ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ave Maria


– Понимаешь, – начал он, когда мы подошли к тому состоянию, при котором хочется во что бы то ни стало выговориться.
Он – главный инженер крупного предприятия. Я – журналист. Он направлялся в командировку, а я – домой. Ехали мы в вагоне первого класса. Вдвоем. Только лишь поезд тронулся, мой попутчик начал выставлять на столик бутылки и снедь. Я тоже хотел последовать его примеру, но он сказал, что это потом, если понадобится. Как-никак он из дому. Познакомились. И, как водится в таких случаях, закрепили наше знакомство тостом. Потом пошло по известной пословице, подойдя к четвертой рюмке.
– Понимаешь, – продолжал Алексей, пожелавший, чтобы мы перешли на “ты”. – Не люблю я, когда подвыпившие мужики начинают хвастаться своими победами над “бабами”. Всякий раз так и хочется, чтобы хотя бы одна из них послушала да рассказала настоящую правду. То-то было бы смеху. Уверен на все сто. И все-таки хочу поведать тебе одну историю из нашего мужского репертуара, правда, в другом ключе...
Побывал я в прошлом году у себя на родине, что в ваших краях. Без жены и детей. Понятное дело, собралась родня. Сели за стол. Я возле мамы. Налил и ей, старенькой, рюмашечку. Положил закусочки. И не столько пью да закусываю, сколько слушаю маму. И вдруг замечаю на себе такой пристальный-пристальный взгляд Маши – сестры жены моего старшего брата.
Было поздно, когда закончилась трапеза. Я сказал, что должен еще заскочить хотя бы на полчаса к своему сокурснику. И тут Маша (она пришла одна) говорит:
– Вот и хорошо. Заодно и меня проводишь.
– Только не так, как в песне поется: “Де дівчину чую, там і заночую. А де молодичку – то й цілу нічку “, – то ли всерьез, то ли шутя вмешалась сестра.
– Не бойся, я его не изнасилую, – в том же духе ответила Маша.
Где-то через четверть часа мы уже выходили из такси.
– Ты и в самом деле хочешь зайти к приятелю именно сегодня? – спросила Маша, пристально, как и за столом, поглядев мне в глаза.
– Да нет, не обязательно, – пролепетал я, как бы забыв, что завтра до обеда должен уезжать.
– Тогда, может, зайдешь да увидишь наконец, как поживает твоя родственница?..
И мы зашли в довольно просторную квартиру. Пока я рассматривал книжные полки, Маша успела выставить бутылку вина, фужеры и конфеты.
– Ну, за знакомство? – сказала она и пригубила фужер. – Неделю я сама себе хозяйка. Все мои домочадцы разъехались кто куда.
Поговорили о работе, о детях.
– Ну, не боишься остаться переночевать у меня? Я постелила тебе в комнате сына.
Пожелав друг другу спокойной ночи, мы разошлись. По привычке я еще немного почитал, погасил свет и принялся считать, чтобы побыстрее уснуть. И тут то ли во сне, то ли наяву вдруг слышу, что кто-то зовет меня. Открыл глаза, прислушался – и в самом деле откуда-то доносится:
– Алеша, мне холодно.
Поднимаюсь. Подхожу к комнате Маши. Дверь полуоткрыта. Стучу.
– Маша, это ты только что говорила или мне приснилось?
– Никак не могу уснуть. Вся дрожу от холода, хоть за окном задуха. Приляг. Может, успокоюсь да и усну.
Маша подвинулась, и я прилег. Какое-то время молчали. А потом сквозь слезы Маша зашептала мне на ухо:
– Ты, наверное, такой же внимательный и ласковый дома. Правда? – и, не дожидаясь ответа, продолжала: – Как я завидую твоей жене...
– А разве Гриша не такой?
– Не напоминай мне о нем, – и Маша по-настоящему разрыдалась, уткнувшись лицом в мою грудь.
Перед плачущей женщиной я бессилен. Не знаю, что говорить и делать в таких случаях. Приподнялся. Взял голову Маши в свои руки и поцеловал ее в лоб. Она вся прильнула ко мне и, как котенок, начала лизать ухо. Было страшно щекотно. Не припомню уж, как это получилось, но я коснулся кончиком языка ее груди и автоматически стал один сосок сосать, а другой, как младенец, сжимать пальцами. Маша ничего не говорила и лишь, когда, видимо, я, распаляясь, стал не сосать, а кусать, прошептала (точь-в-точь повторив слова моей жены):
– Только не кусай...
Понимаешь сам, что произошло дальше. Маша разошлась так, что я уже почувствовал – вот-вот кончу и тогда пиши пропало. Ведь напарница моя только лишь вошла в раж. Почти ничего не делаю, чтобы хоть как-то продержаться подольше. И тут решаю воспользоваться испытанным средством и прошу ее “поработать” сверху. Перевернулся на спину, а она как заправская наездница уселась на меня и продолжает в том же боевом духе. А я, чтобы поскорее подвести ее к желаемой концовке, интенсивнее сосу сосочки да поглаживаю упругую попку. А в мыслях только одно: именно там, усевшись, как лев, поставить последнюю точку... Это сравнение пришло мне в голову после того, как на обложке какого-то журнала увидел его на львице, которая от удовольствия аж глаза закрыла. И когда после нескольких “ахов” и “охов” в изнеможении Маша свалилась с меня, после короткой паузы я осуществил задуманное. Еще раз слились в поцелуе, и, кажется, уже засыпая, я прошептал:
– Ты не Маша... Ты Ave Maria…
Я привык просыпаться с первыми голосами птиц. Но на сей раз меня разбудил небесный голос Робертино Лоретти. Квартиру заполнила божественная мелодия “AVE MARIA”.
Открываю глаза и ощущаю на губах поцелуй склонившейся надо мной Маши.
– Так что ты там говорил насчет Марии? – спросила Маша, когда мы сели завтракать.
– Послушай, как после двух родов и стольких лет супружеской жизни ты сумела сохранить такую просто девичью грудь? Будто и впрямь непорочное зачатие...
– Поверь, не от хорошей жизни. Ты сам видел, как я истосковалась по мужскому телу. Но об этом не стоит сейчас говорить.
Молча доели завтрак. Поцеловались на прощанье, и в утренних сумерках я оставил Машу-Марию. Хотелось побыть одному, и я побрел еще влажными от росы улицами. А в голове всплывали последние, сказанные не столько с горечью, сколько с какой-то щемящей безнадежностью слова Маши о своей женской доле. Ощущая свое бессилие чем-то помочь еще совсем молодой женщине, я проклинал в душе и Гришу, и тех мужей, которые только то и знают, что взять свое, а как там ей – им и невдомек. И не потому, что они немощны. Нет. А просто потому, что не видят совокупление как Б-ом данный дар. Дар, сравнимый разве что с самой жизнью. Наши братья меньшие свой первобытный инстинкт начинают с любовных игр, танцев, пения и шаг за шагом, не спеша подводят друг друга, сказать бы, к естественной точке кипения. Осмелюсь предположить, что в кончиках наших пальцев сексуальной энергии не меньше, чем в хваленом-расхваленом ”конце”. Но об этом лучше спросить у женщин.
Ну да ладно. Можно бы много говорить, да завтра вставать ни свет ни заря. А так хотелось бы послушать и тебя. И поэтому обещай вскорости заглянуть ко мне или встретиться на нейтральной территории. Как хочешь.
...На следующее утро мы расстались, будто давние знакомые, а не просто случайные попутчики..






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-25 12:01:14
Переглядів сторінки твору 461
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.035 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.223 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.07.02 19:06
Автор у цю хвилину відсутній