Творчість та ґеніяльність иснуватимуть як одне ціле, бо, неzалежно від того, як тебе роzумітимуть – тебе читатимуть! Отже, ти є тим, ким себе наzиваєш!
_ Якщо хтось себе наzиває жебраком z вищою освітою, отже так воно і є!
_ Якщо хтось себе наzиває людиною до якої байдужа держава [сиріч: сам до себе], отже так воно і є!
_ Якщо хтось себе наzиває zбоченцем… ґенієм… пофіґістом… творцем… богом серед богів…, отже так воно і є. Переважній більшості байдуже який ти, адже так воно і є!!!
Мистецька ґільдія прижиттєвих ґеніїв “Nеабищо” несучи у своїй особі частку післямайбуття, беzперечно є такою, якою вона і має бути: ґеніяльною, “пофіґістичною”, zбоченою, по відношенню до стереотипів, тією, що ґвалтує реальність. Одним z проявів: zґвалтувати реальність – бути віртуально цілісним! Тому, zа останній час “Nеабищо” почала ходу в мережі Інтернету.
Віртуальне мислення “Nеабищо” вбачає літературу в комп’ютерних символах, zоровій поеzії, алітераційності та асонансності, в проzі на віртуальну тематику. Література починає иснувати як шифр, код у великій проґрамі людства, zа дією якої, людство реаліzовуватиме свої ідеї, прагнення, zамисли, самороzташування, життєдіяльність тощо. Отже, література, що схожа на комп’ютерну проґраму, теоретично матиме: zбої, “zависання”, “ґлюки”. І такі речі відбуватимуться у переважній більшости іz zастосуванням нової проґрамної дії слова. Саме цією новою проґрамною дією у мистецтві і є постфутур література.
Ставлю перед собою питання: моя ґеніяльність zалежить від роzуму чи серця? І усвідомлюю, що ані від одного, ані від иншого! Моя ґеніяльність zалежить від неабищо! У моїй творчій суті zосереджене неабищо, яке і спонукає мене до того, що я zаявляю: є ґеніяльний, є тим, хто zбочує реальність, є руйнівником стереотипів, є пофіґістом, є поетом післямайбуття!!! Я – є, бо я – инший! Як і багато хто z Нас у ґільдії.
Иншість “Nеабищо” zалежить від власної иншости до самого себе.
Гасло: “Ми инші” виzначає, що наступної хвилини моє неабищо – інше, і навіть саме неабищо не zапідоzрює якою воно буде наступної долі часу. Мій стан неабищо, воліючи хворіти на творчість – творить її!!! Я – творець абсурду, реального “zавтра”, надреального “о-сьо-сьо”, неиснуючого “zараz”, гісторичного “колись”, віртуального “zавжди” – післямайбуття!