ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Мольфарові лабіринти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мольфарові лабіринти
Ігор Фарина. КОРБА: вірші останніх років. – Львів: вид. «Сполом», 2021ю – 54 ст.
Ігор Фарина – український письменник, журналіст. Живе і працює у м. Шумськ на Тернопільщині.
Почну з поезії, яка мене «зачепила»: «дощ листопадний зморшкуватий / упевнено навколо пада / дерев протези омиває / бо мусить все ж на них опертись / у парку холодно-пустельнім / повітрям передзимним диха / від насолоди сміючись / але ніхто в порожніх гніздах / із ним захоплення не ділить / і він ображено ридає»
Що таке корба? Зустріла це слово аж у Івана Франка: «Меланхолійно поскрипували корби, якими спускано робітників у глибинь». І ще у Дмитра Ткача: «Десь у селищі брязнуло об цямрину відро і, немов чайка спросоння, закигикала корба». У нашого автора – «казка гніздиться в оці місяця / крутиться корба шляху / невмирущий колодязь кроків / спиває кришталевість вирію / дим прив’язує гнізда». Гугл пояснює, що корба – синонім коловороту. Таким чином, назва книги стала метафорою хисткого/ хиткого /хитливого/ нестійкого руху життя і ширше – нашої реальності взагалі.
Зло у нашому світі виникає несподівано і невмотивовано, наче вплетено у тканину життя, і в цьому його загрозлива банальність. Поезія Ігоря Фарини зачіпає масу тригерних мотивів/подій, що викликають у читача психологічні переживання чужих а чи своїх травм – від насилля та смертей на війні, міжкультурного нерозуміння, що обертається на ненависть, до страху особистої безпорадності, часто-густо фокус бачення зміщується на плинне перетікання соціальної драми у приватну, і у зворотному порядку.
Не дивує, що поет полюбляє працювати у царині портретної поезії – є вірші, що мають конкретні присвяти, зокрема, Богданові Ткачику, Богданові Мельничуку, Богданові Смоляку, Володимирові Дячуну, Мирославові Лазаруку, Галині Максимів… Напевно, це дозволяє йому підкреслити певну реальність того, що відбувається; портретність дуже цікаво поєднується з модерністською поетикою та омажами ( омаж – одна з церемоній символічної поезії, жест поваги іншому митцеві). Суміщення різних поетичних оптик створює стереоефект особливої логіки мольфара-сновиди, коли думка, простір, плоть – одне й те саме, персонажі, котрі не схожі ні на кого, чи й зовсім не персонажі, а обставини, умови життя, даність соціуму, і це спонукає читацьку увагу до концентрації.
Існує думка, що мета мистецтва – це заглиблення читача у простір інсайту, (І́нсайт (від англ. insight — проникливість, проникнення в суть, розуміння, осяяння, раптова здогадка), де постійно практикується розширення-поширення досвіду й розуміння того, про що раніше читач і подумати не міг. Саме таким чином працюють вірші Ігоря Фарини. Досвід моєї рецепції дозволяє артикулювати важливу проблему ІНАКШОСТІ у творчості, насамперед, уваги до неї, як до складного інтелектуального явища, суть якого полягає в несподіваному інтуїтивному прориві та нетиповому вирішенні поетичного завдання. Відсутність пунктуації та великих літер свідчить, як на мене, не про швидкість написання чи прочитання, а про швидкість переміни слів-словотворень, котрі ніби штовхають одне одного і десь на секунду завмирають, щоби явити себе світові поетичним твором. Він як сучасний репер, котрий у жорсткому форматі фіксує фрагменти-моменти своїх прозрінь. У віршах превалює чорно-біла строга гама – похмура макабрична алегорія тлінності-нетривалості людського буття, як і буденщина, як і депресія, що стала нормою життя поетового покоління: «сльозами / відграненної сповіді / пливе човен сумнівів / метафори холоднечі / і ревіння готичних левів / огортають смерканну душу / посеред одвічної дороги / межи смертю і возвеличенням».
Тепер пишуть так багато всього скрізь, усюди і кожну секунду, і здається, що сама мова перетворюється на банальність. Будь яка емоція чи думка розписані-описані мільйон разів усілякими способами. Проте в літературі кількість і якість поняття не тотожні. Наш поет ставить собі завдання не повторити нічого з уже існуючого. Ось, до прикладу, поетова love story: «тремткі світи очеретинні / в яких позірності нема / мене бентежать дуже нині / і почуваннями всіма / у дивовижному екстримі що / уникає світла рамп / і за отим яке незриме / неболотистий бачу штамп / хоча сніжниця через грими / колись нам запорошить дні / ти в цих світах очеретинних / не відвесніла ще мені».
Вінок сонетів «Пам’яті Степана Сапеляка» – метафізична мандрівка по персональному універсуму автора, до якого відсилає присвята.
Остерігаюся розлогих висновків, але все-таки маю відчуття, що поетична практика Ігоря Фарини набуває рис одного з цікавих інтелектуальних нині сущих поетів, позаяк створює зону особливої чутливості, де, на мою думку, так неочікувано й нетипово він діє-живе-творить, як рідкісний винятковий поет-мислитель чи мислитель-практик; з тих, що міняють свідомість, навіть спосіб мислення, що працюють на краю не тільки мови, але й думки і розтягують межі можливого, навіть людського: «у слів є коди непрочитані / і їх абетки вовчо виють / нам невідомість не відкриють / ці кусні літер перечитані / не заперечать діалектики / учинків квіти і незнання / в свідомість вгрузло запитання / про невмирущість енергетики / обманів бронзові погрудиська / жахають некодистим словом / вони із нами прагнуть змови / адже без цього самі знудяться / бо б’є незболеність по пиці / за непізнання таємниці».
Ігор Фарина – український письменник, журналіст. Живе і працює у м. Шумськ на Тернопільщині.
Почну з поезії, яка мене «зачепила»: «дощ листопадний зморшкуватий / упевнено навколо пада / дерев протези омиває / бо мусить все ж на них опертись / у парку холодно-пустельнім / повітрям передзимним диха / від насолоди сміючись / але ніхто в порожніх гніздах / із ним захоплення не ділить / і він ображено ридає»
Що таке корба? Зустріла це слово аж у Івана Франка: «Меланхолійно поскрипували корби, якими спускано робітників у глибинь». І ще у Дмитра Ткача: «Десь у селищі брязнуло об цямрину відро і, немов чайка спросоння, закигикала корба». У нашого автора – «казка гніздиться в оці місяця / крутиться корба шляху / невмирущий колодязь кроків / спиває кришталевість вирію / дим прив’язує гнізда». Гугл пояснює, що корба – синонім коловороту. Таким чином, назва книги стала метафорою хисткого/ хиткого /хитливого/ нестійкого руху життя і ширше – нашої реальності взагалі.
Зло у нашому світі виникає несподівано і невмотивовано, наче вплетено у тканину життя, і в цьому його загрозлива банальність. Поезія Ігоря Фарини зачіпає масу тригерних мотивів/подій, що викликають у читача психологічні переживання чужих а чи своїх травм – від насилля та смертей на війні, міжкультурного нерозуміння, що обертається на ненависть, до страху особистої безпорадності, часто-густо фокус бачення зміщується на плинне перетікання соціальної драми у приватну, і у зворотному порядку.
Не дивує, що поет полюбляє працювати у царині портретної поезії – є вірші, що мають конкретні присвяти, зокрема, Богданові Ткачику, Богданові Мельничуку, Богданові Смоляку, Володимирові Дячуну, Мирославові Лазаруку, Галині Максимів… Напевно, це дозволяє йому підкреслити певну реальність того, що відбувається; портретність дуже цікаво поєднується з модерністською поетикою та омажами ( омаж – одна з церемоній символічної поезії, жест поваги іншому митцеві). Суміщення різних поетичних оптик створює стереоефект особливої логіки мольфара-сновиди, коли думка, простір, плоть – одне й те саме, персонажі, котрі не схожі ні на кого, чи й зовсім не персонажі, а обставини, умови життя, даність соціуму, і це спонукає читацьку увагу до концентрації.
Існує думка, що мета мистецтва – це заглиблення читача у простір інсайту, (І́нсайт (від англ. insight — проникливість, проникнення в суть, розуміння, осяяння, раптова здогадка), де постійно практикується розширення-поширення досвіду й розуміння того, про що раніше читач і подумати не міг. Саме таким чином працюють вірші Ігоря Фарини. Досвід моєї рецепції дозволяє артикулювати важливу проблему ІНАКШОСТІ у творчості, насамперед, уваги до неї, як до складного інтелектуального явища, суть якого полягає в несподіваному інтуїтивному прориві та нетиповому вирішенні поетичного завдання. Відсутність пунктуації та великих літер свідчить, як на мене, не про швидкість написання чи прочитання, а про швидкість переміни слів-словотворень, котрі ніби штовхають одне одного і десь на секунду завмирають, щоби явити себе світові поетичним твором. Він як сучасний репер, котрий у жорсткому форматі фіксує фрагменти-моменти своїх прозрінь. У віршах превалює чорно-біла строга гама – похмура макабрична алегорія тлінності-нетривалості людського буття, як і буденщина, як і депресія, що стала нормою життя поетового покоління: «сльозами / відграненної сповіді / пливе човен сумнівів / метафори холоднечі / і ревіння готичних левів / огортають смерканну душу / посеред одвічної дороги / межи смертю і возвеличенням».
Тепер пишуть так багато всього скрізь, усюди і кожну секунду, і здається, що сама мова перетворюється на банальність. Будь яка емоція чи думка розписані-описані мільйон разів усілякими способами. Проте в літературі кількість і якість поняття не тотожні. Наш поет ставить собі завдання не повторити нічого з уже існуючого. Ось, до прикладу, поетова love story: «тремткі світи очеретинні / в яких позірності нема / мене бентежать дуже нині / і почуваннями всіма / у дивовижному екстримі що / уникає світла рамп / і за отим яке незриме / неболотистий бачу штамп / хоча сніжниця через грими / колись нам запорошить дні / ти в цих світах очеретинних / не відвесніла ще мені».
Вінок сонетів «Пам’яті Степана Сапеляка» – метафізична мандрівка по персональному універсуму автора, до якого відсилає присвята.
Остерігаюся розлогих висновків, але все-таки маю відчуття, що поетична практика Ігоря Фарини набуває рис одного з цікавих інтелектуальних нині сущих поетів, позаяк створює зону особливої чутливості, де, на мою думку, так неочікувано й нетипово він діє-живе-творить, як рідкісний винятковий поет-мислитель чи мислитель-практик; з тих, що міняють свідомість, навіть спосіб мислення, що працюють на краю не тільки мови, але й думки і розтягують межі можливого, навіть людського: «у слів є коди непрочитані / і їх абетки вовчо виють / нам невідомість не відкриють / ці кусні літер перечитані / не заперечать діалектики / учинків квіти і незнання / в свідомість вгрузло запитання / про невмирущість енергетики / обманів бронзові погрудиська / жахають некодистим словом / вони із нами прагнуть змови / адже без цього самі знудяться / бо б’є незболеність по пиці / за непізнання таємниці».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Диво в тому, що життя, попри все, триває"
• Перейти на сторінку •
"Вижити посеред заметілі століття, або Етикет дотику до чужих сердець"
• Перейти на сторінку •
"Вижити посеред заметілі століття, або Етикет дотику до чужих сердець"
Про публікацію