Є короткі історії, які затишно слухати коло вогнища. А є ще коротші історії, які залюбки почув би, коли за вікном гуркоче грім. Отож, нащо розтягувати?

Ромчик Дубогриз їздив до Львова осінню. Просто так. Дещо пригнічений. Та місто забирало пилюку з його очей.

Дубогриза нашого, родом із Дрогобича, завжди сприймали як бувалого скитальника по вуличках. Летячи з натовпом, він заглядав у кожну вітрину на проспекті Свободи, ніби в манекенах шукав секрет до всесвіту, і фігури йому зрідка кудись показували. У кожній перехожій дівчині хлопець чекав свою долю, яку мав носити на плечах до Високого замку. Або вона Ромчика, якщо була феміністкою.

Одного з цих серійних днів Дубогризко, ідучи, бурмотів під ніс закляття, і раптом, на тобі! Сидить, закотивши рукави в'язаного светра, за оранжевим столиком, у кав'ярні. Кругом — галаслива Площа Ринок. На обох руках, від зап'ястя й аж до ліктя: чорнющі ієрогліфи, що під кутом читалися як букви «Л», «О» і хрестик посередині. Довго-довго юнак витріщався на свої символи, потому пришелепкувато оглядав присутніх. А відвідувачі зрідка косилися у його сторону, більше, правда, їх вабили китайські літери. Сердешний сопів і трусився, а в залі голосно шушукалося:

— Божевільний?
— Волоцюга?
— Бездомний фрілансер?
— Хто це?
— Що там пише?

У Ромці ледве не стався інфаркт, і він поглибше закутався в чуже пальто з вішака поряд.

За 5 хвилин до закриття беззубий малий, пополам вибачаючись, здер його схованку. Люди розходилися, а Ромко урешті-решт заспокоївся. Устав, поправив одежу, і, тримаючи руки за спиною, перебив Radiohead:

— Мені потрійне е-К-спрес-С-о! Буд ласка! — та давай шаркати черевичком.

Блискавичне приготування — і кава гірко поспівчувала майстру сьорбати, бо з кишень його вельветів чомусь рікою посипало цукром. На стіл, підлогу, на диванчик. Дубогризове обличчя скривилося, наче від розсолу.

За це нещасливця силою виперли — набрид уже своїми фокусами — а чашку замовлення тихо випила офіціантка, Софійка. Ще й похапцем украла трошки солодкого, та показала дрогобицькому на прощання середній пальчик.
Після зміни дівчина нарешті добралася в однушку на Сихові, сонно потягнулася і розкрила паперовий пакунок. Смородиновий мафін засмоктав її всередину за якусь долю секунди, та бідолашна навіть «ахнути» не встигла. За стрімку кар'єру Софійці поталанило поцупити двадцять видів випічки, а мафін-людоїд — уперше.

Тим часом, біля костьолу Бернардинів, забитий життям Ромашка плакав на лавці. До нього підійшла схожа на хлопчика, із вибритим котиком на потилиці, скейтерка. Вона тільки-но покинула квартиру, пахла карамельно-фруктовими духами, і хриплим голосом сказала:

— Привіт! У тебе є, я чула.. Послання.. Можна глянути?

Дубогриз, червоніючи, міг лише здогадуватися, що замість горезвісних «ЛОХ» букви зміняться на «ЛЮБ», і винувато усміхнувся...

2020