
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
НАТХНЕННИЙ — восьмий вінок корони сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ"
ВОСЬМИЙ ВІНОК
НАТХНЕННИЙ
І (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Чумацький шлях вершками замутнів.
Заснув сосновий ліс, і чолобитні
Б’є в хащі наодинці темна тінь.
Ні шелесту... лиш віти сумовиті
Гойдають безгоміння сновидінь.
Мені немає з ким поговорити –
На різних паралелях – Ян та Інь.
Знекровлена і виснажена болем –
Всю висмоктав із мене кров упир.
Не слухається тіла серце кволе,
Та підіймаюся наперекір,
Поглянути крізь шибку на простори –
Стелив серпанок теплий кашемір.
ІІ (VIII)
Стелив серпанок теплий кашемір
З овечих врун і ланячого пуху.
Накликав зливу, начебто факір,
Наллявши у бокали медовухи.
Жупан розшитий, шапка набакир.
З’явилася рожева завірюха.
Засипала магнолією двір –
Вишнева віхола ніяк не вщухне.
На землю падає з рясних дерев,
Як хуртовина у морознім лютім.
Кружляє білопінна акварель
В скуйовдженій вітрами каламуті,
Немов син Лади і Сварога – Лель –
Перебирав легітко струни лютні.
ІІІ (VIII)
Перебирав легітко струни лютні –
Невимушено, ледь торкався нот.
Скидали абрикоси білі сукні,
І вибивала хляпавка* фокстрот.
Була колись у веснах незабутніх,
В гаю незаплямованих чеснот.
І спогадів рясних сонети чуйні –
Гербарієм складала у блокнот,
Щоб пам’ятати кожну мить пастельну.
Багато в безмір кануло відтіль,
Як заснувало павутиння стелю,
І на поличці змучився Шекспір.
Заповнювала повінню пустелю,
І скрапували вірші на папір.
______________
Хляпавка* – злива
ІV (VIII)
І скрапували вірші на папір –
Сирі, дивакуваті, недолугі,
І пижмові й солодкі, мов зефір,
Мережані з любові, болю, туги.
Дитинні – джерелом з високих гір,
І колоритні, райдужні – папуги.
На споді серця – голубий сапфір
Виблискував. Скидала я кольчугу.
Абстрагувавшись від турбот усіх,
На самоті, у непроглядній тиші,
Не чула гомінливих голосів,
Бо в душу падали сльозами вірші.
Писала лірику, щоб світ прозрів,
Курсивом дивного пера графіті.
V (VIII)
Курсивом дивного пера графіті
Я нотувала образи чудні
У чорно-білій, сонячній палітрі
Зі спогадів, що зріли у мені.
І комашню у кроповім суцвітті
Й, розшиті гладдю, мамині пісні.
Напудрені слова напівзабуті –
Правдиві, болісні, такі земні.
Стрічки у строфи заплітала – сині,
І гаптувала з дієслів узір.
Сюрпризи долі – весни журавлині,
Й скорботний шлях полуди і зневір.
Плекала ясен-світ у конюшині
Вітіювато, гойно, вір-не-вір.
VІ (VIII)
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
Свою назовні душу вивертала.
То вів мене на плаху конвоїр,
То душогуб підпалював кресалом.
З тортурних мук народжувався вірш,
У ньому помирала й воскресала,
І сподівалася дістатись зір,
Заволодіти публікою залу.
Та втамувати тремор рук тремких
Не кожному вдається у софіті.
(Вдих, видих, вдих і знов глибокий вдих).
Те скам’яніле серце відігріти
Спроможна лірика зі сліз живих.
В натхненні оживали розмаїтім.
VІІ (VIII)
В натхненні оживали розмаїтім
Вінки сонетів, соняхи поем.
Мої казкові, фантастичні квіти
Пахтіли м’ятою і чебрецем.
Мені садити, а комусь – топтати,
(Були й такі, що плюндрували ще.
Не всім смакують хорові кантати,
Не викликає оперета щем.)
А дехто говорив мені відверто
І накидався, наче лютий звір:
"Не марнослов, читай лише безсмертних.
Микола Гоголь – й той спалив свій твір!"
Та пензлем малювала на мольберті
Зворушливі слова і строф клавір.
VІІІ (VIII)
Зворушливі слова і строф клавір.
Тепер ніхто не дейкатиме* всує,
Що я пишу не те, як бузувір,
І одягаю на Пегаса збрую.
Напружую думки і кволий зір.
Та хто курчат у березні рахує?
Не укладала з дідьком договір,
А Бога прославляла – алілуя.
Ішла з відкритим серцем до людей,
І книги мріяла надрукувати.
Відроджувала заново Помпей,
Заповнювала інтернетні чати.
Лірична пісня – молоком з грудей,
Хоч тиша теж спроможна зазвучати.
______________
Дейкати* – говорити
ІX (VIII)
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Коли у серці – оркестровий альт.
Ті вірші вранішні, як потерчата,
Не загрібала під глухий асфальт.
Та не цуралась їх звучань на шпальтах,
Бо то моя душа, крихкий базальт.
Худенькі ніжки, кволі рученята,
А у очах – небесний зорепад.
Та телефон замовкнув, ані звуку.
Навіщо ж перед образом боживсь?
Леліють сутінки печальну муку
І захід сонця, мов багряний диск.
Нестерпно, милий, зносити розлуку.
Жаданий, ще зіграй мені на біс.
X (VIII)
Жаданий, ще зіграй мені на біс
І розбуди зненацька тишу в спальні.
Не завше в радість – одіозний гість,
Який з’являється вночі брутально
Позичити сушений барбарис,
Бо він готує плов для себе й пані.
Романтики ще не перевелись,
І ті, що грають гами на баяні.
Настроює оркестри камертон,
Тож вдар по білим клавішам завзято.
Що, не вібрує?... Тільки дощ чарльстон
Вицокує на сходах коло хати.
Не танцювала вічність вальс-бостон.
Скинь камінь з шиї і залізні лати.
XІ (VIII)
Скинь камінь з шиї і залізні лати –
Обручка сильно тисне на руці,
Та не бажаєш ти її знімати.
Замок зламавсь – не викинеш ключі.
А чи були у вас приємні дати?
Чужому я печу пісні млинці –
Судилося старого доглядати
І плакати в подушку уночі.
Та, що поробиш? Взяв би батько різку
І надавав би добре, а не зливсь,
Коли складала доля у валізку
Ману життя. А сонцезлотом – снить*.
Не пізно віднайти свою доріжку,
Пшеницею у серці колосись.
______________
Снити* – мріяти
ХІІ (VIII)
Пшеницею у серці колосись,
Зростай тендітним золотим зернятком.
Ще поки є любов, натхнення, хист –
Не пізно розпочати все спочатку.
Змивають весни баговиння гидь
І ніжаться на сонці кошенятком.
А ми з тобою, рідний, вочевидь,
Знесли всі наші світлі голуб’ятні.
Незлагода руїнами, а нам
Не кинути і страшно розпочати
На попелищі збудувати храм.
Хоча на серці від журби заплата,
Та я тебе нікому не віддам –
Цнотлива, недоторкана, строката.
ХІІІ (VIII)
Цнотлива, недоторкана, строката,
Наївної такої не знайдеш.
Мене б на тихій гойдалці гойдати
І пестити в долонях. Любий, де ж
Мої гаї? Там тільки вітру мантра,
Химерне місце повітря́них веж.
Ми відкладаємо життя на завтра.
До берега надій чи допливеш?
В грозу і зливу, хуртовину сніжну
Із дерева спаде останній лист.
Мій ніжний, веселковий, дивовижний,
Дивися, щоб на бал не забаривсь.
Там легкокрила, голуба, звитяжна
Злітала мрія в неосяжну вись.
ХІV (VIII)
Злітала мрія в неосяжну вись,
Минаючи кордони, океани,
Долаючи тяжіння (міцно віть
Тримає плід.) А мрія нездоланна!
Від тиранії дум важких звільнись,
Материки знаходять Магеллани.
Їх не засліпить сніг і сонця блиск,
І виверження кратера вулкана.
Без мрії – порожнеча, мерзлота
Пригнічує в душі думки блакитні.
Зі сходу суне чорна хмара – та
Припинить Бог страждання, війни, злидні.
І кане безнадія в болота.
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
Зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НАТХНЕННИЙ — восьмий вінок корони сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ"
"впиваюся поезії водою,
Вона – ясне життя мого живло,
Тече по венах кровію гінкою,
Аби єство наснагою жило."
(Ярослав Чорногуз)
ВОСЬМИЙ ВІНОК
НАТХНЕННИЙ
І (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Чумацький шлях вершками замутнів.
Заснув сосновий ліс, і чолобитні
Б’є в хащі наодинці темна тінь.
Ні шелесту... лиш віти сумовиті
Гойдають безгоміння сновидінь.
Мені немає з ким поговорити –
На різних паралелях – Ян та Інь.
Знекровлена і виснажена болем –
Всю висмоктав із мене кров упир.
Не слухається тіла серце кволе,
Та підіймаюся наперекір,
Поглянути крізь шибку на простори –
Стелив серпанок теплий кашемір.
ІІ (VIII)
Стелив серпанок теплий кашемір
З овечих врун і ланячого пуху.
Накликав зливу, начебто факір,
Наллявши у бокали медовухи.
Жупан розшитий, шапка набакир.
З’явилася рожева завірюха.
Засипала магнолією двір –
Вишнева віхола ніяк не вщухне.
На землю падає з рясних дерев,
Як хуртовина у морознім лютім.
Кружляє білопінна акварель
В скуйовдженій вітрами каламуті,
Немов син Лади і Сварога – Лель –
Перебирав легітко струни лютні.
ІІІ (VIII)
Перебирав легітко струни лютні –
Невимушено, ледь торкався нот.
Скидали абрикоси білі сукні,
І вибивала хляпавка* фокстрот.
Була колись у веснах незабутніх,
В гаю незаплямованих чеснот.
І спогадів рясних сонети чуйні –
Гербарієм складала у блокнот,
Щоб пам’ятати кожну мить пастельну.
Багато в безмір кануло відтіль,
Як заснувало павутиння стелю,
І на поличці змучився Шекспір.
Заповнювала повінню пустелю,
І скрапували вірші на папір.
______________
Хляпавка* – злива
ІV (VIII)
І скрапували вірші на папір –
Сирі, дивакуваті, недолугі,
І пижмові й солодкі, мов зефір,
Мережані з любові, болю, туги.
Дитинні – джерелом з високих гір,
І колоритні, райдужні – папуги.
На споді серця – голубий сапфір
Виблискував. Скидала я кольчугу.
Абстрагувавшись від турбот усіх,
На самоті, у непроглядній тиші,
Не чула гомінливих голосів,
Бо в душу падали сльозами вірші.
Писала лірику, щоб світ прозрів,
Курсивом дивного пера графіті.
V (VIII)
Курсивом дивного пера графіті
Я нотувала образи чудні
У чорно-білій, сонячній палітрі
Зі спогадів, що зріли у мені.
І комашню у кроповім суцвітті
Й, розшиті гладдю, мамині пісні.
Напудрені слова напівзабуті –
Правдиві, болісні, такі земні.
Стрічки у строфи заплітала – сині,
І гаптувала з дієслів узір.
Сюрпризи долі – весни журавлині,
Й скорботний шлях полуди і зневір.
Плекала ясен-світ у конюшині
Вітіювато, гойно, вір-не-вір.
VІ (VIII)
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
Свою назовні душу вивертала.
То вів мене на плаху конвоїр,
То душогуб підпалював кресалом.
З тортурних мук народжувався вірш,
У ньому помирала й воскресала,
І сподівалася дістатись зір,
Заволодіти публікою залу.
Та втамувати тремор рук тремких
Не кожному вдається у софіті.
(Вдих, видих, вдих і знов глибокий вдих).
Те скам’яніле серце відігріти
Спроможна лірика зі сліз живих.
В натхненні оживали розмаїтім.
VІІ (VIII)
В натхненні оживали розмаїтім
Вінки сонетів, соняхи поем.
Мої казкові, фантастичні квіти
Пахтіли м’ятою і чебрецем.
Мені садити, а комусь – топтати,
(Були й такі, що плюндрували ще.
Не всім смакують хорові кантати,
Не викликає оперета щем.)
А дехто говорив мені відверто
І накидався, наче лютий звір:
"Не марнослов, читай лише безсмертних.
Микола Гоголь – й той спалив свій твір!"
Та пензлем малювала на мольберті
Зворушливі слова і строф клавір.
VІІІ (VIII)
Зворушливі слова і строф клавір.
Тепер ніхто не дейкатиме* всує,
Що я пишу не те, як бузувір,
І одягаю на Пегаса збрую.
Напружую думки і кволий зір.
Та хто курчат у березні рахує?
Не укладала з дідьком договір,
А Бога прославляла – алілуя.
Ішла з відкритим серцем до людей,
І книги мріяла надрукувати.
Відроджувала заново Помпей,
Заповнювала інтернетні чати.
Лірична пісня – молоком з грудей,
Хоч тиша теж спроможна зазвучати.
______________
Дейкати* – говорити
ІX (VIII)
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Коли у серці – оркестровий альт.
Ті вірші вранішні, як потерчата,
Не загрібала під глухий асфальт.
Та не цуралась їх звучань на шпальтах,
Бо то моя душа, крихкий базальт.
Худенькі ніжки, кволі рученята,
А у очах – небесний зорепад.
Та телефон замовкнув, ані звуку.
Навіщо ж перед образом боживсь?
Леліють сутінки печальну муку
І захід сонця, мов багряний диск.
Нестерпно, милий, зносити розлуку.
Жаданий, ще зіграй мені на біс.
X (VIII)
Жаданий, ще зіграй мені на біс
І розбуди зненацька тишу в спальні.
Не завше в радість – одіозний гість,
Який з’являється вночі брутально
Позичити сушений барбарис,
Бо він готує плов для себе й пані.
Романтики ще не перевелись,
І ті, що грають гами на баяні.
Настроює оркестри камертон,
Тож вдар по білим клавішам завзято.
Що, не вібрує?... Тільки дощ чарльстон
Вицокує на сходах коло хати.
Не танцювала вічність вальс-бостон.
Скинь камінь з шиї і залізні лати.
XІ (VIII)
Скинь камінь з шиї і залізні лати –
Обручка сильно тисне на руці,
Та не бажаєш ти її знімати.
Замок зламавсь – не викинеш ключі.
А чи були у вас приємні дати?
Чужому я печу пісні млинці –
Судилося старого доглядати
І плакати в подушку уночі.
Та, що поробиш? Взяв би батько різку
І надавав би добре, а не зливсь,
Коли складала доля у валізку
Ману життя. А сонцезлотом – снить*.
Не пізно віднайти свою доріжку,
Пшеницею у серці колосись.
______________
Снити* – мріяти
ХІІ (VIII)
Пшеницею у серці колосись,
Зростай тендітним золотим зернятком.
Ще поки є любов, натхнення, хист –
Не пізно розпочати все спочатку.
Змивають весни баговиння гидь
І ніжаться на сонці кошенятком.
А ми з тобою, рідний, вочевидь,
Знесли всі наші світлі голуб’ятні.
Незлагода руїнами, а нам
Не кинути і страшно розпочати
На попелищі збудувати храм.
Хоча на серці від журби заплата,
Та я тебе нікому не віддам –
Цнотлива, недоторкана, строката.
ХІІІ (VIII)
Цнотлива, недоторкана, строката,
Наївної такої не знайдеш.
Мене б на тихій гойдалці гойдати
І пестити в долонях. Любий, де ж
Мої гаї? Там тільки вітру мантра,
Химерне місце повітря́них веж.
Ми відкладаємо життя на завтра.
До берега надій чи допливеш?
В грозу і зливу, хуртовину сніжну
Із дерева спаде останній лист.
Мій ніжний, веселковий, дивовижний,
Дивися, щоб на бал не забаривсь.
Там легкокрила, голуба, звитяжна
Злітала мрія в неосяжну вись.
ХІV (VIII)
Злітала мрія в неосяжну вись,
Минаючи кордони, океани,
Долаючи тяжіння (міцно віть
Тримає плід.) А мрія нездоланна!
Від тиранії дум важких звільнись,
Материки знаходять Магеллани.
Їх не засліпить сніг і сонця блиск,
І виверження кратера вулкана.
Без мрії – порожнеча, мерзлота
Пригнічує в душі думки блакитні.
Зі сходу суне чорна хмара – та
Припинить Бог страждання, війни, злидні.
І кане безнадія в болота.
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
Зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Нетлінний"
• Перейти на сторінку •
"ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ"
• Перейти на сторінку •
"ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ"
Про публікацію