
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.09
11:22
Сотню знайдено, двісті втрачено,
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
2023.02.09
08:38
Сонячний образ Дажбожий,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
2023.02.09
04:56
Багато нас у цьому світі,
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
2023.02.08
22:25
Росія вірує в царя
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
2023.02.08
20:09
Коли б я міг зв’язати словом серце,
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
2023.02.08
19:53
А нашій раті заважають наші
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
2023.02.08
18:47
Погода хвора і блищати перестав
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
2023.02.08
18:35
У півтон одягнувши оклик душі: зачекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
2023.02.08
18:18
Маруся-дівка варила зілля, свій приворіт
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
2023.02.08
15:21
Вибачайте пані та панове
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
2023.02.08
14:46
Гугнявить ніч за зледенілим,
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
2023.02.08
12:55
Їду в маршрутці оранжевій,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
2023.02.08
11:27
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все ост
2023.02.08
11:24
Ми на планеті цій – неміряна сім’я,
а наші голоси – багатомовний хор.
* * *
Тримає іспит наше людство молоде
задля ідеї гуманізму і добра.
* * *
Царства земного вічний неспокій,
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі ми.
* * *
2023.02.08
06:41
Намистинками по світу,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
2023.02.08
00:45
Тепло-карим у горіхову ніч,
Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЛЕБЕДИНИЙ — шостий вінок. Корона сонетів " СВІТОЧ ДУШІ"
Ромашки, беладонна, маки – в житі.
Безмежжя чисте, хоч увись злети.
Щоб крилами тебе заворожити
І підкорити сходи висоти.
У погляді – зелені хризоліти.
Пшеничні кучері, вуста – меди.
Та не ворожка, Бог ту шельму мітить.
Як нам звести розведені мости?
Не в змозі ту співа́нку пригадати,
Що вигравав чарівно уві сні.
Ти не дивися в очі винувато –
Хіба ж одній присвячував пісні?
Любив берізку, а сосну посватав –
На скрипках грають коники хмільні.
ІІ (VI)
На скрипках грають коники хмільні,
Втішають серце, лунко дзеленькочуть.
Прополює зорю духмяна ніч
У ці травневі пелюсткові ночі.
Од пахощів світ, мабуть, очманів,
В ліщині вітер бузину толочить,
Та гає дні свої на чужині
Твоя сорока, й більшого не хоче.
Їй очі зовсім інший засліпив,
Із ним не проти і кубельце звити.
Світи мені, червлене диво з див.
На тілі хрестиком любов нашита.
Чи ти забув, коли мене любив?
Згадай, кохалися несамовито.
ІІІ (VI)
Згадай, кохалися несамовито,
Вгорнувшись феромонами бузку.
Чому б в обіймах щастя не зомліти,
Аби мене ніколи не забув?!
На флейті грав, що аж принишкло місто,
Торкався ніжно пелюстками губ,
І пестив перса лагідно, абихто
Не сполошив лебідку боязку.
О, як мені надихатись тобою?
Така божественно прекрасна млість.
Я на вустах розтанула нугою,
П’янив жадання найсолодший хміль.
Пірнули в озеро любові з головою,
Неначе перед смертю, любий мій.
ІV (VI)
Неначе перед смертю, любий мій,
Ти шепотів: "Моя душевна ладо,
Самотню тугу пристрастю зігрій!"
Волосся завивалось водоспадом,
Сльоза ятрилась у куточку вій,
Два серця бились в унісоні, ладно,
Любов стелила м’яту, деревій*,
Полум’яніла у очах свічадом**.
А може, то наснилося, міраж,
І на підлозі чашечка розбита?
Та ні... свіча горить, єднає нас,
Мов та вінчальна, осяйна молитва.
Від лиха вбереже іконостас –
Нас не зурочать відьми-ворожбити.
______________
Деревій* – лікарська рослина
Свічадо** – церковний підсвічник
V (VI)
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Мегери чорні, білі чаклуни.
Довіку, любий, нас не розлучити,
Бо поєднали небеса... збагни!
Кохання вірне, кришталево чисте
Жахається спокус і сарани.
Цвіте в душі калиновим намистом,
Лиш обережно руку простягни.
Готує Мавка приворотні чари –
Любисток і волошки в казані.
Якась кобіта, що тобою марить,
Напоїть потай у купальську ніч.
Розвію я сновиддя і почвари,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
VІ (VI)
Зігрію ніжністю в холодні дні –
Не раз палили багрянисте листя,
Закляклі сухостої в борозні,
Лягав туман над річкою імлисто.
Згадай негоду. Зливи ворухкі,
Як пальці віртуоза-піаніста,
А некваплива осінь в курені
Молола мак, замішувала тісто.
На ниві сумно, у облозі хмар
Куняла згорблена, сирітська скирта.
Ми бджілками б пили з лілей нектар,
А не блукали за дощами слідом.
Та ще палає зоряний вівтар,
Конваліями пахне стигле літо.
VІІ (VI)
Конваліями пахне стигле літо,
Суниці в лісі ладаном пахтять.
А чисті роси блискотом леліток –
На папороті стомлених плечах.
Вруни́сті, світло-жовті горицвіти
Осонням упоїлися – блищать.
Їм благодатно в леготі тремтіти.
Чому ж в душі – згорьована печаль?
Краси для світу Бог вділив багато.
Якби також знедоленій мені
В його парцелах ніжно сповиватись,
А не пливти в розбитому човні.
Господь не чує думи пелехаті –
Ряхтить в неопалимій купині.
VІІІ (VI)
Ряхтить в неопалимій купині
І не згорає у заграві ватри.
Аж явір кучерявий заяснів,
Шипшини пов’язали пишні банти.
Руді опеньки розляглись на пні,
Вбирають пересмішників бельканто.
Малює вечір тінь на полотні,
Вмирає день вночі... без варіантів...
Наставив місяць гострі рогачі,
Годинники дванадцять віддзвонили.
Мені б забутись на твоїм плечі –
Голівоньку верба до ставу хилить.
Зоріє оксамитом далечінь,
Шукає пару лебідь білокрилий.
ІX (VI)
Шукає пару лебідь білокрилий,
В затоку кличе, шийку вигина.
На березі у воду оступилась,
І на ячання котиться вона.
По срібній гладі – білосніжні крила,
Засліплює цнотлива білизна́.
Гнучкими шийками вони створили
Єдине серце, що за дивина?!
Де ж та душа, що бідкається мною
До божевілля, болісних судом?
Пливуть літа за даллю голубою,
Я знаю, непереливки обом.
Красою, як бальзамом, рани гою,
Лелека в танці в’ється над гніздом.
X (VI)
Лелека в танці в’ється над гніздом,
В блаватнім небі губить біле пір’я.
Летить до мене чорним волокном,
Як та біда, що суне надвечір’ям.
Зізнайся щиро, мій коханий, чом
Свою любов із сакури намріяв?
Хай віднесе туди мене паром,
Де у світлиці жевріє надія.
Невже я гірша за оту весну,
Що швидкоплинно відцвітає в зливу?
Я – та мелодія, що рве струну,
Капричіо* забути неможливо.
Усотує душа тремку луну,
І нам би лебедіти в щасті, милий.
______________
Капричіо* – вишукана музика
XІ (VI)
І нам би лебедіти в щасті, милий.
Бери, що хочеш, скільки донесеш.
Я поділюся світом, сонцем стиглим,
Садком вишневим і гучним дощем.
На таці – груші, персики і сливи –
Скуштуй дари... смачні... бери іще...
Солодке, кисле, скільки нам судилось –
З собою в засвіти не заберем.
Не хочеш? Наситився серцем, нудиш,
У болісній душі – тверде ядро.
Зазнав чимало зради і облуди,
Гнітить депресії важкий синдром.
Ми будемо (нехай "святоші" судять)
Черпати втіху золотим цебром.
ХІІ (VI)
Черпати втіху золотим цебром,
Наповнюватись радістю по вінця.
Усе чудово, любий, загалом.
А що ще треба непримхливій жінці?
Щоб доторкнутися вночі, либонь,
До чуйного, зворушливого серця.
Я птахою у верховітті крон
Мощу із пуху золоте кубельце.
Хворієш – замотаю смуток в бинт.
Та де ж своє ми щастя загубили?
Потрапили у темний лабіринт –
Хай припаде минулий спогад пилом.
Поглянь, як гарно квітне гіацинт –
З живого зерня квітка народилась.
ХІІІ (VI)
З живого зерня квітка народилась
І смокче груди матінки землі.
Наснага до життя і дужа сила –
В корінні й соковитому стеблі.
Ти не зривай, нехай цвіте на милість
І вабить заклопотаних джмелів.
Ми вдосталь із тобою накосили
Полину і неприспаних жалів.
Фізичний біль – ніщо у порівнянні
З нудьгою, що лоскоче під ребром.
У неї очі бронзово-сірчані,
Немов мара гуляє за ставком.
Лиш квітне горобина у тумані –
Грибні дощі кропили помелом.
ХІV (VI)
Грибні дощі кропили помелом –
Комусь на радість, іншим – на скорботу.
(Зібрала вічність в небо ешелон –
Страждальці віднесли хрест на Голгофу.)
Грім промайнув, на серці відлягло,
Отямимося від біди потроху,
Зберемо весни у життя альбом –
Вціліли поки, дякувати Богу.
Вовків боятись – не ходити в ліс,
Нам доведеться й гради пережити,
Бо не завжди дощі ідуть навскіс.
Та небеса фіалками розшиті,
І дихає вітрами верболіз.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЕБЕДИНИЙ — шостий вінок. Корона сонетів " СВІТОЧ ДУШІ"
"Любов чи ні — не знаю...
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна."
(Максим Рильський)
І (VI)
Ромашки, беладонна, маки – в житі.
Безмежжя чисте, хоч увись злети.
Щоб крилами тебе заворожити
І підкорити сходи висоти.
У погляді – зелені хризоліти.
Пшеничні кучері, вуста – меди.
Та не ворожка, Бог ту шельму мітить.
Як нам звести розведені мости?
Не в змозі ту співа́нку пригадати,
Що вигравав чарівно уві сні.
Ти не дивися в очі винувато –
Хіба ж одній присвячував пісні?
Любив берізку, а сосну посватав –
На скрипках грають коники хмільні.
ІІ (VI)
На скрипках грають коники хмільні,
Втішають серце, лунко дзеленькочуть.
Прополює зорю духмяна ніч
У ці травневі пелюсткові ночі.
Од пахощів світ, мабуть, очманів,
В ліщині вітер бузину толочить,
Та гає дні свої на чужині
Твоя сорока, й більшого не хоче.
Їй очі зовсім інший засліпив,
Із ним не проти і кубельце звити.
Світи мені, червлене диво з див.
На тілі хрестиком любов нашита.
Чи ти забув, коли мене любив?
Згадай, кохалися несамовито.
ІІІ (VI)
Згадай, кохалися несамовито,
Вгорнувшись феромонами бузку.
Чому б в обіймах щастя не зомліти,
Аби мене ніколи не забув?!
На флейті грав, що аж принишкло місто,
Торкався ніжно пелюстками губ,
І пестив перса лагідно, абихто
Не сполошив лебідку боязку.
О, як мені надихатись тобою?
Така божественно прекрасна млість.
Я на вустах розтанула нугою,
П’янив жадання найсолодший хміль.
Пірнули в озеро любові з головою,
Неначе перед смертю, любий мій.
ІV (VI)
Неначе перед смертю, любий мій,
Ти шепотів: "Моя душевна ладо,
Самотню тугу пристрастю зігрій!"
Волосся завивалось водоспадом,
Сльоза ятрилась у куточку вій,
Два серця бились в унісоні, ладно,
Любов стелила м’яту, деревій*,
Полум’яніла у очах свічадом**.
А може, то наснилося, міраж,
І на підлозі чашечка розбита?
Та ні... свіча горить, єднає нас,
Мов та вінчальна, осяйна молитва.
Від лиха вбереже іконостас –
Нас не зурочать відьми-ворожбити.
______________
Деревій* – лікарська рослина
Свічадо** – церковний підсвічник
V (VI)
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Мегери чорні, білі чаклуни.
Довіку, любий, нас не розлучити,
Бо поєднали небеса... збагни!
Кохання вірне, кришталево чисте
Жахається спокус і сарани.
Цвіте в душі калиновим намистом,
Лиш обережно руку простягни.
Готує Мавка приворотні чари –
Любисток і волошки в казані.
Якась кобіта, що тобою марить,
Напоїть потай у купальську ніч.
Розвію я сновиддя і почвари,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
VІ (VI)
Зігрію ніжністю в холодні дні –
Не раз палили багрянисте листя,
Закляклі сухостої в борозні,
Лягав туман над річкою імлисто.
Згадай негоду. Зливи ворухкі,
Як пальці віртуоза-піаніста,
А некваплива осінь в курені
Молола мак, замішувала тісто.
На ниві сумно, у облозі хмар
Куняла згорблена, сирітська скирта.
Ми бджілками б пили з лілей нектар,
А не блукали за дощами слідом.
Та ще палає зоряний вівтар,
Конваліями пахне стигле літо.
VІІ (VI)
Конваліями пахне стигле літо,
Суниці в лісі ладаном пахтять.
А чисті роси блискотом леліток –
На папороті стомлених плечах.
Вруни́сті, світло-жовті горицвіти
Осонням упоїлися – блищать.
Їм благодатно в леготі тремтіти.
Чому ж в душі – згорьована печаль?
Краси для світу Бог вділив багато.
Якби також знедоленій мені
В його парцелах ніжно сповиватись,
А не пливти в розбитому човні.
Господь не чує думи пелехаті –
Ряхтить в неопалимій купині.
VІІІ (VI)
Ряхтить в неопалимій купині
І не згорає у заграві ватри.
Аж явір кучерявий заяснів,
Шипшини пов’язали пишні банти.
Руді опеньки розляглись на пні,
Вбирають пересмішників бельканто.
Малює вечір тінь на полотні,
Вмирає день вночі... без варіантів...
Наставив місяць гострі рогачі,
Годинники дванадцять віддзвонили.
Мені б забутись на твоїм плечі –
Голівоньку верба до ставу хилить.
Зоріє оксамитом далечінь,
Шукає пару лебідь білокрилий.
ІX (VI)
Шукає пару лебідь білокрилий,
В затоку кличе, шийку вигина.
На березі у воду оступилась,
І на ячання котиться вона.
По срібній гладі – білосніжні крила,
Засліплює цнотлива білизна́.
Гнучкими шийками вони створили
Єдине серце, що за дивина?!
Де ж та душа, що бідкається мною
До божевілля, болісних судом?
Пливуть літа за даллю голубою,
Я знаю, непереливки обом.
Красою, як бальзамом, рани гою,
Лелека в танці в’ється над гніздом.
X (VI)
Лелека в танці в’ється над гніздом,
В блаватнім небі губить біле пір’я.
Летить до мене чорним волокном,
Як та біда, що суне надвечір’ям.
Зізнайся щиро, мій коханий, чом
Свою любов із сакури намріяв?
Хай віднесе туди мене паром,
Де у світлиці жевріє надія.
Невже я гірша за оту весну,
Що швидкоплинно відцвітає в зливу?
Я – та мелодія, що рве струну,
Капричіо* забути неможливо.
Усотує душа тремку луну,
І нам би лебедіти в щасті, милий.
______________
Капричіо* – вишукана музика
XІ (VI)
І нам би лебедіти в щасті, милий.
Бери, що хочеш, скільки донесеш.
Я поділюся світом, сонцем стиглим,
Садком вишневим і гучним дощем.
На таці – груші, персики і сливи –
Скуштуй дари... смачні... бери іще...
Солодке, кисле, скільки нам судилось –
З собою в засвіти не заберем.
Не хочеш? Наситився серцем, нудиш,
У болісній душі – тверде ядро.
Зазнав чимало зради і облуди,
Гнітить депресії важкий синдром.
Ми будемо (нехай "святоші" судять)
Черпати втіху золотим цебром.
ХІІ (VI)
Черпати втіху золотим цебром,
Наповнюватись радістю по вінця.
Усе чудово, любий, загалом.
А що ще треба непримхливій жінці?
Щоб доторкнутися вночі, либонь,
До чуйного, зворушливого серця.
Я птахою у верховітті крон
Мощу із пуху золоте кубельце.
Хворієш – замотаю смуток в бинт.
Та де ж своє ми щастя загубили?
Потрапили у темний лабіринт –
Хай припаде минулий спогад пилом.
Поглянь, як гарно квітне гіацинт –
З живого зерня квітка народилась.
ХІІІ (VI)
З живого зерня квітка народилась
І смокче груди матінки землі.
Наснага до життя і дужа сила –
В корінні й соковитому стеблі.
Ти не зривай, нехай цвіте на милість
І вабить заклопотаних джмелів.
Ми вдосталь із тобою накосили
Полину і неприспаних жалів.
Фізичний біль – ніщо у порівнянні
З нудьгою, що лоскоче під ребром.
У неї очі бронзово-сірчані,
Немов мара гуляє за ставком.
Лиш квітне горобина у тумані –
Грибні дощі кропили помелом.
ХІV (VI)
Грибні дощі кропили помелом –
Комусь на радість, іншим – на скорботу.
(Зібрала вічність в небо ешелон –
Страждальці віднесли хрест на Голгофу.)
Грім промайнув, на серці відлягло,
Отямимося від біди потроху,
Зберемо весни у життя альбом –
Вціліли поки, дякувати Богу.
Вовків боятись – не ходити в ліс,
Нам доведеться й гради пережити,
Бо не завжди дощі ідуть навскіс.
Та небеса фіалками розшиті,
І дихає вітрами верболіз.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ"
• Перейти на сторінку •
"Любіть чоловіків"
• Перейти на сторінку •
"Любіть чоловіків"
Про публікацію