Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
                            І
               &
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Поет-бомж (Ще більш доброзичлива пародія у відповідь на пародію Олександра Сушка)
Доброзичлива пародія на твір Ярослава Чорногуза
(оригінал)
Струменить у ліхтарному світлі
Кулеметними чергами сніг.
Білий бісер іскриться розквітло,
Що жбурляє нам небо до ніг.
І закручує спереду, ззаду,
Завиває, лякає з пітьми -
Вакханалія та снігопаду -
Ця прощальна гулянка зими.
Кучугури з півросту людини
На узбіччях, як гори, звела.
Світлі сльози зроня безупинно
Захмеліла, розчулена мла.
Хтось радіє, сміється щасливий...
Я сковзаюсь, прокльони кричу!
Українці, хотіли зими ви?
Насолоджуйтеся досхочу!
Ярослав Чорногуз
Пародія
Цівка
Струменить у ліхтарному світлі
Водограй під утомлений стовп.
Сцикунця мій Пегасик помітив
І від зляку на тиждень замовк.
До коняки тулюся іззаду,
Завиваю від жаху в пітьмі.
А грішок накрива снігопадом,
Дзюркіт стих. Слава Богу. Амінь.
В кучугуру, росточком з людину,
Впав бомжака дрімати (втомивсь).
Я ж вмостивсь на крилату скотину
І чкурнув в затуманену вись.
Спить п'яниця, від хмелю щасливий,
Тхне за милю страшним "самжене".
Лиш в уяві - струмок дзюркітливий
Навіть досі терзає мене.
Олександр Сушко
Потягнуло недобрим з Парнаса,
Ти уяву свою потривож.
І поївши лайна від Пегаса,
На “Майстернях” з’явивсь поет-бомж.
Чоловік же нормальний неначе...
Нетримання... Проблеми свої...
Де поезію гарну побачить -
Враз укриє сечею її.
Там, де баки сміттєві — домівка.
Там витворює віршів дива.
І струмують римовані цівки
У поетів чарівні слова.
Бо для нього словесні алмази -
То утрата обличчя свого,
То суцільні жахливі обрАзи,
Наче ріжуть живого його.
Інтелект свій у віршах являти -
Він на голову вам наблює -
Мудромисліє то є кошлате —
В нього бачення власне, своє.
Де взялися повадки ці сучі?
Заганя на дерева котів.
Бо собакою злим і кусючим
У минулому він був житті.
Каменюки боїться й ломаки,
Підкрадається мовчки, тихцем...
Ви насціть йому в рота, друзяки -
Він подякує щиро за це.
17 лютого 7528 р. (2021)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)