Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Розум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розум
Це хто сказав, що жінки розумніші за чоловіків, або чоловіки за жінок? Нічого подібного! Вони - як два чоботи пара: або дурні як чопи, або розумні аж страшно. Такі, приблизно, як моя жінка. І взагалі,- після сорока років подружнього життя бабця з дідом і посміхаються однаково, і розмовляють подібно, і навіть борщ сьорбають як два сіамських близнюки - з однаковим інтервалом та причвакуванням.
А про світогляд взагалі мовчу: все у такої подружньої пари ідентичне: люблять м’ясо молодої ягнички але тушковане, не смажене, бо зубів уже немає аби жили жувати та розгризати кістки, як це було колись у юності; активний відпочинок теж тотожний - у теплому ліжку під пуховою периною з телевізійним пультом в руках. Декого від безділля трохи “пробиває” на віршування, але вистачає ненадовго, бо під ковдрою тепло, голос диктора, що бубонить про нові рецепти каш - м’який, довірливий, і віршувальник провалюється в солодку морфеєву нірвану, в обнімку зі своєю сердечною половинкою.
Оце - розумна пара: і проблеми вирішують без вереску, тихо, і відпочивають з насолодою, і гроші потроху збирають на власні домовини та пам’ятники, бо діти, як надійде час скорботи, вкинуть холодних батьків до ями, встромлять в свіжовикопаний насип залізного хреста і навідаються наступного разу на цвинтар хіба що на “гробки”. Це якщо совість раптово прокинеться. А якщо ні - то будуть заростати недоглянуті могили батьків бур’янами.
Є й інші типажі з паноптикуму нещасних,- ще глупа ніч, а вже чується невдоволене бу-бу-бу пещеної дружини:
- Чого лежиш, старий боров, га? Вже четверта година ранку, а ти дрихнеш! Вставай, нелюде, іди кабанів порати.
- Дай полежати, Мотре. Я ж опівночі ліг, роботи стільки, що двох рук не вистачає. Може, ти хоча б борщі варила, поки я по господарству пораюся?
- Я - творча людина, йолопе! Вірші пишу! Мені не личить бруднити руки об земні справи. Не приведи Господи ще нігтика зламаю, або подряпаюся, а в ранку попаде інфекція і мені відріжуть кінцівку! Ти цього хочеш? Щоб власна дружина залишилася без руки?
- Та Бог з тобою! Хочу, аби ти жила і квітнула, мов троянда в Ботанічному саду імені академіка Фоміна.
- Так чого досі лежиш? Шуруй до сараю. А я ще трохи полежу, год н п’ять, подумаю як ліпше розпочати ранкове віршоване творіння: зі слів подяки Господу Богу за те, що послав мені море любові, чи утнути любовну трагедію, з ручаями сліз, голосінням від сердечних мук та безпросвітної розпуки.
От скажіть - хіба дозволено знущатися над власним чоловіком? Та подивіться на кого він став схожий! Ще немає й шістдесяти, а голова лиса, мов бубон, половини зубів немає, обличчя зморшкувате, наче сушена груша, руки від важкої фізичної праці трясуться, і сам ледь чалапає. Від поганого та нерегулярного харчування живіт прилип до хребта, кабака всохла, а хвацькі козацькі вуса вже не стовбурчаться, наче плавці в окуня, а понуро звисають як дві дохлі сардини. Ще трохи - і чоловік піде у засвіти. А жінка лишиться на цьому світі писати вірші та плакати над утраченим коханням. То хіба можна таку пару назвати розумною?
Ні, ні, і ще раз ні!
Взяв би такий чоловік уночі зшитки з дурною писаниною та вкинув би у грубу. А уранці намотав би косу жінчину на руку, приволочив би на кухню і люто гарикнув на вухо красуні:
- Доки не навариш борща - від плити ні ногою! Побачу, що вийдеш з хати чи знову почнеш квецяти дурниці - ночуватимеш у погребі!
І ляснув би п’ятірнею, у профілактичних цілях, по опуклих м’якушках. Кажуть, це дуже корисно робити, а декого навіть збуджує в сексуальному плані. Чи ні?
Був нещодавно у кума. Так там не життя, а суцільна мука. А чому, спитаєте?
А тому, що вона пише віршатка, а він - романи. У хаті навіть цвілих сухарів немає та мишей - така безпросвітна бідність. Все що не зароблять - іде на папір, чорнило, електроенергію та оплату послуг друкарні. Жінка пише ночами, виходить після творчої праці на світ Божий, наче шахтар з забою - аж чорна. А чоловік трудиться з ранку до вечора, то ж коли, заточуючись від безсилля, дочалапує до ліжка, то збоку може здатися, що митець не виходить з запою.
Замордували себе люди каторжною працею, світа білого не бачать. Вона ликом подібна до монахині після річного посту, а він на дитину з Освенціма. Тож, судячи з усього, обидвох завчасно вхопить грець, а перед цим вимучать хвороби серця - інфаркти, ішемія та аритмія.
Наче люди й освічені, культурні, а клепки в голові не мають. Творять вічне за рахунок власного здоров’я та добробуту. Та хіба ж так можна? Га? Чим вони відрізняються від затятих алкоголіків чи наркоманів? Та нічим.
А у нас із жінкою - мир та затишок. Вона мені щовечора розчісує борідку гребінцем, а я їй - косу, вона мене стриже регулярно, а я їй хною волосся фарбую, щодня одне одному робимо масаж спини, я варю борщі, а вона каші, я збираю гриби, а вона їх чистить та робить закрутки. Гроші складаємо на одну купу, спимо в обнімку, на городі пораємося удвох. І дякувати Богові, що ні я, ні вона книжок не читаємо, а віршів не компонуємо. Бо тоді і у нас було б як у кума в господі - сумно та холодно.
А тепер вибачайте, шановні, надокучило з вами теревенити, чкурну краще до жінки під ковдру, Вона вже півгодини на мене звабливо очицями блискає та пальчиком манить. А розчаровувати жінку ніззя.
01.11.2020р.
А про світогляд взагалі мовчу: все у такої подружньої пари ідентичне: люблять м’ясо молодої ягнички але тушковане, не смажене, бо зубів уже немає аби жили жувати та розгризати кістки, як це було колись у юності; активний відпочинок теж тотожний - у теплому ліжку під пуховою периною з телевізійним пультом в руках. Декого від безділля трохи “пробиває” на віршування, але вистачає ненадовго, бо під ковдрою тепло, голос диктора, що бубонить про нові рецепти каш - м’який, довірливий, і віршувальник провалюється в солодку морфеєву нірвану, в обнімку зі своєю сердечною половинкою.
Оце - розумна пара: і проблеми вирішують без вереску, тихо, і відпочивають з насолодою, і гроші потроху збирають на власні домовини та пам’ятники, бо діти, як надійде час скорботи, вкинуть холодних батьків до ями, встромлять в свіжовикопаний насип залізного хреста і навідаються наступного разу на цвинтар хіба що на “гробки”. Це якщо совість раптово прокинеться. А якщо ні - то будуть заростати недоглянуті могили батьків бур’янами.
Є й інші типажі з паноптикуму нещасних,- ще глупа ніч, а вже чується невдоволене бу-бу-бу пещеної дружини:
- Чого лежиш, старий боров, га? Вже четверта година ранку, а ти дрихнеш! Вставай, нелюде, іди кабанів порати.
- Дай полежати, Мотре. Я ж опівночі ліг, роботи стільки, що двох рук не вистачає. Може, ти хоча б борщі варила, поки я по господарству пораюся?
- Я - творча людина, йолопе! Вірші пишу! Мені не личить бруднити руки об земні справи. Не приведи Господи ще нігтика зламаю, або подряпаюся, а в ранку попаде інфекція і мені відріжуть кінцівку! Ти цього хочеш? Щоб власна дружина залишилася без руки?
- Та Бог з тобою! Хочу, аби ти жила і квітнула, мов троянда в Ботанічному саду імені академіка Фоміна.
- Так чого досі лежиш? Шуруй до сараю. А я ще трохи полежу, год н п’ять, подумаю як ліпше розпочати ранкове віршоване творіння: зі слів подяки Господу Богу за те, що послав мені море любові, чи утнути любовну трагедію, з ручаями сліз, голосінням від сердечних мук та безпросвітної розпуки.
От скажіть - хіба дозволено знущатися над власним чоловіком? Та подивіться на кого він став схожий! Ще немає й шістдесяти, а голова лиса, мов бубон, половини зубів немає, обличчя зморшкувате, наче сушена груша, руки від важкої фізичної праці трясуться, і сам ледь чалапає. Від поганого та нерегулярного харчування живіт прилип до хребта, кабака всохла, а хвацькі козацькі вуса вже не стовбурчаться, наче плавці в окуня, а понуро звисають як дві дохлі сардини. Ще трохи - і чоловік піде у засвіти. А жінка лишиться на цьому світі писати вірші та плакати над утраченим коханням. То хіба можна таку пару назвати розумною?
Ні, ні, і ще раз ні!
Взяв би такий чоловік уночі зшитки з дурною писаниною та вкинув би у грубу. А уранці намотав би косу жінчину на руку, приволочив би на кухню і люто гарикнув на вухо красуні:
- Доки не навариш борща - від плити ні ногою! Побачу, що вийдеш з хати чи знову почнеш квецяти дурниці - ночуватимеш у погребі!
І ляснув би п’ятірнею, у профілактичних цілях, по опуклих м’якушках. Кажуть, це дуже корисно робити, а декого навіть збуджує в сексуальному плані. Чи ні?
Був нещодавно у кума. Так там не життя, а суцільна мука. А чому, спитаєте?
А тому, що вона пише віршатка, а він - романи. У хаті навіть цвілих сухарів немає та мишей - така безпросвітна бідність. Все що не зароблять - іде на папір, чорнило, електроенергію та оплату послуг друкарні. Жінка пише ночами, виходить після творчої праці на світ Божий, наче шахтар з забою - аж чорна. А чоловік трудиться з ранку до вечора, то ж коли, заточуючись від безсилля, дочалапує до ліжка, то збоку може здатися, що митець не виходить з запою.
Замордували себе люди каторжною працею, світа білого не бачать. Вона ликом подібна до монахині після річного посту, а він на дитину з Освенціма. Тож, судячи з усього, обидвох завчасно вхопить грець, а перед цим вимучать хвороби серця - інфаркти, ішемія та аритмія.
Наче люди й освічені, культурні, а клепки в голові не мають. Творять вічне за рахунок власного здоров’я та добробуту. Та хіба ж так можна? Га? Чим вони відрізняються від затятих алкоголіків чи наркоманів? Та нічим.
А у нас із жінкою - мир та затишок. Вона мені щовечора розчісує борідку гребінцем, а я їй - косу, вона мене стриже регулярно, а я їй хною волосся фарбую, щодня одне одному робимо масаж спини, я варю борщі, а вона каші, я збираю гриби, а вона їх чистить та робить закрутки. Гроші складаємо на одну купу, спимо в обнімку, на городі пораємося удвох. І дякувати Богові, що ні я, ні вона книжок не читаємо, а віршів не компонуємо. Бо тоді і у нас було б як у кума в господі - сумно та холодно.
А тепер вибачайте, шановні, надокучило з вами теревенити, чкурну краще до жінки під ковдру, Вона вже півгодини на мене звабливо очицями блискає та пальчиком манить. А розчаровувати жінку ніззя.
01.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
