Одного разу, а це відбувалося літом, до мене зателефонувала, на стаціонарний телефон, найближча подруга - Галина. Ми тоді з нею разом працювали і жили поряд.
- Танюшка, мені дуже потрібна твоя допомога, крім тебе мене ніхто не зможе виручити, - почала вона здалека.
- А, що трапилося, кажи без передмови про головне, я слухаю?.
- Річ у тім, що Феді, (так звали її чоловіка), дали путівку на всю родину в санаторій, а Тобіка немає на кого залишити. Ось, я й подумала про тебе.
- Галочко, але ж я страшенно боюся твого собаку, - відмовлялась я, як могла. - Ти ж знаєш, який він у вас агресивний, навіть тебе декілька разів кусав.
- Це тому, що я хотіла миску з їжею відібрати, щоб підсипати супу, а він подумав не те і хапнув. - виправдовувалася подруга. - А тебе він любить, ти єдина кого він не покусав з того часу, як ми його забрали.
- І тепер ти хочеш, щоб він і мене покусав, так? - істерично сміялася я.
- Та, ні, все буде добре, ось побачиш. Таню, виручай, ти ж знаєш, що якщо ти не погодишся, то ми нікуди не поїдемо і не відпочинемо, - благала Галя. Я, так хочу оздоровити дітей.
- Ось, тільки не потрібно мене брати за горло, добре, Галю, - сердилася я на подругу, бо з одного боку хотіла, щоб вона з чоловіком і доньками відпочила, а з іншого - страшенно боялася залишатися на одинці зі злим собакою. Врешті-решт я погодилася на вмовляння подруги, бо іншого варіанта не було.
Галя мені зробила інструктаж стосовно вигулу Тобіка і чим його годувати, залишила ключі від своєї квартири, і на два тижні поїхала в Бердянськ на море.
Я знала, що собака починала гарчати на всіх ще тоді, коли хтось наближався до їхніх дверей, тож купила йому декілька сардельок, щоб підластитися.
Тобік був невеличкою чорною дворняжкою, і характер у нього був войовничим, задерикуватим. Він дістався Феді у спадок від родички, яка померла. Собака охороняла сільський будинок і тому була дуже злющою. Часом Галя мене проводжала і спускаючи Тобіка з повідочку вдавала, що то не її пес, бо він намагався вхопити за ногу всіх, хто траплявся на його шляху. Особливо, Тобіку не подобалися випивші люди, він з слиною на морді гарчав і кидався на перехожих. Про це я добре знала і навіть не уявляла, як впораюся зі своїм завданням. Відступати було нікуди, тож вранці пішла вигулювати собаку.
Тільки піднялася ліфтом на восьмий поверх, як почула Тобіка. Він стояв за дверима і несамовито гавкав. Що робити? - думала я. Лише відчиню двері, як пес накинеться на мене і покусає. Я, тихо підійшла до дверей, і почала лагідно розмовляти з собакою.
- Тобік, це я Таня, ти ж мене знаєш, ти ж хороший песик, авжеж? Зараз зайду, тебе погодую і ми підемо гуляти. Ти ж хочеш на двір? - намагалася заспокоїти собаку. Настала тиша і я обережно ключем відчинила двері. У довгій вітальні стояв Тобік і дивився здивовано на мене. Я теж, на мить, заклякла на місці.
- Хороша собачка, хороша, добра, не зла - повторювала я і повільно наближалася до пса. - Кинувши йому сардельку, пішла на кухню. Дістала з холодильника те, що залишила Галя з їжі, нагодувала собаку, й дала попити води. Найважче було одягти нашийник, але і з цим, поступово впоралася. Тобік, уже був на старті, йому кортілося швидше надвір, тому він не намагався пручатися і мене цапнути за руку. Я полегшено зітхнула і ми пішли гуляти в палісадник. Там нікого не було. Собака шарпала мене, їй хотілося побігати на волі, та я міцно тримала повідок. Через деякий час побачила молоду шатенку, що вигулювала болонку. Дворняжка на неї не реагувала, але я на всяк випадок, натягнула повідок ближче до себе.
Ми гуляли на невеликій відстані і я вже мала намір повертатися в квартиру, як дівчина з болонкою здаля крикнула мені, тікаючи з палісадника.
- Візьміть свою собаку на руки, бо сюди мчить розлючений, скажений бультер'єр! Він вже не одну собаку загриз у мене на очах! Коли я повернулася на голос, то побачила здоровенного, м'язистого, злобного бультер'єра. Хапати Тобіка на руки було уже пізно. Собаки стояли напроти один одного і напружено дивилися у вічі. Я тримала Тобіка на повідку і тремтіла від жаху. Боже, що ж робити у такій ситуації, - думала я. Що я скажу Галі, коли вона приїде? Я, навіть, за ці декілька секунд, уявила, як собака бійцівської породи з піною в чорній пащі, роздирає на шматки бідного Тобіка. Собаки злобно гарчали один на одного вишкіривши клики. І тут, мій маленький дружок, накинувся на бультер'єра першим. Він підстрибнув і вчепився великій, страшній собаці в горло. Той заскавучав, перевернувся декілька раз в траві, і піджавши хвоста, чкурнув так, що ми його більше не бачили. Тобік радісно, виляючи хвостом, дивився на мене, висунувши язика, важко хекаючи! Якби він вмів говорити, то сказав би: "Ось бачиш, який я хоробрий!" Молодець!, - сказала я маленькому герою, і вперше почухала собаку за вухом. Відтоді ми подружилися, і коли я приходила вранці і ввечері вигулювати Тобіка, він кидався до мене з радісними обіймами і слинями. Облизував мої руки, обличчя і скавучав, мов цуцик. Пройшло багато років, немає уже ні Галі, (померла від раку), ні Тобіка, але в моїй пам'яті залишилися назавжди дорога моєму серцю подруга і її хоробра собачка.

27.01.2021р.