Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.25
19:32
Писав сценарії для буднів,
вершив кодацію тілес
і думав: буде вже, як буде,
як нє - піде на мило - вдруге
шумний повстане з глини "плебс."
Чи допотопний, чи опісля -
такий вже видався проєкт...
вершив кодацію тілес
і думав: буде вже, як буде,
як нє - піде на мило - вдруге
шумний повстане з глини "плебс."
Чи допотопний, чи опісля -
такий вже видався проєкт...
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
2026.04.25
10:57
Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
2026.04.25
10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива
1
Ми на фіакрі заїздили в осінь,
хоча фіакра не було, але
був вересень і псячий слід у мосі,
мисливців не було. І це незле.
Ти пам’ятаєш той похід і псячий
чутливий ніс? Твоя тонка хода
розтанула у просторі, неначе
означень ряд – легка і молода...
Я знав ці ноги! Я любив ці ноги!
Я цілу... цілу вічність цілував
їх вигини, їх впадини, їх строге
проходження. Ми йшли на запах страв,
але не в тому річ, хоча голодні
усі були – я, ти і вірний пес...
А що сьогодні, Боже, що сьогодні?!
Де мій фіакр? Де мій делікатес?!
2
А ще мені згадався той похід
крізь ніч, крізь січень і крізь Левандівку.
Між нами відстань коливалась від
і до, бо у тобі дражнити дівку
я здуру взявся, може, й алкоголь,
який в гостях ти влила у жагучі
(і все ж – ядучі) губи, грав я роль
ображеного. Бракувало кручі.
Я провалився сам у себе. Ти
мене неначе кликала, та марно.
Я йшов у безвість шляхом самоти,
де трафив шляк все те, що йшло попарно.
Тебе несло таксі. Мене – хода.
Розсварені слова блукали в мові.
Та все ж мене впустила ти, тверда
в переконаннях і м’яка в любові.
3
Чи пригадаєш мить, коли рука
Неборака тебе торкнулась вперше?
Ти привезла пакунок від Юрка,
я взяв його, правицю розпростерши
й затиснувши оте, що ти дала.
Цей кадр число один в коштовній скриньці
з твоїм ім’ям і прізвищем – рекла-
ма точності роботи залізниці,
але не в сенсі розкладу, а доль,
наш бос мені кивнув – це ваша доля!
Нас викрала у вікторів і оль
істота на ім’я Віктореоля
чи Олевіктор. Все залежить від
розташування кореня і крони.
Та свідчу, що її химерний слід
уперше ліг на київські перони.
4
Потрібно зосередитися на
отій розмові, що точилась, поки
повз ескалатор, – тема основна
була про сокровенне і високе
в житті львів’ян, киян і про Дніпро
як божество і Полтву як прокляття,
про те, що міф руйнується, і про
слова як дзеркала і як поняття.
Але підпільно я звертав свій зір
на повноту губів і, особливо,
на розмір бюсту – рідкісний! (повір,
я млію, як згадаю теє диво).
Воно гойднулось. Ти ступила крок.
Я зрозумів, що влип. Забили соки.
Заграли сурми. Врешті я замовк.
І ми пішли у протилежні боки.
5
І той готель згадай, коли швейцар
опівночі нас роз’єднав дверима.
Я натякнув між іншим на хабар,
але слуга мав погляд херувима,
а я не мав перепустки, а це
було в тій ситуації єдине,
що треба мати, бо моє лице
не впізнають ще поки що кретини.
Скандал бубнявів. Ти ввійшла у ліфт.
Я обіцяв усіх звільнити завтра
й забрався геть, вгризаючись у плід
абсурду і розхитуючи надра
так, щоб запався в них твій люкс і з ним
увесь совдеп з лампасами нічними.
Мене таксі несло бухого в дим,
а вслід мені гарчали херувими.
6
Так чим займались ми? Ходили на
літературні зустрічі, в театри,
і вештались у пошуках вина,
і йшли на каву, і рушали в мандри,
збирались в гості, цмулили коньяк,
влаштовували сцени, ревнували
самих себе, спостерігали, як
летять у прірву наші ідеали...
Мені розповідала ти про тих,
хто у твоїм житті навпереміну
грав соло на трубі і хто не встиг,
і хто ще має шанс, я корчив міну
байдужого, плював у небеса,
творив квадрат для збудження уяви
з твоїх кохань, радів, що ця краса
не марнувалась до моєї з’яви...
Ми на фіакрі заїздили в осінь,
хоча фіакра не було, але
був вересень і псячий слід у мосі,
мисливців не було. І це незле.
Ти пам’ятаєш той похід і псячий
чутливий ніс? Твоя тонка хода
розтанула у просторі, неначе
означень ряд – легка і молода...
Я знав ці ноги! Я любив ці ноги!
Я цілу... цілу вічність цілував
їх вигини, їх впадини, їх строге
проходження. Ми йшли на запах страв,
але не в тому річ, хоча голодні
усі були – я, ти і вірний пес...
А що сьогодні, Боже, що сьогодні?!
Де мій фіакр? Де мій делікатес?!
2
А ще мені згадався той похід
крізь ніч, крізь січень і крізь Левандівку.
Між нами відстань коливалась від
і до, бо у тобі дражнити дівку
я здуру взявся, може, й алкоголь,
який в гостях ти влила у жагучі
(і все ж – ядучі) губи, грав я роль
ображеного. Бракувало кручі.
Я провалився сам у себе. Ти
мене неначе кликала, та марно.
Я йшов у безвість шляхом самоти,
де трафив шляк все те, що йшло попарно.
Тебе несло таксі. Мене – хода.
Розсварені слова блукали в мові.
Та все ж мене впустила ти, тверда
в переконаннях і м’яка в любові.
3
Чи пригадаєш мить, коли рука
Неборака тебе торкнулась вперше?
Ти привезла пакунок від Юрка,
я взяв його, правицю розпростерши
й затиснувши оте, що ти дала.
Цей кадр число один в коштовній скриньці
з твоїм ім’ям і прізвищем – рекла-
ма точності роботи залізниці,
але не в сенсі розкладу, а доль,
наш бос мені кивнув – це ваша доля!
Нас викрала у вікторів і оль
істота на ім’я Віктореоля
чи Олевіктор. Все залежить від
розташування кореня і крони.
Та свідчу, що її химерний слід
уперше ліг на київські перони.
4
Потрібно зосередитися на
отій розмові, що точилась, поки
повз ескалатор, – тема основна
була про сокровенне і високе
в житті львів’ян, киян і про Дніпро
як божество і Полтву як прокляття,
про те, що міф руйнується, і про
слова як дзеркала і як поняття.
Але підпільно я звертав свій зір
на повноту губів і, особливо,
на розмір бюсту – рідкісний! (повір,
я млію, як згадаю теє диво).
Воно гойднулось. Ти ступила крок.
Я зрозумів, що влип. Забили соки.
Заграли сурми. Врешті я замовк.
І ми пішли у протилежні боки.
5
І той готель згадай, коли швейцар
опівночі нас роз’єднав дверима.
Я натякнув між іншим на хабар,
але слуга мав погляд херувима,
а я не мав перепустки, а це
було в тій ситуації єдине,
що треба мати, бо моє лице
не впізнають ще поки що кретини.
Скандал бубнявів. Ти ввійшла у ліфт.
Я обіцяв усіх звільнити завтра
й забрався геть, вгризаючись у плід
абсурду і розхитуючи надра
так, щоб запався в них твій люкс і з ним
увесь совдеп з лампасами нічними.
Мене таксі несло бухого в дим,
а вслід мені гарчали херувими.
6
Так чим займались ми? Ходили на
літературні зустрічі, в театри,
і вештались у пошуках вина,
і йшли на каву, і рушали в мандри,
збирались в гості, цмулили коньяк,
влаштовували сцени, ревнували
самих себе, спостерігали, як
летять у прірву наші ідеали...
Мені розповідала ти про тих,
хто у твоїм житті навпереміну
грав соло на трубі і хто не встиг,
і хто ще має шанс, я корчив міну
байдужого, плював у небеса,
творив квадрат для збудження уяви
з твоїх кохань, радів, що ця краса
не марнувалась до моєї з’яви...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
