ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Останній шанс
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими наквецяними губами і булькатими очима.
- Привіт! - коротко кинула з порога, навіть не знявши одяг у вітальні, яскрава жінка.
- Проходь, я так скучив за тобою, люба, ніби вічність не бачилися. Моя нещодавно пішла, буде пізно, то ж у нас є час, - Віктор намагався улестити коханку, що байдуже дивилася на нього.
- Що трапилося, моя кицю? Ти сьогодні якась не така, як завше, смутна, чи не захворіла?- запитав підполковник.
- Нам потрібно поговорити, Вікторе, це серйозно, - промовила білявка, поправивши пасмо красивого випрямленого волосся, що затуляло наклеєні штучні повіки.
- Сідай у крісло, люба, тобі буде зручно, а я відкоркую коньячок і принесу чогось смачненького, - в передчутті яскравої миті, промовив Віктор.
- Нічого не потрібно, краще сядь, - жінка не знала з чого розпочати розмову.
Чоловік насторожено опустився в крісло. На хвилину зависла тиша...
- Я... я... тільки так не дивися на мене... прийшла во... востаннє... ми не можемо більше зу... зустрічатися... - загикувалась жінка.
- Як так? - Віктор не вірив своїм вухам, здивовано дивився на гостю.
- У мене є інший, я його полюбила, ми хочемо одружитися, - боязно глянула на коханця, не впевнена у собі, красуня.
- Хто він? - коротко запитав Віктор.
- Ти сам мене з ним познайомив декілька років тому. Це відомий хірург-уролог - Пащенко Олексій. Пам'ятаєш, ми ще до нього ходили лікувати твій простатит? - зашарілася Алла від несподіваного зізнання.
- Аякже, добре пам'ятаю, він ще тоді так нахабно дивився на тебе, що мені хотілося йому пику наквасити, але хіба я міг тягатися із здоровим, як бик, спортсменом, - роздратовано спалахнув Віктор, потираючи руки, - та я надіюся, що ти мене хоча б деколи будеш провідувати, бо без тебе я не можу, - уже більш лагідніше промовив старий бабій.
- Ні, Вікторе, це остаточне рішення! Ми з тобою вже більше двадцяти років зустрічаємося. Ти обіцяв, що розлучишся, і ми одружимося. Але я лише сподівалася на те, а тебе все прекрасно влаштовувало. Я чекала на зустрічі, страждала, а час спливав. Скільки ще я могла на тебе чекати?
- Аллочко, я тебе дуже люблю і заради тебе живу на цьому світі, не кидай мене, благаю, я дуже самотній, ну, хочеш я зараз кину Вірку, - підполковник плакав перед коханкою, обіймаючи її коліна.
- У тебе родина, діти, онуки, а я безліч абортів зробила від тебе. Мені вже сорок років, можливо, це останній шанс, як ти не розумієш, що я теж хочу мати дітей і бути щасливою! - емоційно, зриваючись на крик, молила білявка.
- А хіба ти не була щасливою? Я тебе підібрав на широкій дорозі, купував все, що тільки тобі заманеться: коштовності, шуби, діаманти, наймав квартиру, влаштував на роботу до себе секретаркою. І це мені така дяка? - волав чоловік, - за мою любов і щедрість?..
- Я відробила за все сповна, а зараз досить, відпусти, якщо дійсно любиш і бажаєш мені добра! Так, я була повією, бо мої батьки алкоголіки і їм було начхати на мене з високої гори! Треба було якось виживати, тому я й пішла на трасу, як це роблять тисячі таких, знедолених, як я, дівчат.
- Отож, а зараз ось, що я тобі скажу, моя дорогенька! Якщо ти мене кинеш, я зателефоную твоєму бахуру і розкажу, що ти брудна повія, розбещена хвойда! А ще надішлю твої вульгарні фото, де ти постаєш у всій оголеній красі. Я думаю, що він після цього не те, що одружитися з тобою не захоче, а й харкне у твій бік, - розлютився неабияк підполковник.
- Ти цього не зробиш, чуєш, не посмієш!!! - заплакала Алла.
- Ще й як посмію! Я ніколи слів на вітер не кидаю, ти знаєш, на що я здатний, зрадлива, підла шльондро, курво! - лютував старий ревнивець.
- Вікторе, дай мені подумати до наступної неділі, нічого зараз не чини, - благала занепокоєна жінка.
- Добре, обіцяю, а зараз роздягайся, я тебе так просто не відпущу, порадуй татка на прощання. Я дуже збуджений!!! - владно наказав підполковник.
- Не треба, Вікторе, я вагітна від Олексія, лікарі заборонили! - кричала жінка, але волоцюга не звертав на її слова уваги. Алла відбивалася, та подужати не могла, він придушив її подушкою, і жінка підкорилася, втративши свідомість. Віктор, мов скажений звір, накинувся на коханку і згвалтував. Коли Алла опритомніла, то побачила велику червону пляму під собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Останній шанс
XVIII
Цієї неділі Віра знову йшла до свого Андрія. Віктор не влаштовував їй сцен, лише запитав о котрій годині вона повернеться, і дружина спокійно пішла з дому.
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими наквецяними губами і булькатими очима.
- Привіт! - коротко кинула з порога, навіть не знявши одяг у вітальні, яскрава жінка.
- Проходь, я так скучив за тобою, люба, ніби вічність не бачилися. Моя нещодавно пішла, буде пізно, то ж у нас є час, - Віктор намагався улестити коханку, що байдуже дивилася на нього.
- Що трапилося, моя кицю? Ти сьогодні якась не така, як завше, смутна, чи не захворіла?- запитав підполковник.
- Нам потрібно поговорити, Вікторе, це серйозно, - промовила білявка, поправивши пасмо красивого випрямленого волосся, що затуляло наклеєні штучні повіки.
- Сідай у крісло, люба, тобі буде зручно, а я відкоркую коньячок і принесу чогось смачненького, - в передчутті яскравої миті, промовив Віктор.
- Нічого не потрібно, краще сядь, - жінка не знала з чого розпочати розмову.
Чоловік насторожено опустився в крісло. На хвилину зависла тиша...
- Я... я... тільки так не дивися на мене... прийшла во... востаннє... ми не можемо більше зу... зустрічатися... - загикувалась жінка.
- Як так? - Віктор не вірив своїм вухам, здивовано дивився на гостю.
- У мене є інший, я його полюбила, ми хочемо одружитися, - боязно глянула на коханця, не впевнена у собі, красуня.
- Хто він? - коротко запитав Віктор.
- Ти сам мене з ним познайомив декілька років тому. Це відомий хірург-уролог - Пащенко Олексій. Пам'ятаєш, ми ще до нього ходили лікувати твій простатит? - зашарілася Алла від несподіваного зізнання.
- Аякже, добре пам'ятаю, він ще тоді так нахабно дивився на тебе, що мені хотілося йому пику наквасити, але хіба я міг тягатися із здоровим, як бик, спортсменом, - роздратовано спалахнув Віктор, потираючи руки, - та я надіюся, що ти мене хоча б деколи будеш провідувати, бо без тебе я не можу, - уже більш лагідніше промовив старий бабій.
- Ні, Вікторе, це остаточне рішення! Ми з тобою вже більше двадцяти років зустрічаємося. Ти обіцяв, що розлучишся, і ми одружимося. Але я лише сподівалася на те, а тебе все прекрасно влаштовувало. Я чекала на зустрічі, страждала, а час спливав. Скільки ще я могла на тебе чекати?
- Аллочко, я тебе дуже люблю і заради тебе живу на цьому світі, не кидай мене, благаю, я дуже самотній, ну, хочеш я зараз кину Вірку, - підполковник плакав перед коханкою, обіймаючи її коліна.
- У тебе родина, діти, онуки, а я безліч абортів зробила від тебе. Мені вже сорок років, можливо, це останній шанс, як ти не розумієш, що я теж хочу мати дітей і бути щасливою! - емоційно, зриваючись на крик, молила білявка.
- А хіба ти не була щасливою? Я тебе підібрав на широкій дорозі, купував все, що тільки тобі заманеться: коштовності, шуби, діаманти, наймав квартиру, влаштував на роботу до себе секретаркою. І це мені така дяка? - волав чоловік, - за мою любов і щедрість?..
- Я відробила за все сповна, а зараз досить, відпусти, якщо дійсно любиш і бажаєш мені добра! Так, я була повією, бо мої батьки алкоголіки і їм було начхати на мене з високої гори! Треба було якось виживати, тому я й пішла на трасу, як це роблять тисячі таких, знедолених, як я, дівчат.
- Отож, а зараз ось, що я тобі скажу, моя дорогенька! Якщо ти мене кинеш, я зателефоную твоєму бахуру і розкажу, що ти брудна повія, розбещена хвойда! А ще надішлю твої вульгарні фото, де ти постаєш у всій оголеній красі. Я думаю, що він після цього не те, що одружитися з тобою не захоче, а й харкне у твій бік, - розлютився неабияк підполковник.
- Ти цього не зробиш, чуєш, не посмієш!!! - заплакала Алла.
- Ще й як посмію! Я ніколи слів на вітер не кидаю, ти знаєш, на що я здатний, зрадлива, підла шльондро, курво! - лютував старий ревнивець.
- Вікторе, дай мені подумати до наступної неділі, нічого зараз не чини, - благала занепокоєна жінка.
- Добре, обіцяю, а зараз роздягайся, я тебе так просто не відпущу, порадуй татка на прощання. Я дуже збуджений!!! - владно наказав підполковник.
- Не треба, Вікторе, я вагітна від Олексія, лікарі заборонили! - кричала жінка, але волоцюга не звертав на її слова уваги. Алла відбивалася, та подужати не могла, він придушив її подушкою, і жінка підкорилася, втративши свідомість. Віктор, мов скажений звір, накинувся на коханку і згвалтував. Коли Алла опритомніла, то побачила велику червону пляму під собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію