Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Неборак (1961) /
Вірші
Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива
1
Ми на фіакрі заїздили в осінь,
хоча фіакра не було, але
був вересень і псячий слід у мосі,
мисливців не було. І це незле.
Ти пам’ятаєш той похід і псячий
чутливий ніс? Твоя тонка хода
розтанула у просторі, неначе
означень ряд – легка і молода...
Я знав ці ноги! Я любив ці ноги!
Я цілу... цілу вічність цілував
їх вигини, їх впадини, їх строге
проходження. Ми йшли на запах страв,
але не в тому річ, хоча голодні
усі були – я, ти і вірний пес...
А що сьогодні, Боже, що сьогодні?!
Де мій фіакр? Де мій делікатес?!
2
А ще мені згадався той похід
крізь ніч, крізь січень і крізь Левандівку.
Між нами відстань коливалась від
і до, бо у тобі дражнити дівку
я здуру взявся, може, й алкоголь,
який в гостях ти влила у жагучі
(і все ж – ядучі) губи, грав я роль
ображеного. Бракувало кручі.
Я провалився сам у себе. Ти
мене неначе кликала, та марно.
Я йшов у безвість шляхом самоти,
де трафив шляк все те, що йшло попарно.
Тебе несло таксі. Мене – хода.
Розсварені слова блукали в мові.
Та все ж мене впустила ти, тверда
в переконаннях і м’яка в любові.
3
Чи пригадаєш мить, коли рука
Неборака тебе торкнулась вперше?
Ти привезла пакунок від Юрка,
я взяв його, правицю розпростерши
й затиснувши оте, що ти дала.
Цей кадр число один в коштовній скриньці
з твоїм ім’ям і прізвищем – рекла-
ма точності роботи залізниці,
але не в сенсі розкладу, а доль,
наш бос мені кивнув – це ваша доля!
Нас викрала у вікторів і оль
істота на ім’я Віктореоля
чи Олевіктор. Все залежить від
розташування кореня і крони.
Та свідчу, що її химерний слід
уперше ліг на київські перони.
4
Потрібно зосередитися на
отій розмові, що точилась, поки
повз ескалатор, – тема основна
була про сокровенне і високе
в житті львів’ян, киян і про Дніпро
як божество і Полтву як прокляття,
про те, що міф руйнується, і про
слова як дзеркала і як поняття.
Але підпільно я звертав свій зір
на повноту губів і, особливо,
на розмір бюсту – рідкісний! (повір,
я млію, як згадаю теє диво).
Воно гойднулось. Ти ступила крок.
Я зрозумів, що влип. Забили соки.
Заграли сурми. Врешті я замовк.
І ми пішли у протилежні боки.
5
І той готель згадай, коли швейцар
опівночі нас роз’єднав дверима.
Я натякнув між іншим на хабар,
але слуга мав погляд херувима,
а я не мав перепустки, а це
було в тій ситуації єдине,
що треба мати, бо моє лице
не впізнають ще поки що кретини.
Скандал бубнявів. Ти ввійшла у ліфт.
Я обіцяв усіх звільнити завтра
й забрався геть, вгризаючись у плід
абсурду і розхитуючи надра
так, щоб запався в них твій люкс і з ним
увесь совдеп з лампасами нічними.
Мене таксі несло бухого в дим,
а вслід мені гарчали херувими.
6
Так чим займались ми? Ходили на
літературні зустрічі, в театри,
і вештались у пошуках вина,
і йшли на каву, і рушали в мандри,
збирались в гості, цмулили коньяк,
влаштовували сцени, ревнували
самих себе, спостерігали, як
летять у прірву наші ідеали...
Мені розповідала ти про тих,
хто у твоїм житті навпереміну
грав соло на трубі і хто не встиг,
і хто ще має шанс, я корчив міну
байдужого, плював у небеса,
творив квадрат для збудження уяви
з твоїх кохань, радів, що ця краса
не марнувалась до моєї з’яви...
Ми на фіакрі заїздили в осінь,
хоча фіакра не було, але
був вересень і псячий слід у мосі,
мисливців не було. І це незле.
Ти пам’ятаєш той похід і псячий
чутливий ніс? Твоя тонка хода
розтанула у просторі, неначе
означень ряд – легка і молода...
Я знав ці ноги! Я любив ці ноги!
Я цілу... цілу вічність цілував
їх вигини, їх впадини, їх строге
проходження. Ми йшли на запах страв,
але не в тому річ, хоча голодні
усі були – я, ти і вірний пес...
А що сьогодні, Боже, що сьогодні?!
Де мій фіакр? Де мій делікатес?!
2
А ще мені згадався той похід
крізь ніч, крізь січень і крізь Левандівку.
Між нами відстань коливалась від
і до, бо у тобі дражнити дівку
я здуру взявся, може, й алкоголь,
який в гостях ти влила у жагучі
(і все ж – ядучі) губи, грав я роль
ображеного. Бракувало кручі.
Я провалився сам у себе. Ти
мене неначе кликала, та марно.
Я йшов у безвість шляхом самоти,
де трафив шляк все те, що йшло попарно.
Тебе несло таксі. Мене – хода.
Розсварені слова блукали в мові.
Та все ж мене впустила ти, тверда
в переконаннях і м’яка в любові.
3
Чи пригадаєш мить, коли рука
Неборака тебе торкнулась вперше?
Ти привезла пакунок від Юрка,
я взяв його, правицю розпростерши
й затиснувши оте, що ти дала.
Цей кадр число один в коштовній скриньці
з твоїм ім’ям і прізвищем – рекла-
ма точності роботи залізниці,
але не в сенсі розкладу, а доль,
наш бос мені кивнув – це ваша доля!
Нас викрала у вікторів і оль
істота на ім’я Віктореоля
чи Олевіктор. Все залежить від
розташування кореня і крони.
Та свідчу, що її химерний слід
уперше ліг на київські перони.
4
Потрібно зосередитися на
отій розмові, що точилась, поки
повз ескалатор, – тема основна
була про сокровенне і високе
в житті львів’ян, киян і про Дніпро
як божество і Полтву як прокляття,
про те, що міф руйнується, і про
слова як дзеркала і як поняття.
Але підпільно я звертав свій зір
на повноту губів і, особливо,
на розмір бюсту – рідкісний! (повір,
я млію, як згадаю теє диво).
Воно гойднулось. Ти ступила крок.
Я зрозумів, що влип. Забили соки.
Заграли сурми. Врешті я замовк.
І ми пішли у протилежні боки.
5
І той готель згадай, коли швейцар
опівночі нас роз’єднав дверима.
Я натякнув між іншим на хабар,
але слуга мав погляд херувима,
а я не мав перепустки, а це
було в тій ситуації єдине,
що треба мати, бо моє лице
не впізнають ще поки що кретини.
Скандал бубнявів. Ти ввійшла у ліфт.
Я обіцяв усіх звільнити завтра
й забрався геть, вгризаючись у плід
абсурду і розхитуючи надра
так, щоб запався в них твій люкс і з ним
увесь совдеп з лампасами нічними.
Мене таксі несло бухого в дим,
а вслід мені гарчали херувими.
6
Так чим займались ми? Ходили на
літературні зустрічі, в театри,
і вештались у пошуках вина,
і йшли на каву, і рушали в мандри,
збирались в гості, цмулили коньяк,
влаштовували сцени, ревнували
самих себе, спостерігали, як
летять у прірву наші ідеали...
Мені розповідала ти про тих,
хто у твоїм житті навпереміну
грав соло на трубі і хто не встиг,
і хто ще має шанс, я корчив міну
байдужого, плював у небеса,
творив квадрат для збудження уяви
з твоїх кохань, радів, що ця краса
не марнувалась до моєї з’яви...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
