ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2024.07.19 10:54
Із Юза Алешковського

Із колимського білого аду
йшли ми в зону крізь віхоли дим.
Я помітив недопалок з колом помади
і рвонувся зі строю за ним.

Баб не бачив я років чотири,

Микола Дудар
2024.07.19 10:41
Воно таке примхливе нерозбурхане
Незаймане нелякане ніким
І кольором небес нічним замурзане
Якоїсь невідомої Ріки…
Стою закам’янілий і вирішую…
Манер у мегаполіса хоч й тьма
Почну я завойовувати віршами
Не парами відразу сімома…

Віктор Кучерук
2024.07.19 06:47
Шугання, свисту й прохолоди
Вітрів чомусь давно нема, -
Заціпеніли теплі води
І верб стривоженість німа.
Ні коливання очерету,
Ні шелестіння в'ялих трав, -
Мов у невидимі тенета
Одвічний рух вітрів попав.

Микола Соболь
2024.07.19 05:11
Пов’яжу скиндячку* доні,
коралі на шию,
зачерпну роси в долоні,
личко миле вмию,
хай світанки волошкові
стеляться барвінком,
щоб зростала у любові
та сміялась дзвінко,

Артур Курдіновський
2024.07.19 02:11
У дні безбарвні чорна самота
Впивається своїм байдужим оком.
Мені наснилась дівчина проста
З обличчям світлим, поглядом глибоким.

Я йшов назустріч. Вже розтанув сніг,
Дивилося на нас блакитне небо.
Тримав букет я квітів польових

Євген Федчук
2024.07.18 19:19
Питаєте, чи знав я Богуна? –
Старий не став з отвітом поспішати.
Узявся по кишенях щось шукати
І, зі словами: - От же де вона! –
Дістав з кишені люльку. Взяв капшук.
Набив старанно зіллям. Затягнувся.
Тоді лиш до розмови повернувся,
Узявши люльку у

Володимир Каразуб
2024.07.18 18:30
Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,
Коли здаватиметься, що усі слова,
Мов на вітер
Нанизане листя розсипається по землі
Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,
Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,
Я повторю: не смій! П

Володимир Ляшкевич
2024.07.18 14:31
Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
На вустах вороння і зневажливий сміх.
Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

- За притулок, господарю, дам дві ціни.
А одежі брудні, бо вертаю з війни,
де не те щоби виг

Микола Дудар
2024.07.18 14:16
Восьмий поверх вже під першим
А під’їзд порожній, ось
Небо згарищем підпершись,
Перекинулося в щось…
А автівочки, що поруч,
Враз позбулись коліщат
Вирва зліва і праворуч
Хтось над ними затріщав…

Світлана Пирогова
2024.07.18 12:14
Як легко можна словом обпекти
Тендітну ауру людини,
Неначе сир блакитний посікти,
Не відчувать химер провину.

Шубовснути камінням в океан
З усмішкою, бо все ж на троні.
І що Медузі до відкритих ран,

Тетяна Левицька
2024.07.18 09:30
Ти, за справжню любов, не губи,
надихай, як бувало раніше,
бо ще здатна поцілити віршем
у самісіньке серце снаги.

Вразить лагідним поглядом і
залюбити до млосної смерті.
Легше шкіру з невинного здерти

Микола Соболь
2024.07.18 07:49
Закохані у ранок ловлять мить.
На березі Дніпра рахують хвилі.
Допоки місто безпробудно спить,
князь Володимир із хрестом на схилі
тихцем зорі шепоче: «Отче наш…»
і голуби цілуються відкрито,
малиновим заходиться пейзаж,
кінь Муромця вицокує копито

Віктор Кучерук
2024.07.18 05:41
І голод нас мучив, і болі стрясали,
Але ми стерпіли й сильнішими стали, –
Не втратили пам’ять і втримали віру,
Що можем здолати підступного звіра.
Він розбрат посіяв і зроджує чвари,
Щоб дужче принизить й сильніше ударить, –
Вбиває нещадно й улещ

Козак Дума
2024.07.18 05:35
Метелик вилупився вранці,
попереду ще цілий день.
Розправив крила він у танці
і морі радісних пісень!

Приємний бриз, червоні маки,
рулади голосні цикад,
а на загал: прямі ознаки –

Артур Курдіновський
2024.07.18 01:21
Хотілося - в майбутнє, за вітрилом!
Бажалося - вперед, назустріч снам!
Надати шанс слабким терплячим крилам
Забути назавжди останній злам.

Єдиним рухом, сильним чи безсилим,
Наперекір залізним стусанам
Перетворити на квітковий килим

Микола Дудар
2024.07.17 20:11
Вечір, вечір, вечір, вечір…
Днем теж саме, в ніч також
Біль відмовився від втечі
Трохи втомлений, отож…

Ним зав’язані шнурочки…
Закінчився вихідний…
Головні у нас візочки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тарас Ніхто (2019) / Рецензії

 Колонка про картину The Tribe, 2014
На карантинному випаданні я почав відкривати для себе український кінематограф. І на що звернув увагу, коли попався на очі перший список фільмів?

На «Плем'я» (2014 року). Я часто купляюся на кількість нагород та репутацію стрічки, і ще частіше вибір виправданий.

Жанровий компонент — «кримінальна драма», тільки-от я назву фільм соціальною трагедією, оскільки злочинність тут вторинна. Це кіно — метафора на українське суспільство, розшароване на сегменти-трансформери в окремі племена. Нагадує часи Київської Русі, тільки цього разу продемонстрували перевернуту історію древлян, де князь Ігор переміг.

Сюжет динамічний, і снігову кулю драми вдається упхати в кілька місяців часу. Початок навчання у школі-інтернаті припадає на вересень, а фінал «Плем’я» відбувається вже взимку. Кінокартина заманила мене жаскою сірістю, маргінальними краєвидами та безперервною дією. Персонажі, люди з вадами слуху та мовлення, майже ніколи, парадокс (!), не мовчать, а увесь час забивають активними роз'ясненнями, жестикуляцією, курять і нервуються. Їх сильні емоції передавали вібрації аж до скронь, тому вийшло гучне німе кіно.

Ліричний герой, Сергій (Григорій Фесенко), трішки тхне штампами. На перший погляд надто милий хлопець. Після перевірки учнем Шнирем (Олександр Сидельников), учасником кримінальної тусовки, дізнаюся, що він не наркоман. Юнак виглядає розгубленим, і тим викликає приязнь. Хочеться, щоб у Сергія все склалося добре, та чи хоче того інтернат?

Світ інтернату замкнений, і в ньому чути, окрім звуків навколишнього середовища, лише відголоси кубу — символічного простору, що оперізує людей не фізичними гранями, а внутрішніми правилами й законами. Система відносин між учнями жорстка: новачка виганяють спати з кімнати до коридору, наче собаку, а в наступні тижні привчають битися і красти продукти в пенсіонерів. Двох дівчаток, Аню (Яна Новикова) та Свєтку (Роза Бабій), відбирають, як товар, альфовіші хлопці, і присовують їм у рот за гаражами, як приспічить. Спонсор інтернату (Кирило Кошик) схожий на Месію в піджаку. Він приходить до школи немов з Едемського саду поза стінами. Панові їздилося в Італію, чоловічок привіз у подарунок школяркам гуманітарні футболки, а дикі знедолені діти радіють, немов знову народилися.

Кінофільм талановито розриває суспільні виразки України. Першою розколупує проституцію. За долю Ані та Свєтки я почував мовчазний жах. Почуття розтягнулося жувальною гумкою від моменту, коли дівчата вперше їдуть на трасу, і сварливо прибираються в бусику, аж до сцени з абортом. Останню вартує нагородити золотою статуеткою, бо в ній стільки болю, різкості й голого крику, що з несподіванки зносить дах. Ліберально налаштований людець після перегляду мав би задуматися про доцільність українських абортів. В яких звірських травматичних умовах вони можуть проходити, дивіться!

Наступний алмаз таїться в сексі. Зображені сцени важко то й сексом назвати, бо я з неприємними враженнями натрапляв тільки на агресію та примус. Одначе режисер Мирослав — умілець укладати сенси, і в його фільмі є моральна родзинка. Це відкриття в мене сталося після зображення аборту, коли здоровий ум зрадів, що використовує презервативи у повсякденні. А друге відкриття, жирне й огидне водночас, стосується відносин Сергія з блондинистою пасією, Анею. Чи була хоч краплина любові до дівчини? Звісно ні. Я відчував, що щось не так, від хвилин першого сексуального досвіду підлітка за гривні — до акту зґвалтування. Опісля врешті зрозумів, що для Сергійка секс став бункером від екзистенційного тремору. Але забуття, копну глибше, веде до смерті та насилля. Глухонімий Ромео перестав приносити названій коханій задоволення, а тупо витрахував її, лиш би на секунду закрити очі на порожнечу світу цього. Світ у відповідь мовчав.

Друга отруйна рана України в бідності та прагненні прикрити її фіговим листком. Ясно, що в інтернаті бідні всі, впоперек і в долину (але не спонсор). Тому «Плем'я» змушує переглянути явище соціального фашизму, що глибоко в’їлося в серця українців середнього чи вищого класу. Я сам безпідставно вішав на людей гасло «бидла», і грішив жалюгідною пихою до знайомства з «Плем'ям». Ніякого бидла навколо не існує, а спосіб життя школярів Гери (Олександр Дзядевич), Короля (Олександр Осадчий), Макара (Іван Тишко) і Шниря цілком вписується в їх структуру буття. У місці, де царює тваринне право сильнішого, кожен нижчий по статусу мусить шукати кормушку, і віддавати останні купюри за «любов», хоча останнє до скону бридко.

Третя підвалина занепаду показана в кадрах побіжно, проте для сценарію має феноменальне значення. Я говорю про еміграцію, а язик крутиться назвати це чисто нашими заробітками, хоча знаємо, який вид праці чекає дівчаток-повій. Закордонний паспорт у фільмі режисер малює як свого роду Святе Причастя, квиток до кращого життя. Так не говориться прямо, але наївне очікування юнок, і їх по-гіркому смішне простоювання на морозі, у безграмотних спробах заповнити документи: чорт, шедеврально знято! Паспорт стає приводом до замаху на життя Сергія, який розгризає документ на клапті, лиш би зберегти у власному животінні долю насолоди від дівчини. Не кажу врятувати щастя, але не відпустити Аню в рабство.

Апогей фільму очікуваний. Назву його українською Великою Депресією. Результатом паршивого життя, закритого обрію майбутнього та, щонайгірше, відсутності поваги до людини в її мікрокосмосі. Бідний князь, звиклий до первіснообщинної злості, згодом сам перетворюється в.. Не сказав би сволоч, а просто людину, яка змучилася, котру дістало жити мерцем. Щоби захистити крихту світлого у душі, Сергій трощить членам племені голови. І з кожним убитим наростало співчуття до хлопця. Герой спускався сходами вниз, а я тихо схлипував… Десь за стінами мого комфортного будинку люди просто виживають! Схлипував, а потім радів, що мені заповідали змінити це плем’я. Як і тобі, молодий читачу, як і тобі.

2020




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-06-22 11:43:23
Переглядів сторінки твору 995
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.12.15 02:55
Автор у цю хвилину відсутній