На господарській частині двору стояв сарай глиняний – давній дуже. Колись там зберігалося вугілля, дрова, дошки тощо. Кілька років тому я демонтував покрівлю. І, закопавши шість дубових стовпів, зробив навіс для автомобіля. Але, кажуть люди, що на обійсті не повинно бути розвалюх. А тут світяться «ребра» посивілих від дощу та снігу крокв та бантин. Негарно якось. Та й глина зо стін обвалилася…
Вирішив усе оте вивезти на звалище. Ранесенько пішов до власника вантажівки, щоб домовитися. Дивлюся, а він збирається їхати кудись легковиком. Питаю – як би організувати вивезення? А він, усміхаючись, каже : « Так все просто. Ось ключі. Права у тебе є. Сідаєш і вперед. Знай, що гальма спрацьовують лише після третього разу! Так що будь обережним. І воду щогодини заливай у радіатор, бо там кілька отворів від іржі через які витікає». І поїхав…
Я уважно оглянув самоскид – рідкісний екземпляр ГАЗ- 52. Предні колеса були від трактора чи сівалки, а задні – від якоїсь більшої машини, приміром від ЗІЛа. Стекол у дверцятах кабіни не було, а капот не закривався і нагадував відкриту пащеку нільського крокодила, що вилежувався на бережку. Сидіння водія прикрито товстим шматком телячої рудої шкіри, бо пружини вже повилазили, оголюючи свої велетенські пазурі.
Завів двигун. Його чомусь дуже хилитало (на гумових подушках), як боки загнаного жеребця, а ще руховик періодично не міг претравлювати паливну суміш і випльовув у випускну систему клубок чорного диму. Все це супроводжувалось вельми гучним пострілом!
Коли я під’їхав до двору, то мої повибігали дивитися на чудо техніки, а сусідська кішка, спереляку, залізла на горіх і звідти спостерігала за моїми маневрами. Удвох із сином ми завантажили глину, гнилі дошки помосту тощо – близько шести тон. Довелося робити дві ходки. Опісля відігнав самоскид хазяїну. Його ще не було, то віддав ключі і гроші чорнявій симпатичній дружині, подякувавши. Вертаюся втомленим домів, а опецькувата сусідка вже(!) «висить» на тину і каже: « Ну ти і дав! Тепер є місце для гри в гольф…

2021