Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
7. Балада про боротьбу
Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячи́сь від дитячих своїх катастроф.
Дітям за́вжди досадна
опіка та вік;
й набували ми садна
в бійка́х рік у рік.
Але ма́ми латали
дірки вояків,
ми ж - книжки поглинали,
й п’яніли з рядків.
Липли кучері нам на спітнілі лоби,
і у грудях так дивно хололо від фраз,
і дурманив нам голови дух боротьби,
зі старих сторінок надихаючи нас.
Й уявляли щоніч
ми, не знаючі війн,
що воюючих клич -
схожий з ревом завій,
і тяглись осягти
сутність слова «наказ»,
невблаганність мети
й лави панцирів брязк.
А в киплячих котлах давніх боєнь та смут -
так багато поживи для юних умів!
Ми на ролі відступників, підлих іуд
призначали у іграх своїх ворогів.
Не дамо вистигати
злочинця слідам!
Й обіцяєм кохати
прекрасніших дам!
Й щоб ніхто не укоїв
сварню у юрбі,
ми всі ролі героїв
лишали собі.
Та не зслизнеш назовсім у мрії кудись:
вік короткий в забав, - навкруги стільки мук!
Розігнути долоні мерців спроможись,
щоби зброю прийняти з натруджених рук.
Завладай будь-чиїм
іще теплим мечем -
і відчуй, що почім,
і виходь із нікчем!
Хто ти є, розберись, -
боягуз, чи смільчак;
і скуштуй бойовиськ
непідроблений смак.
І коли поруч ляже поранений друг,
і над першою втратою згаснуть світи,
а тобі - потемніє неначе навкруг,
бо зі світу пішов саме він, а не ти, -
зрозумієш тоді:
темний вищир забрал -
це хвала ворожді,
злючий Смерті оскал!
А услід - Зло й Брехня,
подивись їм в лице:
після них - вороння
та сконання оце...
Якщо батьківський меч прорубав тобі шлях,
а ти сльози солоні на вус намотав,
якщо взнав що почім у запеклих боях, -
значить, гідні книжки ти в дитинстві читав!
Якщо м’яса з ножа
ти ні кусня не їв,
якщо з’їла іржа
твою волю та гнів,
й звергти ката з путі
ти не вбачив причин -
значить, був ти в житті,
загалом, ні при чім.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о борьбе
Средь оплывших свечей и вечерних молитв,
Средь военных трофеев и мирных костров
Жили «книжные» дети, не знавшие битв,
Изнывая от мелких своих катастроф.
Детям вечно досаден
Их возраст и быт, -
И дрались мы до ссадин,
До смертных обид.
Но одежды латали
Нам матери в срок,
Мы же книги глотали,
Пьянея от строк.
Липли волосы нам на вспотевшие лбы,
И сосало под ложечкой сладко от фраз,
И кружил наши головы запах борьбы,
Со страниц пожелтевших слетая на нас.
И пытались постичь
Мы, не знавшие войн,
За воинственный клич
Принимавшие вой,
Тайну слова «приказ»,
Назначенье границ,
Смысл атаки и лязг
Боевых колесниц.
А в кипящих котлах прежних боен и смут
Столько пищи для маленьких наших мозгов!
Мы на роли предателей, трусов, иуд
В детских играх своих назначали врагов.
И злодея следам
Не давали остыть,
И прекраснейших дам
Обещали любить,
И, друзей успокоив
И ближних любя,
Мы на роли героев
Вводили себя.
Только в грезы нельзя насовсем убежать:
Краткий век у забав - столько боли вокруг!
Постарайся ладони у мертвых разжать
И оружье принять из натруженных рук.
Испытай, завладев
Еще теплым мечом
И доспехи надев,
Что почем, что почём!
Разберись, кто ты - трус
Иль избранник судьбы,
И попробуй на вкус
Настоящей борьбы.
И когда рядом рухнет израненный друг,
И над первой потерей ты взвоешь, скорбя,
И когда ты без кожи останешься вдруг
Оттого, что убили его - не тебя, -
Ты поймешь, что узнал,
Отличил, отыскал
По оскалу забрал:
Это - Смерти оскал!
Ложь и зло - погляди,
Как их лица грубы!
И всегда позади -
Воронье и гробы.
Если, путь прорубая отцовским мечом,
Ты соленые слёзы на ус намотал,
Если в жарком бою испытал, что почём, -
Значит, нужные книги ты в детстве читал!
Если мяса с ножа
Ты не ел ни куска,
Если - руки сложа
Наблюдал свысока
И в борьбу не вступил
С подлецом, с палачом, -
Значит, в жизни ты был
Ни при чем, ни при чём!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
