
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Диво в тому, що життя, попри все, триває
Євген Хміль. Диво для Данилка: роман. – Біла церква: Час змін Інформ, 2022. – 288 ст., іл.
Письменник Євген Хміль – тернополянин. На сьогодні він є автором чотирьох романів («Amor fati» (2018), «Сув’язь» (2019), «Десять дзвіночків» (2020) та роману «Диво для Данилка», що присвячений «всім, хто, попри будь-які перепони, чинить добро, не очікуючи нічого взамін». І ще одне, на мій погляд, суттєве спостереження: пан Євген попереджає читача, що «ця історія вигадана, будь-які збіги в іменах та назвах є випадковими». Вельми шкода! Тому що тло, на фоні якого рухається сюжет – це, безумовно, наш Тернопіль з його чарівним ставом, вулицею Валовою, що прихистила художників та їхні картини, і ще багато інших знайомих і пам’ятних локацій для тернополян. Відчувається, що автор залюблений у рідне місто і ця закоханість додає аурі тексту теплого романтичного флеру.
То ж яку історію оповідає читачеві романіст? По-перше, головна інтрига
сюжету побудована цілковито на сучасних реаліях, коли у суспільстві яскраво засвітилися прояви благодійництва. Історія маленького хлопчика Данилка, котрий потребував допомоги, висвітила у людських стосунках багато доброго та, паралельно, злого. По-друге, любовна епопея, в традиціях п. Євгена, насичена карколомними ситуаціями, авантюрними поворотами, де добрі вчинки сусідять із злими намірами персонажів, котрих в оточенні любовної пари у романі доста! Вельми поетично написала про це авторка передмови Тетяна Виговська: «Там…вирують пристрасті. Де ніжна
закоханість поряд із хтивістю, ницість крокує назирці за благородством, а
доброта ризикує бути розтоптаною грубим черевиком криміналу чи – ще
гірше – здрібнілою підлістю».
Історії про вірність і зраду знані з давен-давен, але ув історії, розказаній
п. Євгеном є щось нове, сповнене таїни, що вабить людські душі, що часом
тішить і винагороджує, але частіше викликає тривогу і біль. Сни, спогади,
візії, навіть марення стають способом переживання життя героїв. Певна
сюрреалістична вільність викладу наче зашифровує, і водночас прояснює
зміст достеменної дійсності. Письменник Євген Хміль, як на мене, вельми
сучасний у своїй творчості, у своїх художніх шуканнях. Він сповнений
похвальної працелюбної завзятості, адже майже кожного року видає новий
прозовий твір у жанрі кримінально- любовної драми, але на мою думку,
романіст міцно стоїть на грунті відчуття традиції й не губиться поза всіма тими шуканнями.
Еротизм – тема винятково ризикована, в ній закладено і зухвальство, і небезпека непереконливості, адже в читача виникають певні асоціації навіть раніше, ніж він встигає про це прочитати. В нашому випадку ця тема визріває з глибин ситуацій та способу їхнього переживання. Ув інтерпретації п.Євгена – це делікатно запаковане лібідо, одне з найвищих проявів життя, його краси і шалу.
Багата уява і майстерність у побудові сюжету, прихильність до певних точок концентрації психологічних акцентів допомагає тримати напругу оповіді до фіналу. У цьому романі фінальна крапка багатозначна й багатовимірна. Не намагатимусь «спойлерити», скажу тільки, що читач не буде розчарований – фінал неочікуваний і вельми захопливий. Але головне, що і після подій роману, триває життя, продовжується пізнання сенсожиттєвих істин та поляризація життєрозумінь, особливо несумісних із постулатами християнського гуманізму. І тут хочу акцентувати на певній філософській складовій проблематики роману, до чого спонукає читача післядумання або/чи додумування по прочитанні цієї книги, і зокрема, що зло – неприродний, болісний, нестерпний для людини стан, диявольський винахід, знаряддя, щоби примусити її страждати. Про це свідчать риси характерів головних персонажів, що змальовані у розвитку – дошукування суті й подолання опору навколишніх обставин, необхідність знаходити все у собі самому – любов, силу, снагу, віру, потребу надії на немарність своїх зусиль, на продовження життя.
Резюмуючи усе сказане тут з приводу нового роману Євгена Хміля «Диво для Данилка», хочу підкреслити найголовніше: досконалості у світі нема, але доля письменника – відгукуватися на кожну особисто людську та національну несправедливість. Це його місія, його карма і призначення, якщо він письменник справжній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диво в тому, що життя, попри все, триває

Письменник Євген Хміль – тернополянин. На сьогодні він є автором чотирьох романів («Amor fati» (2018), «Сув’язь» (2019), «Десять дзвіночків» (2020) та роману «Диво для Данилка», що присвячений «всім, хто, попри будь-які перепони, чинить добро, не очікуючи нічого взамін». І ще одне, на мій погляд, суттєве спостереження: пан Євген попереджає читача, що «ця історія вигадана, будь-які збіги в іменах та назвах є випадковими». Вельми шкода! Тому що тло, на фоні якого рухається сюжет – це, безумовно, наш Тернопіль з його чарівним ставом, вулицею Валовою, що прихистила художників та їхні картини, і ще багато інших знайомих і пам’ятних локацій для тернополян. Відчувається, що автор залюблений у рідне місто і ця закоханість додає аурі тексту теплого романтичного флеру.
То ж яку історію оповідає читачеві романіст? По-перше, головна інтрига
сюжету побудована цілковито на сучасних реаліях, коли у суспільстві яскраво засвітилися прояви благодійництва. Історія маленького хлопчика Данилка, котрий потребував допомоги, висвітила у людських стосунках багато доброго та, паралельно, злого. По-друге, любовна епопея, в традиціях п. Євгена, насичена карколомними ситуаціями, авантюрними поворотами, де добрі вчинки сусідять із злими намірами персонажів, котрих в оточенні любовної пари у романі доста! Вельми поетично написала про це авторка передмови Тетяна Виговська: «Там…вирують пристрасті. Де ніжна
закоханість поряд із хтивістю, ницість крокує назирці за благородством, а
доброта ризикує бути розтоптаною грубим черевиком криміналу чи – ще
гірше – здрібнілою підлістю».
Історії про вірність і зраду знані з давен-давен, але ув історії, розказаній
п. Євгеном є щось нове, сповнене таїни, що вабить людські душі, що часом
тішить і винагороджує, але частіше викликає тривогу і біль. Сни, спогади,
візії, навіть марення стають способом переживання життя героїв. Певна
сюрреалістична вільність викладу наче зашифровує, і водночас прояснює
зміст достеменної дійсності. Письменник Євген Хміль, як на мене, вельми
сучасний у своїй творчості, у своїх художніх шуканнях. Він сповнений
похвальної працелюбної завзятості, адже майже кожного року видає новий
прозовий твір у жанрі кримінально- любовної драми, але на мою думку,
романіст міцно стоїть на грунті відчуття традиції й не губиться поза всіма тими шуканнями.
Еротизм – тема винятково ризикована, в ній закладено і зухвальство, і небезпека непереконливості, адже в читача виникають певні асоціації навіть раніше, ніж він встигає про це прочитати. В нашому випадку ця тема визріває з глибин ситуацій та способу їхнього переживання. Ув інтерпретації п.Євгена – це делікатно запаковане лібідо, одне з найвищих проявів життя, його краси і шалу.
Багата уява і майстерність у побудові сюжету, прихильність до певних точок концентрації психологічних акцентів допомагає тримати напругу оповіді до фіналу. У цьому романі фінальна крапка багатозначна й багатовимірна. Не намагатимусь «спойлерити», скажу тільки, що читач не буде розчарований – фінал неочікуваний і вельми захопливий. Але головне, що і після подій роману, триває життя, продовжується пізнання сенсожиттєвих істин та поляризація життєрозумінь, особливо несумісних із постулатами християнського гуманізму. І тут хочу акцентувати на певній філософській складовій проблематики роману, до чого спонукає читача післядумання або/чи додумування по прочитанні цієї книги, і зокрема, що зло – неприродний, болісний, нестерпний для людини стан, диявольський винахід, знаряддя, щоби примусити її страждати. Про це свідчать риси характерів головних персонажів, що змальовані у розвитку – дошукування суті й подолання опору навколишніх обставин, необхідність знаходити все у собі самому – любов, силу, снагу, віру, потребу надії на немарність своїх зусиль, на продовження життя.
Резюмуючи усе сказане тут з приводу нового роману Євгена Хміля «Диво для Данилка», хочу підкреслити найголовніше: досконалості у світі нема, але доля письменника – відгукуватися на кожну особисто людську та національну несправедливість. Це його місія, його карма і призначення, якщо він письменник справжній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію