ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.08.28 06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува

Ярослав Чорногуз
2025.08.28 00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.

Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -

Борис Костиря
2025.08.27 21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.

Віктор Насипаний
2025.08.27 17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.

Світлана Пирогова
2025.08.27 12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.

Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.

Віктор Кучерук
2025.08.27 11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.

Юрій Гундарєв
2025.08.27 09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…

-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем

Борис Костиря
2025.08.26 21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,

Олександр Сушко
2025.08.26 11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.

Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,

Віктор Кучерук
2025.08.26 05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.

Борис Костиря
2025.08.25 21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні

Віктор Кучерук
2025.08.25 05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ

"Не ждуть мене ні горе безіменне,
Ні мертві дні й літа без майбуття,
Бо ж як помре твоя любов до мене,
Тоді закінчиться моє життя."

(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)






СЬОМИЙ ВІНОК

ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ

І (VII)

Грибні дощі кропили помелом.
Підкралася хвороба ненароком
І вдарила по голові, як лом.
А я ж тоді була іще нівроку.

У грудях зло пухлиною зросло,
Пустило в лімфу щупальці глибоко.
Мені казали: "Серцем охолонь,
Під Богом ходимо, облиш мороку."

Трималася за осені сльоту,
Дітей, онуків і святі ікони.
За віру непохитну, саме ту,

Що гори рухає, у церкві дзвонить.
Приймала ліків чорну блекоту,
Втрачала пелюстки на підвіконні.


ІІ (VII)

Втрачала пелюстки на підвіконні,
Волосся пишне, вій густу красу.
Ночами кутала в гірке безсоння
Нудотну думу, хмарну, навісну.

А смерть кирпата і сльози не зронить,
Нещадно гострить кров’яну косу.
Ховала у безвихідь очі сонні.
Чи я страждання біль перенесу?

В судини лляли голубу отруту –
Гарячу суміш, аж в душі пекло.
Була до ліжка немічно прикута –

Світанок гострим скальпелем зійшов.
Подарував надій червону руту,
Тягнулася до райдуги стеблом.



ІІІ (VII)

Тягнулася до райдуги стеблом,
Молилася, і Бог мені віддячив
Святим причастям – хлібом і вином,
Аби перенесла жахи терпляче.

Безмежжя хмарами заволокло,
Колючий небосхил – нестримним пла́чем.
Лише опісля – стомлено замовк,
І на повіках сосен стих неначе.

"Холодну кригу серцем розтоплю,
Любов дочірня взимку не холоне.
Живи, матусю, Господа молю!" –

Навколішках мене благала доня.
Син гладив лису голову мою,
І ніжилась курчатком у долонях.



ІV (VII)

І ніжилась курчатком у долонях,
У пелені родини немовлям.
Тягнулася до неба, ніби сонях,
Чекала на лелеку звіддаля.

Та перекотиполе вітер гонить,
Порепалися зморщені поля.
Лише всередині пульсацій стогін,
Серцебиття, мов молот коваля.

У відчай не впадала, а хоробро
Боролася – рвав долю вітролом.
Щоб відступила в небуття хвороба,

Читала Біблію і Агнію Барто.
Таке життя мінливе, що поробиш,
Не завше на коні, а під сідлом.



V (VII)

Не завше на коні, а під сідлом –
Міцні дерева теж гілля втрачають
І восени листочки наголо.
Чому ж мені ридати від одчаю?

Світання помаранчеве зійшло.
За що те горе? – в Бога не спитаєш.
З душі скалки виймала і жало́ –
Ворота ще зачинені до раю.

Без каяття не пустять у едем.
Над прірвою несуть галопом коні,
Аж під копитами земля гуде.

А я стояла на пустім пероні,
Чекаючи на потяг, чи прийде?
Рясніла естрагоном* на осонні.
______________

Естрагон* – полин



VІ (VII)

Рясніла естрагоном на осонні,
А ешелон запізнювався десь.
Двірник ретельно скошував газони –
Не тільки на людей чатує смерть.

Чому ж така змарніла, безборонна
І виснажена думами ущент?
Тих дум важких переносила тонни –
Мовчить глухоніма небесна твердь.

Вмирало сонце в сутінках багряних,
Сідала темна ніч на вільний трон.
Пила життя маленькими ковтками,

Як валер’яну і болиголов.
Не рахувала зорі домоткані,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром.



VІІ (VII)

Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Із піднебесся падала у прірву.
Згустилась від ядучих ліків кров –
Із серця клешні раку ти не вирвеш.

У болісних судинах виник тромб,
На цвинтарі глибоку яму риють.
Вже кречети літають над хрестом,
У розпачі втрачають люди віру.

І я втрачала, не злукавлю тут,
Клубком у горлі та сльоза солона.
О, скільки небу треба ще покут?

Гріхи сповідувала – пусто в лоні,
Лише у венах залишилась ртуть –
Пила отруту з чашечки бутона.



VІІІ (VII)

Пила отруту з чашечки бутона,
І відправляла в засвіт саркофаг.
Мурасі, як подужати тритона?
Без допомоги – не здолати рак.

А світу байдуже, розквітли анемони,
У лісі повно чарівних ознак. 
Весна бриніла на акордеоні,
Із мушлі виліз слухати слимак.

Та що мені до того, коли горе
У передсерді мишею шкребе?
Яскравих полуниць не бачить хворий,

Допоки пирії не розгребе.
Топила радість в чорториї моря
До того, як побачила тебе.



ІX (VII)

До того, як побачила тебе,
Я не жила, напевно, животіла.
Не раз ламала доля мій хребет –
Вразливим був, немов п’ята Ахілла.

А виявляється, що світ пряде
Нові червоні, зоряні вітрила.
На бригантині світлий силует.
На зустріч мрій голубкою злетіла

На неозоре сяйво бірюзи
(Рубці на тілі муліне* зашиті,
На кволих крилах – краплею сльози),

Долаючи шляхи, парцели житні
І стріли вогнепальної грози.
Мій янголе, надіє непохитна.
______________

Муліне * – нитки



X (VII)

Мій янголе, надіє непохитна,
Ясна зоря, що прокладає шлях,
Зі сліз блаженства і страждання звита,
Звучиш піано, форте у піснях.

Триває й досі ще за щастя битва.
Ти – синій птах у божевільних снах,
Біль ностальгії, за життя гонитва,
Бентежний дзвін в розчулених словах.

Моїх сумних жалів душевні ліки,
Коли ж до серця небом припадеш?
Чорнична туга стулює повіки,

Нове буття за обрієм гряде.
Зоріє пектораллю для утіхи
Твоїх очей привілля голубе.



XІ (VII)

Твоїх очей привілля голубе
Безмежністю і глибиною вабить.
У лазуровім просторі небес –
Моя солодка мука і відрада.

Жахливо красти з погреба чуже,
А небеса прекрасні всім на радість.
Знайдемо якір у лататті плес,
Своє дорогоцінне Ельдорадо.

А чи відчиниться чудесний рай?
Гнітять смурні, полином дні сповиті.
Злітає в висі світлий водограй,
 
Ти жмені підставляй, аби зловити.
Запалює надію небокрай,
Свічею палахтить в моїй молитві.



ХІІ (VII)

Свічею палахтить в моїй молитві,
Дає наснагу завтрашньому дню.
Слізьми достатньо печиво солити!
Заздалегідь себе – не хороню!

За золотим телям світ у гонитві,
Кругом споруджує міцну броню.
А ми з одної крові, серцем злиті.
Тебе люблю, просвітлено люблю.

М’які самшити постелили ковдри,
А місяць – оксамитовий вельвет,
Розлігся в пишнім очереті мовби,

Поблискує, як голубий браслет.
На озері гагари білодзьобі,
В цілунках танув лагідний щербет.



ХІІІ (VII)

В цілунках танув лагідний щербет,
Твоє волосся пахло бріоліном.
На рукаві ти розстібнув манжет,
Поліна розгоралися в каміні.

Ніч накривала зоряний бенкет –
Серветки в смужку пристрасно кармінні.
І транслювала па-де-де балет
Жага під органзою балдахіна.

Од доторків, миттєво, як свіча,
Спалахувала у зіницях синіх.
Запаморочливо снагу вдихав,

Немов парфуми, спрагло, ненаситно.
Заснула на твоїм плечі зайчам,
Ніч розсипала зорі оксамитні.



ХІV (VII)

Ніч розсипала зорі оксамитні,
На шовку неба сяйво хризантем.
Напевно хтось в раю старанно виткав
І притрусив цукровим мигдалем.

Закохані, бентежні, променисті.
Чом в серці чулім – аритмії щем?
Без колючок троянди на батисті
Хай ніжність млоїть, жебонить ключем.

В ці неймовірні миті безгомінні
П’ємо із вуст малинове Мерло.
На жаль, прощаємось... На стінах тіні...

Мій незабутній, світлий Ланжерон.
На згадку ночі – душ переплетіння.
Грибні дощі кропили помелом.



Магістрал (VII)

Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.

Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона

До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе

Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.


















      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-15 10:42:23
Переглядів сторінки твору 1031
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.400 / 6  (5.515 / 6.14)
* Рейтинг "Майстерень" 5.400 / 6  (5.597 / 6.23)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.08.15 09:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-11-15 22:34:44 ]
Красиво, душевно, глибинно, Таню. Цікаво спостерігати, як розгортається почуття ліричної героїні. Вражений! Вітаю!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-11-16 01:36:51 ]
Щиро дякую, дорогий Ярославе! Дуже приємно!))))