"Зупинилась тиша тиха і незбудна,
Зупинився в небі вечоровий дим.
Не спинись лиш ти, любове моя трудна,
Трудним світом білим падай, але йди.

Йди, моя любове, заки сил і змоги
Незрадливим словом, що б там не було,
По шляху надії під мечем тривоги
Трудним серцем світу, серцем і чолом."
(Микола Вінграновський)

ДЕСЯТИЙ ВІНОК

ДО СЕРЦЯ СЕРЦЕМ


І (X)

Весна пісні сплітала колискові,
Кульбаб краплини сонця – у траві.
Повсюди розливавсь пташиний гомін,
Цвіли каштанів свічі воскові.

Купався у блаваті світлий жайвір,
Дістати намагався сердолік*.
На крильцях ніжних ніс весняну провість**
(Оспівує нову пору щорік).

Я бачила не раз безмежжя синє,
Неначе всесвіт хмари поглинав.
Земля ще обертається донині,

А що надалі буде, хто те зна?
Ще поки піднебесся соколине,
Буяла скрізь відрада неземна.
____________

Сердолік* – сонячний камінь
Провість* – передвістя


ІІ (X)

Буяла скрізь відрада неземна.
Така яса, що слів не підібрати.
Не знищать старовинні письмена
Сучасні мракобіси і магнати.

З лавандового ранку й дотемна
Пахтять у лузі кропива та м’ята.
Краси обітована сторона
Блищить божественною благодаттю.

Але ж вирубують гаї, ліси,
Країну нищать нелюди сваволі.
Народ мовчить, вудила закусив,

Нема на злодіїв ніде крамоли*?
Землицю продають. На ній зросли ж
Бутонами у пагонах магнолій.
____________

Крамола* – повстання


ІІІ (X)

Бутонами у пагонах магнолій,
Тичинкою у порцелянах чар.
Здавен ходили по стерні босоніж,
Пили із чашечок бузку нектар.

У товстосумів лиш кишені повні,
Особняки на мисі Трафальґар*.
Міняє Божий світ свою духовність
На статки й діамантовий товар.

Кричать дзвіниці Лаври та Софії,
Збирають краплі віри навмання.
Уже тепер ніхто не розуміє,

До кого йти, де – Бог, де – сатана.
Та править чисте небо літургію,
Притихла бірюзова таїна.
____________

Трафальґар* – мис в Іспанії


ІV (X)

Притихла бірюзова таїна,
Чекає з жахом на різдвяні свята.
А чи врятує світ ота краса,
Якій безжально голову відтято?

Горить на смітниках деревина,
Землі легені нищать заповзято.
Поглине людство зла трясовина,
І буде нікому відповідати.

Краси невічне зморене лице.
Вже зморшка на чолі мій зір мозолить.
Роки невпинні змінюють усе,

А хто ж врятує всесвіт сивочолий?
Невже любов, яка скарби несе?
Що за декор? Міркується поволі.


V (X)

Що за декор? Міркується поволі.
У небі кармазиновий* гранат.
Тримає Данко серце на долоні –
Любов ясніша за красу стократ!

Зійшла веселкою на видноколі,
Над зоряними плаями Карпат.
Немеркнуча в святому ореолі,
У тисячу каратів діамант.

Блищать сльозою милосердні очі,
Поглянеш в них – і не дістанеш дна.
Душа блаженствує і палахкоче.

Любов благословенна, чарівна,
Красою світу ділиться охоче,
Чому ж я без оздоби і сумна?
____________

Кармазиновий* – червоний


VІ (X)

Чому ж я без оздоби і сумна?
Не запряжеш Пегаса в колісницю.
В неволі не один поет сконав,
Не впавши на коліна перед ницим.

І ті, що вірили у Перуна,
Також кропили кров’ю плащаницю
Своїм стражданням, коли Бог стинав*,
Благословенно підіймав десницю.

Не кожному висіти на хресті.
Ми перед Богом, як ягнята голі.
Я полощу гріхи у каятті,

Допоки серцем ще не охолола,
Лелію неба зоряні плачі,
Стою у спеку й дощ без парасолі.
____________

Стинати* – кричати


VІІ (X)

Стою у спеку й дощ без парасолі,
Волосся розвіває степовик*.
Гіпюрова вуаль на видноколі,
Ті хмари, наче білі прапори.

З тобою ми не бачились відколи?
Мабуть, з тієї самої пори,
Як відцвіли барвінки й матіоли,
І посивіли пишні явори.

Мій друже, знаю боляче, напевно,
Чекати вітру в полі. Не жона,
Щоб виглядати із роботи ревно

І проливати сльози крадькома.
Так холодно мені у сьогоденні,
На перехресті долі – крижана.
____________

Степовик* – степовий вітер


VІІІ (X)

На перехресті долі – крижана,
Замерзлі руки не зігріє морок.
Перекричали жаби цвіркуна,
Недопалками догорають зорі.

У тебе все гаразд і є Вона –
Ручна, комфортна, ніби яхта в морі.
Усе на світі, милий, промина –
У безвість канули Содом, Гоморра.

В одну й ту ж саму річку чи ввійдем?
На роздоріжжі я, а ти – на мості.
Та світиться намріяний едем.

Зустрілися невчасно на погості.
Осипалося листя хризантем,
А пам’ятаєш травень високосний?


ІX (X)

А пам’ятаєш травень високосний?
Джем у креманці, в келихах – коньяк.
Із незабудок наш маленький острів
Здавався синім небом, як-не-як.

Було на серці лагідно і тоскно.
І мармеладним вечір був на смак.
В долонях танула медовим воском,
Промовила уперше, любий, "Так!"

Між нами романтичними мрійливо
Проклали небеса ажурний міст.
Скидала темну тогу ніч зрадливо,

І розливався в форте благовіст.
Душі тремтіла птаха полохлива,
У непідкупній вірності клялись.


X (X)

У непідкупній вірності клялись.
Намріяла собі любов сердечну,
В те неозоре небо горілиць
Ми разом падали з тобою гречно.

Та вигадала, що ти оступивсь,
І п’єса завершилась драматично.
Сховалася в дупло, неначе мись*.
Запевнив, що буття не аскетичне.

Любов – самопожертва, так і є!
Хоча не вистачало слів для злості,
Та серце не із щебеню моє.

Пробачила, хоча болить ще й досі.
Зозуля гучно знов літа кує,
Пліткарки вже перемивають кості.
____________

Мись* – білка


XІ (X)

Пліткарки вже перемивають кості.
Хіба ж їм зрозуміти серця біль?
Зажуру кутаю в зелені брості,
І смуток – у вишневу заметіль.

Зів’яне день – змарнію, наче просинь,
Вже не побачимося, любий, більш...
Розлучать хтиві недруги назовсім,
Навряд чи допишу останній вірш.

Тим ворогам ні холодно ні жарко,
Колюча заздрість і зневага скрізь.
З цікавості зло підглядає в шпарку,

А ти на мене й небеса зіпрись,
Бо інколи у ботанічнім парку
Крадеться зради кровожерна рись.


ХІІ (X)

Крадеться зради кровожерна рись.
Для неї не існують перешкоди.
В її хижацькі очі не дивись,
Милуйся краєвидами природи.

Із будь-кого та кішка має зиск,
Чи варта зрада – дрібки насолоди?
Від сновидінь жахливих пробудись!
Любові сонце над землею сходить.

Та хтива зрада кублами вужа
Ведмежу послугу всім робить поспіль.
Та кривди таємнича паранджа

Не заплямує нашу чисту постіль.
В минулому лишилася чужа
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.


ХІІІ (X)

Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
А ти пригод, коханий, не шукай.
Не пахне смаженим у високості,
Ясніє мальовничий виднокрай.

Всі негаразди, осуди поборе
Отави малахітовий розмай.
Дволикий Янус вихід вкаже вкотре,
Знайдемо втрачений хупавий* рай?

А нашим ворогам життя покаже,
На що хто здатен, тільки не спіткнись.
Довірі не потрібні пута й стражі.

Поглянь, стрункий гойдає кипарис
Чудесних весен світлі вернісажі.
До серця серцем щемно притулись.
____________

Хупавий* – гарний


ХІV (X)

До серця серцем щемно притулись.
Кохання справжнє у воді не гасне.
На кожнім кроці спокушає біс,
Та бережімо почуття прекрасне.

Пастельні сутінки, немов "Ірис"*,
Смакуй і насолоджуйся завчасно.
Нам неможливо вірності зректись,
Розбити легко кришталеве щастя.

Роз’ятрюємо рани ми щораз.
Забудемо розладдя дріб’язкове.
Ніхто не вбережеться від образ,

Бо ми обоє серцем гарячкові.
Ти теж мені за ревнощі пробач!
Весна пісні сплітала колискові.
____________

"Ірис"* – цукерки


Магістрал (Х)

Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.

Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.

А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,

Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.