Вересневий день ще пахнув літом і стиглими яблуками. Сонце лимоніло в небі, але не обпікало, та дивитися вдень на нього все одно було не можливо. Уроки скінчилися, задзвенів шкільний дзвінок і учні висипали з веселим гомоном на вулицю. Шкільна коричнева форма Тетянки ледь прикривала її сіднички, великий білий бант красувався на маківці голівки в кучерявім волоссі. Великі трав'яні, допитливі очі радісно блищали, а навколо кирпатого носика рясніло декілька веснянок. Усміхнена п'ятикласниця глянула на однокласника Вітю, і він відібрав у неї важкий портфель, щоб допомогти його нести.
- Віддай сюди, Вітько, я сама можу, - зиркнула мала на хлопця - теж мені ухажер.
- Не віддам, - дражнився той.
Таня відібрала портфель, показала хлопцю язика і стукнувши набридливого залицяльника по голові тим же портфелем, швидко помчала через городи додому. Її дім був поряд зі школою. Коли вона підбігла до воріт, то побачила, що на неї чекає її рідна сестра Люда.
- Що знову чубатого півня боїшся? - засміялася лукаво Таня.
- Так, боюся, бо він сильно б'ється. І чому мама його не зарубає? - жалілася, на дві голови вища, і на півтора року, старша сестра.
- Бо він дуже гарний. Ідемо не бійся, ти зі мною, - гордо сказала Тетяна.
Тільки зайшли у двір, як оскаженілий, білий, хвостатий півень помчав назустріч, щоб вискочити на голову і заклювати. Таня не розгубилася схопила розбишаку за шию і сильно вдарила об землю. Довелося півня відливати водою, але з того часу він оминав дівчинку десятою дорогою. Боязка Люда все одно завше її чекала, коли приходила раніше зі школи.
Пообідавши, дівчатам потрібно було прибирати, у хаті і літній кухні, бо їхня мати встигала до роботи, лише приготувати їсти.
- Де ти будеш сьогодні прибирати - у хаті, чи в літній кухні? - запитала Люда молодшу сестру. Таня задумалася. Вона не дуже любила наводити лад у домі. Мама завжди писала донькам розпорядження на газеті, що потрібно зробити на сьогодні. Одного разу, щоб наголосити на молодшій, написала:" Таня і Люда, приберіть у хаті, помийте посуд, погодуйте курей..." а хитра, винахідлива, ледачкувата Таня відірвала своє ім'я, що було написане на газеті, і сестрі довелося поратися самій. Вона лише не могла ніяк допетрати чому мама називає її на Ви, коли читала ту записку з відірваним словом "Таня". З того часу мати - Ганна першою завше писала Люду.
- То де ти будеш прибирати?- знову поцікавилася, зі сподіванням у голосі, старша сестра.
- Зараз подумаю, не квап мене, - сердилася Тетяна, якій взагалі не хотілося займатися хатніми справами. Вона пішла подивитися раніше у хату, після у літню кухню і вибрала те, що менше потребувало часу.
- Звичайно, буду у літній кухні, там лише посуд помити і все, - весело сказала кмітлива дівчинка і побігла у садок. Вилізла на яблуню і довго дивилася на синє, перисте небо, на білі розводи і риску, яку залишив літак. Після, - на горобців, що вчинили галас у гущі дерев. Вона перевірила всі пусті дупла. Коли Люда прибрала майже весь дім і витріпала доріжки, покликала сестру:
- Таню, ти думаєш прибирати, чи ні?, - мамі розкажу, знову отримаєш прочуханки.
Мала скочила білкою з дерева і промовила длубаючися в носі,
- мий посуд, у тебе це гарно виходить, а я буду поратися в хаті. - язвила молодша сестра.
- То я там уже майже все впорядкувала, залишилося тільки доріжки приклеїти на вологу підлогу,- обурилися Люда.
- Ось, я зараз швидко цим займусь, - з незворушним виглядом хитрувала дівчинка.
- Відповідальна Люда розплакалася і пішла мити посуд, щоб мама не сварилася, а Таня глянувши, на годинник згадала, що запізнюється в музичну школу, й схопивши ноти, вибігла за ворота.
Вона не те, що не любила, чи не жаліла сестру, навпаки завше за неї заступалася і за молодшого братика - Юру теж, але їй більш цікаво було проводити час у колі друзів, чи зосередженно спостерігати, що коїться довкола. Люда була навпаки тихою, сором'язливою дівчинкою. Боялася не тільки: півнів, собак, кішок, мишей, маму, тата, а й усіх хлопців. Одного разу її однокласник, який жив поряд, штовхнув зі сходів і вона сильно забилася. Таня, не знала, як покарати сусіда, який був високим на зріст, та через декілька днів, встала за саму вищу щаблину на шкільних сходах і покликала зірвиголову, якого боялася вся школа.
Коли Вова до неї підійшов запитати, що вона від нього хоче, мала так сильно його огріла кулаком, що у того пішла з носа кров. Хлопець побіг додому жалітися своїй матері, а ввечері вони разом прийшли розбиратися з Таніними батьками. Тато покликав: " Доню, іди сюди, тут тітка Катя каже, що ти розбила носа Вові". Коли Таня підійшла, тато посміхнувся: - "Подивіться на свого сина і на цю малявку, вона навіть до обличчя йому не дістане не те, що ніс розіб'є". Хлопець з опухлим обличчям заплакав, а мати повірила, що дівчинка ніяк не могла побити дебелого підлітка. Таня мовчала, бо їй часто діставалося за бешкетування від батьків. То в п'ять років вилізе на величезну липу, щоб нарвати липового цвіту, бо всі часто хворіли, а то взимку провалиться у копанці під лід. Коліна у неї не встигали загоюватися від того, що часто їх збивала, граючи з сусідськими хлопцями у футбол. Хоч маленька бешкетниця батькам і не зізналася у тому, що розквасила Вові носа, але з того часу Люду більш ніхто не ображав.
До музичної школи неспішно можна було дістатися за хвилин п'ятнадцять. Таня повільно йшла, бо до заняття залишалося пів години. Широка вулиця була порожня, тому вона пленталася не по тротуару, а по дорозі наспівуючи під ніс нехитру мелодію, яку задали у школі. З чужого двору вибіг собака, і декілька раз гавкнувши, зник за парканом. Дівчинка великих собак не любила, тому відійшла убік від лиха якомога далі, і тут побачила біля бруківки велику, сіру картонну папку.
- Ого!, - зраділа мала - я ще ніколи нічого подібного не знаходила. Дівчинка з цікавістю розв'язала бантик на палітурці і ахнула. Там було повно грошей і документів. Щасливій Тані миттєво закортіло накупити багато морозива, цукерок, халви і пригостити всіх дітей в музичній школі. Згадавши, що мама з татом її завше вчили шляхетності і чинити сумлінно, зразу цю ідею відкинула і вирішила віднести знахідку до мами у взуттєвий магазин, де вона працювала. З порога дівчинка, з радісним виглядом на обличчі, затараторила -
- мамо, мамо, дивися, що я знайшла, в цій папці море грошей. Я ще стільки не бачила.
- Дай сюди, - схвильовано сказала жінка і забрала у доньки знахідку. Перерахувавши кошти, а там було майже дві тисячі рублів, мати взялася за голову.
Таня задоволено, з гідністю дивилася на неї.
- Мамо, тепер ми можемо за ці гроші купити новий кольоровий телевізор і ще залишиться на цукерки, так?
- Ні доню, ми цього не зробимо, бо та людина, яка загубила це, мабуть, зараз коси на собі рве і б'ється головою об стіну. У Тані швидко на обличчі зникла посмішка, коли вона уявила, як хтось собі рве волосся на голові і б'ється в істериці об стіну.
Мати по документах з'ясувала, що жінка, яка втратила папку, працює в сусідньому магазині. Це був місячний виторг, який вона везла на велосипеді в банк, і загубила. Таня з матір'ю віддали знахідку бідній жінці, яка дійсно вже плакала і не знала, що їй робити. В той час могли і посадити за розтрату і таку халатність. Вона дуже зраділа, розгубилася, і так була вдячна, що навіть дитині, яка знайшла її гроші, не дала і цукерки.
- Мамо, слава Богу, що коси у неї на місці, не вирвала, ось бачиш? - втішно промовила Таня.
- Іди до школи, уже запізнилася, ось тобі гроші, купиш на всі хліба додому, а то скінчився. А я заберу Юру після роботи з дитячого садочка.
- А можна я собі халви куплю? - запитала, зі сподіванням у голосі,Таня.
- І не здумай, до зарплати ще декілька днів, на хліб немає!
Важко зітхнувши, школярка побігла до музичної школи.
Настрій був зіпсований, Таня погано грала "Жили у бабусі, два веселих гуся", отримала трійку і похнюпивши носа, поверталася додому. По дорозі зайшла в магазин по хліб. Черга була велика. Деякі люди хапали по десять буханок, бо годували ним свиней. Черга в продуктовому магазині просувалася повільно. Перед Танюшою у черзі стояв симпатичний чоловік з тоненькими, чорними вусиками і добрим поглядом. Несподівано, він повернувся і звернувся до дівчинки:
- Ти б не могла мені порадити, які тут самі смачні цукерки? У моєї доньки сьогодні день народження. Тетянка бачила цю людину вперше. Вона майже всіх знала в обличчя у своєму невеликому містечку, тому незнайомий чоловік привернув її увагу. Дівчинка жваво почала розказувати про асортимент цукерок.
- Візьміть своїй доньці, щебетала вона: " Корівку", "Регіна", "Красний мак", "Білочка", о ще " Алєко" - дуже смачні цукерки, хоч дорогі, і обов'язково халви! Я завше собі купую, коли є гроші. А скільки вашій доньці років? - допитувалася Таня.
- Та десь така, як ти в перший клас ходить.
- А я вже в п'ятий, з гордістю похвасталася дівчинка.
- Ого, а така маленька, я б ні за що не дав тобі стільки, - і обоє зареготіли на весь магазин. Коли черга підійшла чоловік купив все, що порадила Таня.
- На но, - звернувся до порадниці, - тримай, - і почав розраховуватися за товар.
Три великих паперових пакета, кілограма два цукерок, дівчинка ледь тримала, а коли її продавець запитала, що їй потрібно, і вона розплатилася за хліб, то побачила, що того чоловіка ніде немає. Тьотю? - вона звернулася до продавщині, - дядя цукерки забув!
- То йди його наздожени і віддай, він не міг далеко відійти.
Таня вибігла надвір і побачила того чоловіка біля клубу. Він стояв і смалив "Мальборо".
- Ух, добре, що, я Вас наздогнала, - захекалась дівчинка. Ви забули цукерки для доньки, - посміхнулася наївна Тетянка.
Чоловік лагідно подивився на розтріпані кучері малої і важко зітхнув.
- Це тобі, замість моєї доньки, бо ми з дружиною розлучилися і вона виїхала з нею у Ленінград. Ошелешена Таня стояла і не знала чи радіти, чи плакати.
- Дуже дякую! А знаєте, я сьогодні знайшла майже дві тисячі і мені навіть халви не купили.
- От фантазерка, - посміхнувся чоловік і погладив дитину по голівці.
- Ну, я пішла, ато сестра буде переживати де я так довго - посміхнулась навзаєм дівчинка.
Чоловік їй допоміг донести хліб, цукерки і ноти додому і у Тані сяяли очі від щастя.
Влетівши у дім щасливиця залопотіла,
- Людо, дивися, що я принесла, треба все розділити порівну, щоб ніхто не образився. Мамі, папі, тобі, мені і братику. Старша сестра все розділила порівну, а останню цукерку розрізала на п'ять частин. І хоч після батьки потихеньку свої солодощі віддавали назад дітям, але у домі було все по справедливості. Коли мама прийшла з роботи, то сказала своїй Тетянці:
- "Ось бачиш, доню, ти вчинила гарно, що віддала гроші, бо на чужому горі щастя не збудуєш, але тобі зразу за гарний вчинок віддячило небо".

26.01.2021р.