
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Князівство трав. Про поезію Петра Засенка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Князівство трав. Про поезію Петра Засенка.
Свята ідилія хлібини.
Петро Засенко. Князівство трав.Поезії.«Книга з арешту».Тернопіль:«Тернограф»,2006.-164 с.
«Писалась крівцею, не медом
Свята ідилія хлібини»
Петро Засенко.
Можливо, існують глибинніші проблеми людського буття, ніж національні, але серед них небагато таких, які могли б зрівнятися з останніми силою пристрастей, вибухом емоцій, кривавих сутичок.
Петро Засенко – національний поет. Окреслити сферу національного не просто. Передусім упадає у вічі форма – мова, традиції, побут, звичаї, але питання цим не вичерпується. Домінуючим є спосіб мислення, психологія, почуття, тобто національний характер, що у свою чергу є епіцентром творчості поета.
Петро Засенко з когорти із тих – шістдесятих! 1969 рік став тією межею, яка розділила шлях поета на дзеркально обернені одна до одної половини його життєвої містерії: період свідомого особистого вибору життєвої долі різко змінився трагічними випробуваннями і став підтвердженням того, що поет заплатив ціну, виставлену тоталітарною системою за те, що всупереч їй зберіг право на власну думку. Зректися – означало втратити себе, на що поет знайшов у собі сили не погодитися. А сили й витримки було, ой, як треба! У своєму інтерв`ю, що опублікувало видання «Слово Просвіти»(травень 2006), на питання, чому багато перекладав з інших мов, поет серед інших причин називає просто і щиро таку: «Ця праця тоді оплачувалася. Оскільки моє ім.`я було викреслене з літературного процесу, доводилося користатися обхідним шляхом…Якось треба було жити».
Збірка поезій «Князівство трав», що була заборонена і знищена, нарешті прийшла до українського читача, що вже само по собі є подією унікальною. Передмову написав Володимир Барна, член НСПУ. Вірші, що були написані майже сорок років тому, навдивовижу сучасні й промовисті – загадкові, мінливі, непередбачувані, ліричні, доброзичливі без жорстокості, ніжні без сентиментальності, волелюбні…Неповторність такого поєднання складалась під впливом ряду факторів: генетичних, історичних, соціально-культурних, етнографічних (за національний характер вже згадувалося). Спроба дати вичерпну характеристику поетичного стилю Петра Засенка – це знову безмежність епітетів, образів, метафор, але волелюбність і селянський елемент незаперечно превалює. Він органічно вріс у тканину поезії, про що у цій збірці свідчить усе, починаючи від назви і самої збірки, і розділів, і переважної більшості віршів:
«В князівстві трав отак, як і у пісні:
У радощах доходять до біди.
Гуляння ранні ллються в сльози пізні,
А пізній цвіт б`ють ранні холоди.»
Мамині пісні – це ніби щось само собою зрозуміле, найприродніше і найнеобхідніше: земля, ріка, повітря, хліб… Відтак починається осмислення, усвідомлення високої естетичної вартості материнської мови, пісні, фольклору, відкриття нових глибин, вічна спрага пізнання світу: «Я почався, Мамо, із Вас, / Ще із Вас моя Мамо-природо.», «Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, / Від недужі злої / І злої людини. / Почую – і в серці моїм відлига / Вже топить смутку важкі льодини».
Авторка цих нотаток(так склалося життя) ніколи не жила в селі, але здавна маю сільський сантимент! Тому любила й люблю рядки, подібні до наступних:
Дощ одшумів, і спориші понурі
Принишкли – настрахалися грози.
Кущі жоржин мокрісінькі, мов кури,
Обтрушуються стиха від роси.
В очеретах збира свої пожитки
Намокла чапля і гніздо шука…
Цей світ промок до рубчика, до нитки,
До павутинки в прихистку листка.
У тишу тиша тоне. Та одначе
Не настає у світі спокій, лад –
Качатко кряче,
Голос його плаче
У вечоровім присмерку левад.
Поетична творчість Петра Засенка викликає ще багато думок: і про те, що тоталітаризм деформував нормальність людського мислення, внаслідок чого у поета витворилася протидія – мова натяків, своєрідна кодова система, (але спраглі читачі навчилися читати поміж рядками), про заклики до лицарського благородства, про те, як треба вперто триматися коренів національного духу, світосприймання, моралі. Усупереч усьому – вижити, не зламатися, не зріктися! Який високий гуманізм життя і творчості! За самовіддане служіння народові, літературі хочеться низько вклонитися і подякувати поетові!
P.S. Збірка побачила світ завдяки тернопільським меценатам, яких варто назвати поіменно: Фостик В.Є., Муравка П.П., Ландяк П.Д., Лазар М.П., Лило В.Й., Тимчук М.П., Мандзій П.В.
Сердечна їм подяка!
Вірші Петра Засенка.
* * *
Пасеться дощик непотрібний,
Висить, як мокра борода.
Осінній день, мов дяк мандрівний,
В чарки по селах загляда.
З словес високих в нього посох –
Ним суть прощупує до дна…
Їства і випивок філософ
П’яничить день оцей щодня.
Дядьківських душ снопи зернисті
В хрестаті копи посклада…
Шумить комиш у полі чистім,
І жити зовсім не біда.
Вечірнє.
Кучерявий травень-вечір
Крочив тихою стопою,
Гнав корови до малечі,
Сам ішов до водопою.
Сто корів ішло, роняло
По траві молочні плями.
Сто дітей на них чекало
Із зеленими кухлями.
Сто дідів статечних стало
По корови до ворітець.
Вечір вішав понад ставом
Голубий прозорий ситець.
Утирало із туману
Витер тіло загоріле,
Холодок спивав з лиману,
На село дивився біле.
Надруковано : "Літературна Україна" №4 2008
"Слово просвіти" №7 2008
Петро Засенко. Князівство трав.Поезії.«Книга з арешту».Тернопіль:«Тернограф»,2006.-164 с.
«Писалась крівцею, не медом
Свята ідилія хлібини»
Петро Засенко.
Можливо, існують глибинніші проблеми людського буття, ніж національні, але серед них небагато таких, які могли б зрівнятися з останніми силою пристрастей, вибухом емоцій, кривавих сутичок.
Петро Засенко – національний поет. Окреслити сферу національного не просто. Передусім упадає у вічі форма – мова, традиції, побут, звичаї, але питання цим не вичерпується. Домінуючим є спосіб мислення, психологія, почуття, тобто національний характер, що у свою чергу є епіцентром творчості поета.
Петро Засенко з когорти із тих – шістдесятих! 1969 рік став тією межею, яка розділила шлях поета на дзеркально обернені одна до одної половини його життєвої містерії: період свідомого особистого вибору життєвої долі різко змінився трагічними випробуваннями і став підтвердженням того, що поет заплатив ціну, виставлену тоталітарною системою за те, що всупереч їй зберіг право на власну думку. Зректися – означало втратити себе, на що поет знайшов у собі сили не погодитися. А сили й витримки було, ой, як треба! У своєму інтерв`ю, що опублікувало видання «Слово Просвіти»(травень 2006), на питання, чому багато перекладав з інших мов, поет серед інших причин називає просто і щиро таку: «Ця праця тоді оплачувалася. Оскільки моє ім.`я було викреслене з літературного процесу, доводилося користатися обхідним шляхом…Якось треба було жити».
Збірка поезій «Князівство трав», що була заборонена і знищена, нарешті прийшла до українського читача, що вже само по собі є подією унікальною. Передмову написав Володимир Барна, член НСПУ. Вірші, що були написані майже сорок років тому, навдивовижу сучасні й промовисті – загадкові, мінливі, непередбачувані, ліричні, доброзичливі без жорстокості, ніжні без сентиментальності, волелюбні…Неповторність такого поєднання складалась під впливом ряду факторів: генетичних, історичних, соціально-культурних, етнографічних (за національний характер вже згадувалося). Спроба дати вичерпну характеристику поетичного стилю Петра Засенка – це знову безмежність епітетів, образів, метафор, але волелюбність і селянський елемент незаперечно превалює. Він органічно вріс у тканину поезії, про що у цій збірці свідчить усе, починаючи від назви і самої збірки, і розділів, і переважної більшості віршів:
«В князівстві трав отак, як і у пісні:
У радощах доходять до біди.
Гуляння ранні ллються в сльози пізні,
А пізній цвіт б`ють ранні холоди.»
Мамині пісні – це ніби щось само собою зрозуміле, найприродніше і найнеобхідніше: земля, ріка, повітря, хліб… Відтак починається осмислення, усвідомлення високої естетичної вартості материнської мови, пісні, фольклору, відкриття нових глибин, вічна спрага пізнання світу: «Я почався, Мамо, із Вас, / Ще із Вас моя Мамо-природо.», «Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, / Від недужі злої / І злої людини. / Почую – і в серці моїм відлига / Вже топить смутку важкі льодини».
Авторка цих нотаток(так склалося життя) ніколи не жила в селі, але здавна маю сільський сантимент! Тому любила й люблю рядки, подібні до наступних:
Дощ одшумів, і спориші понурі
Принишкли – настрахалися грози.
Кущі жоржин мокрісінькі, мов кури,
Обтрушуються стиха від роси.
В очеретах збира свої пожитки
Намокла чапля і гніздо шука…
Цей світ промок до рубчика, до нитки,
До павутинки в прихистку листка.
У тишу тиша тоне. Та одначе
Не настає у світі спокій, лад –
Качатко кряче,
Голос його плаче
У вечоровім присмерку левад.
Поетична творчість Петра Засенка викликає ще багато думок: і про те, що тоталітаризм деформував нормальність людського мислення, внаслідок чого у поета витворилася протидія – мова натяків, своєрідна кодова система, (але спраглі читачі навчилися читати поміж рядками), про заклики до лицарського благородства, про те, як треба вперто триматися коренів національного духу, світосприймання, моралі. Усупереч усьому – вижити, не зламатися, не зріктися! Який високий гуманізм життя і творчості! За самовіддане служіння народові, літературі хочеться низько вклонитися і подякувати поетові!
P.S. Збірка побачила світ завдяки тернопільським меценатам, яких варто назвати поіменно: Фостик В.Є., Муравка П.П., Ландяк П.Д., Лазар М.П., Лило В.Й., Тимчук М.П., Мандзій П.В.
Сердечна їм подяка!
Вірші Петра Засенка.
* * *
Пасеться дощик непотрібний,
Висить, як мокра борода.
Осінній день, мов дяк мандрівний,
В чарки по селах загляда.
З словес високих в нього посох –
Ним суть прощупує до дна…
Їства і випивок філософ
П’яничить день оцей щодня.
Дядьківських душ снопи зернисті
В хрестаті копи посклада…
Шумить комиш у полі чистім,
І жити зовсім не біда.
Вечірнє.
Кучерявий травень-вечір
Крочив тихою стопою,
Гнав корови до малечі,
Сам ішов до водопою.
Сто корів ішло, роняло
По траві молочні плями.
Сто дітей на них чекало
Із зеленими кухлями.
Сто дідів статечних стало
По корови до ворітець.
Вечір вішав понад ставом
Голубий прозорий ситець.
Утирало із туману
Витер тіло загоріле,
Холодок спивав з лиману,
На село дивився біле.
Надруковано : "Літературна Україна" №4 2008
"Слово просвіти" №7 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію