Укліщився в сідниченьку зоїл,
Щодня гризе мої творіння, злюка:
- Драглисті, бевзе, віршики твої!
Пегас не кінь, а хвора й лиса курка!

Мій читачу! Сонетяра прости!
Чудовні оди грамузляв ізмалку.
Та це не ґандж, такий у мене стиль,
Бач - лисий я, бо мудрий як оракул.

Виплоджую по книжці раз на рік,
Натруджений скрипить жахітно копчик.
А заздрісні невдахи-упирі
В моїм промінні слави грітись хочуть.

Нема поваги. Слух терзає сміх,
Від жартування стигне кров у жилах.
Та я - пишу! Віршець черговий "Плиг!"
Та...знов попав сатирику на вила!

О, як же він, поганець, задовбав,
За це йому проклять набалабонив.
Уїлась в душу критики ропа
Взірця літературної ікони.

Зірвали миші з генія шеврон,
Із бубенцями одягли картузик.
Чкурнув останній з друзів епігон,
Сконав Пегас, втекла беззуба муза.

Олександр Сушко

Предивна ця літературна гра -
Дивніші ще — літературні вила --
“Сатирик” пише про сонетяра --
А чи про себе — ні, не зрозуміло.

Бо сонетяр чубатий — знають всі,
А критик прагне до Пегаса висі,
Не здатен уклонятися красі,
Тому від горя, бідний, сам полисів.

Пливе в багні серед “пахучих” хвиль,
Творити хоче так літературу...
Простіть його, такий у нього стиль,
Бо від народження він лисий... гуру.

8.01.2022 р.