ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 НАТХНЕННИЙ — восьмий вінок корони сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ"

"впиваюся поезії водою,
Вона – ясне життя мого живло,
Тече по венах кровію гінкою,
Аби єство наснагою жило."
(Ярослав Чорногуз)












ВОСЬМИЙ ВІНОК

НАТХНЕННИЙ


І (VIII)

Ніч розсипала зорі оксамитні,
Чумацький шлях вершками замутнів.
Заснув сосновий ліс, і чолобитні
Б’є в хащі наодинці темна тінь.

Ні шелесту... лиш віти сумовиті
Гойдають безгоміння сновидінь.
Мені немає з ким поговорити –
На різних паралелях – Ян та Інь.

Знекровлена і виснажена болем –
Всю висмоктав із мене кров упир.
Не слухається тіла серце кволе,

Та підіймаюся наперекір,
Поглянути крізь шибку на простори –
Стелив серпанок теплий кашемір.



ІІ (VIII)

Стелив серпанок теплий кашемір
З овечих врун і ланячого пуху.
Накликав зливу, начебто факір,
Наллявши у бокали медовухи.

Жупан розшитий, шапка набакир.
З’явилася рожева завірюха.
Засипала магнолією двір –
Вишнева віхола ніяк не вщухне.

На землю падає з рясних дерев,
Як хуртовина у морознім лютім.
Кружляє білопінна акварель

В скуйовдженій вітрами каламуті,
Немов син Лади і Сварога – Лель –
Перебирав легітко струни лютні.



ІІІ (VIII)

Перебирав легітко струни лютні –
Невимушено, ледь торкався нот.
Скидали абрикоси білі сукні,
І вибивала хляпавка* фокстрот.

Була колись у веснах незабутніх,
В гаю незаплямованих чеснот.
І спогадів рясних сонети чуйні –
Гербарієм складала у блокнот,

Щоб пам’ятати кожну мить пастельну.
Багато в безмір кануло відтіль,
Як заснувало павутиння стелю,

І на поличці змучився Шекспір.
Заповнювала повінню пустелю,
І скрапували вірші на папір.
______________

Хляпавка* – злива



ІV (VIII)

І скрапували вірші на папір –
Сирі, дивакуваті, недолугі,
І пижмові й солодкі, мов зефір,
Мережані з любові, болю, туги.

Дитинні – джерелом з високих гір,
І колоритні, райдужні – папуги.
На споді серця – голубий сапфір
Виблискував. Скидала я кольчугу.

Абстрагувавшись від турбот усіх,
На самоті, у непроглядній тиші,
Не чула гомінливих голосів,

Бо в душу падали сльозами вірші.
Писала лірику, щоб світ прозрів,
Курсивом дивного пера графіті.



V (VIII)

Курсивом дивного пера графіті
Я нотувала образи чудні
У чорно-білій, сонячній палітрі
Зі спогадів, що зріли у мені.

І комашню у кроповім суцвітті
Й, розшиті гладдю, мамині пісні.
Напудрені слова напівзабуті –
Правдиві, болісні, такі земні.

Стрічки у строфи заплітала – сині,
І гаптувала з дієслів узір.
Сюрпризи долі – весни журавлині,

Й скорботний шлях полуди і зневір.
Плекала ясен-світ у конюшині
Вітіювато, гойно, вір-не-вір.



VІ (VIII)

Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
Свою назовні душу вивертала.
То вів мене на плаху конвоїр,
То душогуб підпалював кресалом.

З тортурних мук народжувався вірш,
У ньому помирала й воскресала,
І сподівалася дістатись зір,
Заволодіти публікою залу.

Та втамувати тремор рук тремких
Не кожному вдається у софіті.
(Вдих, видих, вдих і знов глибокий вдих).

Те скам’яніле серце відігріти
Спроможна лірика зі сліз живих.
В натхненні оживали розмаїтім.



VІІ (VIII)

В натхненні оживали розмаїтім
Вінки сонетів, соняхи поем.
Мої казкові, фантастичні квіти
Пахтіли м’ятою і чебрецем.

Мені садити, а комусь – топтати,
(Були й такі, що плюндрували ще.
Не всім смакують хорові кантати,
Не викликає оперета щем.)

А дехто говорив мені відверто
І накидався, наче лютий звір:
"Не марнослов, читай лише безсмертних.

Микола Гоголь – й той спалив свій твір!"
Та пензлем малювала на мольберті
Зворушливі слова і строф клавір.



VІІІ (VIII)

Зворушливі слова і строф клавір.
Тепер ніхто не дейкатиме* всує,
Що я пишу не те, як бузувір,
І одягаю на Пегаса збрую.

Напружую думки і кволий зір.
Та хто курчат у березні рахує?
Не укладала з дідьком договір,
А Бога прославляла – алілуя.

Ішла з відкритим серцем до людей,
І книги мріяла надрукувати.
Відроджувала заново Помпей,

Заповнювала інтернетні чати.
Лірична пісня – молоком з грудей,
Хоч тиша теж спроможна зазвучати.
______________

Дейкати* – говорити



ІX (VIII)

Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Коли у серці – оркестровий альт.
Ті вірші вранішні, як потерчата,
Не загрібала під глухий асфальт.

Та не цуралась їх звучань на шпальтах,
Бо то моя душа, крихкий базальт.
Худенькі ніжки, кволі рученята,
А у очах – небесний зорепад.

Та телефон замовкнув, ані звуку.
Навіщо ж перед образом боживсь?
Леліють сутінки печальну муку

І захід сонця, мов багряний диск.
Нестерпно, милий, зносити розлуку.
Жаданий, ще зіграй мені на біс.



X (VIII)

Жаданий, ще зіграй мені на біс
І розбуди зненацька тишу в спальні.
Не завше в радість – одіозний гість,
Який з’являється вночі брутально

Позичити сушений барбарис,
Бо він готує плов для себе й пані.
Романтики ще не перевелись,
І ті, що грають гами на баяні.

Настроює оркестри камертон,
Тож вдар по білим клавішам завзято.
Що, не вібрує?... Тільки дощ чарльстон

Вицокує на сходах коло хати.
Не танцювала вічність вальс-бостон.
Скинь камінь з шиї і залізні лати.



XІ (VIII)

Скинь камінь з шиї і залізні лати –
Обручка сильно тисне на руці,
Та не бажаєш ти її знімати.
Замок зламавсь – не викинеш ключі.

А чи були у вас приємні дати?
Чужому я печу пісні млинці –
Судилося старого доглядати
І плакати в подушку уночі.

Та, що поробиш? Взяв би батько різку
І надавав би добре, а не зливсь,
Коли складала доля у валізку

Ману життя. А сонцезлотом – снить*.
Не пізно віднайти свою доріжку,
Пшеницею у серці колосись.
______________

Снити* – мріяти



ХІІ (VIII)

Пшеницею у серці колосись,
Зростай тендітним золотим зернятком.
Ще поки є любов, натхнення, хист –
Не пізно розпочати все спочатку.

Змивають весни баговиння гидь
І ніжаться на сонці кошенятком.
А ми з тобою, рідний, вочевидь,
Знесли всі наші світлі голуб’ятні.

Незлагода руїнами, а нам
Не кинути і страшно розпочати
На попелищі збудувати храм.

Хоча на серці від журби заплата,
Та я тебе нікому не віддам –
Цнотлива, недоторкана, строката.



ХІІІ (VIII)

Цнотлива, недоторкана, строката,
Наївної такої не знайдеш.
Мене б на тихій гойдалці гойдати
І пестити в долонях. Любий, де ж

Мої гаї? Там тільки вітру мантра,
Химерне місце повітря́них веж.
Ми відкладаємо життя на завтра.
До берега надій чи допливеш?

В грозу і зливу, хуртовину сніжну
Із дерева спаде останній лист.
Мій ніжний, веселковий, дивовижний,

Дивися, щоб на бал не забаривсь.
Там легкокрила, голуба, звитяжна
Злітала мрія в неосяжну вись.



ХІV (VIII)

Злітала мрія в неосяжну вись,
Минаючи кордони, океани,
Долаючи тяжіння (міцно віть
Тримає плід.) А мрія нездоланна!

Від тиранії дум важких звільнись,
Материки знаходять Магеллани.
Їх не засліпить сніг і сонця блиск,
І виверження кратера вулкана.

Без мрії – порожнеча, мерзлота
Пригнічує в душі думки блакитні.
Зі сходу суне чорна хмара – та

Припинить Бог страждання, війни, злидні.
І кане безнадія в болота.
Ніч розсипала зорі оксамитні.



Магістрал (VIII)

Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.

Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
Зворушливі слова і строф клавір.

Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,

Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
















    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-16 13:32:23
Переглядів сторінки твору 1719
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.395 / 6  (5.635 / 6.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.395 / 6  (5.715 / 6.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.19 13:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-11-17 10:43:54 ]
Драматичний вінок, наповнений внутрішньою боротьбою! Глибоко, образно, Таню!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-11-17 15:44:39 ]
Безмежно дякую, дорогий Ярославе!))))