ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2023.09.26 17:19
Падай-падай, Сонцю!
А любов Моя живе
на видноколі Сну Мого.
А Ти така вся… вдягнута в нове,
але Щастя ніц нема.
Океан Емоцій
у музиці, яка не є –
опісля Почуття Твого…

Ярослав К
2023.09.26 15:40
Розчинилась у обрійній стумі
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.

Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,

Микола Соболь
2023.09.26 12:16
Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі.
Кажуть: шляхи Господні…
Куди ж ти, блін, несешся?
Вітер зламає крила.
Я ж так за тебе боюсь!
Боже, матінко мила…
вернися в реальність, гусь.

Володимир Каразуб
2023.09.26 11:15
Це просто неквапна розмова з твоїм відображенням –
В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо
І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:
З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.
Я залишу тобі на п

Олександр Сушко
2023.09.26 10:55
Кувікає у сажі порося,
А є політик, плямкає щоденно.
На виборах за нього люди "За",
Потрібен він країні? Ой, не певен.

Бо спадок у очільника ще той...
Але табу на критику та гавкіт.
Бо вилилося на війну АТО...

Юрій Гундарєв
2023.09.26 09:24
Ніколаю Погорєлову (Соболю)

«Тож закрий свій писок свинособака зросійщена!» (Цього разу я на прохання автора, який пишається тим, що грамотність - його слабке місце, не редагую авторського тексту, залишаючи його без коми і кличного відмінка).
«Лишилос

Олена Лоза
2023.09.26 06:42
Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.

Віктор Кучерук
2023.09.26 05:44
Щодоби не може тато
Галю вчасно вкласти спати, –
То вона до себе в ліжко
Цілий вечір кличе кішку
Й перепитує раз двісті,
Чи не хочеться тій їсти.
То за мамою голосить
Так, що пружиться волосся, –

Микола Соболь
2023.09.26 05:19
Щастя уламком комети
зникло в лютневій метілі.
Ранок. І перші ракети
б’ють у намічені цілі.
Вбитими падають люди.
З розуму сходять тварини.
Дивний на вулиці студень,
що спопеляє людину.

Микола Соболь
2023.09.26 05:18
– Коротша думка, кращі пироги!
– Це правда, Юро?
– Мги.
26.09.23р.

Володимир Бойко
2023.09.26 02:28
Буковель на Куршавель Нобель на Гренобль Іршаву на Варшаву Полтаву на Оттаву Бурштин на Ольштин Брацлав на Вроцлав Умань на Ухань Бар на Барі Базалію на Базель Малин на Мілан Вінницю на Венецію

Іван Потьомкін
2023.09.25 22:01
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Живий батько дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч

Олександр Сушко
2023.09.25 13:56
Я - ніхто. І звуть мене - ніяк.
Сатиричний і глевкий вареник.
Як віршую, то хапає зляк
Дітлахів, і стигне кров у венах.

От Юрко - маестро-віртуоз!
Від писання - плачуть чорноброві!
Кожен твір твердий, немов кокос,

Юрій Гундарєв
2023.09.25 12:22
Юлії Щербатюк

Без жодних вагань обираю ту,
хто окрилює і розчулює, -
Щербатюк
Юлію.

Автор: Юрій Гундарєв

Юрій Гундарєв
2023.09.25 12:16
Здавалося вже, що вислів: «Книга - найкращий подарунок» сьогодні, в епоху інтернету, має дещо ностальгічний відтінок. Але тепер зрозумів: ніколи не варто поспішати з передчасними висновками… Ось зовсім недавно на свій день народження отримав від близької

Володимир Каразуб
2023.09.25 12:15
Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,
Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,
І не знатимеш ніколи любові іншого серця,
Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.
Нам потрібно любити усе на відстані,
Як оте сонце, що далебі від нас,
Комети,
Мете
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Світлана Луценко
2023.07.27

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Петро РУДЬ
2023.05.28

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Двері в минуле

XVI

Через тиждень Вірі покращало і її виписали з лікарні. Вона збирала речі і ліки, хотіла вже викликати таксі, але раптово до палати увійшов Сергій.
- Мамо, привіт, як ти себе почуваєш, я відвезу тебе додому, тобі лікар заборонив навантаження - стурбовано промовив син.
- Добре, синку, не хвилюйся, я б сама, але дуже приємно, що ти піклуєшся про мене - з вдячністю зітхнула мати.
По дорозі додому Віра розпитувала про онуків і невістку,
а коли зайшли до квартири, то їй зробилося зле. Син накрапав валер'янки і жінка прилягла на дивані у залі. Сергій вмостився біля неї.
- Сину, нам давно потрібно було поговорити, слухай і не перебивай, бо мені важко тобі в усьому зізнатися - почала тихо розказувати, періодично ковтаючи клубок в горлі, Віра.
- Коли ми з твоїм татом покохали один одного і народився ти, а згодом Максим, мені здавалося, що - ми щасливі. Та пізніше я поринула в домашні справи, адже ніхто не допомагав. Виглядала стомленою і, можливо, не дуже принадно у простім ситцевім халаті. Я не знаю коли і чому зникла любов і повага. Батько все частіше почав приходити пізно, напідпитку, ви уже спали, і за кожну невчасно випрану, чи не випрасувану сорочку я могла отримати ляпаса по щоці, а то й гірше. Він мене завше принижував і зневажав, обзивав дурепою, ницою, недолугою, селючкою. Я дуже рано залишилася самотня тому, що він гуляв, зраджував направо і наліво.
- А чому ж ти все те терпіла, мамо? - переймався син.
- Розлучитися не могла. Боялася, що сама не зможу вам дати ради. Та й він сказав, якщо його залишу, то забере дітей, а мене позбавить материнських прав. Ти ж знаєш, які у батька зв'язки у прокуратурі й суді. Для мене найгірше - було втратити вас, тому терпіла - заплакала Віра.
- Мамо, заспокойся, я пригадую, коли мені було чотири роки, один випадок. Я тоді прокинувся від крику. Прибігши до твоєї кімнати, побачив, як батько тебе жорстоко б'є ногами. Ти сильно стогнала і просила не знущатися, охопивши голову руками, щоб він тебе не покалічив. Я закричав, мені було страшно, батько почув і припинив тебе бити. Ти взяла мене тоді на руки і віднесла в дитячу кімнату. Я ще довго схлипував, а ти втішала, гладячи по голівці. Я заснув, а вранці, коли прокинувся і запитав: "Мамо, за, що тебе тато бив? Ти сказала, що мені все те наснилося. Цілувала, посміхалася і я дійсно повірив, що це був сон. Мамо, то це було насправді? - син чекав на відповідь дивлячись зосереджено матері у вічі.
- Так, насправді, бачить Бог - зітхнула Віра, - він завше мене бив не при дітях і так, щоб слідів не було видно.
- Чому ж ти мені з братом ніколи нічого не розказувала? - бідкався Сергій.
- Я не хотіла, щоб Ви зненавиділи батька, адже він Вас любив по-своєму, допомагав, вчив, забезпечував, возив на море. Я хотіла, щоб ви жили в повноцінній родині і нічого не потребували. Чим ви могли зарадити, лише б переживали за мене, - син, співчуваючи, обійняв матір.
- Я розумію, мамо, і тому ти вбила батька, бо терпець увірвався і чаша терпіння переповнилася? Так? - схвильовано запитав син.
- Ні, я його не вбивала! Господи, повір, не вбивала!!! - молила Віра.
- А, хто той чоловік, з яким я тебе бачив? І мати сину розказала все про Андрія. Як познайомилася і що їх об'єднувало.
- Я несподівано закохалася в цю добру, шляхетну людину. Як батько вдарив, коли я повернулася пізно, а після втекла у село.
Думала, що ніколи не повернуся назад до твого батька, але ж ти телефонував і Максим також, просили, казали, що він старий, безпорадний вмре. І це буде на моїй совісті. І батько телефонував, благав повернутися, казав, що жалкує і більше пальцем не доторкнеться до мене. І я повірила, не хотіла, щоб він впав на ваші плечі обузою. Мати переливала свій біль у синові долоні, вивертала душу назовні, її сповідь роз'ятреною раною краяла йому серце. Він слухав матір не перебиваючи, переймаючись її нелегкою долею. Обличчя його розгладжувалося. Він виглядав підлітком, якому довірили святу таємницю.
- Дякую, що все щиро розповіла, мамочко, а то недомовленість, тим паче, олжа віддаляють рідних людей.
Сергій почав просити матір пожити у нього, хоч певний час, але Віра відмовилася.
- Я звикла до тиші, не хвилюйся, синочку, зі мною все буде гаразд, йди, любий, мені потрібно побути наодинці. - мати пригорнула сина, як в дитинстві, до грудей.
- Мамо, мені здається, що давно пора викинути цю кострубату, ржаву ялинку і розпочати нове життя. І я це зараз зроблю, а ти постарайся заснути, я сам зачиню двері в минуле.
Віра, мабуть, спала б до ранку, але залунав телефон і вона прокинулася.
Телефонувала Марія Заячук.
- Вірочко, привіт!...Це - Зая, впізнала? бо я охрипла, щось сьогодні з горлом.
- Так, впізнала. - коротко, ще не очунявши після сну, пробурмотіла Віра.
- Я хочу перед тобою вибачитися, звичайно, якщо ти мені пробачиш - Віра мовчала, покусуючи губу.
- Вірочко, я розказала слідчому правду, бо він хотів на мене повісити вбивство твого чоловіка і я дуже злякалася. А ще, коли циганка запевнила, що вбивця, це - я, ледь не обмочилася з переляку. Але ж я не вбивала, клянусь Богом, Вірунь, всіма святими. На мені лише єдина провина - це те, що я мала з'язок з Віктором, - щиросердно зізналася Зая. Тобі, мабуть, Цікавий розказував?
- Ні, я нічого не знала. Ти спала з моїм чоловіком? - Віра нарешті прокинулася і продерла здивовані очі.
- Зая, що ти таке кажеш? Не жартуй! - Віра не могла повірити.
- Так, люба, мені дуже соромно, я готова зашморг накинути собі на шию, пробач, але це так! Це Віктор мене примушував, я не хотіла, присягаюся! Хай мене Бог покарає, якщо брешу! Я йому про тебе нічого не розказувала, зустрічалася з ним декілька раз, коли ти їздила в село. Вибач, - заголосила Марія жалібно, - сонечко, я така самотня, ти ж у мене єдина подруга, у мене не те, що собаки і кішки, акваріумних рибок немає.
- Я звичайно тобі пробачаю, бо сама не свята - грішна, і мені дуже шкода, але без довіри справжньої дружби не буває - Віра несподівано вимкнула мобільний перервавши зв'язок не тільки в мережі, а й з подругою.
Їй було болісно втрачати Марію, вона її любила, як сестру, і ніколи не очікувала від неї ножа у спину. В її голові не уміщалося, як таке могло трапитися. Зая, її найкраща подруга, якій вона довіряла найпотаємніше, приходила до неї, щебетала пташечкою, догоджала, жартувала, дивилася в очі не мигаючи і - спала з її чоловіком. Ні, є речі, які не можливо простити. Неможливо!
- Я дійсно сліпа, - дуже засмутилася Віра.
Мобільний знову розривався, та жінці було байдуже. Вона лежала з закритими повіками, а телефон голосно дзвенів. Врешті-решт не витримавши Віра промовила, більш менш спокійно взявши мобільний, щоб сказати Заї наостанок:
- "Зітри мій телефон, я більше не хочу нічого чути!"
Віро, Віро, Вірочко - впізнала голос Андрія, - вислухай мене, будь ласка, - благав чоловік, - я на відстані відчуваю шалене биття твого серця, давай з'ясуємо все!
- А... Це ти? Що тобі потрібно? - протягнула, як важкий лантух по асфальту, Віра.
- Поясни, чому ти мене не хочеш бачити, чути, що я поганого тобі зробив? Я приходив після смерті твого чоловіка, бо Зая сповістила, що ти у відчаї. Я ж нічого не знав. Хотів підтримати, довідатися про несподіване вбивство Віктора - пояснював Андрій. То хто його вбив?
- Хто вбив... хто вбив...буцім-то ти не знаєш? - скипіла миттєво Віра. Не вдавай із себе дурника, я знаю, що ти вбив мого чоловіка через ревнощі!
- Що ти говориш, люба, напевно збожеволіла з горя? - знічено мовив Андрій.
- Ні, я ще з глузду не з'їхала, хоча могла б! Ніколи б не подумала, що ти здатний вбити людину. Так, Віктор був жорстоким, але лише Господь має право віднімати життя. Ти не мав права карати, чуєш, не мав права!!! - кричала Віра, тримаючись за серце.
- Віро, я не вбивав! Як така нісенітниця могла спасти тобі на думку?- запитував шокований чоловік.
- Ти сам мені казав, що я б його вбив і хотів прийти розібратися, ось я і подумала на тебе, хіба не так? - засумнівалась у своїх припущенях Віра.
- Одне діло говорити, а інше насправді вбити. Я не вбивав! Повір, люба, бо мені без тебе не жити! Віра печально замислилася.
- То тоді ж хто, якщо не ти, вбив Віктора? - запитала вона чоловіка, якого любила і підозрювала у вбивстві.
- Якби ж то я знав? Ти теж казала, що з ним сама скоро розберешся, але я не вірю, що ти могла з ним розправитися таким чином. Віро, чому ти мовчиш? - лише зумер почув Андрій.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-13 15:28:06
Переглядів сторінки твору 885
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.771 / 6  (5.385 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 5.770 / 6  (5.466 / 6.09)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.813
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.09.26 12:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-01-15 08:28:25 ]
Тримаєш читача в напрузі. Цікаво, що ж буде далі? Ніби психологічна проза з елементами детективу! Цікаво читати. Молодець, Таню! Не вистачає тільки Еркюля Пуаро, який усе розкриє і розкрутить, як в Агати Крісті! Але тут - своя ситуація!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-01-16 23:15:29 ]
Дякую, дорогий Ярославе! У цій повісті детектив грає не головну роль і важливо не так розслідування справи, як відносини між головними героями. Тому дії слідчого поза кадром.