Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
17:51
Якби ми вдвох поїхали в Херсон*,
З тобою був би в нас х.ровий сон.
З тобою був би в нас х.ровий сон.
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Гріх...
Баба Таня зачинила за собою сінешні двері і швидко, наскільки дозволяли їй літа, подибала у бік невеличкого хлівця, що стояв неподалік від хати. Колись, як її Іван був ще живий, тримали там козу і різну живність, а тепер тут віяло пусткою і запахом злежалої соломи, яка Бог знає з якого часу лежить у кутку. Зайшовши у хлів, старенька полегшено видихнула і швидко зачинила двері зсередини на защіпку. Тут Вона у безпеці і ніхто до неї не буде руки простягати. Сіла на купу старої соломи, ноги і руки тремтіли від пережитого. Здавалось би, що повинна уже звикнути, адже п’яні оргії які влаштовував її син щонеділі, змушували її втікати з дому і зимою, і влітку, і в холоди, і спеку, та звикнути до цього неможливо, коли твоя дитина піднімає на тебе руку. Підійшла до стіни, зняла з цвяха старе, побите міллю одіяло, закутала плечі і почала вмощуватися зручніше на соломі, бо ціла ніч попереду, а під ранок буде немилосердно холодно.
Думки набігали одна на одну, розпеченими жаринами пекли в голові, безвихідь і чорний морок навкруги і немає до її страждань нікому діла. Десь на підсвідомості майнула думка, що днями їй має виповнитися вісімдесят років, та ні діти, ні онуки не згадають про цей день і ніхто не прийде її привітати. І не те щоб жаліла себе, а ще раз нагадала собі, що за все у житті буває розплата. Найбільше жаліла все одно його - свого сина, свій гріх, хоч і прийшов знову додому п’яний, побитий, брудний, та ще і до неї простягав руки. Слава Богу вдалося вирватися і втекти.
Думки, як марево…
На її весілля з Ільком у тому далекому 1960році зійшлося мало не все село. Близька родичка десь роздобула на прокат небачено гарне весільне вбрання для молодої. Казала, що привезли його з самої Америки. Тетяна і без того дуже вродлива дівчина у цьому вбранні була схожа на справжню королеву. Вперше після війни у селі було таким гучним весілля та ще і з вродливими, як на підбір молодятами, бо і Ілько був високим, гарним з хвилястим русявим чубом парубком.
Чомусь згадалося Тетяні, як не відчувала себе тоді на весіллі щасливою, бо не дуже хотіла заміж виходити, було їй 20 років і ще хотілося дівувати, та родичі настійливо підштовхували, щоб давала згоду. Тоді не розуміла цього поспіху і серед того гамірного весільного багатолюддя почувалася розтривоженою, та і жених її часто до чарки прикладався, а їй було це незвично бачити, адже її родина була непитущою.
Не любила Тетяна згадувати той час, а сьогодні чомусь не гнала спогади від себе. Уже далеко за північ, а сон не йде. Холодно стає у її схованці. Згадала що днями стару куфайку занесла сюди. Піднялася зі свого кубельця, намацала в темноті на стіні свою рятівницю від холоду і знову зарилася в солому, а ноги укутала куфайкою. Стало тепліше і знову поринула у своє минуле.
Заміжжя її не було щасливим, десь за півроку зрозуміла, що чоловік її п’яниця і поспіх з весіллям став для неї зрозумілим, не випадково його рідна тітка так підганяла з одруженням, мабуть з остраху, щоб пристрасть Ілька до алкоголю не відкрилася завчасу. До року народилася їх донечка. Боролося за чоловіка, як могла, адже розлучення у той час взагалі були рідкістю, та і що скажуть у селі, куди їй повертатися, в рідному домі ще двоє молодших залишилися. Ілько намагався триматися, та коли Тетяна завагітніла другою дитиною, то злетів з котушок повністю. Другим народився син, та і це його не зупинило. Промучилася у свекрів ще два роки, а потім зібрала дітей і повернулася у батьківський дім. Згодом пішла на роботу залишивши малечу на матір.
Життя у батьків було нелегким, але спокійним - робота, діти, робота по господарству, намагалася , як могла віддячити батькам за допомогу. Молодші брат , та сестра на той час уже також мали свої сім’ї і жили окремо від батьків. Ілько поки працював, то хоч якусь копійчину перераховував на дітей, а коли вигнали з останньої роботи, то усе лягло на її плечі. На щастя, невдовзі запропонували роботу з більшою зарплатнею і це було спасінням для усієї великої родини. Усі ті роки Тетяна не дозволяла собі думати про себе, одягалася аби як, дивувалася коли ловила на собі чоловічі погляди. Усе їй Бог дав: і карі очі, і чорні брови, і гарне пишне волосся, красу дав, а долі не мала.
Згадався той далекий Новий рік, який святкували на роботі у новому колективі. Вперше їй захотілося одягнути красиву сукню. Зайшла в магазин, купила матерії і за два вечори після роботи гарна і модна сукня була готова. Вийшла у обнові покрутилася перед дітьми, батьками. Діти в захваті, бо маму такою гарною ще не бачили, а мати чомусь сплакнула.
Увесь вечір колега Іван не зводив з неї очей і запрошував її до танцю, їй було приємно відчувати його сильну руку і захоплений погляд. З того вечора усе в них і почалося. Іван шукав найменшої нагоди, щоб залишитися з нею наодинці. Вона опиралася його залицянням, як могла. Знала, що Він одружений і у нього уже двоє майже дорослих дітей. Не хотіла брати гріх на душу, влазити у чужу сім’ю, забирати у дітей батька. Та Він настійливо її домагався, переконуючи Тетяну, що його шлюб уже чисто формальний і з дружиною його пов’язують лише їх діти. Вона і вірила і не вірила його розповідям тоді, та усі сумніви її десь зникали відразу, як бачила його. Хотілося бути поряд щомиті, бути щасливою. Покохала вперше у свої тридцять шість так сильно і безоглядно, що мало уже переймалася що скажуть діти, батьки, люди. І гардероб свій захотілося оновити і зачіску змінити і підфарбуватися. Розквітла і літала мов на крилах, бо і її кохав Іван. Які то були щасливі дні для них обох, здавалося, що так гарно і винахідливо приховують свої відносини від сторонніх очей, що ніхто і не здогадається про те, що відбувається поміж ними. Закохані нерідко бувають сліпими і глухими до свого оточення і нікого і нічого окрім один одного не помічають. У невеликому містечку нічого неможливо сховати від людей, а тим більше сяючі щастям очі. Невдовзі їх роман уже ні для кого секретом не був і тут почалося…
Одного разу повернувшись з роботи з великим запізненням, що траплялося останнім часом нерідко, вона наштовхнулася на ворожий погляд старшої доньки, яка не підбираючи слів, напряму різко і далеко не шанобливо запитала, чи правда те, що люди говорять. Як їй Тетяні було важко в ту мить і досі добре пам’ятає. Знітилася перед донькою і не знала, що відповісти, а та крутнулася і вискочила з кухні крикнувши: - Значить правда. Як тобі не соромно. Ти про мене подумала, мені уже п'ятнадцять, з мене усі сміятимуться, що у мене мати така…
Потім до неї в кімнату зайшла мати і також почала вичитувати, що у нього ж двоє дітей, що ж ти ганьбиш нашу родину… А згодом відчула Тетяна, що вагітна. Іван зрадів, підтримав, сказав що подав на розлучення і як тільки розведуть їх з дружиною, то відразу узаконять свої стосунки з Тетяною.
Та в ті далекі 70-ті не так і легко було розлучитися, маючи з дружиною двоє дітей.
Скільки було пережито і виплакано сліз за ті місяці.
Ось вона, молода, вродлива жінка на 8-му місяці вагітності третьою дитиною садить разом з усіма картоплю під плуг. Великий живіт заважає нахилятися, та вона намагається встигнути з усіма, хто допомагає. Сльози болю і сорому капають у борозну. ЇЇ мати – бліда, худенька і виснажена хворобами жінка, заламує руки до неба і благає Бога врозумити доньку не руйнувати чужу сім’ю, вона не хоче, щоб Тетяна народжувала цю дитину, звертається до сусідів, щоб умовили доньку. Сусіди відвертаються і мовчки садять картоплю, бо розуміють, що уже пізно щось радити, чи чомусь зарадити.
Коли народився син, Іван забирав Таню з пологового будинку, пригортав, цілував, дякував за сина. Зареєстрував зразу на своє прізвище сина, а одружитися офіційно змогли коли маленькому було уже півроку. Іван перейшов до них жити, залишивши дружині і дітям все, що наживали разом, то ж почали з Тетяною майже з нуля. Іван був хваткий до роботи і скоро батьки Тетяни змінили гнів на милість. Діти також змирилися і навіть бабуся усім серцем полюбила маленького онука. За пару років купили у родича не нову, але придатну для житла хату і перейшли у свій дум. Старшу доньку віддали заміж у сусіднє село, син середній відслуживши в армії також одружився і залишилися вони з Іваном з найменшеньким. Гарно жили, Іван був дбайливим господарем і її батькам допомагав, і у свій хаті лад давав. Найменший ріс, як усі, був з характером, часом неслухняний, та думалося переросте.
Горе спіткало зненацька родину, трагічно загинув середній син, Тетяна, як і кожна матір, що втрачає дитину, важко переживала цю біду. Тоді віддалилася від усіх і не помітила, як менший ступив не на ту дорогу. Почав часто приходити додому напідпитку, а деколи і дуже п’яним. Одного разу привів з собою дівчину і повідомив їм – батькам, що Вона буде жити тут у їх домі, бо вагітна від нього. Змирилися, хоч і помічали, що їх невістка будучи вагітною курить, та і від чарки не відмовляється.
Народивши дитину не зупинилися, продовжувала курити, пити. Потім почалися бійки між ними. Іван поки був живий, то хоч трохи боялися, а як захворів і пішов в засвіти то життя в домі стало нестерпним. А за якийсь час знайшла невістка собі іншого і повіялася у світи залишивши на Тетяну ще й онука.
Зростила і його, і за сином доглядає. Він як тверезий, а це буває у ті дні, як іде на роботу, то ніби і нормальний і соромиться навіть своїх вчинків, які робить п’яним, а як нап’ється, то втрачає людську подобу, в нього ніби нечисть вселяється усе б’є, нищить. Недавно, напередодні холодів усі вікна в хаті побив. Сусіди їй кажуть, щоб в поліцію заявила, а вона не може, це ж її син, її гріх. Інколи на думку приходить, що за те яскраве своє щастя, яке вона мала покохавши Івана, Вона сьогодні має таку жорстоку розплату.
За вікном у хлівчику засіріло, вона повільно піднялася, ноги отерпли, холод надто дошкуляє. Зняла защіпку з дверей, відкрила їх і сторожко підійшла до хати. Слава Богу угомонився, Можна заходити, син уже спить.
26.04.2020р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гріх...
Баба Таня зачинила за собою сінешні двері і швидко, наскільки дозволяли їй літа, подибала у бік невеличкого хлівця, що стояв неподалік від хати. Колись, як її Іван був ще живий, тримали там козу і різну живність, а тепер тут віяло пусткою і запахом злежалої соломи, яка Бог знає з якого часу лежить у кутку. Зайшовши у хлів, старенька полегшено видихнула і швидко зачинила двері зсередини на защіпку. Тут Вона у безпеці і ніхто до неї не буде руки простягати. Сіла на купу старої соломи, ноги і руки тремтіли від пережитого. Здавалось би, що повинна уже звикнути, адже п’яні оргії які влаштовував її син щонеділі, змушували її втікати з дому і зимою, і влітку, і в холоди, і спеку, та звикнути до цього неможливо, коли твоя дитина піднімає на тебе руку. Підійшла до стіни, зняла з цвяха старе, побите міллю одіяло, закутала плечі і почала вмощуватися зручніше на соломі, бо ціла ніч попереду, а під ранок буде немилосердно холодно.
Думки набігали одна на одну, розпеченими жаринами пекли в голові, безвихідь і чорний морок навкруги і немає до її страждань нікому діла. Десь на підсвідомості майнула думка, що днями їй має виповнитися вісімдесят років, та ні діти, ні онуки не згадають про цей день і ніхто не прийде її привітати. І не те щоб жаліла себе, а ще раз нагадала собі, що за все у житті буває розплата. Найбільше жаліла все одно його - свого сина, свій гріх, хоч і прийшов знову додому п’яний, побитий, брудний, та ще і до неї простягав руки. Слава Богу вдалося вирватися і втекти.
Думки, як марево…
На її весілля з Ільком у тому далекому 1960році зійшлося мало не все село. Близька родичка десь роздобула на прокат небачено гарне весільне вбрання для молодої. Казала, що привезли його з самої Америки. Тетяна і без того дуже вродлива дівчина у цьому вбранні була схожа на справжню королеву. Вперше після війни у селі було таким гучним весілля та ще і з вродливими, як на підбір молодятами, бо і Ілько був високим, гарним з хвилястим русявим чубом парубком.
Чомусь згадалося Тетяні, як не відчувала себе тоді на весіллі щасливою, бо не дуже хотіла заміж виходити, було їй 20 років і ще хотілося дівувати, та родичі настійливо підштовхували, щоб давала згоду. Тоді не розуміла цього поспіху і серед того гамірного весільного багатолюддя почувалася розтривоженою, та і жених її часто до чарки прикладався, а їй було це незвично бачити, адже її родина була непитущою.
Не любила Тетяна згадувати той час, а сьогодні чомусь не гнала спогади від себе. Уже далеко за північ, а сон не йде. Холодно стає у її схованці. Згадала що днями стару куфайку занесла сюди. Піднялася зі свого кубельця, намацала в темноті на стіні свою рятівницю від холоду і знову зарилася в солому, а ноги укутала куфайкою. Стало тепліше і знову поринула у своє минуле.
Заміжжя її не було щасливим, десь за півроку зрозуміла, що чоловік її п’яниця і поспіх з весіллям став для неї зрозумілим, не випадково його рідна тітка так підганяла з одруженням, мабуть з остраху, щоб пристрасть Ілька до алкоголю не відкрилася завчасу. До року народилася їх донечка. Боролося за чоловіка, як могла, адже розлучення у той час взагалі були рідкістю, та і що скажуть у селі, куди їй повертатися, в рідному домі ще двоє молодших залишилися. Ілько намагався триматися, та коли Тетяна завагітніла другою дитиною, то злетів з котушок повністю. Другим народився син, та і це його не зупинило. Промучилася у свекрів ще два роки, а потім зібрала дітей і повернулася у батьківський дім. Згодом пішла на роботу залишивши малечу на матір.
Життя у батьків було нелегким, але спокійним - робота, діти, робота по господарству, намагалася , як могла віддячити батькам за допомогу. Молодші брат , та сестра на той час уже також мали свої сім’ї і жили окремо від батьків. Ілько поки працював, то хоч якусь копійчину перераховував на дітей, а коли вигнали з останньої роботи, то усе лягло на її плечі. На щастя, невдовзі запропонували роботу з більшою зарплатнею і це було спасінням для усієї великої родини. Усі ті роки Тетяна не дозволяла собі думати про себе, одягалася аби як, дивувалася коли ловила на собі чоловічі погляди. Усе їй Бог дав: і карі очі, і чорні брови, і гарне пишне волосся, красу дав, а долі не мала.
Згадався той далекий Новий рік, який святкували на роботі у новому колективі. Вперше їй захотілося одягнути красиву сукню. Зайшла в магазин, купила матерії і за два вечори після роботи гарна і модна сукня була готова. Вийшла у обнові покрутилася перед дітьми, батьками. Діти в захваті, бо маму такою гарною ще не бачили, а мати чомусь сплакнула.
Увесь вечір колега Іван не зводив з неї очей і запрошував її до танцю, їй було приємно відчувати його сильну руку і захоплений погляд. З того вечора усе в них і почалося. Іван шукав найменшої нагоди, щоб залишитися з нею наодинці. Вона опиралася його залицянням, як могла. Знала, що Він одружений і у нього уже двоє майже дорослих дітей. Не хотіла брати гріх на душу, влазити у чужу сім’ю, забирати у дітей батька. Та Він настійливо її домагався, переконуючи Тетяну, що його шлюб уже чисто формальний і з дружиною його пов’язують лише їх діти. Вона і вірила і не вірила його розповідям тоді, та усі сумніви її десь зникали відразу, як бачила його. Хотілося бути поряд щомиті, бути щасливою. Покохала вперше у свої тридцять шість так сильно і безоглядно, що мало уже переймалася що скажуть діти, батьки, люди. І гардероб свій захотілося оновити і зачіску змінити і підфарбуватися. Розквітла і літала мов на крилах, бо і її кохав Іван. Які то були щасливі дні для них обох, здавалося, що так гарно і винахідливо приховують свої відносини від сторонніх очей, що ніхто і не здогадається про те, що відбувається поміж ними. Закохані нерідко бувають сліпими і глухими до свого оточення і нікого і нічого окрім один одного не помічають. У невеликому містечку нічого неможливо сховати від людей, а тим більше сяючі щастям очі. Невдовзі їх роман уже ні для кого секретом не був і тут почалося…
Одного разу повернувшись з роботи з великим запізненням, що траплялося останнім часом нерідко, вона наштовхнулася на ворожий погляд старшої доньки, яка не підбираючи слів, напряму різко і далеко не шанобливо запитала, чи правда те, що люди говорять. Як їй Тетяні було важко в ту мить і досі добре пам’ятає. Знітилася перед донькою і не знала, що відповісти, а та крутнулася і вискочила з кухні крикнувши: - Значить правда. Як тобі не соромно. Ти про мене подумала, мені уже п'ятнадцять, з мене усі сміятимуться, що у мене мати така…
Потім до неї в кімнату зайшла мати і також почала вичитувати, що у нього ж двоє дітей, що ж ти ганьбиш нашу родину… А згодом відчула Тетяна, що вагітна. Іван зрадів, підтримав, сказав що подав на розлучення і як тільки розведуть їх з дружиною, то відразу узаконять свої стосунки з Тетяною.
Та в ті далекі 70-ті не так і легко було розлучитися, маючи з дружиною двоє дітей.
Скільки було пережито і виплакано сліз за ті місяці.
Ось вона, молода, вродлива жінка на 8-му місяці вагітності третьою дитиною садить разом з усіма картоплю під плуг. Великий живіт заважає нахилятися, та вона намагається встигнути з усіма, хто допомагає. Сльози болю і сорому капають у борозну. ЇЇ мати – бліда, худенька і виснажена хворобами жінка, заламує руки до неба і благає Бога врозумити доньку не руйнувати чужу сім’ю, вона не хоче, щоб Тетяна народжувала цю дитину, звертається до сусідів, щоб умовили доньку. Сусіди відвертаються і мовчки садять картоплю, бо розуміють, що уже пізно щось радити, чи чомусь зарадити.
Коли народився син, Іван забирав Таню з пологового будинку, пригортав, цілував, дякував за сина. Зареєстрував зразу на своє прізвище сина, а одружитися офіційно змогли коли маленькому було уже півроку. Іван перейшов до них жити, залишивши дружині і дітям все, що наживали разом, то ж почали з Тетяною майже з нуля. Іван був хваткий до роботи і скоро батьки Тетяни змінили гнів на милість. Діти також змирилися і навіть бабуся усім серцем полюбила маленького онука. За пару років купили у родича не нову, але придатну для житла хату і перейшли у свій дум. Старшу доньку віддали заміж у сусіднє село, син середній відслуживши в армії також одружився і залишилися вони з Іваном з найменшеньким. Гарно жили, Іван був дбайливим господарем і її батькам допомагав, і у свій хаті лад давав. Найменший ріс, як усі, був з характером, часом неслухняний, та думалося переросте.
Горе спіткало зненацька родину, трагічно загинув середній син, Тетяна, як і кожна матір, що втрачає дитину, важко переживала цю біду. Тоді віддалилася від усіх і не помітила, як менший ступив не на ту дорогу. Почав часто приходити додому напідпитку, а деколи і дуже п’яним. Одного разу привів з собою дівчину і повідомив їм – батькам, що Вона буде жити тут у їх домі, бо вагітна від нього. Змирилися, хоч і помічали, що їх невістка будучи вагітною курить, та і від чарки не відмовляється.
Народивши дитину не зупинилися, продовжувала курити, пити. Потім почалися бійки між ними. Іван поки був живий, то хоч трохи боялися, а як захворів і пішов в засвіти то життя в домі стало нестерпним. А за якийсь час знайшла невістка собі іншого і повіялася у світи залишивши на Тетяну ще й онука.
Зростила і його, і за сином доглядає. Він як тверезий, а це буває у ті дні, як іде на роботу, то ніби і нормальний і соромиться навіть своїх вчинків, які робить п’яним, а як нап’ється, то втрачає людську подобу, в нього ніби нечисть вселяється усе б’є, нищить. Недавно, напередодні холодів усі вікна в хаті побив. Сусіди їй кажуть, щоб в поліцію заявила, а вона не може, це ж її син, її гріх. Інколи на думку приходить, що за те яскраве своє щастя, яке вона мала покохавши Івана, Вона сьогодні має таку жорстоку розплату.
За вікном у хлівчику засіріло, вона повільно піднялася, ноги отерпли, холод надто дошкуляє. Зняла защіпку з дверей, відкрила їх і сторожко підійшла до хати. Слава Богу угомонився, Можна заходити, син уже спить.
26.04.2020р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
