ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Безвихідь
- Ось, бачиш, у якому вона стані, - невтішно промовив Андрій.
Віра мовчки стояла, не знаючи, що у таких випадках говорять обізнані люди.
Вона не любила цього слова "тримайся". За що триматися? За соломину, яка згоріла до тла, чи за потойбічне небо, що відає більше ніж вона, вершить людськими долями, ставить смертний вирок кожній живій істоті на землі? Де та опора, за яку могла триматися бідолашна Валя? Хіба вона не кріпилася, не боролася, не чіплялася за життя зубами стільки, скільки могла? Трималася нестерпною мукою! Віра мовчала, ковтаючи солоні сльози. Хвора, мабуть, відчула її присутність, можливо, впізнала по запаху терпких парфумів, і відкрила запалені очі.
Віра нахилилася над нею. Сльози каяття пекли її згорьоване обличчя. Не могла собі пробачити тієї щемної ночі, коли не встояла перед своєю любов'ю. - Пробач, дорогенька, пробач,- шепотіла Валі, ковтаючи сльози роспуки, - я дуже винна. Хвора, глянувши на Віру, нечутно заворушила губами, намагаючить їй щось сказати. Хрипи в легенях, важке дихання не давало говорити. З останніх сил Валя промовила: - "Не кидай його", - і закрила повіки. Віра з риданням кинулася на коліна, простогнала: "Вибач, вибач". Андрій стояв, похнюпивши голову, не стримуючи сліз. Тільки зараз Віра помітила, що на підвіконні обсипалися білі орхідеяюї. Жодної квітки на тоненьких галузках. Зів'яле, сухе пелюстя вкривало усе підвікання габою тліні. Валя померла наступного дня. Сорок днів Віра молилася в храмі за упокій душі Валентини, не бачившись з Андрієм, а через деякий час вони знову почали зустрічатися, зрозумівши, що не можуть один без одного жити.
Сусіди Андрія їх обговорювали за спиною:
«Бач, ще ноги не встигли у жінки охолонути, як він уже завів іншу. Дружина бідна померла, а вона, як сучка, вже бігає до нього щонеділі, - говорили про Віру, - у самої, напевно, родина, раз не переїздить до нього жити!»
Андрій теж наполягав на розлучені Віри з Віктором:
«Вірочко, - говорив він, - мені тебе не вистачає. Я хочу бачити кохану жінку щодня. Прокидатися з тобою і засинати поряд. Хочу їхати додому з роботи і знати, що на мене чекаєш». А Віра ніяк не могла наважитися залишити чоловіка.
- Як я його кину? Він вже старий, немічний, потребує моєї допомоги. Ти ж доглядав свою дружину? - шукала вагому причину жінка.
- Те ж мені приклад навела. Ми з Валею жили душа в душу, а твій знущається над тобою все життя! Хіба можна такого покидька жаліти?
- Що я своїм дітям скажу? У Максима в Америці великі проблеми зі статусом біженця, а Сергій вчить в інституті старшу доньку, близнята ще зовсім малі. Я не можу перекласти на них свої біди. Як мені їм в очі дивитися, що пояснити? Прийти і сказати, що мати легковажна, закохалася і кидає безпорадного батька? Я покладаюся на небо, як Господь вирішить, так і буде, - печалилася Віра.
- Ти, як човен некерований без весел і вітрил, що пливе за течією, і не знає, до якого берега причалити. А, можливо, попереду водоспад і ти вже ніколи не виберешся з бурхливого потоку? - говорив Андрій.
- Віктор нізащо мене не відпустить! Якась безвихідь... пастка!
- Не знаю, але так далі бути не може. Нам мало залишилося весен для повного щастя і потрібно приймати рішення, яким би болісним воно не було, - наполягав Андрій.
Ці розмови дуже негативно впливали на обох, виснажували.
- Чому люди, які кохають один одного, не можуть бути щасливими разом? - запитував Андрій.
- То що, може мені його вбити, щоб раз і назавжди звільнитися від пут і ґрат на вікнах? - у відчаї говорила Віра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безвихідь
XVII
Після тієї ночі в селі вона думала, що більше ніколи не побачить Андрія, але він зателефонував і сказав, що Валя помирає. Віра не могла не попрощатися. Переступивши поріг Валиної кімнати, відчула ядучу задуху. Над бідною жінкою чорною хмарою нависла тінь смерті. Зашкорублі губи Валентини були покусані і кровили. Андрій періодично змащував їх водою (ковтати хвора уже не могла.)
- Ось, бачиш, у якому вона стані, - невтішно промовив Андрій.
Віра мовчки стояла, не знаючи, що у таких випадках говорять обізнані люди.
Вона не любила цього слова "тримайся". За що триматися? За соломину, яка згоріла до тла, чи за потойбічне небо, що відає більше ніж вона, вершить людськими долями, ставить смертний вирок кожній живій істоті на землі? Де та опора, за яку могла триматися бідолашна Валя? Хіба вона не кріпилася, не боролася, не чіплялася за життя зубами стільки, скільки могла? Трималася нестерпною мукою! Віра мовчала, ковтаючи солоні сльози. Хвора, мабуть, відчула її присутність, можливо, впізнала по запаху терпких парфумів, і відкрила запалені очі.
Віра нахилилася над нею. Сльози каяття пекли її згорьоване обличчя. Не могла собі пробачити тієї щемної ночі, коли не встояла перед своєю любов'ю. - Пробач, дорогенька, пробач,- шепотіла Валі, ковтаючи сльози роспуки, - я дуже винна. Хвора, глянувши на Віру, нечутно заворушила губами, намагаючить їй щось сказати. Хрипи в легенях, важке дихання не давало говорити. З останніх сил Валя промовила: - "Не кидай його", - і закрила повіки. Віра з риданням кинулася на коліна, простогнала: "Вибач, вибач". Андрій стояв, похнюпивши голову, не стримуючи сліз. Тільки зараз Віра помітила, що на підвіконні обсипалися білі орхідеяюї. Жодної квітки на тоненьких галузках. Зів'яле, сухе пелюстя вкривало усе підвікання габою тліні. Валя померла наступного дня. Сорок днів Віра молилася в храмі за упокій душі Валентини, не бачившись з Андрієм, а через деякий час вони знову почали зустрічатися, зрозумівши, що не можуть один без одного жити.
Сусіди Андрія їх обговорювали за спиною:
«Бач, ще ноги не встигли у жінки охолонути, як він уже завів іншу. Дружина бідна померла, а вона, як сучка, вже бігає до нього щонеділі, - говорили про Віру, - у самої, напевно, родина, раз не переїздить до нього жити!»
Андрій теж наполягав на розлучені Віри з Віктором:
«Вірочко, - говорив він, - мені тебе не вистачає. Я хочу бачити кохану жінку щодня. Прокидатися з тобою і засинати поряд. Хочу їхати додому з роботи і знати, що на мене чекаєш». А Віра ніяк не могла наважитися залишити чоловіка.
- Як я його кину? Він вже старий, немічний, потребує моєї допомоги. Ти ж доглядав свою дружину? - шукала вагому причину жінка.
- Те ж мені приклад навела. Ми з Валею жили душа в душу, а твій знущається над тобою все життя! Хіба можна такого покидька жаліти?
- Що я своїм дітям скажу? У Максима в Америці великі проблеми зі статусом біженця, а Сергій вчить в інституті старшу доньку, близнята ще зовсім малі. Я не можу перекласти на них свої біди. Як мені їм в очі дивитися, що пояснити? Прийти і сказати, що мати легковажна, закохалася і кидає безпорадного батька? Я покладаюся на небо, як Господь вирішить, так і буде, - печалилася Віра.
- Ти, як човен некерований без весел і вітрил, що пливе за течією, і не знає, до якого берега причалити. А, можливо, попереду водоспад і ти вже ніколи не виберешся з бурхливого потоку? - говорив Андрій.
- Віктор нізащо мене не відпустить! Якась безвихідь... пастка!
- Не знаю, але так далі бути не може. Нам мало залишилося весен для повного щастя і потрібно приймати рішення, яким би болісним воно не було, - наполягав Андрій.
Ці розмови дуже негативно впливали на обох, виснажували.
- Чому люди, які кохають один одного, не можуть бути щасливими разом? - запитував Андрій.
- То що, може мені його вбити, щоб раз і назавжди звільнитися від пут і ґрат на вікнах? - у відчаї говорила Віра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію