![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЛЕБЕДИНИЙ — шостий вінок. Корона сонетів " СВІТОЧ ДУШІ"
Ромашки, беладонна, маки – в житі.
Безмежжя чисте, хоч увись злети.
Щоб крилами тебе заворожити
І підкорити сходи висоти.
У погляді – зелені хризоліти.
Пшеничні кучері, вуста – меди.
Та не ворожка, Бог ту шельму мітить.
Як нам звести розведені мости?
Не в змозі ту співа́нку пригадати,
Що вигравав чарівно уві сні.
Ти не дивися в очі винувато –
Хіба ж одній присвячував пісні?
Любив берізку, а сосну посватав –
На скрипках грають коники хмільні.
ІІ (VI)
На скрипках грають коники хмільні,
Втішають серце, лунко дзеленькочуть.
Прополює зорю духмяна ніч
У ці травневі пелюсткові ночі.
Од пахощів світ, мабуть, очманів,
В ліщині вітер бузину толочить,
Та гає дні свої на чужині
Твоя сорока, й більшого не хоче.
Їй очі зовсім інший засліпив,
Із ним не проти і кубельце звити.
Світи мені, червлене диво з див.
На тілі хрестиком любов нашита.
Чи ти забув, коли мене любив?
Згадай, кохалися несамовито.
ІІІ (VI)
Згадай, кохалися несамовито,
Вгорнувшись феромонами бузку.
Чому б в обіймах щастя не зомліти,
Аби мене ніколи не забув?!
На флейті грав, що аж принишкло місто,
Торкався ніжно пелюстками губ,
І пестив перса лагідно, абихто
Не сполошив лебідку боязку.
О, як мені надихатись тобою?
Така божественно прекрасна млість.
Я на вустах розтанула нугою,
П’янив жадання найсолодший хміль.
Пірнули в озеро любові з головою,
Неначе перед смертю, любий мій.
ІV (VI)
Неначе перед смертю, любий мій,
Ти шепотів: "Моя душевна ладо,
Самотню тугу пристрастю зігрій!"
Волосся завивалось водоспадом,
Сльоза ятрилась у куточку вій,
Два серця бились в унісоні, ладно,
Любов стелила м’яту, деревій*,
Полум’яніла у очах свічадом**.
А може, то наснилося, міраж,
І на підлозі чашечка розбита?
Та ні... свіча горить, єднає нас,
Мов та вінчальна, осяйна молитва.
Від лиха вбереже іконостас –
Нас не зурочать відьми-ворожбити.
______________
Деревій* – лікарська рослина
Свічадо** – церковний підсвічник
V (VI)
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Мегери чорні, білі чаклуни.
Довіку, любий, нас не розлучити,
Бо поєднали небеса... збагни!
Кохання вірне, кришталево чисте
Жахається спокус і сарани.
Цвіте в душі калиновим намистом,
Лиш обережно руку простягни.
Готує Мавка приворотні чари –
Любисток і волошки в казані.
Якась кобіта, що тобою марить,
Напоїть потай у купальську ніч.
Розвію я сновиддя і почвари,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
VІ (VI)
Зігрію ніжністю в холодні дні –
Не раз палили багрянисте листя,
Закляклі сухостої в борозні,
Лягав туман над річкою імлисто.
Згадай негоду. Зливи ворухкі,
Як пальці віртуоза-піаніста,
А некваплива осінь в курені
Молола мак, замішувала тісто.
На ниві сумно, у облозі хмар
Куняла згорблена, сирітська скирта.
Ми бджілками б пили з лілей нектар,
А не блукали за дощами слідом.
Та ще палає зоряний вівтар,
Конваліями пахне стигле літо.
VІІ (VI)
Конваліями пахне стигле літо,
Суниці в лісі ладаном пахтять.
А чисті роси блискотом леліток –
На папороті стомлених плечах.
Вруни́сті, світло-жовті горицвіти
Осонням упоїлися – блищать.
Їм благодатно в леготі тремтіти.
Чому ж в душі – згорьована печаль?
Краси для світу Бог вділив багато.
Якби також знедоленій мені
В його парцелах ніжно сповиватись,
А не пливти в розбитому човні.
Господь не чує думи пелехаті –
Ряхтить в неопалимій купині.
VІІІ (VI)
Ряхтить в неопалимій купині
І не згорає у заграві ватри.
Аж явір кучерявий заяснів,
Шипшини пов’язали пишні банти.
Руді опеньки розляглись на пні,
Вбирають пересмішників бельканто.
Малює вечір тінь на полотні,
Вмирає день вночі... без варіантів...
Наставив місяць гострі рогачі,
Годинники дванадцять віддзвонили.
Мені б забутись на твоїм плечі –
Голівоньку верба до ставу хилить.
Зоріє оксамитом далечінь,
Шукає пару лебідь білокрилий.
ІX (VI)
Шукає пару лебідь білокрилий,
В затоку кличе, шийку вигина.
На березі у воду оступилась,
І на ячання котиться вона.
По срібній гладі – білосніжні крила,
Засліплює цнотлива білизна́.
Гнучкими шийками вони створили
Єдине серце, що за дивина?!
Де ж та душа, що бідкається мною
До божевілля, болісних судом?
Пливуть літа за даллю голубою,
Я знаю, непереливки обом.
Красою, як бальзамом, рани гою,
Лелека в танці в’ється над гніздом.
X (VI)
Лелека в танці в’ється над гніздом,
В блаватнім небі губить біле пір’я.
Летить до мене чорним волокном,
Як та біда, що суне надвечір’ям.
Зізнайся щиро, мій коханий, чом
Свою любов із сакури намріяв?
Хай віднесе туди мене паром,
Де у світлиці жевріє надія.
Невже я гірша за оту весну,
Що швидкоплинно відцвітає в зливу?
Я – та мелодія, що рве струну,
Капричіо* забути неможливо.
Усотує душа тремку луну,
І нам би лебедіти в щасті, милий.
______________
Капричіо* – вишукана музика
XІ (VI)
І нам би лебедіти в щасті, милий.
Бери, що хочеш, скільки донесеш.
Я поділюся світом, сонцем стиглим,
Садком вишневим і гучним дощем.
На таці – груші, персики і сливи –
Скуштуй дари... смачні... бери іще...
Солодке, кисле, скільки нам судилось –
З собою в засвіти не заберем.
Не хочеш? Наситився серцем, нудиш,
У болісній душі – тверде ядро.
Зазнав чимало зради і облуди,
Гнітить депресії важкий синдром.
Ми будемо (нехай "святоші" судять)
Черпати втіху золотим цебром.
ХІІ (VI)
Черпати втіху золотим цебром,
Наповнюватись радістю по вінця.
Усе чудово, любий, загалом.
А що ще треба непримхливій жінці?
Щоб доторкнутися вночі, либонь,
До чуйного, зворушливого серця.
Я птахою у верховітті крон
Мощу із пуху золоте кубельце.
Хворієш – замотаю смуток в бинт.
Та де ж своє ми щастя загубили?
Потрапили у темний лабіринт –
Хай припаде минулий спогад пилом.
Поглянь, як гарно квітне гіацинт –
З живого зерня квітка народилась.
ХІІІ (VI)
З живого зерня квітка народилась
І смокче груди матінки землі.
Наснага до життя і дужа сила –
В корінні й соковитому стеблі.
Ти не зривай, нехай цвіте на милість
І вабить заклопотаних джмелів.
Ми вдосталь із тобою накосили
Полину і неприспаних жалів.
Фізичний біль – ніщо у порівнянні
З нудьгою, що лоскоче під ребром.
У неї очі бронзово-сірчані,
Немов мара гуляє за ставком.
Лиш квітне горобина у тумані –
Грибні дощі кропили помелом.
ХІV (VI)
Грибні дощі кропили помелом –
Комусь на радість, іншим – на скорботу.
(Зібрала вічність в небо ешелон –
Страждальці віднесли хрест на Голгофу.)
Грім промайнув, на серці відлягло,
Отямимося від біди потроху,
Зберемо весни у життя альбом –
Вціліли поки, дякувати Богу.
Вовків боятись – не ходити в ліс,
Нам доведеться й гради пережити,
Бо не завжди дощі ідуть навскіс.
Та небеса фіалками розшиті,
І дихає вітрами верболіз.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЕБЕДИНИЙ — шостий вінок. Корона сонетів " СВІТОЧ ДУШІ"
"Любов чи ні — не знаю...
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна."
(Максим Рильський)
І (VI)
Ромашки, беладонна, маки – в житі.
Безмежжя чисте, хоч увись злети.
Щоб крилами тебе заворожити
І підкорити сходи висоти.
У погляді – зелені хризоліти.
Пшеничні кучері, вуста – меди.
Та не ворожка, Бог ту шельму мітить.
Як нам звести розведені мости?
Не в змозі ту співа́нку пригадати,
Що вигравав чарівно уві сні.
Ти не дивися в очі винувато –
Хіба ж одній присвячував пісні?
Любив берізку, а сосну посватав –
На скрипках грають коники хмільні.
ІІ (VI)
На скрипках грають коники хмільні,
Втішають серце, лунко дзеленькочуть.
Прополює зорю духмяна ніч
У ці травневі пелюсткові ночі.
Од пахощів світ, мабуть, очманів,
В ліщині вітер бузину толочить,
Та гає дні свої на чужині
Твоя сорока, й більшого не хоче.
Їй очі зовсім інший засліпив,
Із ним не проти і кубельце звити.
Світи мені, червлене диво з див.
На тілі хрестиком любов нашита.
Чи ти забув, коли мене любив?
Згадай, кохалися несамовито.
ІІІ (VI)
Згадай, кохалися несамовито,
Вгорнувшись феромонами бузку.
Чому б в обіймах щастя не зомліти,
Аби мене ніколи не забув?!
На флейті грав, що аж принишкло місто,
Торкався ніжно пелюстками губ,
І пестив перса лагідно, абихто
Не сполошив лебідку боязку.
О, як мені надихатись тобою?
Така божественно прекрасна млість.
Я на вустах розтанула нугою,
П’янив жадання найсолодший хміль.
Пірнули в озеро любові з головою,
Неначе перед смертю, любий мій.
ІV (VI)
Неначе перед смертю, любий мій,
Ти шепотів: "Моя душевна ладо,
Самотню тугу пристрастю зігрій!"
Волосся завивалось водоспадом,
Сльоза ятрилась у куточку вій,
Два серця бились в унісоні, ладно,
Любов стелила м’яту, деревій*,
Полум’яніла у очах свічадом**.
А може, то наснилося, міраж,
І на підлозі чашечка розбита?
Та ні... свіча горить, єднає нас,
Мов та вінчальна, осяйна молитва.
Від лиха вбереже іконостас –
Нас не зурочать відьми-ворожбити.
______________
Деревій* – лікарська рослина
Свічадо** – церковний підсвічник
V (VI)
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Мегери чорні, білі чаклуни.
Довіку, любий, нас не розлучити,
Бо поєднали небеса... збагни!
Кохання вірне, кришталево чисте
Жахається спокус і сарани.
Цвіте в душі калиновим намистом,
Лиш обережно руку простягни.
Готує Мавка приворотні чари –
Любисток і волошки в казані.
Якась кобіта, що тобою марить,
Напоїть потай у купальську ніч.
Розвію я сновиддя і почвари,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
VІ (VI)
Зігрію ніжністю в холодні дні –
Не раз палили багрянисте листя,
Закляклі сухостої в борозні,
Лягав туман над річкою імлисто.
Згадай негоду. Зливи ворухкі,
Як пальці віртуоза-піаніста,
А некваплива осінь в курені
Молола мак, замішувала тісто.
На ниві сумно, у облозі хмар
Куняла згорблена, сирітська скирта.
Ми бджілками б пили з лілей нектар,
А не блукали за дощами слідом.
Та ще палає зоряний вівтар,
Конваліями пахне стигле літо.
VІІ (VI)
Конваліями пахне стигле літо,
Суниці в лісі ладаном пахтять.
А чисті роси блискотом леліток –
На папороті стомлених плечах.
Вруни́сті, світло-жовті горицвіти
Осонням упоїлися – блищать.
Їм благодатно в леготі тремтіти.
Чому ж в душі – згорьована печаль?
Краси для світу Бог вділив багато.
Якби також знедоленій мені
В його парцелах ніжно сповиватись,
А не пливти в розбитому човні.
Господь не чує думи пелехаті –
Ряхтить в неопалимій купині.
VІІІ (VI)
Ряхтить в неопалимій купині
І не згорає у заграві ватри.
Аж явір кучерявий заяснів,
Шипшини пов’язали пишні банти.
Руді опеньки розляглись на пні,
Вбирають пересмішників бельканто.
Малює вечір тінь на полотні,
Вмирає день вночі... без варіантів...
Наставив місяць гострі рогачі,
Годинники дванадцять віддзвонили.
Мені б забутись на твоїм плечі –
Голівоньку верба до ставу хилить.
Зоріє оксамитом далечінь,
Шукає пару лебідь білокрилий.
ІX (VI)
Шукає пару лебідь білокрилий,
В затоку кличе, шийку вигина.
На березі у воду оступилась,
І на ячання котиться вона.
По срібній гладі – білосніжні крила,
Засліплює цнотлива білизна́.
Гнучкими шийками вони створили
Єдине серце, що за дивина?!
Де ж та душа, що бідкається мною
До божевілля, болісних судом?
Пливуть літа за даллю голубою,
Я знаю, непереливки обом.
Красою, як бальзамом, рани гою,
Лелека в танці в’ється над гніздом.
X (VI)
Лелека в танці в’ється над гніздом,
В блаватнім небі губить біле пір’я.
Летить до мене чорним волокном,
Як та біда, що суне надвечір’ям.
Зізнайся щиро, мій коханий, чом
Свою любов із сакури намріяв?
Хай віднесе туди мене паром,
Де у світлиці жевріє надія.
Невже я гірша за оту весну,
Що швидкоплинно відцвітає в зливу?
Я – та мелодія, що рве струну,
Капричіо* забути неможливо.
Усотує душа тремку луну,
І нам би лебедіти в щасті, милий.
______________
Капричіо* – вишукана музика
XІ (VI)
І нам би лебедіти в щасті, милий.
Бери, що хочеш, скільки донесеш.
Я поділюся світом, сонцем стиглим,
Садком вишневим і гучним дощем.
На таці – груші, персики і сливи –
Скуштуй дари... смачні... бери іще...
Солодке, кисле, скільки нам судилось –
З собою в засвіти не заберем.
Не хочеш? Наситився серцем, нудиш,
У болісній душі – тверде ядро.
Зазнав чимало зради і облуди,
Гнітить депресії важкий синдром.
Ми будемо (нехай "святоші" судять)
Черпати втіху золотим цебром.
ХІІ (VI)
Черпати втіху золотим цебром,
Наповнюватись радістю по вінця.
Усе чудово, любий, загалом.
А що ще треба непримхливій жінці?
Щоб доторкнутися вночі, либонь,
До чуйного, зворушливого серця.
Я птахою у верховітті крон
Мощу із пуху золоте кубельце.
Хворієш – замотаю смуток в бинт.
Та де ж своє ми щастя загубили?
Потрапили у темний лабіринт –
Хай припаде минулий спогад пилом.
Поглянь, як гарно квітне гіацинт –
З живого зерня квітка народилась.
ХІІІ (VI)
З живого зерня квітка народилась
І смокче груди матінки землі.
Наснага до життя і дужа сила –
В корінні й соковитому стеблі.
Ти не зривай, нехай цвіте на милість
І вабить заклопотаних джмелів.
Ми вдосталь із тобою накосили
Полину і неприспаних жалів.
Фізичний біль – ніщо у порівнянні
З нудьгою, що лоскоче під ребром.
У неї очі бронзово-сірчані,
Немов мара гуляє за ставком.
Лиш квітне горобина у тумані –
Грибні дощі кропили помелом.
ХІV (VI)
Грибні дощі кропили помелом –
Комусь на радість, іншим – на скорботу.
(Зібрала вічність в небо ешелон –
Страждальці віднесли хрест на Голгофу.)
Грім промайнув, на серці відлягло,
Отямимося від біди потроху,
Зберемо весни у життя альбом –
Вціліли поки, дякувати Богу.
Вовків боятись – не ходити в ліс,
Нам доведеться й гради пережити,
Бо не завжди дощі ідуть навскіс.
Та небеса фіалками розшиті,
І дихає вітрами верболіз.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ"
• Перейти на сторінку •
"Любіть чоловіків"
• Перейти на сторінку •
"Любіть чоловіків"
Про публікацію