
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Розум
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розум
Це хто сказав, що жінки розумніші за чоловіків, або чоловіки за жінок? Нічого подібного! Вони - як два чоботи пара: або дурні як чопи, або розумні аж страшно. Такі, приблизно, як моя жінка. І взагалі,- після сорока років подружнього життя бабця з дідом і посміхаються однаково, і розмовляють подібно, і навіть борщ сьорбають як два сіамських близнюки - з однаковим інтервалом та причвакуванням.
А про світогляд взагалі мовчу: все у такої подружньої пари ідентичне: люблять м’ясо молодої ягнички але тушковане, не смажене, бо зубів уже немає аби жили жувати та розгризати кістки, як це було колись у юності; активний відпочинок теж тотожний - у теплому ліжку під пуховою периною з телевізійним пультом в руках. Декого від безділля трохи “пробиває” на віршування, але вистачає ненадовго, бо під ковдрою тепло, голос диктора, що бубонить про нові рецепти каш - м’який, довірливий, і віршувальник провалюється в солодку морфеєву нірвану, в обнімку зі своєю сердечною половинкою.
Оце - розумна пара: і проблеми вирішують без вереску, тихо, і відпочивають з насолодою, і гроші потроху збирають на власні домовини та пам’ятники, бо діти, як надійде час скорботи, вкинуть холодних батьків до ями, встромлять в свіжовикопаний насип залізного хреста і навідаються наступного разу на цвинтар хіба що на “гробки”. Це якщо совість раптово прокинеться. А якщо ні - то будуть заростати недоглянуті могили батьків бур’янами.
Є й інші типажі з паноптикуму нещасних,- ще глупа ніч, а вже чується невдоволене бу-бу-бу пещеної дружини:
- Чого лежиш, старий боров, га? Вже четверта година ранку, а ти дрихнеш! Вставай, нелюде, іди кабанів порати.
- Дай полежати, Мотре. Я ж опівночі ліг, роботи стільки, що двох рук не вистачає. Може, ти хоча б борщі варила, поки я по господарству пораюся?
- Я - творча людина, йолопе! Вірші пишу! Мені не личить бруднити руки об земні справи. Не приведи Господи ще нігтика зламаю, або подряпаюся, а в ранку попаде інфекція і мені відріжуть кінцівку! Ти цього хочеш? Щоб власна дружина залишилася без руки?
- Та Бог з тобою! Хочу, аби ти жила і квітнула, мов троянда в Ботанічному саду імені академіка Фоміна.
- Так чого досі лежиш? Шуруй до сараю. А я ще трохи полежу, год н п’ять, подумаю як ліпше розпочати ранкове віршоване творіння: зі слів подяки Господу Богу за те, що послав мені море любові, чи утнути любовну трагедію, з ручаями сліз, голосінням від сердечних мук та безпросвітної розпуки.
От скажіть - хіба дозволено знущатися над власним чоловіком? Та подивіться на кого він став схожий! Ще немає й шістдесяти, а голова лиса, мов бубон, половини зубів немає, обличчя зморшкувате, наче сушена груша, руки від важкої фізичної праці трясуться, і сам ледь чалапає. Від поганого та нерегулярного харчування живіт прилип до хребта, кабака всохла, а хвацькі козацькі вуса вже не стовбурчаться, наче плавці в окуня, а понуро звисають як дві дохлі сардини. Ще трохи - і чоловік піде у засвіти. А жінка лишиться на цьому світі писати вірші та плакати над утраченим коханням. То хіба можна таку пару назвати розумною?
Ні, ні, і ще раз ні!
Взяв би такий чоловік уночі зшитки з дурною писаниною та вкинув би у грубу. А уранці намотав би косу жінчину на руку, приволочив би на кухню і люто гарикнув на вухо красуні:
- Доки не навариш борща - від плити ні ногою! Побачу, що вийдеш з хати чи знову почнеш квецяти дурниці - ночуватимеш у погребі!
І ляснув би п’ятірнею, у профілактичних цілях, по опуклих м’якушках. Кажуть, це дуже корисно робити, а декого навіть збуджує в сексуальному плані. Чи ні?
Був нещодавно у кума. Так там не життя, а суцільна мука. А чому, спитаєте?
А тому, що вона пише віршатка, а він - романи. У хаті навіть цвілих сухарів немає та мишей - така безпросвітна бідність. Все що не зароблять - іде на папір, чорнило, електроенергію та оплату послуг друкарні. Жінка пише ночами, виходить після творчої праці на світ Божий, наче шахтар з забою - аж чорна. А чоловік трудиться з ранку до вечора, то ж коли, заточуючись від безсилля, дочалапує до ліжка, то збоку може здатися, що митець не виходить з запою.
Замордували себе люди каторжною працею, світа білого не бачать. Вона ликом подібна до монахині після річного посту, а він на дитину з Освенціма. Тож, судячи з усього, обидвох завчасно вхопить грець, а перед цим вимучать хвороби серця - інфаркти, ішемія та аритмія.
Наче люди й освічені, культурні, а клепки в голові не мають. Творять вічне за рахунок власного здоров’я та добробуту. Та хіба ж так можна? Га? Чим вони відрізняються від затятих алкоголіків чи наркоманів? Та нічим.
А у нас із жінкою - мир та затишок. Вона мені щовечора розчісує борідку гребінцем, а я їй - косу, вона мене стриже регулярно, а я їй хною волосся фарбую, щодня одне одному робимо масаж спини, я варю борщі, а вона каші, я збираю гриби, а вона їх чистить та робить закрутки. Гроші складаємо на одну купу, спимо в обнімку, на городі пораємося удвох. І дякувати Богові, що ні я, ні вона книжок не читаємо, а віршів не компонуємо. Бо тоді і у нас було б як у кума в господі - сумно та холодно.
А тепер вибачайте, шановні, надокучило з вами теревенити, чкурну краще до жінки під ковдру, Вона вже півгодини на мене звабливо очицями блискає та пальчиком манить. А розчаровувати жінку ніззя.
01.11.2020р.
А про світогляд взагалі мовчу: все у такої подружньої пари ідентичне: люблять м’ясо молодої ягнички але тушковане, не смажене, бо зубів уже немає аби жили жувати та розгризати кістки, як це було колись у юності; активний відпочинок теж тотожний - у теплому ліжку під пуховою периною з телевізійним пультом в руках. Декого від безділля трохи “пробиває” на віршування, але вистачає ненадовго, бо під ковдрою тепло, голос диктора, що бубонить про нові рецепти каш - м’який, довірливий, і віршувальник провалюється в солодку морфеєву нірвану, в обнімку зі своєю сердечною половинкою.
Оце - розумна пара: і проблеми вирішують без вереску, тихо, і відпочивають з насолодою, і гроші потроху збирають на власні домовини та пам’ятники, бо діти, як надійде час скорботи, вкинуть холодних батьків до ями, встромлять в свіжовикопаний насип залізного хреста і навідаються наступного разу на цвинтар хіба що на “гробки”. Це якщо совість раптово прокинеться. А якщо ні - то будуть заростати недоглянуті могили батьків бур’янами.
Є й інші типажі з паноптикуму нещасних,- ще глупа ніч, а вже чується невдоволене бу-бу-бу пещеної дружини:
- Чого лежиш, старий боров, га? Вже четверта година ранку, а ти дрихнеш! Вставай, нелюде, іди кабанів порати.
- Дай полежати, Мотре. Я ж опівночі ліг, роботи стільки, що двох рук не вистачає. Може, ти хоча б борщі варила, поки я по господарству пораюся?
- Я - творча людина, йолопе! Вірші пишу! Мені не личить бруднити руки об земні справи. Не приведи Господи ще нігтика зламаю, або подряпаюся, а в ранку попаде інфекція і мені відріжуть кінцівку! Ти цього хочеш? Щоб власна дружина залишилася без руки?
- Та Бог з тобою! Хочу, аби ти жила і квітнула, мов троянда в Ботанічному саду імені академіка Фоміна.
- Так чого досі лежиш? Шуруй до сараю. А я ще трохи полежу, год н п’ять, подумаю як ліпше розпочати ранкове віршоване творіння: зі слів подяки Господу Богу за те, що послав мені море любові, чи утнути любовну трагедію, з ручаями сліз, голосінням від сердечних мук та безпросвітної розпуки.
От скажіть - хіба дозволено знущатися над власним чоловіком? Та подивіться на кого він став схожий! Ще немає й шістдесяти, а голова лиса, мов бубон, половини зубів немає, обличчя зморшкувате, наче сушена груша, руки від важкої фізичної праці трясуться, і сам ледь чалапає. Від поганого та нерегулярного харчування живіт прилип до хребта, кабака всохла, а хвацькі козацькі вуса вже не стовбурчаться, наче плавці в окуня, а понуро звисають як дві дохлі сардини. Ще трохи - і чоловік піде у засвіти. А жінка лишиться на цьому світі писати вірші та плакати над утраченим коханням. То хіба можна таку пару назвати розумною?
Ні, ні, і ще раз ні!
Взяв би такий чоловік уночі зшитки з дурною писаниною та вкинув би у грубу. А уранці намотав би косу жінчину на руку, приволочив би на кухню і люто гарикнув на вухо красуні:
- Доки не навариш борща - від плити ні ногою! Побачу, що вийдеш з хати чи знову почнеш квецяти дурниці - ночуватимеш у погребі!
І ляснув би п’ятірнею, у профілактичних цілях, по опуклих м’якушках. Кажуть, це дуже корисно робити, а декого навіть збуджує в сексуальному плані. Чи ні?
Був нещодавно у кума. Так там не життя, а суцільна мука. А чому, спитаєте?
А тому, що вона пише віршатка, а він - романи. У хаті навіть цвілих сухарів немає та мишей - така безпросвітна бідність. Все що не зароблять - іде на папір, чорнило, електроенергію та оплату послуг друкарні. Жінка пише ночами, виходить після творчої праці на світ Божий, наче шахтар з забою - аж чорна. А чоловік трудиться з ранку до вечора, то ж коли, заточуючись від безсилля, дочалапує до ліжка, то збоку може здатися, що митець не виходить з запою.
Замордували себе люди каторжною працею, світа білого не бачать. Вона ликом подібна до монахині після річного посту, а він на дитину з Освенціма. Тож, судячи з усього, обидвох завчасно вхопить грець, а перед цим вимучать хвороби серця - інфаркти, ішемія та аритмія.
Наче люди й освічені, культурні, а клепки в голові не мають. Творять вічне за рахунок власного здоров’я та добробуту. Та хіба ж так можна? Га? Чим вони відрізняються від затятих алкоголіків чи наркоманів? Та нічим.
А у нас із жінкою - мир та затишок. Вона мені щовечора розчісує борідку гребінцем, а я їй - косу, вона мене стриже регулярно, а я їй хною волосся фарбую, щодня одне одному робимо масаж спини, я варю борщі, а вона каші, я збираю гриби, а вона їх чистить та робить закрутки. Гроші складаємо на одну купу, спимо в обнімку, на городі пораємося удвох. І дякувати Богові, що ні я, ні вона книжок не читаємо, а віршів не компонуємо. Бо тоді і у нас було б як у кума в господі - сумно та холодно.
А тепер вибачайте, шановні, надокучило з вами теревенити, чкурну краще до жінки під ковдру, Вона вже півгодини на мене звабливо очицями блискає та пальчиком манить. А розчаровувати жінку ніззя.
01.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію