​Виктор Улин

Николаю Рубцову

« Меж болотных стволов красовался восток огнеликий…

Вот наступит октябрь – и покажутся вдруг журавли!

И разбудят меня, позовут журавлиные клики

Над моим чердаком, над болотом, забытым вдали…»

( Н.Рубцов, « Журавли»)

Если мне суждено не дожить до утра этой ночью,

Я уйду все равно, раньше срока покинув свой дом –

По цепям фонарей мимо улиц пустых и порочных

Я уйду поскорей и никто не заплачет о том.

Далеко-далеко на востоке колышется осень.

Высоко-высоко диких уток прощальный полет.

У туманной реки среди бронзово гаснущих сосен

Все горят огоньки, предвещая крутойповорот.

Меж обугленных плит те костры шепчут путнику: «Грейся…»

Дальше город теснит подступивший к окраинам лес.

Там кричат поезда, там гудят беспокойные рельсы,

Там слетает звезда, с утомленных от жизни небес.

Я родился – поет – не на счастье, теперь понимаю:

Тех времен уже нет, а сегодня иная пора.

Я, конечно, грешил и у врат недоступного рая

Упаду я без сил под неласковым взором Петра.

Я, конечно, уйду – хоть никто никогда не заметит.

Слышу в жарком бреду октября ненадежную медь.

Я вернусь к вам опять, хоть на том, нами думанном, свете

Мне уже не писать, не любить и конечно, не петь…

2-3 октября 2017

Перевела на украинский язык 18.06.20 8.00

Віктор Улін

Миколі Рубцову

« Між болотних стовбурів красувався схід огнеликий...

Ось настане жовтень – і з"являться раптом журавлі!

І розбудять мене, покличуть журавлині кліки

Над моїм горищем, над болотом, забутим вдалені...»

( Н.Рубців, « Журавлі»)

Якщо мені не судилося дожити до ранку цієї ночі,

Я піду все одно, раніше строку покинувши свій дім –

По ланцюгах ліхтарів повз порожніх вулиць і порочних

Я піду мерщій і ніхто не заплаче про те.

Далеко-далеко на сході колишеться осінь.

Високо-високо диких качок прощальний політ.

У туманній річки серед бронзово згасаючих сосен

Все горять вогники, віщуючи крутий поворіт.

Поміж обвуглених плит ті багаття шепочуть подорожньому: «Грійся...»

Далі місто тіснить підступивший до околиць ліс.

Там кричать поїзди, там гудуть неспокійні рейки,

Там злітає зірка, з втомлених від життя небес.

Я народився поет – не на щастя, тепер розумію:

Тих часів вже немає, а сьогодні інша пора.

Я, звичайно, грішив і біля брами недоступного раю

Упаду я без сил під нелагідним поглядом Петра.

Я, звичайно, піду – хоч ніхто ніколи не помітить.

Чую в гарячому маренні жовтня ненадійну мідь.

Я повернуся до вас знову, хоч на тому, нами думанному, світі

Мені вже не писати, не любити і звичайно, не співати...

2-3 жовтня 2017

Переклала на українську мову 18.06.20 8.00