ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.07.21 21:51
Шановна Редакціє! Дуже прошу Вас звернути увагу на анонси на головній сторінці. І, нарешті, дати об'єктивну оцінку: хто робить атмосферу на Поетичних Майстернях нездоровою. Гундарєв склепав чергову гидоту, а якщо завтра Соболь напише відповідь, то його з

Микола Дудар
2024.07.21 20:18
Майнем з дружиною до війська…
Вона — зав… ком… я — рядовим…
А що такого? люди свійські,
Давно пора вернути Крим…
Та тут і так все зрозуміло!
Це вам не хаб, не кренделя
ЇЇ душа і моє тіло…
Але спочатку до кремля…

Софія Кримовська
2024.07.21 18:45
Гарячий ранок. Ох і спека ж нині!
Бджола шукає крапельку роси.
Петрові батоги небесно-сині...
Як добре, що ніхто їх не скосив.
Реве життя під кожним магазином,
ковтає місто свій гідазепам....
А у Петра такі ж небесно-сині
бували очі. Як він нині т

Софія Кримовська
2024.07.21 18:28
Кайлом точити слово - справа добра,
але нема для того в мене сил.
От інша справа букви (повну торбу
мені їх нині вітер наносив!) -
чи викласти панно, чи просто квіти,
чи кинути під ноги, як пісок.
У торбі букв багато - на пів світу,
а слів - катма

Ігор Деркач
2024.07.21 18:24
А на саміті НАТО готове
воювати, якби... не воли.
Є що знову
згадати, – панове,
чи обрали ви те, що могли?

***
А захарова, п’яна «у зюзю»,

Євген Федчук
2024.07.21 16:40
Бог створив людей, говорять, як свою подобу,
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але зна

Юрій Гундарєв
2024.07.21 12:00
Того сонячного липневого ранку вона прийшла на свою роботу до Охматдиту -
лікувати дітей. Щодня віддавала їм тепло, знання, час - все те, що сама не отримала.
Адже дуже рано втратила батьків, і виховувалася в будинку-інтернаті…
Діти її любили і довіря

Юрій Гундарєв
2024.07.21 11:56
ДІЯ ТРЕТЯ Та сама кімната. На тому самому дивані сидять ті самі Сатир і Сенсей. СЕНСЕЙ. Сатире, а у тебе бувають такі хвилини, коли ти над чимось задумуєшся? САТИР. Ти що, Сенсею, знову всю ніч писав? СЕНСЕЙ. Так, смійся скільки хочеш - всю ніч п

Козак Дума
2024.07.21 10:53
Поповнився небесний легіон,
пішла у засвіти чергова пташка.
Радіє хтось, а хто зітхає тяжко…
Прости й прощай, Ірино Фаріон!

Боротися – то сильним до снаги,
стоїть свобода на земних титанах,
а лави їх катастрофічно тануть

Микола Соболь
2024.07.21 06:24
Бери кайло, пішли точити слово.
Пегас не кінь крилатий, а лоша.
Я не читаю вірші принципово,
куди не кинься, пише скрізь душа.
Це може аритмія у планети?
Чи план такий найвищого Творця? –
в генделику натруджені поети
хто віскі замовляє, хто винця…

Віктор Кучерук
2024.07.21 05:41
Напише вірш хтось, інший – два
Зуміє в труднощах зродити,
А я душі віддав права
На віршування світлі миті.
А я давно дозволив їй
Про щастя й горе говорити
І не втрачати тих надій,
З якими легше жити в світі.

Василина Іванина
2024.07.20 19:58
Кілер примружено цілився,
Місто байдуже дивилося,
Хмара спокійно пливла...
Жінка всміхнулась, вітаючись,
Смерть заплющила очі -
Куля втекла з траєкторії,
Дзенькнула в стовбур кленовий...
... Хмара спокійно пливла.

Ігор Шоха
2024.07.20 19:48
                        І
Пооживали міфи есесеру.
Немає сили чути марафон.
Свою останню повість про Бандеру
розповіла Ірина Фаріон.

                        ІІ
Поліцію поставили на вуха.

Артур Курдіновський
2024.07.20 15:44
Ф-арисеї! Радійте та смійтесь! Вона вже нічого не
скаже!
А- в садочках дитячих не буде Марічок, затопчуть їх
маші!
Р-озчиняється в місті вечірньому серед байдужості
постріл.
І- не знайдемо винних, бо вбивство - проблема не
надто вже й гостра.

Микола Соболь
2024.07.20 14:57
Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи душі оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,

Козак Дума
2024.07.20 12:26
Іще один забрали камінець
з фундаменту держави Україна!
Терновий уготовано вінець…
Але чому не в траурі країна?

Втомились виглядати і чекать?.
Хто хліба кусень, ну а хто видовищ…
На фронті добивають вірну рать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Самослав Желіба
2024.05.20

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ

"Не ждуть мене ні горе безіменне,
Ні мертві дні й літа без майбуття,
Бо ж як помре твоя любов до мене,
Тоді закінчиться моє життя."

(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)






СЬОМИЙ ВІНОК

ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ

І (VII)

Грибні дощі кропили помелом.
Підкралася хвороба ненароком
І вдарила по голові, як лом.
А я ж тоді була іще нівроку.

У грудях зло пухлиною зросло,
Пустило в лімфу щупальці глибоко.
Мені казали: "Серцем охолонь,
Під Богом ходимо, облиш мороку."

Трималася за осені сльоту,
Дітей, онуків і святі ікони.
За віру непохитну, саме ту,

Що гори рухає, у церкві дзвонить.
Приймала ліків чорну блекоту,
Втрачала пелюстки на підвіконні.


ІІ (VII)

Втрачала пелюстки на підвіконні,
Волосся пишне, вій густу красу.
Ночами кутала в гірке безсоння
Нудотну думу, хмарну, навісну.

А смерть кирпата і сльози не зронить,
Нещадно гострить кров’яну косу.
Ховала у безвихідь очі сонні.
Чи я страждання біль перенесу?

В судини лляли голубу отруту –
Гарячу суміш, аж в душі пекло.
Була до ліжка немічно прикута –

Світанок гострим скальпелем зійшов.
Подарував надій червону руту,
Тягнулася до райдуги стеблом.



ІІІ (VII)

Тягнулася до райдуги стеблом,
Молилася, і Бог мені віддячив
Святим причастям – хлібом і вином,
Аби перенесла жахи терпляче.

Безмежжя хмарами заволокло,
Колючий небосхил – нестримним пла́чем.
Лише опісля – стомлено замовк,
І на повіках сосен стих неначе.

"Холодну кригу серцем розтоплю,
Любов дочірня взимку не холоне.
Живи, матусю, Господа молю!" –

Навколішках мене благала доня.
Син гладив лису голову мою,
І ніжилась курчатком у долонях.



ІV (VII)

І ніжилась курчатком у долонях,
У пелені родини немовлям.
Тягнулася до неба, ніби сонях,
Чекала на лелеку звіддаля.

Та перекотиполе вітер гонить,
Порепалися зморщені поля.
Лише всередині пульсацій стогін,
Серцебиття, мов молот коваля.

У відчай не впадала, а хоробро
Боролася – рвав долю вітролом.
Щоб відступила в небуття хвороба,

Читала Біблію і Агнію Барто.
Таке життя мінливе, що поробиш,
Не завше на коні, а під сідлом.



V (VII)

Не завше на коні, а під сідлом –
Міцні дерева теж гілля втрачають
І восени листочки наголо.
Чому ж мені ридати від одчаю?

Світання помаранчеве зійшло.
За що те горе? – в Бога не спитаєш.
З душі скалки виймала і жало́ –
Ворота ще зачинені до раю.

Без каяття не пустять у едем.
Над прірвою несуть галопом коні,
Аж під копитами земля гуде.

А я стояла на пустім пероні,
Чекаючи на потяг, чи прийде?
Рясніла естрагоном* на осонні.
______________

Естрагон* – полин



VІ (VII)

Рясніла естрагоном на осонні,
А ешелон запізнювався десь.
Двірник ретельно скошував газони –
Не тільки на людей чатує смерть.

Чому ж така змарніла, безборонна
І виснажена думами ущент?
Тих дум важких переносила тонни –
Мовчить глухоніма небесна твердь.

Вмирало сонце в сутінках багряних,
Сідала темна ніч на вільний трон.
Пила життя маленькими ковтками,

Як валер’яну і болиголов.
Не рахувала зорі домоткані,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром.



VІІ (VII)

Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Із піднебесся падала у прірву.
Згустилась від ядучих ліків кров –
Із серця клешні раку ти не вирвеш.

У болісних судинах виник тромб,
На цвинтарі глибоку яму риють.
Вже кречети літають над хрестом,
У розпачі втрачають люди віру.

І я втрачала, не злукавлю тут,
Клубком у горлі та сльоза солона.
О, скільки небу треба ще покут?

Гріхи сповідувала – пусто в лоні,
Лише у венах залишилась ртуть –
Пила отруту з чашечки бутона.



VІІІ (VII)

Пила отруту з чашечки бутона,
І відправляла в засвіт саркофаг.
Мурасі, як подужати тритона?
Без допомоги – не здолати рак.

А світу байдуже, розквітли анемони,
У лісі повно чарівних ознак. 
Весна бриніла на акордеоні,
Із мушлі виліз слухати слимак.

Та що мені до того, коли горе
У передсерді мишею шкребе?
Яскравих полуниць не бачить хворий,

Допоки пирії не розгребе.
Топила радість в чорториї моря
До того, як побачила тебе.



ІX (VII)

До того, як побачила тебе,
Я не жила, напевно, животіла.
Не раз ламала доля мій хребет –
Вразливим був, немов п’ята Ахілла.

А виявляється, що світ пряде
Нові червоні, зоряні вітрила.
На бригантині світлий силует.
На зустріч мрій голубкою злетіла

На неозоре сяйво бірюзи
(Рубці на тілі муліне* зашиті,
На кволих крилах – краплею сльози),

Долаючи шляхи, парцели житні
І стріли вогнепальної грози.
Мій янголе, надіє непохитна.
______________

Муліне * – нитки



X (VII)

Мій янголе, надіє непохитна,
Ясна зоря, що прокладає шлях,
Зі сліз блаженства і страждання звита,
Звучиш піано, форте у піснях.

Триває й досі ще за щастя битва.
Ти – синій птах у божевільних снах,
Біль ностальгії, за життя гонитва,
Бентежний дзвін в розчулених словах.

Моїх сумних жалів душевні ліки,
Коли ж до серця небом припадеш?
Чорнична туга стулює повіки,

Нове буття за обрієм гряде.
Зоріє пектораллю для утіхи
Твоїх очей привілля голубе.



XІ (VII)

Твоїх очей привілля голубе
Безмежністю і глибиною вабить.
У лазуровім просторі небес –
Моя солодка мука і відрада.

Жахливо красти з погреба чуже,
А небеса прекрасні всім на радість.
Знайдемо якір у лататті плес,
Своє дорогоцінне Ельдорадо.

А чи відчиниться чудесний рай?
Гнітять смурні, полином дні сповиті.
Злітає в висі світлий водограй,
 
Ти жмені підставляй, аби зловити.
Запалює надію небокрай,
Свічею палахтить в моїй молитві.



ХІІ (VII)

Свічею палахтить в моїй молитві,
Дає наснагу завтрашньому дню.
Слізьми достатньо печиво солити!
Заздалегідь себе – не хороню!

За золотим телям світ у гонитві,
Кругом споруджує міцну броню.
А ми з одної крові, серцем злиті.
Тебе люблю, просвітлено люблю.

М’які самшити постелили ковдри,
А місяць – оксамитовий вельвет,
Розлігся в пишнім очереті мовби,

Поблискує, як голубий браслет.
На озері гагари білодзьобі,
В цілунках танув лагідний щербет.



ХІІІ (VII)

В цілунках танув лагідний щербет,
Твоє волосся пахло бріоліном.
На рукаві ти розстібнув манжет,
Поліна розгоралися в каміні.

Ніч накривала зоряний бенкет –
Серветки в смужку пристрасно кармінні.
І транслювала па-де-де балет
Жага під органзою балдахіна.

Од доторків, миттєво, як свіча,
Спалахувала у зіницях синіх.
Запаморочливо снагу вдихав,

Немов парфуми, спрагло, ненаситно.
Заснула на твоїм плечі зайчам,
Ніч розсипала зорі оксамитні.



ХІV (VII)

Ніч розсипала зорі оксамитні,
На шовку неба сяйво хризантем.
Напевно хтось в раю старанно виткав
І притрусив цукровим мигдалем.

Закохані, бентежні, променисті.
Чом в серці чулім – аритмії щем?
Без колючок троянди на батисті
Хай ніжність млоїть, жебонить ключем.

В ці неймовірні миті безгомінні
П’ємо із вуст малинове Мерло.
На жаль, прощаємось... На стінах тіні...

Мій незабутній, світлий Ланжерон.
На згадку ночі – душ переплетіння.
Грибні дощі кропили помелом.



Магістрал (VII)

Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.

Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона

До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе

Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.


















      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-15 10:42:23
Переглядів сторінки твору 835
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.400 / 6  (5.453 / 6.08)
* Рейтинг "Майстерень" 5.399 / 6  (5.536 / 6.17)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.07.19 09:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-11-15 22:34:44 ]
Красиво, душевно, глибинно, Таню. Цікаво спостерігати, як розгортається почуття ліричної героїні. Вражений! Вітаю!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-11-16 01:36:51 ]
Щиро дякую, дорогий Ярославе! Дуже приємно!))))