Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Диво в тому, що життя, попри все, триває
Євген Хміль. Диво для Данилка: роман. – Біла церква: Час змін Інформ, 2022. – 288 ст., іл.
Письменник Євген Хміль – тернополянин. На сьогодні він є автором чотирьох романів («Amor fati» (2018), «Сув’язь» (2019), «Десять дзвіночків» (2020) та роману «Диво для Данилка», що присвячений «всім, хто, попри будь-які перепони, чинить добро, не очікуючи нічого взамін». І ще одне, на мій погляд, суттєве спостереження: пан Євген попереджає читача, що «ця історія вигадана, будь-які збіги в іменах та назвах є випадковими». Вельми шкода! Тому що тло, на фоні якого рухається сюжет – це, безумовно, наш Тернопіль з його чарівним ставом, вулицею Валовою, що прихистила художників та їхні картини, і ще багато інших знайомих і пам’ятних локацій для тернополян. Відчувається, що автор залюблений у рідне місто і ця закоханість додає аурі тексту теплого романтичного флеру.
То ж яку історію оповідає читачеві романіст? По-перше, головна інтрига
сюжету побудована цілковито на сучасних реаліях, коли у суспільстві яскраво засвітилися прояви благодійництва. Історія маленького хлопчика Данилка, котрий потребував допомоги, висвітила у людських стосунках багато доброго та, паралельно, злого. По-друге, любовна епопея, в традиціях п. Євгена, насичена карколомними ситуаціями, авантюрними поворотами, де добрі вчинки сусідять із злими намірами персонажів, котрих в оточенні любовної пари у романі доста! Вельми поетично написала про це авторка передмови Тетяна Виговська: «Там…вирують пристрасті. Де ніжна
закоханість поряд із хтивістю, ницість крокує назирці за благородством, а
доброта ризикує бути розтоптаною грубим черевиком криміналу чи – ще
гірше – здрібнілою підлістю».
Історії про вірність і зраду знані з давен-давен, але ув історії, розказаній
п. Євгеном є щось нове, сповнене таїни, що вабить людські душі, що часом
тішить і винагороджує, але частіше викликає тривогу і біль. Сни, спогади,
візії, навіть марення стають способом переживання життя героїв. Певна
сюрреалістична вільність викладу наче зашифровує, і водночас прояснює
зміст достеменної дійсності. Письменник Євген Хміль, як на мене, вельми
сучасний у своїй творчості, у своїх художніх шуканнях. Він сповнений
похвальної працелюбної завзятості, адже майже кожного року видає новий
прозовий твір у жанрі кримінально- любовної драми, але на мою думку,
романіст міцно стоїть на грунті відчуття традиції й не губиться поза всіма тими шуканнями.
Еротизм – тема винятково ризикована, в ній закладено і зухвальство, і небезпека непереконливості, адже в читача виникають певні асоціації навіть раніше, ніж він встигає про це прочитати. В нашому випадку ця тема визріває з глибин ситуацій та способу їхнього переживання. Ув інтерпретації п.Євгена – це делікатно запаковане лібідо, одне з найвищих проявів життя, його краси і шалу.
Багата уява і майстерність у побудові сюжету, прихильність до певних точок концентрації психологічних акцентів допомагає тримати напругу оповіді до фіналу. У цьому романі фінальна крапка багатозначна й багатовимірна. Не намагатимусь «спойлерити», скажу тільки, що читач не буде розчарований – фінал неочікуваний і вельми захопливий. Але головне, що і після подій роману, триває життя, продовжується пізнання сенсожиттєвих істин та поляризація життєрозумінь, особливо несумісних із постулатами християнського гуманізму. І тут хочу акцентувати на певній філософській складовій проблематики роману, до чого спонукає читача післядумання або/чи додумування по прочитанні цієї книги, і зокрема, що зло – неприродний, болісний, нестерпний для людини стан, диявольський винахід, знаряддя, щоби примусити її страждати. Про це свідчать риси характерів головних персонажів, що змальовані у розвитку – дошукування суті й подолання опору навколишніх обставин, необхідність знаходити все у собі самому – любов, силу, снагу, віру, потребу надії на немарність своїх зусиль, на продовження життя.
Резюмуючи усе сказане тут з приводу нового роману Євгена Хміля «Диво для Данилка», хочу підкреслити найголовніше: досконалості у світі нема, але доля письменника – відгукуватися на кожну особисто людську та національну несправедливість. Це його місія, його карма і призначення, якщо він письменник справжній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диво в тому, що життя, попри все, триває
Євген Хміль. Диво для Данилка: роман. – Біла церква: Час змін Інформ, 2022. – 288 ст., іл.Письменник Євген Хміль – тернополянин. На сьогодні він є автором чотирьох романів («Amor fati» (2018), «Сув’язь» (2019), «Десять дзвіночків» (2020) та роману «Диво для Данилка», що присвячений «всім, хто, попри будь-які перепони, чинить добро, не очікуючи нічого взамін». І ще одне, на мій погляд, суттєве спостереження: пан Євген попереджає читача, що «ця історія вигадана, будь-які збіги в іменах та назвах є випадковими». Вельми шкода! Тому що тло, на фоні якого рухається сюжет – це, безумовно, наш Тернопіль з його чарівним ставом, вулицею Валовою, що прихистила художників та їхні картини, і ще багато інших знайомих і пам’ятних локацій для тернополян. Відчувається, що автор залюблений у рідне місто і ця закоханість додає аурі тексту теплого романтичного флеру.
То ж яку історію оповідає читачеві романіст? По-перше, головна інтрига
сюжету побудована цілковито на сучасних реаліях, коли у суспільстві яскраво засвітилися прояви благодійництва. Історія маленького хлопчика Данилка, котрий потребував допомоги, висвітила у людських стосунках багато доброго та, паралельно, злого. По-друге, любовна епопея, в традиціях п. Євгена, насичена карколомними ситуаціями, авантюрними поворотами, де добрі вчинки сусідять із злими намірами персонажів, котрих в оточенні любовної пари у романі доста! Вельми поетично написала про це авторка передмови Тетяна Виговська: «Там…вирують пристрасті. Де ніжна
закоханість поряд із хтивістю, ницість крокує назирці за благородством, а
доброта ризикує бути розтоптаною грубим черевиком криміналу чи – ще
гірше – здрібнілою підлістю».
Історії про вірність і зраду знані з давен-давен, але ув історії, розказаній
п. Євгеном є щось нове, сповнене таїни, що вабить людські душі, що часом
тішить і винагороджує, але частіше викликає тривогу і біль. Сни, спогади,
візії, навіть марення стають способом переживання життя героїв. Певна
сюрреалістична вільність викладу наче зашифровує, і водночас прояснює
зміст достеменної дійсності. Письменник Євген Хміль, як на мене, вельми
сучасний у своїй творчості, у своїх художніх шуканнях. Він сповнений
похвальної працелюбної завзятості, адже майже кожного року видає новий
прозовий твір у жанрі кримінально- любовної драми, але на мою думку,
романіст міцно стоїть на грунті відчуття традиції й не губиться поза всіма тими шуканнями.
Еротизм – тема винятково ризикована, в ній закладено і зухвальство, і небезпека непереконливості, адже в читача виникають певні асоціації навіть раніше, ніж він встигає про це прочитати. В нашому випадку ця тема визріває з глибин ситуацій та способу їхнього переживання. Ув інтерпретації п.Євгена – це делікатно запаковане лібідо, одне з найвищих проявів життя, його краси і шалу.
Багата уява і майстерність у побудові сюжету, прихильність до певних точок концентрації психологічних акцентів допомагає тримати напругу оповіді до фіналу. У цьому романі фінальна крапка багатозначна й багатовимірна. Не намагатимусь «спойлерити», скажу тільки, що читач не буде розчарований – фінал неочікуваний і вельми захопливий. Але головне, що і після подій роману, триває життя, продовжується пізнання сенсожиттєвих істин та поляризація життєрозумінь, особливо несумісних із постулатами християнського гуманізму. І тут хочу акцентувати на певній філософській складовій проблематики роману, до чого спонукає читача післядумання або/чи додумування по прочитанні цієї книги, і зокрема, що зло – неприродний, болісний, нестерпний для людини стан, диявольський винахід, знаряддя, щоби примусити її страждати. Про це свідчать риси характерів головних персонажів, що змальовані у розвитку – дошукування суті й подолання опору навколишніх обставин, необхідність знаходити все у собі самому – любов, силу, снагу, віру, потребу надії на немарність своїх зусиль, на продовження життя.
Резюмуючи усе сказане тут з приводу нового роману Євгена Хміля «Диво для Данилка», хочу підкреслити найголовніше: досконалості у світі нема, але доля письменника – відгукуватися на кожну особисто людську та національну несправедливість. Це його місія, його карма і призначення, якщо він письменник справжній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
