Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
22:47
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
2025.11.14
21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
Життя крізь призму смерті.
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
