ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то, щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
2026.01.20
10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Левченко /
Проза
={ ++[ ДАВАЙ ДРУЖИТИ ЛІЖКАМИ ]++ }=
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
={ ++[ ДАВАЙ ДРУЖИТИ ЛІЖКАМИ ]++ }=
Знаєш, ти втомилась ризикувати з вагітністю! Давай, я завагітнію?
Зверни увагу, моє обличчя подано з етикетом. Твоя благодійна інтонація мене тішить.
Моє тіло пахне тобою. Ти збираєш колекцію невимовлених ліній. Давай подаруємо себе картинам?
Теплого літа білі метелики маятимуть вдень. Прогуготіла ілюстрація ніг нашим містом.
На постелі залишки власної ініціятиви приголомшують своєю романтичністю. А ти казала про нещасний висновок!
Знаєш, добре коли тебе відвідують нормальні глюки! Мою увагу привернули благодійні імітації.
У маршрутному таксі, за 50 копійок я нагадав собі запах ґрейпфруту: а пахла меліса! І всього за 50 копійок.
Мені набридла на білому тлі аркуша екстремальна поезія. Я з неї краще зроблю хрестословицю. Тобі подобається… Я знаю.
Намедитуй нам простір! Ми у ньому затишно житимемо. Якщо просто ми хочемо ніжність любити… любити, як простір.
Твій фонд серця не вміщуватиме наш простір? Даруй мені!
Голі факти сюрчали по підвіконню. Неохайно виховані тіла хотіли ніжно хихотіти… Ді-ти. Ді-ти… Бажали діти ми… цей час.
Моя равликова поведінка втомилась.
Я вам під шкуру – “кохати” не заливаю! Повір, я – страждав, творив в умовах підвищеної майстерности. На нервах жив солодкий жир.
Даруй! Даруй мені теплом своїм ґлобальне потепління.
Саморозташування.
Я знаю, ти любиш поетичні відступи з хірурґічним втручанням. Я це зрозумів, коли ти запропонувала мені зламати носа. (?). Як дуже сумно на підйом…
Два дурники і один поет… Що з того краще? Не кривэлячи ти запитала у себе і вирішила у невлучний момент розсміятися.
Кохана, головне у реалізації почуттів – ставлення!
Натестувбла в собі багато, багато, багато світла. Я справді вдав із себе сліпого. Краще, коли тебе жаліють. Жаліють, що не можуть зазирнути у душу…
Плював на все тимчасово… Моє тіло все пахне тобою.
Моє ставлення іздихає сюром на шальках постфутуризму. Думка іздихає за сеанс.
Я дуже теплої думки про чиєсь ставлення, про чиєсь тіло, про чиєсь щастя.
Моє щастя – бути.
Торкнись серця, послухай оповідання “У церкві”. Дозвольте пройти, святі та грішні.
:: ХХІ :: 8.09.02.
Зверни увагу, моє обличчя подано з етикетом. Твоя благодійна інтонація мене тішить.
Моє тіло пахне тобою. Ти збираєш колекцію невимовлених ліній. Давай подаруємо себе картинам?
Теплого літа білі метелики маятимуть вдень. Прогуготіла ілюстрація ніг нашим містом.
На постелі залишки власної ініціятиви приголомшують своєю романтичністю. А ти казала про нещасний висновок!
Знаєш, добре коли тебе відвідують нормальні глюки! Мою увагу привернули благодійні імітації.
У маршрутному таксі, за 50 копійок я нагадав собі запах ґрейпфруту: а пахла меліса! І всього за 50 копійок.
Мені набридла на білому тлі аркуша екстремальна поезія. Я з неї краще зроблю хрестословицю. Тобі подобається… Я знаю.
Намедитуй нам простір! Ми у ньому затишно житимемо. Якщо просто ми хочемо ніжність любити… любити, як простір.
Твій фонд серця не вміщуватиме наш простір? Даруй мені!
Голі факти сюрчали по підвіконню. Неохайно виховані тіла хотіли ніжно хихотіти… Ді-ти. Ді-ти… Бажали діти ми… цей час.
Моя равликова поведінка втомилась.
Я вам під шкуру – “кохати” не заливаю! Повір, я – страждав, творив в умовах підвищеної майстерности. На нервах жив солодкий жир.
Даруй! Даруй мені теплом своїм ґлобальне потепління.
Саморозташування.
Я знаю, ти любиш поетичні відступи з хірурґічним втручанням. Я це зрозумів, коли ти запропонувала мені зламати носа. (?). Як дуже сумно на підйом…
Два дурники і один поет… Що з того краще? Не кривэлячи ти запитала у себе і вирішила у невлучний момент розсміятися.
Кохана, головне у реалізації почуттів – ставлення!
Натестувбла в собі багато, багато, багато світла. Я справді вдав із себе сліпого. Краще, коли тебе жаліють. Жаліють, що не можуть зазирнути у душу…
Плював на все тимчасово… Моє тіло все пахне тобою.
Моє ставлення іздихає сюром на шальках постфутуризму. Думка іздихає за сеанс.
Я дуже теплої думки про чиєсь ставлення, про чиєсь тіло, про чиєсь щастя.
Моє щастя – бути.
Торкнись серця, послухай оповідання “У церкві”. Дозвольте пройти, святі та грішні.
:: ХХІ :: 8.09.02.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"={ ++[ ЕРОТИЧНІ ВІДСТУПИ ]++ }= під час криміноґенних ситуацій"
• Перейти на сторінку •
"={ ++[ ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЛІЖКА ]++ }="
• Перейти на сторінку •
"={ ++[ ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЛІЖКА ]++ }="
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1838 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1838 seconds