларів в перерахунку на українські гривні, отримали чек і почали готуватися до щасливої події. Коли надійшов час - жінка терміново виїхала до клініки, Я ж приїхав туди увечері, після роботи. Заходжу в фойє, а дружина все ще сидить в приймальному відділенні.
- Чому жінка досі не в в палаті? - питаю адміністратора.
- Ви розумієте,- потрібно підготувати палату, прибрати за пацієнткою, що виписалася.
- Три години метете віником павуків на стелі? А чи не задовго? А ну показуйте палату, до якої хочете покласти мою дружину,- кажу персоналу і взувши бахіли та вдягнувши на ходу медхалат прямую до ліфта.
- Не маєте права! Це — режимний об’єкт! - кричить адміністратор.
- Маю право,- одказую. - Ось чек про сплату грошей, а ось моє посвідчення депутата Верховної ради, - кажу ошелешеній медпрацівниці і тицяю під носа посвідченням. Вона не вчитувалася, що то не депутатське, а помічника-консультанта. Але повірила на слово, заметушилася.
- Одну хвилинку, зараз все зробимо, - злякано прошепотіла жінка і побігла вирішувати це питання.
За п’ять хвилин були вже в палаті. Прийшов черговий лікар, галопом оглянув дружину, буркнув щось обнадійливе і пішов у своїх справах.
О дев’ятій вечора почалися перейми. Прибігла санітарка і відкликала мене з палати в коридор.
- Я людина віруюча, буду молитися за вас. Але для стимуляції хорошого результату пологів потрібно доплатити лікарям. Небагато, доларів 50 вистачить.
- Гаразд, кажу,- ось вам 50 доларів але дивіться аби все було нормально.
Сестра зникла у глибинах медзакладу, а я повернувся до дружини. Перейми були настільки болісними, що дружина почала стогнати. А потім і плакати.
Робив їй масаж, шепотів заспокійливі слова, співав лагідних пісень. Це допомагало, але ненадовго. До самого ранку ми удвох пробували пережити цей важкий час, але біль став зовсім нестерпним.
- Чоловіче, а чи не можна якось притлумити цей біль, сходи до лікаря, попитай.
Вийшов у коридор і озирнувся.
- Є тут хтось? - гукаю у лікарняну тишу. - Аго-о-о-в!!!
Нікого немає, лише чути як клацає секундна стрілка настінного годинника. Бігав хвилин двадцять, допоки не надокучило і я спустився у фойє до адміністратора та роздратовано запитав:
- Де поділися лікарі? Чому нікого немає у відділенні?
- Лікар пішов до моргу, зараз повернеться.
- Якого біса поночі черговий лікар ходить до моргу? Що йому там робити? І де медсестра? Теж до моргу побігла? Чи вечеряє?
Лікар прийшов хвилин за десять, заспаний і у пом’ятому халаті.
- Можемо зробити епідуральну анестезію. Але це не зовсім безпечно для дитини. Краще вколоти заспокійливе і трохи зняти напругу м’язів. Але потрібні гроші — уколи не безкоштовні.
- Гаразд, робіть що потрібно, жінка мучається,- кажу лікареві та суну в його вогку долоню сотенну купюру.
Жінка знемагала. Мокра, виснажена, вона вже навіть стогнати не могла, а якось моторошно скавучала. Знову пішов до лікаря. Відкрив двері його кабінету, а той хропе на дивані.
- Вставайте, робіть ще один укол, жінці зле. Але краще готувати її до кесаревого розтину. Самотужки вона навряд чи народить.
- Ви що, - лікар, аби давати такі рекомендації? Під час перших пологів перейми можуть іти до дванадцяти годин.
- Ви мене пробачте, шановний, але навіть я бачу, що жінка народити сама не може.
- Зроблю ще один укол, а далі побачимо. І давайте гроші одразу. Сподіваюся, що вони у вас є.
- Є, не хвилюйтеся. Ось, беріть, - простягую йому сотенну купюру.
Другий укол допоміг, але ненадовго. Знову біжу до лікаря.
- Йде чотирнадцята година переймів. Може дитина вже плаває в міконії, отруюється потроху, а ви тут чекаєте, коли прийде нова зміна? - ледь не кричучи звертаюся до нього.
Почався ранковий огляд в палаті, прийшов професор, оглянув дружину і кинув черговому лікарю:
- Негайно робити кесарів розтин!
Дружину повезли в операційну, а я став під її дверима і заплющив очі.
- Підійшла санітарка і каже:
- Чоловіче, аби все пройшло як слід — потрібно лікарям трішки заплатити.
- П’ятдесят доларів? - з іронічною посмішкою запитав я.
-Так! А звідки ви знаєте?
- Я ж учора вам вже давав гроші. Невже забули?
- Сьогодні теж треба, бачте — термінова операція? Лікарі працюють як каторжні. А я за вас молитимуся.
- Ось, шановна, беріть, - і даю їй ще 50 доларів.
Санітарка подякувала і хутко зникла у нутрощах клініки.
А я чекаю коли закінчаться муки моєї дружини та почую голос новонародженої дитини. Але як не дослухаюся — глухо.
Через годину вийшов професор і тихо мовив:
- Ваша дитина народилася неживою. Ми її одкачали і повезли в інтенсивну терапію. Зараз вона лежить під “ковпаком”.
- А яка причина таких невдалих пологів? Затрималися з “кесаревим” розтином чи якась вроджена вада?
Лікар опустив погляд і буркнув:
- Ще не розібралися. Причину знайдемо з часом. А ви можете побачити дитину тільки увечері. Зараз ще не можна. Тому йдіть на роботу.
- А з дружиною поговорити можна?
- Пізніше. Вона теж після операції надто втомлена, їй дали заспокійливе.
Тієї днини відбувалася конференція блоку “Наша Україна” з висунення кандидатів у народні депутати, на якій я був секретарем. Претенденти на папаху по черзі виходили до трибуни, бубоніли свої програми, обіцяли, переконували делегатів у тому, що саме вони є тими обранцями, які потрібні нашій державі, але думками я був не тут, а біля дружини та дитини. А тут була лише тілесна оболонка. Мовчки вів протокол засідання, записував туди необхідну інформацію, слухав упіввуха галасливі репліки делегатів.
Після засідання мусів сформувати пакет необхідних документів на кожного висунутого кандидата, для подальшої передачі в ЦВК та штаб блоку “Наша Україна”, поставити необхідні підписи та прошльопати печаткою. І аж тоді рвонув до клініки.
Спочатку пішов до дитини. Схилився над герметичним боксом і пильно оглянув тільце доньки. З правого боку, там де знаходиться печінка, вип“ячувалося якесь незрозуміле утворення, розміром з яблуко. Питаю в акушерки:
- Що це?
- Ваша дитина наковталася меконію та довколоплідних вод. Лікарі спізнилися з кесаревим розтином. І печінка почала відмовляти.
- Чи виживе донечка?
Нічого не сказала лікарка, промовчала. А мені захотілося заплакати. Від безсилля та розпачу.
- Йдіть, чоловіче до дружини. Тут вам робити нічого.
А з дружиною розмови не вийшло. Як тільки вона побачила вираз мого обличчя — одвернулася до стіни і завила. Стояв біля ліжка навколішках,, мовчки тримаючи її руку.
Через три доби донька відмучилася і померла. Десь з’явилася пронирлива санітарка, тицьнула мені в руку двісті гривень і вибачливо буркнула:
- Я людина віруюча, тому грошей за невдалі пологи не візьму. Буду за вас молитися. І ви моліться — Бог вам ще пошле дитину. Перехрестилися і подалася циганити гроші в наступної жертви.
Дружина лежала в лікарні, а я, отримавши урну з прахом доньки в клініці та довідку, в якій причиною смерті була вказана пневмонія, подався на Лісовий цвинтар. Розкидав глибокий сніг, роздовбав мерзлу землю праворуч від місця, де був похований батько, і синіми від холоду руками опустив у яму те, що лишилося від моєї любові.
29.03.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію